Лекції 6,7. Міжнародний рух капіталу

ПЛАН

1. Сутність та форми МРК. Структура міжнародного фінансового ринку.

2. Причини та динаміка МРК.

3. Особливості й масштаби сучасного МРК.

4. Наслідки МРК для країни-експортеру та країни-імпортеру капіталу.

5. Проблеми зовнішньої заборгованості в світі. Шляхи й механізми її вирішення.

1. Міжнародний рух капіталу є однією з основних форм міжнародних економічних відносин. В загальному вигляді міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу між суб'єктами міжнародної економіки з метою його оптимального використання.

За ознакою цільового призначення міжнародний рух капіталу (МРК) - це переміщення капіталу між країнами світ)' в пошуках більш вигідної сфери застосування. За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяють на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

ДК - це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються звідти за рішенням уряду чи міжурядових організацій. Це держ.позики, гранти, різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

НК - це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримаються звідти за рішенням їх керівних органів. Це – інвестиції, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету, у другому - власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно із парламентом, у другому - уряд має право його регулювати й контролювати.

Основною формою МРК є вивіз капіталу. Вивіз капіталу - це одностороннє переміщення вартості у товарній або грошовій формі за кордон зметою одержання підприємницького прибутку, доходу на капітал або з іншою метою.

Вивіз капіталу у товарній формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів, технологій тощо.

Вивіз капіталу у грошовій формі - це вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, векселів, депозитних сертифікатів), фінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини).

Вивіз капіталу здійснюється у певних формах. Розглянемо схему форм вивозу капіталу. За ознакою власності на капітал вивіз капіталу поділяється на такі форми:

1. вивіз приватного капіталу, тобто переміщення за кордон матеріальних цінностей, грошових засобів, які належать приватним особам

2. вивіз державного капіталу, тобто капітал який належить державі.

За ознакою одержання прибутку на капітал (підприємницький прибуток або дохід на капітал) форми вивозу приватного та державного капіталу поділяються відповідно на вивіз підприємницького капіталу і вивіз позичкового капіталу. 1. вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові зарубіжні інвестиції, які ведуть до створення за кордоном філій, дочірніх компаній та спільних підприємств. У свою чергу вивіз підприємницького капіталу поділяється на 2 форми:

1. прямі інвестиції - це капіталовкладення у підприємства за кордоном, які забезпечують контроль над ними з боку інвестора. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю - 25%, за американськими - 10%, австралійськими і канадськими - 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% -іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і
частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик
між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

2. портфельні інвестиції - це капіталовкладення в іноземні цінні папери (акції) з метою одержання прибутку на капітал.

Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху капіталу, то в кінці 90-х - вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 66%.

2. вивіз позикового капіталу – це така форма вивозу капіталу, коли капітал віддається в позику під відсотки та у формі придбання інструментів боргу (облігацій). Кредиторами є - приватні фірми, банки, держ.органи,міжнар.фінанс. організації, одержувачами - приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Основні форми вивозу позичкового капіталу:

1. міжнародний кредит - це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни. Суб'єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, нефінансові заклади, а також інші юридичні та фізичні особи. Кредитні відносини складаються на принципах:

- поверненості;

- терміновості;

- платності;

- гарантованості.

Функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;

- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;

- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:

- інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

- активізація міжнародних економічних зв'язків;

- зміцнення позицій ТНК;

- НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій

Єврокредити - кредити, що надаються у валюті, яка є іноземною для банку - євровалюті, єврокредити видаються на євроринку. Цей ринок вільний від національної системи державного регулювання, його особливістю є пільговий (регістраційний, податковий, валютний) режим для банківських операцій.

Поява євроринку відноситься до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною мірою біли представлені в доларах — так званих євродоларах, що було пов'язано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

Банки почали використовувати ці кошти для кредитування клієнтів з різних країн. Банки США, розвиваючи мережу філій за кордоном, взяли активну участь у становленні цих ринків. До 90-х років обсяг євродолларового ринку перевищив 2 трлн дол., а зараз за різними оцінками складає 7-8 і навіть 10 трлн дол. Приблизно 75% цих коштів знаходиться на банківських депозитах. Банки, що мають такі депозити і надають кредити в євродоларах і євровалютах, називаються євробанки.

Євровалютні ринки не обов'язково пов'язані з європейськими країнами. Окрім фінансових центрів в Європі (Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Люксембург), такі операції ведуться в Н'ю-Иорку, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні тощо.

Основна частка операцій на ринку євровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60%), євромарками (14%), євройєнами (6%), євро (3%), єврошвейцарськими франками (1%).

Самі великі банки мають широку мережу закордонних філій і відділень, через яку вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це - транснаціональні банки (ТНБ), серед яких лідирують американські. В 1960 р. тільки 8 банків США мали філії за кордоном, їх активи складали не менш 4 млрд дол. В 90-ті роки закордонні філії вже мали більше 100 американських банків із загальними активами більше 500 млрд дол. Основна клієнтура ТНБ -промислові ТНК, які самі беруть активну участь в світових фінансових операціях.

Єврокредити, як правило, надаються на умовах «роловер» (роловерний кредит) на строк 5-10 років. Весь договірний строк ділиться на періоди по 3-6місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному грошову ринку. Відсоткова ставка за роловерними кредитами складається з двох частин - базової ставки і маржі. За базу приймаються відсоткові ставки за три- або шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад ЛІБОР (LIBOR) у Лондоні.

ЛІБОР - ставка, запропонована на Лондонському міжбанківському ринку депозитів. Це відсоткова ставка, за якою провідні банки Лондона надають позиковий капітал у певній валюті іншим банкам. Вона служить базовою ставкою для багатьох операцій на міжбанківському ринку позикових капіталів. Маржа коливається від 0,25 до 2% залежно від стану ринку та надійності (рейтингу) позичальника.

По аналогії з ЛІБОР в інших фінансових центрах останнім часом стали формуватися свої базові ставки: ФІБОР - у Франкфурті-на-Майні, СІБОР - в Сінгапурі, БІБОР - в Бахрейні тощо.

В міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються декількома банками одному позичальнику. Створення синдикату банків дозволяє об'єднати ресурси його учасників для проведення великих кредитних операцій. Обсяги синдикованого кредиту, як правило, сягають декількох міліардів доларів, а строки досить тривалі - в середньому 7-10 років. Такі умови кредитування дозволяють з одного боку, зібрати таку суму кредиту, яка не під силу одному банку, а з іншого - розподілити кредитний ризик між всіма його учасниками пропорційно їхньої частки в сумі кредиту.

2.пільговий кредит - це міжнародний кредит, який надається: на пільгових умовах; на довгостроковій основі; за заниженими відсотковими ставами; безвідсотковий кредит (тобто кредит який надається без умови оплати за використання кредиту).

3.міжнародні облігації - це цінні папери (інструменти боргу), які емітент продає за посередництва міжнародних фінансових інструментів міжнародним інвесторам, а останні мають право періодично отримувати відсотки від номінальної вартості облігацій та пред'явити їх емітенту у визначений час для відшкодування вартості, а також продавати за ринковою вартістю на вторинних ринках.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-х роках XX ст. єдиного ринку позикових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку, на якому здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

Міжнародний фінансовий ринок — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок — це сукупність, кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансоні інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єктів (державних органів, приватних фірм, страхових компаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим — ТНК, державним органам, міжнародним і регіональним організаціям. Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери). На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів — 1, 3 і б місяців, а граничні — від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн. Отже, на першому з ринків позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові й призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів.

На міжнародному ринку цінних паперів представлені такі види зобов'язань:

Єврооблігації - боргові зобов'язання, що випускаються позичальником при отриманні довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринках декількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Наприклад, позика компанії ФРГ в доларах США, отримана через розміщення облігацій у Франції, Великій Британії і Швейцарії. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4-7 до 15 років, ЗО та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та ЗО млн дол., а іноді - до 300-500 млн дол.

Іноземні облігації - цінні папери, які розміщуються позичальником в іншій країні, але в своїй національній валюті. Наприклад, облігації іноземців, які обертаються в США, називаються «янкі бондз», в Японії - «самураї бондз», у Великій Британії - «буль-догз».

Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Зараз 60% всіх єврооблігацій єзвичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів.

Облігації з плаваючою процентною ставкою — ставка за облігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку.

Облігації з індексованим відсотком - ставка прив'язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари.

Облігації з нульовим відсотком - доход за облігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій.

Конвертовані облігації- вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом.

Акції – інтернаціональні розміщення свідоцтв про власність. Обсяг угод про купівлю-продаж акцій постійно зростає, але залишається невисоким: від 1% у 1985 до 2,1% у 1990 році. Це пов'язано, по-перше, з тим, що інвестори тяжіють до акцій відомих національних підприємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку перепродажу акцій.

Євроноти – цінні папери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на ЛІБОР. Євроноти використовуються для надання середньострокового кредиту. Вони можуть продаватися банками іншим покупцям і таким чином виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот почав активно розвиватися з кінця 70-х років.

Єврокомерційні папери - зобов'язання комерційних корпорацій, які випускаються на 3-6 місяців з невисокою маржею до базової ставки.

З кожним роком в міжнародному обігу з'являються все нові види цінних паперів, що випускаються банками. Новою тенденцією в розвитку світового фінансового ринку стало розмиття меж між традиційними секторами – кредитним та інвестиційним. Міжнародною банківською системою був ініційований процес «сек'юрітізації кредитів» («securities» по англ. цінні папери), основною метою якою було зменшення кредитних ризиків. На суму виданого клієнту кредиту банки випускають цінні папери типу облігацій, щовільно обертаються на ринку. Продаючи їх, банки повертають гроші набагато раніше строку погашення кредиту. Крім цього, банки можуть об'єднувати свої кредити з різними строками, різною мірою ризику, в різних валютах і в різних країнах в один кредитний пул і на цій основі випускати єдині облігації. Інвестори, що купують ці цінні папери, не знають, які саме кредити складають їх основу. Таким чином страхуються навіть самі проблематичні кредити.

Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов'язані між собою.

II. Міжнародна міграція капіталу (експорт та імпорт) зумовлена зовнішніми та внутрішніми причинами. Одні з них викликають необхідність чи потребу його вивезення за кордон, а інші — ввезення з-за кордону. Дослідження показують, що причини експорту та імпорту капіталу переважно перетинаються, хоча їхні остаточні ролі бувають різними. Мета залучення іноземного капіталу визначається пріоритетами, що встановлені програмами економічного розвитку країни.

В основі міжнародної міграції капіталу лежить бажання отримати більший прибуток, ніж у країні походження капіталу, або забезпечити високоефективну роботу національних підприємств. Тому основними причинами міжнародного руху капіталу можна вважати:

• відносний надлишок капіталу на національних ринках, що перешкоджає високоприбутковому його використанню;

• попит на капітал, який не збігається з його пропозицією в різних ланках світового господарства, що зумовлено нерівномірністю економічного розвитку держав;

• різницю у витратах виробництва в різних країнах внаслідок різниці у вартості сировини, енергії, заробітної плати тощо;

• інтернаціоналізацію виробництва;

Дата добавления: 2014-01-11