МВС УКРАЇНИ. Правотворчість органів місцевого самоврядування

Правотворчість органів місцевого самоврядування. Відмітна ознака цього виду правотворчості – її локальний характер. Створені органом місцевого самоврядування нормативно-правові акти діють тільки в строго певних територіальних межах.

Офіційне визнання державою звичаю. Наприклад, ст.7 Цивільного кодексу України містить вказівку на можливість застосування звичаїв ділового обороту, якщо вони не суперечать закону або договору.

Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації.

За способами правотворчості розрізняють:

1) затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом. Наприклад, референдумом були прийняті конституції багатьох держав (Ірландія, Російська Федерація, Франція, Чилі). Маастріхтській договір у Франції та Ірландії також затверджувався референдумом. Таким же шляхом нерідко вносяться зміни до конституції, державного ладу. Наприклад, у 1975 р. референдум в Греції висловився за ліквідацію монархії;

2) прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним. Держава також має право делегувати таке повноваження недержавним суб’єктам. Наприклад, у 1933 р. за рекомендацією Конгресу США підприємці розробили і затвердили Кодекси чесної конкуренції для того, щоб швидше вивести країну з економічної депресії;

3) створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. Цей вид правотворчості є одним з основних в країнах англо-американського типа права;

4) укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави – іншими суб’єктами, зокрема, трудовими колективами). Цей вид правотворчості переважає в міжнародних відносинах, і останнім часом активно розвивається у внутрідержавних справах;

Залежно від форм створюваного права розрізняють: 1) законотворчість; 2) підзаконна правотворчість; 3) прецедентна правотворчість; 4) договірна правотворчість.

Залежно від суб’єкта правотворчості розрізняють:

1) безпосередня правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму (плебісциту) – всенародного голосування з найбільш важливих питань життя суспільства і держави;

2) правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб’єкта федерації. У більшості країн світу парламент має «монополію» на законотворчу діяльність;

3) правотворчість органів і посадовців виконавчої влади (уряду, міністерств і відомств, місцевої адміністрації). Як правило, названі органи державної влади здійснюють підзаконну правотворчість. Крім того, формою участі в правотворчому процесі є право законодавчої ініціативи, що належить уряду разом з іншими суб’єктами;

4) правотворчість глави держави. Зміст правотворчої діяльності глави держави залежить від форми державного правління і об’єму повноважень, що є у глави держави. Так, абсолютний монарх визнається як єдиний творець права; навпаки, президент в парламентсько-президентській республіці може видавати тільки підзаконні акти. Подібно до уряду глава держави, як правило, володіє правом законодавчої ініціативи;

5) судова правотворчість. У країнах англо-американського типа права судді грають першорядну роль в правотворчості, а в країнах романо-германського типа права суд має допоміжне значення в правотворчості, виступаючи як інтерпретатор вже наявних правових норм. Особливий варіант правотворчості судових органів в країнах романо-германського типа права – визнання нормативно-правового акту не відповідним конституції. Таке рішення може винести, наприклад, Конституційний Суд України. Це припиняє дію акту повністю або частково, отже, рішення КСУ має певний правотворчий зміст;

Висновки.

Отже, людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише ґрунтуючись на певних правилах, на основі чого обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь, що повинні або не повинні здійснюватись, визначення умов при яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, чи визначаються суб'єкти, на яких за вказаних умов розповсюджується правило поведінки, що встановлюється тією чи іншою нормою.

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, а тому пов'язана із взаємовідносинами між людьми, їх об'єднаннями, суспільними групами і т.п. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних і т.п., які встановлюють порядок поводження людей зі штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо.

Особливим видом соціальних норм є правові норми. За їх допомогою регулюються найбільш важливі суспільні відносини. Правові норми знаходять свої зовнішній вираз в різноманітних формах праві..Прийняття правових норм є особливою формою діяльності держави – правотворчості.

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра загальноправових дисциплін

Лекція

з навчальної дисципліни Проблеми теорії держави і права

Тема: «Система права і система законодавства.

Систематизація нормативно-правових актів»

Одеса – 2012

Дата добавления: 2014-01-11