Підсумки та уроки революційних змагань в Україні

Таким чином, чотирирічна боротьба (1917-1921) українського народу за волю, за державність і національні права закінчилася поразкою. Україна втратила незалежність. Але, незважаючи на поразку, підвищився рівень національної свідомості народу, посилилось його бажання мати, за словами Шевченка, «в своїй хаті свою правду й волю».

Повалення царизму в лютому 1917 р., розгортання українських визвольних змагань, справили значний вплив на культурне життя тогочасного суспільства. Плідними були роки української революції та боротьби за збереження української державності. Багато було зроблено Центральною Радою, Українською Державою гетьмана П. Скоропадського, Директорією УНР у сфері культури. Предметом особливої уваги були заходи, спрямовані на створення власної держави.

Після лютого 1917 р. набувають повсюдного поширення національні культурно-освітні організації – «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки й курси, організовували видавницьку справу, видавали українські книги та журнали. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 відділення “Просвіти”. На цей час було відкрито 57 середніх шкіл з українською мовою навчання. Велика увага приділялася виданню українських підручників. Товариство шкільної освіти у Києві в 1918 р. випустило в світ 2 млн. навчальних видань.

Українізація, яка постійно наштовхувалася на спротив росіян, посунулася вперед тоді, коли Центральною Радою було створено міністерство освіти, а його керівником став В. Прокопович. Саме тоді було складено широкий план українізації шкіл, а в Києві, Харкові, Одесі відкриті народні університети. Розвивалася українська видавнича справа. В 1917 р. виходило 63 періодичних видання українською мовою. Було засновано український театр, українські музеї. Плідну роботу на ниві науки і освіти проводив відомий вчений і громадський діяч М. Туган-Барановський. Восени 1917 р. з його ініціативи було створено Українське товариство економістів, на базі якого згодом виник один із перших навчальних закладів з підготовки кадрів для зовнішньополітичного відомства України – Консульські курси.

Багато корисного у сферу культури було зроблено за часів гетьманської влади П. Скоропадського. Він також ввів стипендії для бідних учнів гімназій. Саме тоді народний університет у Києві було перетворено на Державний український університет, а Педагогічну академію – на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. Товариство шкільної освіти у Києві в 1918 р. випустило в світ 2 млн. навчальних видань. Ще один Державний український університет було відкрито в Кам’янці-Подільському. У листопаді 1918 р. створена Українська Академія мистецтв, серед професорів якої були визначні українські митці – Г. Нарбут, Ф. Кричевський, М. Бойчук, Ф. Бурачок, О. Мурашко. Гетьманським урядом був затверджений проект закону про Українську Академію наук. Першим президентом Академії наук став В. Вернадський, а секретарем – А. Кримський. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів, започатковані Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека. Були також засновані Державний драматичний театр, Державний народний театр, Молодий театр на чолі з Л. Курбасом. Г. Юра створив театр ім. І.Франка. Під керівництвом О. Кошиця в Києві постала Українська Державна капела. Жили й творили майстри старшого покоління – письменники Панас Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко.

В українській культурі 1917-1920 рр. було, звісно, чимало проблем і труднощів. Найбільшої шкоди розвиткові національного відродження завдали російські білогвардійці та більшовики. У 1919 р. українізація освіти була перервана. Чимало відомих діячів науки, літератури, мистецтва, освіти, церкви, які не сприйняли радянсько-більшовицького режиму, опинилися за межами України в еміграції. Школа, в тому числі вища, перетворилася на знаряддя партійної політики. Зносилися пам’ятки минулого.

У цей період більшовики завзято боролися з релігією та церквою. Вони не дозволили проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі в 1918 р. Тому боротьба за проголошення Української автокефальної православної церкви стала складовою частиною українського національно-визвольного руху.

Дата добавления: 2014-01-14