Добровільна відмова при співучасті

Кваліфікація добровільної відмови при сукупності злочинів

Кваліфікація частково невдалої добровільної відмови

Кваліфікація частково невдалої добровільної відмови включає оцінку і не доведеного до кінця злочину, стосовно від вчинення злочину якого мала місце відмова, і фактично вчиненого.

Добровільну відмову оцінюють на загальних підставах, тобто особу звільняють від кримінальної відповідальності за розпочату злочинну діяльність – за той злочин, який вона спочатку прагнула вчинити. Заподіяну шкоду кваліфікують як закінчений менш небезпечний злочин, виходячи з фактичних наслідків.

Невдалу добровільну відмову, залежно від того, була вона повною чи частковою, кваліфікують або як умисний злочин, або як злочин, вчинений з необережності.

При вчиненні сукупності злочинів, добровільну відмову оцінюють окремо щодо кожного з посягань, які утворюють таку сукупність. За злочини, від яких винний не відмовився, або відмова від яких була невдалою, настає кримінальна відповідальність на загальних підставах.

Добровільна відмова співучасника передбачає, щоб завдяки його поведінці стало неможливим спільне вчинення злочину. Тому добровільну відмову при співучасті визначають враховуючи вид співучасника та форму співучасті.

Добровільна відмова виконавця злочину може полягати в активних діях або ж у бездіяльності. При вчиненні злочину кількома співвиконавцями, добровільна відмова одного з них має полягати в такому впливі на іншого, при якому не виконується об’єктивна сторона злочину. Якщо діяльність одного зі співвиконавців є передумовою вчинення посягання іншими, то для добровільної відмови досить його бездіяльності.

Організатор і підбурювач злочину для добровільної відмови мають відвернути вчинення посягання виконавцем.

Добровільна відмова пособника злочину залежно від конкретних обставин має виражатися або в бездіяльності, або в активних діях. Активні дії вимагаються тоді, коли таке сприяння вже надано.

Не підлягають кримінальній відповідальності лише ті співучасники, які здійснили добровільну відмову. Для інших учасників злочину він буде не доведений до кінця з причин, не залежних від їх волі, відмова – вимушеною. Їх дії кваліфікують як готування до злочину або замах на нього залежно від того, які дії вчинив виконавець злочину.

За загальним правилом, неможлива добровільна відмова від участі у злочинній організації. Вихід з такої організації слід кваліфікувати не як добровільну відмову, а як дієве каяття. Учасник злочинної організації може вчинити добровільну відмову від окремих посягань, вчинюваних у складі організації іншими учасниками, якщо такі злочини підлягають самостійній кваліфікації.

На відміну від злочинної організації участь в організованій групі допускає добровільну відмову. Добровільна відмова керівника чи організатора злочинної групи має виражатися в діях, завдяки яким припиняється існування такої групи.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Ознаки закінченого злочину викладено в диспозиції статті Особливої частини КК. Тому його кваліфікують лише за статтею Особливої частини.

Кваліфікація злочину як закінченого посягання означає:

1) у скоєному є всі обов’язкові ознаки відповідного складу злочину;

2) діяння, які вчинено до моменту закінчення посягання, але у зв’язку з ним, підлягають додатковій (самостійній, окремій) кваліфікації за умови, що їх не охоплюють ознаки цього злочину – коли має місце сукупність злочинів;

3) діяння, вчинені після закінчення злочину, не впливають на кваліфікацію цього посягання, якщо вони не становлять собою іншого злочину;

4) діяння, вчинені після закінчення злочину, підлягають додатковій кваліфікації тоді, коли вони утворюють самостійний злочин.

Формула кваліфікації готування до злочину чи замаху на злочин має відповідати таким вимогам:

1) містити посилання на ч.1 ст.14 або ч.2 чи ч.3 ст.15 КК;

2) посилання на статтю Загальної частини КК має бути перед вказівкою на статтю Особливої частини КК;

3) містити посилання на відповідну частину, пункт статті Особливої частини КК, які передбачають закінчений злочин, щодо якого мало місце готування чи замах;

4) якщо винному інкримінують вчинення кількох незакінчених злочинів, передбачених кількома статтями Особливої частини, то посилання на відповідні частини ст. 14 або 15 КК має бути перед кожною зі статей Особливої частини, причому, незалежно від того, мають місце однакові чи різні стадії вчинення злочину;

5) у формулі кваліфікації попередньої злочинної діяльності розділові знаки має бути розставлено так, щоб було видно, до якої статті Особливої частини належить посилання на ч.1 ст.14, ч.2 чи 3 ст.15 КК.

Замах на злочин кваліфікують за ч.2 або ч.3 ст.15 КК та статтею Особливої частини, яка передбачає відповідний закінчений злочин. Вид замаху – закінчений чи незакінчений – при кваліфікації враховують посилаючись на ч.2 або ч.3 ст.15 КК.

При „відхиленні дії” посягання кваліфікують залежно від того, чи однакову відповідальність встановлено за посягання на об’єкт, якому винний прагнув заподіяти і якому фактично заподіяв шкоду, а також від суб’єктивного ставлення до фактично заподіяної шкоди:

1) Відповідальність за „бажану” і „фактичну” шкоду передбачено однією і тією ж статтею Особливої частини – об’єкти збігаються, форма вини теж – таке посягання кваліфікують як відповідний закінчений злочин.

2) Об’єкти збігаються, але шкоду заподіяно з необережності. У такому випадку скоєне кваліфікують за сукупністю норм – як замах на злочин, що його винний бажав виконати, та відповідний необережний злочин.

3) Об’єкти збігаються, стосовно фактично заподіяної шкоди немає ні умислу, ні необережності – скоєне кваліфікують лише як замах на злочин, що його винний бажав виконати.

4) Відповідальність за бажану і фактично заподіяну шкоду передбачено різними кримінально-правовими нормами, причому злочин, який фактично вчинено, є менш небезпечним, ніж той, що його винний прагнув виконати – скоєне кваліфікують за сукупністю норм – як замах на злочин, що його винний бажав вчинити, та як закінчений фактично вчинений злочин.

5) Відповідальність за бажану і фактичну шкоду передбачено різними кримінально-правовими нормами, причому фактично заподіяну шкоду спричинено з необережності чи випадково – скоєне кваліфікують також за сукупністю норм про замах на злочин, що його винний бажав вчинити та норм про відповідний необережний злочин. При випадковому заподіянні шкоди скоєне кваліфікують лише за нормою про замах на злочин, що його винний бажав вчинити.

6) Відповідальність за бажану і фактичну шкоду передбачено різними нормами, однак фактично заподіяно більшу шкоду, ніж та, яку охоплював умисел винного. Якщо при цьому є різна форма вини щодо бажаної і фактичної шкоди, то скоєне кваліфікують за сукупністю – як замах на злочин, що його прагнув вчинити винний, та як відповідний необережний злочин. Якщо ж має місце прямий умисел щодо бажаної шкоди і непрямий – стосовно фактично заподіяної, то скоєне кваліфікують лише за нормою про більш тяжкий злочин.

Згідно з ч.2 ст.17 КК діяння особи, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягають кримінально-правовій кваліфікації лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад містить склад іншого злочину.

Дата добавления: 2014-01-14