Система права та її структурні елементи. Предмет і метод правового регулювання як критерії розмежування галузей права

Система права – це об’єктивно обумовлена внутрішня структура права, що складається із взаємозв’язаних норм, логічно розподілених по галузях, підгалузях та інститутах.

Системність права означає, що воно є цілісним утворенням, що складається з безлічі елементів, що знаходяться між собою у певному зв’язку.

Ознаки (риси) системи права:

1) об’єктивна обумовленість. Будову права зумовлюють реально існуючі чинники – соціально–економічні, політичні, національні, релігійні, культурні, історичні. Система права існує об’єктивно і не може створюватися за суб’єктивним розсудом людей;

2) органічна цілісність, єдність і взаємозв’язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони є взаємно узгодженими і цілеспрямованими;

3) структурна різноманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів (норми, інститути, підгалузі, галузі), які логічно об’єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості;

4) поєднання динаміки і стабільності. У системі права існують елементи, які забезпечують поєднання цих характеристик системи, що, здавалося б, не сполучаються. Як стабілізуючий, опорний елемент системи права виступають галузі права. Зокрема, конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право виступають як «скелет» системи права. Правові норми забезпечують динамізм системи права, швидко реагуючи на суспільні відносини, що змінюються. Не залишається незмінним і набір галузей права: поява нових галузей права (інформаційне, банківське, медичне право) на базі традиційних відбувається в результаті об’єктивної диференціації суспільних відносин та їхньої державно–правової оцінки у вигляді нових законодавчих актів.

Структурні елементи системи права: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Центральною ланкою системи права є галузь – крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний тип схожих суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Галузь права, у свою чергу, є підсистемою, що складається з підгалузей і інститутів права.

Підгалузь права – система однорідних предметно–зв’язаних інститутів певної галузі права. Наприклад, підгалуззю цивільного права є право інтелектуальної власності, підгалуззю конституційного права – парламентське право.

Інститут права – впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) суспільних відносин

Норма права – первинний, початковий елемент системи права, з якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільш крупним елементом, з яких складається система права.

Предмет правового регулювання – це тип суспільних відносин, який регулює дана галузь, це те, що підлягає правовому регулюванню. Предмет правового регулювання включає: суб’єкти, їх поведінку, об’єкти, соціальні факти, які є підставами виникнення або припинення правових відносин. Предмет правового регулювання є унікальним для кожної галузі права. Наприклад, галузь цивільного права України регулює особисті немайнові і майнові відносини суб’єктів права.

Предмет правового регулювання вважається матеріальним критерієм розмежування галузей права. Але одного матеріального критерію для виділення галузей права недостатньо, тим паче, що іноді дуже важко провести межу між суміжними типами (родами, видами) відносин: наприклад, між земельними правовідносинами і цивільно–правовими відносинами. Через це ученими-юристами був введений ще один критерій розмежування галузей права – метод правового регулювання.

Галузевий метод правового регулювання – це характерний для кожної галузі права набір способів впливу права на суспільні відносини, це те, як право впливає на них. Структуру галузевого правового методу складають узяті в сукупності правові засоби, які встановлюють:

1) правове положення суб’єктів у сфері регульованих відносин. Воно характеризується встановленням правового зв’язку суб’єктів з державою і з регульованими відносинами. Це досягається шляхом закріплення за ними загальної та спеціальної правоздатності;

2) юридичний факт як підстава виникнення, зміни або припинення правовідносин. Для кожної галузі права властиві тільки свої юридичні факти (наприклад, у кримінальному праві – злочин);

3) прийоми формування суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, закріплені в диспозиціях норм права, що визначають різний характер взаємозв’язків між суб’єктами (вони можуть рівними і підпорядкованими);

4) прийоми захисту суб’єктивних прав та забезпечення юридичних обов’язків. Окремим галузям права, як правило, властиві свої, типові заходи захисту і забезпечення: наприклад, неустойка у цивільному праві, позбавлення волі у кримінальному праві, адміністративний арешт в адміністративному праві тощо. Крім того, має значення те, кому належить ініціатива зрушення захисних заходів.

Як основні методи правового регулювання виступають імперативний і диспозитивний методи.

Імперативний метод – це метод владних розпоряджень, що містить в собі, як правило, норми–заборони і норми–зобов’язання. Він використовується головним чином в кримінальному, адміністративному і деяких інших галузях права. Імперативні норми права не можуть бути змінені за домовленістю між учасниками правових відносин.

Диспозитивний метод є протилежним імперативному. Він дає суб’єктам можливість самостійно встановити правила своєї поведінки в рамках закону. Цей метод більшою мірою властивий цивільному, господарському праву тощо.

За тим же принципом протилежності розрізняють метод обмежень і метод заохочень (стимулів). Метод обмежень припускає встановлення заборон і покарань за порушення заборон, що властиво кримінальному та адміністративному праву. Протилежний йому метод заохочень найяскравіше виявляється в трудовому праві, де діють пільгові системи, направлені на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості працівників.

Протистоять один одному метод автономії та рівності сторін і метод субординації. Перший є типовим для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковому процесуальному положенні один перед одним, законом і судом, їхні відносини характеризуються самостійністю. Цей метод є характерним також для цивільного і сімейного права: учасники цивільного договору не підпорядковані один одному, подружжя має рівні права та обов’язки. Другий метод є характерним для адміністративного права. Він передбачає нерівність учасників правових відносин, підлеглість одного з них іншому.

Для кожної галузі права властивий якісно своєрідний набір прийомів правового регулювання, що включають дозволи, зобов’язування і заборони.

При цьому необхідно мати на увазі, що, як правило, один і той же метод або прийом правового регулювання застосовується в різних галузях права. Структура галузевого методу залишається незмінною, а окремі правові прийоми можуть переходити від одного галузевого правового методу до іншого, не руйнуючи його структуру. Наприклад, метод правового регулювання галузі кримінального права включає імперативний метод і метод обмежень, а також заборону як основний прийом правового регулювання.

Центральною ланкою системи права є галузь – крупна впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний тип схожих суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Ознаки (риси) галузі права:

1) основа виділення галузі права – однотипні суспільні відносини, що потребують правового регулювання;

2) якісна своєрідність врегульованих суспільних відносин;

3) наявність специфічного набору прийомів і засобів регулювання суспільних відносин;

4) наявність системно–структурних складових, тобто взаємозв’язаних інститутів і норм права.

На відміну від інших структурних елементів системи права галузь, не пориваючи системних зв’язків, має відносну автономію: вона здатна до самостійного функціонування у загальній системі права. Наприклад, майнові правовідносини можуть виникати, змінюватися і припинятися на основі норм тільки одній галузі права – цивільного права. Для реалізації цивільних прав та обов’язків можна не звертатися до інших галузевих норм.

Критерії розмежування галузей права належать до спірних питань юридичної науки. Проте більшість дослідників сходяться на точці зору, що в основі ділення права на галузі лежать предмет і метод правового регулювання. Крім того, кожна галузь має свій набір принципів і загальних положень, специфічних засобів і прийомів правового регулювання. Отже, основоположне значення має поділ системи права на ряд галузей залежно від предмета та методу правового регулювання, особливостей їх юридичного режиму. Як історично унікальні утворення галузі права не «придумані» законодавцем, а викликані до життя соціальними і прак­тичними потребами, які він усвідомлює і оформляє. Серед умов, що визначають об'єктивний процес виникнення тієї чи іншої га­лузі права, важливе місце посідають ступінь своєрідності тих чи інших суспільних відносин, неможливість їх врегулювання за до­помогою норм інших галузей права; необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.

Чим розвиненішою є система права, тим більше галузей включає вона. Разом з традиційними галузями права України – конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним – формуються такі нові галузі права як податкове, банківське, господарське право.

Галузь права являє собою юридичну цілісність, тобто таку сукупність норм, що зосереджені у взаємопов'язаних правових інститутах. Поєднуючи в один комплекс правові інститути, га­лузь права тим самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства. В цьому полягає її інстру­ментальна цінність. Тому галузь права можна також визначити і як сукупність логічно взаємопов'язаних правових інститутів, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних).

Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою, автономною підсистемою правового регулювання. Головне її призначення — забезпечити стосовно певної області суспільних відносин специфічний режим правового регулювання — сукупність характерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів. Наявність подібного режиму дає можливість не тільки поєднувати норми права в одне ціле, надавати їм упорядкованого системного характеру, але й відрізняти одну галузь права від іншої. Юридичний режим характеризує правовий стан суб'єк­тів права; законні засоби реалізації прав і виконання обов'язків та державно-правові заходи, які спрямовані на забезпечення не­ухильної реалізації правових норм в конкретних правових відносинах. Завдяки юридичному режиму забезпечується ефективна дія як галузі права в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів, підгалузей права (при їх наявності), конкретних норм.

При характеристиці галузей права слід враховувати, що для їх виділення недостатньо користуватись критерієм єдності пред­мета і методу правового регулювання. Цей критерій, який добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може штучно застосовуватись при характеристиці усіх галузей права. Особливо це стосується нових галузей права — космічного, екологічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових режимів має особливо велике значення. Галузі права можна поділити на такі види:

1)фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридичне первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше ви­користовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні режими, галузеві методи правового регулювання;

2)спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані,
пристосовані до особливих сфер життя суспільства (трудове, земельне, сімейне та ін.);

3)комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних інститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад підприємницьке (господарське), торгове, морське та ін.

Галузі права України – це найбільш крупні структурні підрозділи національної системи права. До основних галузей права України слід віднести:

1) конституційне право. Предмет правового регулювання цієї галузі: закріплення основ суспільного устрою; правовий статус людини і громадянина; формування, структура та функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Головні джерела права галузі конституційного права – Конституція України і Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 г.;

2) адміністративне право. Предмет правового регулювання – суспільні відносини у сфері управління. Крім того, ця галузь системи права України встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення. Особливість цієї галузі – відсутність «головного» кодифікованого акту, величезна кількість підзаконних актів;

3) фінансове право. Предмет правового регулювання цієї галузі – фінансові відносини, тобто формування і виконання державного і місцевого бюджетів, грошове звернення, податки. Для цієї галузі права, тісно пов’язаної з адміністративним правом, також характерна множинність джерел права;

4) кримінальне право. Ця галузь права визначає злочинність і караність діянь, підстави і умови притягнення до кримінальної відповідальності. Особливість цієї галузі – наявність єдиного джерела права, яким є Кримінальний кодекс;

5) кримінально–процесуальне право. Предмет правового регулювання цієї галузі – відносини, які виникають у ході досудового та судового слідства по розкриттю, розслідуванню та розгляду кримінальних справ. Основний нормативно–правовий акт – Кримінально–процесуальний кодекс;

6) цивільно–процесуальне право. Предмет правового регулювання – відносини, які виникають в процесі вирішення спорів у цивільних справах, а також по деяких іншим категоріям справ. Основний нормативно–правовий акт – Цивільний процесуальний кодекс.

Всі вищезазначені галузі права відносяться до правової цілісності, яку услід за римськими юристами прийнято називати публічним правом. У всіх галузях публічного права переважають імперативний метод правового регулювання, а також метод субординації;

7) земельне право. Предмет правового регулювання галузі – відносини, які виникають у сфері землекористування і землеустрою. Основний нормативно-правовий акт – Земельний кодекс. Методи правової регулювання – як імперативний, так і диспозитивний;

8) екологічне (природоохоронне) право. Предмет правового регулювання – відносини, які виникають у області використання і охорони природних ресурсів. Єдиний кодифікований акт в цій галузі права відсутній. Основні джерела – Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і численні закони. Методи правового регулювання є аналогічними галузі земельного права;

9) трудове право. Предмет правового регулювання цієї галузі – відносини, які виникають у процесі трудової діяльності (між власником і працівником або колективом працівників, між працівниками). Підгалуззю трудового права є право соціального забезпечення і соціального захисту населення. Основні нормативно–правові акти – Кодекс законів про працю, Закони України «Про відпустки», «Про пенсії» тощо. Методи правового регулювання різноманітні – імперативний, диспозитивний, метод заохочення;

10) цивільне право. Предмет правового регулювання – особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між фізичними і юридичними особами. Основний нормативно–правовий акт цієї галузі – Цивільний кодекс;

11) сімейне право. Предмет правового регулювання – відносини подружжя, відносини між батьками і дітьми та іншими членами сім’ї. Основний нормативно–правовий акт в цій галузі права – Сімейний кодекс.

Цивільне і сімейне право складають правову цілісність, що іменується приватним правом. Для приватного права характерні такі методи правового регулювання як диспозитивний метод і метод координації (рівність сторін).

3. Інститут права: поняття, ознаки, види

Інститут права – впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) суспільних відносин. Інститут права в першу чергу – структурний підрозділ галузі права, дрібніша в порівнянні з галуззю сукупність юридичних норм. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Так, до галузі трудового права включаються інститути трудової дисципліни, матеріальної відповідальності, охорони праці тощо. Галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут представництва, інститут дарування, інститут договору купівлі–продажу, інститут спадкоємства тощо.

Ознаки правового інституту:

1) однорідність соціального змісту. Кожен інститут призначений для регулювання самостійної, дещо відособленої групи суспільних відносин або актів поведінки суб’єктів права. Наприклад, інститут купівлі–продажу включає дефініцію даного договору, його предмет, форму, умови укладання та зміст, а також його різновиди: роздрібну купівлю–продаж, постачання, контрактацію та міну;

2) юридична єдність правових норм. Норми, що входять до правового інституту, утворюють єдиний комплекс, виражаються в загальних положеннях, правових принципах, специфічних правових поняттях. Наприклад, для інституту договору купівлі-продажу таким загальним принципом є принцип майнового еквівалента (ціна-товар), специфічними правовими поняттями є продавець і покупець, гарантії якості товару тощо;

3) нормативна відособленість, тобто відособлення створюючих правовий інститут норм у главах, в розділах, частинах, інших структурних підрозділах закону або іншого нормативно-правового акту. Наприклад, інститут договору купівлі-продажу складає зміст розділу 54 підрозділу 1 розділу III, книги V Цивільного кодексу України;

4) повнота регульованих відносин. Інститут права включає такий набір норм (дефініцій, дозвільних, заборонних тощо), який покликаний забезпечувати безпрогальність регульованих їм відносин. Наприклад, розділ 54 ЦК України містить всі можливі на сьогодні варіанти купівлі-продажу.

Через ці властивості кожен інститут права виконує властиве тільки йому регулятивне завдання і не повинен входити у колізію з іншими структурними елементами системи права.

Види правових інститутів:

1) за структурою та місцем в системі права виділяють прості, або галузеві та складні, абоміжгалузеві інститути права. Простий (галузевий) інститут включає юридичні норми, що регулюють суспільні відносини тільки в рамках однієї галузі права. Наприклад, інститут припинення браку в сімейному праві, інститут застави в цивільному праві, інститут злочинного діяння в кримінальному праві тощо. Складний (комплексний, міжгалузевий) інститут права є сукупністю норм, що входять до складу різних галузей права, але регулюють взаємозв’язані споріднені відносини. Типовим прикладом є інститут власності, який є предметом регулювання конституційного, цивільного, сімейного, адміністративного та деяких інших галузей права.;

2) за функціональною роллю виділяють регулятивні (наприклад, інститут міни) та охоронні (наприклад, інститут кримінальної відповідальності) правові інститути;

3) за субординацією в правовому регулюванні виділяють матеріальні (наприклад, інститут підряду) та процесуальні (наприклад, інститут порушення кримінальної справи).

В рамках інституту права нерідко виділяються субінститути.

Субінститут права – це впорядкована сукупність юридичних норм, регулюючих конкретний різновид суспільних відносин, що знаходяться в рамках певного інституту. Так, кримінально–правовий інститут злочинів проти життя і здоров’я особи ділиться на субінститути злочинів проти життя (його складають різні види вбивств, загроза вбивством і доведення до самогубства) і проти здоров’я (тут зосереджені норми, що стосуються різних видів спричинення шкоди здоров’ю).

Тим часом далеко не кожен інститут права має хоч би один субінститут. Субінститут – це одиниця ділення інститутів права. Разом з тим самі інститути можуть «складатися» в такі крупніші підрозділи системи права, як підгалузі.

Дата добавления: 2014-01-11