Методичні рекомендації по вивченню теми

Теоретичні знання.

Студент, слухач після вивчення даної теми повинен знати:

- соціальну природу правосуддя;

- що таке соціологічна експертиза;

- основні цілі діяльності правоохоронних органів;

- у чому полягає соціальна природа правосуддя.

Студент, слухач повинен вміти:

- визначити основні напрями судової соціології;

- визначити рівні вивчення ефективності правосуддя;

- характеризувати цілі діяльності правоохоронних органів;

- визначити роль судової діяльності і прецедентной практики в України.

Для оволодіння темою при підготовці треба приділити основну увагу наступним термінам: соціологія судової діяльності, соціологія функціонування правоохоронних органів, судова практика, судова діяльність, овальський практика.

Самостійна робота:

- ознайомлення з матеріалом базового підручника

- написання реферату.

Тема реферату: Зростання ролі судової діяльності і прецедентной практики в умовах побудови громадянського суспільства.

У системі правознавства соціологія кримінального права є напрямом (аспектом, стороною) науки кримінального права, який розглядає кримінально-правові інститути та норми в їх суспільно-економічній обумовленості, в процесі їх функціонування у суспільстві та у зв'язку з їх суспільною ефективністю.

У цілісній системі суспільствознавства вона, поряд з тим, має відігравати роль спеціальної соціологічної теорії.

Як частина соціологічної теорії, соціологія кримінального права розглядає кримінально-правові явища крізь призму законів соціології та в системі її категорій. Соціологію кримінального права, яка виступає у ролі спеціальної соціологічної теорії, складає система знань, що відбивають кримінально-правові явища як моменти існування суспільства.

По-перше, у межах соціології кримінального права досліджується соціальна обумовленість кримінально-правових інститутів та їх відповідність потребам суспільства. Суспільні відносини у цьому випадку розглядаються з погляду можливого замаху на них окремих членів суспільства. Система суспільних відносин та їх різновиди досліджуються тут в аспекті, який дозволяє встановити, чому ті або інші соціальні умови підштовхують окремих людей посягати на пануючий суспільний лад та чому така поведінка взагалі можлива. Вивчення суспільних відносин за такого підходу має виявити особливості соціальних умов життєдіяльності, що зумовлюють саме ці, а не інші способи посягання індивідів на суспільний лад.

Результати такого дослідження допомагають визначити, чи всі можливі різновиди таких посягань передбачені чинним кримінальним законом, якою мірою вони відповідають змісту тих складів злочинів, які увійшли до кримінального кодексу. Крім того, розгляд складів злочинів у зв'язку з актуальними потребами держави на різних ступенях захисту різних видів суспільних відносин надає об'єктивний соціальний критерій для науково обґрунтованої оцінки ступеня суспільної небезпеки злочинів залежно від того, на який саме вид суспільних відносин вони посягають та яку соціальне значущу шкоду можуть заподіяти.

По-друге, до предмета соціології кримінального права входить процес функціонування кримінально-правових норм у суспільстві, або, інакше кажучи, соціальний механізм їх дії. Це передбачає дослідження виконання кримінально-правових вимог людьми, які реально включені у суспільне життя й тому мають об'єктивні соціальні характеристики, а саме: суспільний лад та пов'язані з ним місце і роль соціальних верств, груп та особистості у системах виробництва, політики, культури, побуту, споживання тощо. Залежно від місця, що його посідають у соціальній структурі, люди та соціальні групи мають різні поєднання цих ознак, тому виявляють неоднакове ставлення до кримінально-правових заборон. Вивчення специфіки суспільних властивостей, їх інтенсивності та сполучень у різних соціальних груп дозволяє визначити ступінь їх криміногенності та надати належним державним та громадським органам інформацію для розроблення диференційованих заходів, з урахуванням соціального складу населення.

Суспільне значущі якості соціальних груп інтегруються в особистості у систему конкретних соціальних властивостей, притаманних даній людині. При цьому соціальні властивості вступають у складну взаємодію з психофізіологічними якостями, виявляючись у складній структурі особистості, формуванні мотивації її індивідуальної поведінки, у тому числі й злочинної. Отже, характеристика соціального механізму дії кримінально-правової норми включає також і структуру особистості.

Проте на поведінку особистості впливають не тільки загальносоціальні умови, а й відносини, які складаються в її найближчому оточенні (в родині, у фірмі, серед співробітників, у різних неформальних групах, у тому числі й злочинних). Тому характеристика соціального механізму дії кримінально-правової норми як предмета соціології кримінального права повинна містити й систему факторів, що визначають специфічні особливості функціонування цих невеликих груп. Суспільні відносини тут розглядаються, насамперед, з погляду соціальних властивостей їх суб'єктів дії (соціальних груп, особистостей). І оскільки злочин — також вид суспільне значущої діяльності, хоча й негативно розцінюваної державою, то дослідження суспільних властивостей суб'єктів дії дає змогу визначити соціальні фактори, які тим чи іншим чином впливають на виконання кримінально-правових норм. Одержані в результаті цього дослідження відомості потрібні для розроблення профілактичних, заходів загально-соціальної політики держави.

По-третє, предмет соціології кримінального права становлять соціальні наслідки дії норм кримінального права, їх ефективність. Ця ефективність розглядається тут не тільки як наявний результат впливу на свідомість населення кримінально-правових заборон. Вона вивчається як ефект керування соціальними процесами, тобто такого керування, яке не обмежується формулюванням та функціонуванням норм кримінального права, а й включає визначення соціальних цілей у сфері галузі боротьби зі злочинністю, а також планування цієї боротьби та вибір відповідних соціально-економічних, політичних і юридичних засобів для реалізації цих цілей та, нарешті, оцінку результатів вжитих заходів. Ефективність дії кримінально-правових норм як результат керування соціальними процесами виявляється, перш за все, у сфері превентивної діяльності держави (попередження злочинів). У сфері ж правозастосовної діяльності вона виступає, в першу чергу, як ефективність кримінального покарання.

2. Суспільна небезпека злочинів та соціальна обумовленість кримінально-правових заборон

Формулюючи склади злочинів, кримінальне право відтворює у специфічній формі певні моделі поведінки, які безпосередньо відображають соціальний зміст злочинності, соціальні елементи злочинного поведінкового акту — як в плані того, що конкретно скоєне, так і в плані того, чому саме скоєне. Соціальним є і власне поєднання цих елементів, яке й утворює вид злочину як особливу поведінкову структуру. Суспільна небезпека вчинку має суперечливий характер. Оскільки небезпечні для суспільства шкода або загроза шкоди завдаються тільки певним (а не будь-яким) об'єктам, остільки суспільна небезпека вчинку знаходиться зовні його самого. Оскільки ж шкода або загроза шкоди певним об'єктам створюється тільки певним (а не будь-яким) вчинком, остільки суспільна небезпека вчинку знаходиться у ньому самому. У зв'язку з таким станом речей у вчинку можна виділити його фактичний склад та його соціальну сторону. Фактичний склад — це дія або відсутність дії; соціальна сторона — це посягання на існуючий правопорядок. Завдання удару при нападі та завдання такого самого удару при відбитті нападу може потягти і в тому, і в іншому випадку завдання тяжкого тілесного ушкодження, але внаслідок різниці соціальної характеристики ми маємо при одному й тому самому фактичному складі у першому випадку — злочин, тобто суспільне небезпечну дію, а у другому — необхідну оборону, тобто суспільне корисну дію. Суспільна ознака злочинного вчинку — його загроза існуючому правопорядку — об'єктивно існує та може бути розпізнана шляхом з'ясування шкідливого, негативного значення для розвитку та зміцнення суспільних відносин і охорони прав та інтересів громадян.

суспільстві складаються два типи соціальних норм:

норми-цілі, які закріплюють та стимулюють зразки поведінки, що сприяють відтворенню суспільних відносин;

норми-межі, що намагаються за допомогою різних санкцій виключити із суспільного життя поведінкові акти, які перешкоджають нормальному функціонуванню соціального організму.

З усіх юридичних норм-меж найважливішими є норми кримінального права, що містять перелік найбільш небезпечних для суспільства діянь-злочинів.

Норма як нормативне правило поведінки є реакцією суспільства на порушення заборон, що склалися. В цьому сенсі поняття крадіжки передує поняттю власності, поняття замаху на особистість — поняттю недоторканості особистості, або в загальній формі — поняття «злочин» поняттю «норма». Якщо мати предметом вивчення тільки саме право поза його опосередкування економічними, соціальними чинниками, то неможливо зрозуміти, чому злочин, посягаючи на одиничну річ, на певну людину, посягає з погляду кримінального закону на суспільство, на державу, або, як іноді стверджують, на сам закон. Залишається також незрозумілим, чому покарання є функцією всього суспільства, а помста — безпосередня реакція потерпілого на завдану йому шкоду — розцінюється як самоправство і розцінюється як злочин.

Суспільство — це соціальний організм, історично визначений засіб зв'язку людей у колективну цілісність. Взаємодія індивідів має суспільний характер. Реалізуючі свої особисті інтереси, індивід водночас створює передумови реалізації інтересів інших індивідів, тобто суспільства. І оскільки обов'язковими умовами існування виробництва та обліку є люди, середовище їх життя, їх формальна рівність, недоторканність власності, недоторканність політичних засад суспільства, держави, остільки замахи на все це привертають увагу законодавця. Соціологія кримінального права поділяє їх на три великих класи: злочини, які посягають на загальні передумови життєдіяльності людини (охорона життя, здоров'я, недоторканність особистості, її свободи, середовища існування тощо); злочини, які посягають на економічну основу колективного буття людей, насамперед — злочини проти власності; злочини, які посягають на політичну основу суспільства, принципи державного управління і правопорядок.

Це дозволяє зрозуміти соціальну обумовленість основ кримінальної відповідальності, що закріплені в законі як необхідні передумови проголошення особи злочинцем та призначення йому покарання.

Той, хто діє, повинен погоджувати результати своїх дій з потребами соціального цілого. Тільки вчинок, що відповідає цій вимозі, є правомірним.

Але в такому разі, по-перше, індивід повинен мати можливість передбачати наслідки своєї діяльності. Він стає суб'єктом права та відповідальності тільки за умови, що спроможний змінити наявну дійсність відповідно до своїх знань та волі. Ця юридична умова правосуб'єктності відбивається у категорії «заподіяння». По-друге, індивід повинен усвідомлювати, що його вчинки мають суспільне значення. Той, хто не в змозі передбачити соціальну значущість своїх дій, не може укласти законну угоду або бути суб'єктом кримінальної відповідальності. Зі свого боку, суспільство повинне забезпечити індивіду передумови для того, щоб він діяв правомірно без крайньої надзвичайної шкоди для себе. Право виражає ці умови в категоріях «осудність», «необхідна оборона», «непереборна сила», «крайня необхідність».

По-третє, деякі типові риси еквівалентного відношення притаманні й самому кримінальному процесу, тобто офіційному юридичному порядку визнання підсудного винним та призначення йому упровадженого законом покарання.

По-четверте, сама відповідальність, що реалізується у кримінальному процесі, передбачає, що покарання розглядається суспільством та законодавцем як кара, засіб відплати за скоєне. Поняття відплати ж пов'язане з ідеєю пропорційності відплати тяжкості вчиненого злочину тобто знову-таки принципу еквівалентності відносин між людьми.

Отже, можна констатувати, що: трансформація соціального в правове здійснюється шляхом абстракції — визначення в суспільному відношенні найсуттєвішого для нормального функціонування конкретного суспільства і закріплення у нормі права; це абстрагування є не тільки розумовим процесом, що має теоретичну форму. Це — реальна діяльність суспільства, його законодавчих органів по відбору того, що забезпечує умови життєдіяльності соціального організму; об'єктивним критерієм для визначення того, що повинно бути закріплене у праві, і того, від чого закон повинен відвернутися, є умови існування та відтворення економічних відносин, що створює безпосередню основу права; загальні умови існування, функціонування та розвитку суспільного відношення, що є безпосередньою основою юридичного, відбиваючись ^гу праві, трансформуються у форму юридичних принципів. Останні конкретизуються та втілюються у забороняючі, дозволяючи та приписуючи правові норми, які доводяться до відома населення у формі закону; у праві відбивається не тільки економічний, але й політичний, ідеологічний, культурний та моральний стани суспільства. Суттєву роль відіграє також вже існуюча правова система.

3. Соціальний механізм дії кримінально-правових норм та забезпечення їх ефективності Вивчення соціального механізму дії кримінально-правових норм передбачає дослідження соціальних умов, які знаходяться поза правовим механізмом, середовище його функціонування та соціальні фактори й процеси, що включені у цей механізм. Як елементи соціального механізму, дії кримінально-правових норм (процес функціонування норм кримінального права) можуть бути розглянуті як:

1) суто кримінально-правова норма, що містить юридичну заборону і санкції за
можливе її порушення та висловлює з певним ступенем точності закономірності суспільного
розвитку, потреби соціальних груп та особистостей;

2) суспільний індивід, ставлення якого до кримінально-правової норми визначається
його соціальними властивостями та усією сукупністю соціальне значущих факторів.

Каналами впливу кримінального закону на функціонування системи кримінальної юстиції та правосвідомість громадян є: визначення злочинного, встановлення покарання й умов звільнення від покарання, а також практика притягнення до кримінальної відповідальності, призначення покарання та звільнення від нього. З'ясуванню того ж соціального механізму насправді служить і схема вивчення суспільної правосвідомості, в якій розділяються правова освіченість населення, оцінка, яку населення дає чинному праву, та поведінка населення у співвідношенні з чинним законодавством.

Елементами соціального механізму кримінально-правового впливу є моральний зміст кримінально-правових норм, діяльність кримінальної юстиції та несприятливі наслідки для правопорушника. Кожен з цих елементів пов'язаний з певними факторами зовнішнього середовища, які або посилюють його, або ослаблюють. Ослаблення кожного з цих трьох елементів, незалежно від його причин, потребує посилення інших, виявляючи тим цілісність всього механізму.

Враховуючи соціальну обумовленість кримінального права та соціальний механізм його дії, питання про соціальну ефективність кримінально-правової норми не може бути обмежене проблемою дотримання індивідом окремої юридичної заборони. Якщо б можна було обмежити завдання таким чином, то проблема ефективності, закону виявилася б тотожною проблемі ефективності правової санкції, оскільки покарання — єдиний засіб, яким користується сам кримінальний закон для підтримання авторитету своїх вимог.

Соціологи постійно шукають конкретні шляхи підвищення ефективності права, визначаючи умови, від яких вона залежить. Так, були зроблені деякі висновки щодо обов'язкових передумов дієвості кримінально-правових норм. До цих передумов належать: своєчасність, правильність та повнота відбиття в законі властивостей суспільне небезпечного діяння, визнаного злочином;

відповідність змісту кримінального закону норм моралі та рівня равосвідомості; відповідність юридичних вимог соціально-економічним та політичним закономірностям розвитку суспільства; урахування того, що процес регулювання поведінки людей засобами кримінального права пов'язаний із соціальними, економічними чинниками, які впливають на людські вчинки; стабільність кримінального законодавства та одностайність його застосування; поєднання застосування кримінально-правових санкцій із заходами суспільного впливу; інформованість населення про зміст кримінально-правових норм, у тому числі — про кримінальні санкції;

усвідомлення людьми неминучості покарання. Концептуальні підходи до соціології злочинності. Соціологія злочинності — галузь соціології права, яка вивчає злочинність як соціальну аномалію в суспільстві, соціальних групах і серед окремих індивідів. Специфіка дослідження соціології злочинності полягає в тому, що вона, поряд зі злочинами проти закону, вивчає соціальне небезпечні діяння, які призводять до безпосереднього злочину, тобто девіантну поведінку, фактичні злочини, вчинки, що руйнують мораль.

Крім того, соціологи вивчають соціальні причини злочинності, заходи її попередження, тенденції зміни злочинності в суспільстві, соціальний склад злочинців, види злочинів, прогнозують розвиток злочинності. В цьому аналізі вони спираються на дані статистики, дослідження правознавців, соціальних психологів, психіатрів, демографів тощо. Найближче серед інших наук до соціології злочинності стоїть кримінологія. На думку професора М. І. Ковальова, тоді, коли об'єктом її досліджень стають причини, умови й обставини, які ведуть до аморальних, протиправних і злочинних дій, вона входить в предметну галузь соціології.

Соціологію права цікавить насамперед взаємозв'язок суспільства як соціального організму й злочинності як негативного соціального явища.

Дата добавления: 2014-01-11