Порядок та форми здійснення безготівкових розрахунків

У процесі господарської діяльності підприємства здійснюють розрахунки з підприємствами, як у готівковій формі, так і без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку банку свого підприємства на відповідні рахунки іншого підприємства. Останній вид розрахунків називається безготівковим і за­конодавчо регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті України, затвердженою постановою Правління Національного банку Укра­їни від 21 січня 2004 року № 22.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронній формі. Окрім того, все більшого поширення набувають розрахунки банківськими платіжними картками.

При здійсненні розрахункових операцій підприємства можуть використову­вати такі розрахункові документи:

— меморіальний ордер;

— платіжне доручення;

— платіжна вимога-доручення;

— платіжна вимога;

— розрахунковий чек;

— акредитив;

— банківські платіжні картки.

Підприємство для здійснення розрахунків самостійно обирає передбачені пла­тіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначає їх під час укла­дення договорів.

Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інстру­кцією. У випадку порушення чи неправильного заповнення реквізитів документи по­вертаються банком без їх виконання. Документи заповнюють українською мовою.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два). Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу (час роботи з клієнтами, який встановлюється самостійно з банком та зазначається в його внутрішніх правилах), виконується в день їх надхо­дження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного одержувача, ма­ють повертатися ним у строки, установлені чинним законодавством, за порушен­ня яких такий одержувач несе відповідальність відповідно до чинного законодав­ства. У разі неповернення неналежним одержувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється у судовому порядку.

Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який складається за ініціа­тивою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів На­ціонального балку України.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове дору­чення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично отриману/придбану продукцію (виконані роботи, надані по­слуги тощо);

• у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

• для завершення розрахунків за актами звірки, взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним зако­нодавством;

• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

• для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

• в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного за­конодавства.

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин:

Верхньої — вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визна­ченої суми коштів;

нижньої—доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення надходить до підприємства-платника із запов­неною верхньою частиною від банку платника через банк одержувача. Після за­певнення нижньої частини платником вона відправляється для виконання до бан­ку платника. Причини не оплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Чек — документ, що містить розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку-емітента (банку, що видає чек або чекову книжку), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю (отримувачу коштів за чеком) зазначену в чеку суму коштів. Чеки часто використовуються для розрахунків з юридичними і фізичними особами за отримаю товари, виконані роботи, надані послуги з метою скоро­чення розрахунків готівкою. Розрахунки чеками можуть здійснюватись на підставі:

а)чекових книжок, зброшурованих по 10, 20, 25 аркушів та є бланками суворої звітності;

б)розрахункових чеків, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій.

Строк дії чекової книжки — 1 рік, а розрахункового чека три місяці. Порядок розрахунків чеками такий:

1. Для отримання чекової книжки підприємство подає банку-емітенту за­ яву і вказує номер рахунку, з якого оплачуватимуться чеки. До заяви додається доручення на перерахування коштів на окремий банківський рахунок „Розраху­нки чеками".

2. Банківський працівник перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність підписів та відбитку печатки зразкам, наведеним у картці, наявність кош­тів на рахунку; оформляє чекову книжку; ознайомлює уповноважену особу з порядком використання чеків і передає чекові книжки.

3. Після отримання товарів, послуг (виконання робіт) чекодавець оформляє чек:

• проставляє суму цифрами і прописом;

• вказує підставу для перерахування коштів;

• вказує найменування одержувача платежу.

4. При отриманні чекодержателем чека безпосередньо від чекотримача, перевіряється його дійсність (відповідність умовам Інструкції). Після цього формується реєстр чека (у трьох примірниках — якщо рахунки чекодавця і чекодержателя обслуговуються в одному банку, у чотирьох примірниках — якщо в різних устано­вах банку) і разом з чеком передає в банк, що його обслуговує.

5. Банк чекодержателя передає чек разом з одним примірником реєстру до банку-емітента.

6. Банк-емітент при умові дійсності чека здійснює перерахунок коштів на рахунок чекодержателя.

Чек, що не підлягає оплаті з певних причин, повертається чекодержателю, який має право пред'явити претензію чекодавцю (платнику коштів).

Законодавством передбачається перелік реквізитів, які повинен містити чек і за відсутності яких цей розрахунковий документ вважається недійсним. Чек із чекової книжки пред'являється в банк чекодержателя протягом десяти днів від моменту виписки (день виписки не враховується).

Забороняється передавання розрахункового чека / чекової книжки його вла­сником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків розрахункового чека і прославлення на них відбитка печатки юри­дичними особами.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання коштів чекового рахунку підлягають поверненню до банку-емі­тента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків розрахунковими чеками до закінчення строку дії чекової книжки та наявності за нею невикористаного ліміту чекодавець подає чекову книжку до банку разом з платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого броню­валися кошти.

Мало поширеною в Україні, але загальноприйнятою у світовій практиці фо­рмою розрахунків є акредитивна. При цій формі банк за дорученням свого кліє­нта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Загалом в акредитивній формі розрахунків беруть участь:

а)заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслу­говує, для відкриття акредитива;

б)банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

в) бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт тощо).

г)виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбача­ються у договорі між заявником на акредитив та бенефіціаром. Акредитиви бува­ють відкличні та безвідкличні, а також покриті та непокриті. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром, безвідкличний — може бути замінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Покритим вважається ак­редитив, для здійснення платежів по якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Не­покритий акредитив — це акредитив, оплата за яким при тимчасовій відсутності коштів на рахунку гарантується банком-емітентом за рахунок кредиту. Кожен ак­редитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Час дії акре­дитива визначається, як правило, в межах 10 днів із дня відкриття. Після відванта­ження продукції бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива виконуючому банку. При дотриманні всіх умов договору проводиться виплата за акредитивом. Інколи умовою виплати грошей з акредитива може бути акцепт уповноваженої покупцем особи, яка засвідчує в банку постачальника зра­зок свого підпису. По суті розрахунки акредитивами є більш прийнятними для по­стачальника, оскільки вони гарантують оплату за відвантажену продукцію. Стосо­вно покупця — при акредитивних розрахунках здійснюється відволікання коштів і дещо знижується контроль за постачанням продукції.

Інкасо — вид банківської операції, який полягає в отриманні банком грошей по різних документах (векселях, чеках тощо) від імені своїх клієнтів і зараху­ванні їх в установленому порядку на рахунок отримувача коштів. На практиці інкасо використовуються при розрахунках з іноземними контрагентами.

Розрахунки з використанням інкасо можна відобразити у такій послідовності:

1. Укладається договір між постачальником та покупцем.

2. Здійснюється відвантаження товару.

3. Постачальник готує потрібні транспортні документи і подає їх разом з
інкасовим дорученням до банку, що його обслуговує.

4. Банк перевіряє одержані документи і передає їх до банку покупця.

5. Банк покупця пред'являє інкасове доручення та одержані документи поку­пця з метою отримання від нього коштів.

6. Здійснюється платіж покупцем.

7. Банк покупця перераховує кошти банку постачальника, який зараховує їх
на рахунок одержувача.

Цей вид розрахунків є більш прийнятним для покупця і не гарантує здійснен­ня оплати постачальникові.

Сьогодні все більшого поширення набувають розрахунки за допомогою бан­ківських платіжних карток (БПК). Такий вид розрахунків регулюється Положен­ням „Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуван­ням", затвердженим постановою Правління НБУ №479 від 24.09.99р (надалі Положення №479). Банківські платіжні картки можуть застосовуватися:

• для здійснення безготівкових розрахунків;

• для отримання готівки;

• для видачі зарплатні працівникам.

У перших двох випадках використовуються корпоративні банківські пла­тіжні картки, які передбачають перерахування коштів на окремий банківський рахунок юридичної особи — картрахунок. Обов'язковою умовою при таких роз­рахунках є підписання між банком та клієнтом договору обслуговування (еквайрінгу), а також членство банку у міжнародній платіжній системі. В договорі се­ред інших умов передбачається комісійна винагорода банку за обслуговування, яка переважно встановлюється у відсотках від суми кожної операції, здійсненої з використанням картки.

Положенням №479 регламентовано, що БПК можуть діяти як за дебетовою схемою, так і за кредитовою. Коли при укладанні договору було визначено дебе­тову схему, то це означає, що при здійсненні оплати операції клієнта банк буде використовувати лише кошти, які є на його рахунку. У випадку їх недостатності операція не буде проведена. При кредитовій схемі банк може надати клієнту кре­дит (на визначених умовах). Такий вид короткотермінового кредиту називається овердрафтом. Як правило, термін його погашення не перевищує 1 місяць. Проте для того, щоб не сплачувати відсотки за овердрафт, підприємство може відкрити в установі банку спеціальний депозитний рахунок (СДР). На цьому рахунку під­приємство може резервувати кошти на випадок перевищення встановленого ліміту. За період, протягом якого перебувають кошти на СДР, підприємству нара­ховуються відсотки. У разі необхідності кошти із СДР можуть бути перераховані на поточний рахунок підприємства.

БПК може бути зручною у використанні при відрядженнях як у межах Укра­їни, так і за кордоном. Переваги користування БПК особливо проявляються при перетині кордону. Згідно з Інструкцією „Про переміщення валюти України, інва­люти, банківських металів, платіжних карток через митний кордон України", за­твердженою постановою Правління НБУ№283 від 12.07.2000 р., резиденти і не­резиденти можуть ввозити платіжні картки, емітовані банками України та іноземними банками і небанківськими установами за умови усного декларуван­ня. Вивезення фізичними особами-резидентами платіжних карток, емітованих іно­земними банками, здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії Національно­го банку на відкриття рахунку в іноземному банку, при обов'язковому зазначенні їх у митній декларації.

Підприємство може визначати осіб, які мають право використовувати кор­поративні платіжні картки. У випадку, коли на один картрахунок видається декі­лька корпоративних карток, аналітичний облік ведеться в розрізі кожної картки.

Операції з платіжними картками оформляються розрахунковими документа­ми на паперових носіях і складаються за місцем здійснення операції. Такими роз­рахунковими документами є сліп або квитанція торговельного терміналу (вони оформляються на спеціальних пристроях відповідно — механічний пристрій — імпринтер та електронний пристрій — платіжний термінал). Сліп (невелика квита­нція) заповнюється у трьох примірниках (для клієнта, для банку, для підприємст­ва) і підтверджує здійснення операцій за карткою, містить набір даних із цієї опе­рації та відбиток реквізитів платіжної картки. Квитанція торговельного терміналу заповнюється у двох примірниках (перший — клієнту, другий — підприємству, банк отримує електронну копію сліпу).

Підприємства під час своєї діяльності можуть мати як дебіторську, так і кредиторську заборгованість із одними і тими ж підприємствами. У цьому випадку проводиться взаємозалік сум заборгованостей. У договорах між підприємстві передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складання відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких клюватимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимоги-доручення) або оформляє вексель.

До категорії безготівкових розрахунків належать розрахунки, здійснені через поштове відділення (поштовий перевід) та через каси банків.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 12.07.2000 р. № 2121-ІИ на кошти, що знаходяться на рахунках кліє­нтів банку, може накладатись арешт на підставі рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця. Арешт може накладатися на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта у, або на кошти на будь-якому конкретному рахунку, на кошти на рахунку в і на конкретно визначену суму. При відповідному рішенні суду на час накладення арешту банк відкриває клієнту спеціальний рахунок, на який перераховується вказана у рішенні суду сума коштів. Після цього, в разі відсутності. рішень суду, банк відновлює проведення операцій за рахунком клієнта за встановленим порядком. Кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або звільнення з-під арешту.

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмі­ну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програм­но-технічний комплекс „клієнт банку-банк" (далі — система „клієнт-банк"). Суть її полягає в тому, що розпорядник коштів підприємства, не виходячи із офісу, може контролювати рух коштів на рахунку. Доручення клієнт передає банку у вигляді електронної форми встановленого зразка. Банківська частина системи „клієнт-банк" забезпечує перевірку наведених електронних підписів, якими користується підприємство, на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом.

Дата добавления: 2014-01-11