Політична система України

Типологія політичних систем.

Розв’язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію, демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політея, демократія.

Марксисти, опираючись на класові приорітети, типологізували політичну систему так: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.

За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на авторитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму - зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу. М. Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні.

Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. Г. Алмонд виділив чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, до індустріальний чи частково індустріальний, тоталітарний.

У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політичної системи:

Ø Військові та громадянські;

Ø Консервативні та ті, що трансформуються;

Ø Завершені та незавершені (основний критерій такого поділу – наявність усіх складників системи);

Ø Мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;

Ø Традиційні та модернізовані;

Ø Демократичні, авторитарні, тоталітарні.

Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів, ідей, пов’язаних із формуванням і здійсненням влади та управління суспільством. Сьогодні у нашій країні відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи.

В. Якушник вважає, що з точки зору особливостей загальносистемних якостей, політична система України характеризується як:

ð відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформувати в нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т. ч. і в середині державного механізму;

ð система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;

ð молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

ð централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

ð система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивілізованого суспільства;

ð перехідна від закритої до відкритої;

ð система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації.

З точки зору особливостей політичної природи існуючої в Україні системи політичних інститутів політична система України характеризується як:

ý перехідна від не правового до правового типу;

ý легітимна для більшості населення;

ý перехідна для втілення консенсуальної моделі розв’язання соціальних конфліктів;

ý миролюбива, неагресивна;

ý позбавлена власної глобальної 9загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

ý система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту всіх основних верств населення, але яка зберігає елементи „соціальної держави”;

ý світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

ý етатизована (одержавлена);

ý система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

ý система з політичним домінуванням певних соціальних верств „реформованої традиційної номенклатури”, „нової номенклатури” та ін.;

Основними напрямками формування і розвитку нової політичної системи України є:

ü побудова демократичної соціальної правової держави;

ü утвердження громадянського суспільства;

ü подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

ü зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

ü удосконалення діяльності засобів масової інформації.

& Тема № 6. Держава як інститут політичної системи. ПРАВОВА ДЕРЖАВА

План лекції:

1. Держава як політичний інститут: характеристики, елементи та функції.

2. Типологія держав: за формою державного правління, за типом державного устрою.

3. Правова та соціальна держава, її сутність та принципи.

Приступаючи до розгляду першого питання - держава як політичний інститут: характеристики, елементи та функції, слід зазначити, що держава виступає центральним елементом політичної системи, а у політології розуміється як організація політичної влади, яка поширюється на всю територію країни і її населення і володіє для цього спе­ціальним апаратом управління, видає обов'язкові для всіх по­станови і володіє самостійністю при вирішенні внутрішніх і зовнішніх справ.

Серед концепцій походження держави виділяються:

Теологічна концепція пояснює виникнення держави, а також всі її рішення, діями і санкціями божественної волі. На монарха покладені основні обов'язки з поширення вчення Божого, з покарання ворогів, що творять зло, і зі створення умов для благочестивого життя людей.

Патріархальна концепція розглядає державу як про­дукт сім'ї, яка розрослася до розмірів держави, при цьому вла­да правителя тлумачиться як влада батька в сім'ї, а відносини між підданими і володарями - як сімейні відносини.

Договірна концепція засновується на тому, що виник­ненню держави передує природній стан суспільства і людини, який характеризується необмеженою свободою. Тільки після укладення суспільного договору безмежна свобода була введе­на в розумні межі шляхом створення держави як організації, покликаної забезпечити баланс різних суспільних інтересів, права і свободи особистості.

Психологічна концепція виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності ко­лективної взаємодії або через схильність більшості до підпо­рядкування.

Класова (марксистська) концепція трактує державу класову за походженням (з'являється разом з поділом суспільства на класи) і за суттю (орган класового панування: орган пригнічення одного класу іншим).

Теорія завоювання (насильства) розглядає походження держави як результат завоювання сильними племенами слаб­ких. Аналогічним чином тлумачиться і походження класової експлуатації. Для підтримки порядку і придушення опору зна­добилося створення державних органів і прийняття законів. Подібне тлумачення держави було обґрунтоване австрійським політичним соціологом Л.Гумпловичем.

Расова концепція спирається на постулат, що існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над іншими. Сучасні дослідники відкинули цю теорію.

Органічна концепція проводить аналогію між державою і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елеме­нти держави взаємопов'язані і доповнюють один одного, порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Цей погляд на державу обґрунтував ан­глійський соціолог Т.Спенсер.

Іригаційна концепція пов'язує походження держави з необхідністю побудови великих зрошувальних систем. Цей підхід використовується для пояснення історії країн Стародав­нього Сходу.

Спортивна концепція, отримавши розвиток у працях іспанського філософа Х.Ортеги Гассета, виводить генезис держави з поширення спорту. Система фізичного виховання в Спарті, на його думку, сприяла виникненню сильної армії і в підсумку - держави, олімпійські ігри стали фундаментом про­цесу об'єднання давньогрецьких міст і виникнення держави.

Держава має свої специфічні риси, які відрізняють її від усіх інших форм об'єднання людей, інститутів і організацій:

1. Відділення публічної влади від суспільства, поява прошарку професійних управлінців.Здійснення пуб­лічної влади вимагає певної організації — спеціального апарату (чиновників, суддів, армії). Сучасна держава поєднує професійний апарат управління з представницькою системою, яка формується через вибори.

2. Територіальний поділ населення. Закони і повнова­ження державних органів поширюються на людей, які прожи­вають у контурі кордонів державної території, держава буду­ється на основі територіальної спільності людей (правда, в історії були приклади, коли кордони держави не були чітко визначені, наприклад, кочова імперія, створена Чингізханом).

3. Суверенітет - властивість державної влади, яка виражається в її верховенстві і незалежності стосовно будь-яких інших влад всередині країни, а також у сфері міждержав­них відносин. Виділяють внутрішній суверенітет, що означає право влади приймати або змінювати закони, обов'язкові для всього населення, і зовнішній суверенітет (в контексті міжна­родних відносин), який передбачає свободу держави від конт­ролю ззовні.

4. Монополія на легальне застосування примусу. Діапазон державного примусу простягається від обме­ження свободи до фізичного знищення людини. Для виконання функцій примусу у держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми), а також органи - армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

5. Монопольне право на стягнення податків і зборів з населення, які необхідні для утримання апарату управлін­ня і для матеріального забезпечення державної політики.

6. Організація суспільного життя на правових засадах. Без права, законодавства держава не в стані ефективно керува­ти суспільством, забезпечувати безумовну реалізацію рішень, що приймаються. Лише державі належить право на видання законів і норм, що мають загальнообов'язковий характер.

7. Претензія на представництво суспільства в цілому і захист загальних інтересів і спільного блага. Ніяка інша орга­нізація не може представляти і захищати всіх громадян і не во­лодіє для цього необхідними засобами.

Дата добавления: 2014-01-11