Ґештальтпсихологія

Трансперсональні теорії особистості

Трансперсональні теорії з’явилися в 60-ті роки ХХ ст. Вони претендують на роль “четвертої сили”. Шукають нову теоретичну парадигму, яка дасть можливість дослідити явища, що не отримали достатнього обгрунтування в рамках психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної психології.

Основою для формування трансперсональних психологічних теорій стала психологічна концепція К. Юнга.

Психіка, на думку вченого, це взаємодія свідомого і безсвідомого при безперервному обміні енергією між ними. Несвідоме – не звалище витіснених бажань. К. Юнг вважав його творчим, розумним принципом, який пов’язує людину зі всім людством, природою, космосом. Психіка – відкрита енергетична система.

В процесі розвитку людина може долати вузькі межі “Его” і індивідуального безсвідомого та з’єднуватися з вищим “Я”, сумірним зі всім людством і космосом. Колективне расове несвідоме – спільне для всього людства і є проявом творчої космічної сили.

В центрі трансперсональних теорій – “психології за межами свідомості” – так звані “змінені стани свідомості”, переживання яких може привести до зміни фундаментальних цінностей, духовного переродження і формування цілісності особистості.

Трансперсональні теорії – це моделі людської психіки, в яких визнається значимість духовного та космічного вимірів і можливостей для еволюції свідомості. Людська психіка сумірна зі Всесвітом і всім існуючим.

Головні теоретичні джерела трансперсональних теорій – це психоаналіз і східні філософські системи з виробленими в них уявленнями про енергетичну основу світу.

Методами зміни станів психіки особистості є медитація, молитва.

Психосинтез – теорія, метод розвитку цілісної і гармонічної особистості, зокрема шляхом синтезу її свідомої та безсвідомої частин.

Ґештальтпсихологія (нім. gestalt – “цілісність”, “повнота”, “структура”, “образ”, “конфігурація”) – напрям у західній психології першої третини XX ст., розроблений групою німецькихвчених у 1912 р., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури – ґештальта. Ґештальти – образи первинні стосовно своїх компонентів. Доведено, що внутрішня, системна організація цілого предмета визначає властивості і функції частин, які утворюють ціле.

Коли ми спостерігаємо, дивимося на об’єкт (картина, краєвид, предмет тощо), то ми можемо зосереджуватися на окремих деталях, частинах, предметах, а можемо сприймати об’єкт спостереження як певну цілісність – при цьому виникає “ґештальт”. На противагу біхевіоризму, який вивчає окремі елементи (стимул, реакція, поведінка людини), ґештальтпсихологія вивчає людину в цілому. Ціле це не просто сума окремих частин, а щось значно більше. Коли ми дивимося на апельсин, ми бачимо апельсин як ціле, а не помаранчевість, шорсткість. Ми, природно, комбінуємо елементи, щоб сформувати повноту, ґештальт, який ми впізнаємо як апельсин.

На противагу біхевіоризму, котрий зосереджується на практичній діяльності, ґештальтпсихологія на перше місце поставила інтелектуа­льну діяльність особистості, якій підпорядковується практика. Практична діяльність особистості базується не на основі методу спроб і помилок, а на основі “інсайту” (осяяння) – миттєвому охопленні відносин у відображуваній ситуації, схопленні ситуації, об’єкта в їх цілісній сутності, що підкреслює творчий характер мислення. Ґештальтпсихологія наголошує на своєрідності складних психічних утворень і глибоко їх вивчає.

Дата добавления: 2014-11-06