Об’єкти та засоби передачі в процесі трансферу технологій

Розглянемо уважніше ланцюжок процесів, представлений на Мал. 5.2. Необтяжений зворотними зв'язками там тільки процес 1.1 - випадкове відкриття нового явища або serendipity (тим, хто ще не знає, що це таке, має сенс заглянути сюда). На решті всіх етапів інформація передається як зверху вниз (по схемі), так і від низу до верху. Принципово важливі тут і зміст, і форма передаваної інформації, і цільові функції (або інтерес) обох учасників акту трансферу (передачі).

Отже, почнемо з випадкового відкриття. Робить його, як правило, одна людина (рідко - два). І, якщо він не бачить в нім безпосередньої комерційної вигоди, то він інформацію про відкриття публікує (це і є свідоцтво пріоритету відкриття за канонами наукового співтовариства). Чи достатньо цієї інформації для світового визнання (адже саме це є життєвою метою першовідкривача)? Якщо відкриття пов'язане з об'єктивним світом і не залежить від особистих якостей першовідкривача, то - так, достатньо, оскільки той, що кожен сумнівається зможе відтворити початкові умови для прояву відкриття і переконатися своїми очима в його наявності. Таким чином, процес передачі інформації на переході 1.1 Ю 1.2 зводиться до простій і повній науковій публікації (Звичайно, мова йде про відкритті, не зв'язаному ніякими зовнішніми обмежувальними умовами типу державної безпеки або інквізиції (як було з астрономічними відкриттями епохи Галілея, наприклад)).

Робота на етапі 1.2 ведеться в умовах дефіциту інформації, теоретики чекають нових і нових експериментальних даних про схожі ефекти. Основні джерела цієї поповнюючої інформації - етапи 1.3 і 2.1, але іноді несподівана інформація поступає і з етапу 2.4 (етапу "кінцевих користувачів" продукції "чистої науки").

У чому інтерес дослідників на етапі 1.2? Для теоретиків - це запрошення зробити ще одне відкриття, але вже не "відкриття-випадковість", а більш поважане відкриття нового закону природи (Чому більш поважане? Та просто тому, що тут мотором відкриття є не просто спостережливість, а серйозна, напружена робота думки) і увічнення імені першовідкривача у всіх енциклопедіях. Для "рутинних" працівників фундаментальної науки 1.3 зв'язок з теоретиками групи 1.2 - це надія вийти на той самий "вирішальний експеримент" і виявитися причетними до становлення нового закону. Той же інтерес турбує і учених групи 2.1, але там до нього додається і інше: намацати базу для етапу 2.2, стати співавторами, винахідниками нової технології.

Поки що ми не вийшли за рамки чистої наукової роботи, результати якої традиційно оформляються у вигляді наукових публікацій, а обмін інформацією проходить в основному через наукові журнали, монографії, доповіді на конференціях, семінарах, і тому подібне Ніяких "ноу-хау" і ніякої невисловленої інформації тут ще не немає.

Вперше інформація, в тому або іншому ступені що підлягає захисту від несанкціонованого використання, з'являється на етапі 2.2, оскільки саме там як одна з цілей виступає майбутнє практичне (і найчастіше - комерційне) використання отримуваних результатів.

Останній етап групи "фундаментальні дослідження" - етап 1.3 - інтенсивно отримує інформацію як "зверху", від теоретиків (замовлення на експериментальну перевірку здатності їх гіпотез, що передбачає), так і "знизу". Теоретики групи 1.2 часто активно включаються в роботу який-небудь з груп етапу 1.3 і прямо за гарячими слідами чергового експерименту уточнюють свою гіпотезу і ставлять чергове завдання на експеримент (або пошук). Таким чином, тут обмін інформацією може не доходити до загальнодоступних публікацій, причому не тільки із-за экспрессности неформального інформаційного обміну, але вже і з конкурентних міркувань (адже гіпотез багато, а істина-то всього одна, і хто в гонці гіпотез її досягне першим - це питання не безпристрасне).

Знизу дослідники групи 1.3 також отримують інформацію, причому завжди - дозований і майже завжди - у вигляді завдань (або постановки завдань). Дозірованность, неповнота цієї інформації пов'язана з тим, що джерело її знаходиться у сфері прикладної науки, де міркування престижу переплітаються з міркуваннями комерційної і конкурентної доцільності. І інтерес в цьому інформаційному підживленні найчастіше меркантильний, пов'язаний з потенційним отриманням конкурентних переваг. Про публікації результатів тут мова не йде, більш того, часто само завдання "знизу" оформляється у вигляді контракту з жорсткими умовами конфіденційності і регламентацією прав на отримувану інформацію як об'єкт інтелектуальної власності.

Всі ці особливості повторюються і посилюються на етапі 2.1 (з тією лише різницею, що теоретики групи 1.2 до цього етапу не мають відношення), найтіснішим чином пов'язаному з наступним етапом 2.2 (часто два ці етапу проходяться одним і тим же колективом).

Як тільки на етапі 2.2 досягнутий відомий прогрес (тобто намацані принципові основи інноваційної технології), то, як правило, в дослідницькому колективі виділяється якась порівняно автономна група, метою якої є розробка цієї нової технології на етапі 2.3. Інтереси і "місцеві" цільові установки початкового колективу і цієї групи декілька різні, але обмін інформацією достатньо інтенсивний, причому лише мала частина цього обміну йде по загальнодоступних (а значить, доступним і конкурентам) каналах, в основному ж все, що дізналося і випробуване, залишається внутрішнім "секретом фірми", тим самим "нерозкриваним ноу-хау", яке дозволяє сподіватися на збереження переваг першопроходця (але вже не в області чистої науки, а в області технології і майбутнього комерційного успіху).

Можливий, проте, і інший сценарій розвитку подій на етапі переходу від 2.2 до 2.3, коли група 2.2 або не в змозі, або просто вважає недоцільним своєю командою вирішувати завдання етапу 2.3. Це - перший з реальних етапів трансферу технологій - передачі естафети знань і умінь від однієї команди до іншої. Як це робиться, в якому об'ємі, в якій послідовності - все це залежить від конкретної пари "джерело знань – реципієнт (приймач)", від ступеня їх "спорідненості", взаємної довіри і взаємозалежності, і далі ми розглянемо декілька типових ситуацій і правил. Ясно, проте, що небажаність необмеженого розповсюдження інформації за межі цього акту передачі викликає необхідність тісного, тривалого і достатньо неформального взаємодії.

Етап 2.4 здійснюється в тісному контакті з етапом 2.3. Власне кажучи, це зв'язані дослідження: дані, отримані при дослідженні дослідних зразків продукту, виготовленого за новою технологією, тут же використовуються як для коректування досліджуваної технології (етап 2.3), так і для пошуку нових варіантів технології (етап 2.2). В деяких випадках інформація, отримана на етапі 2.4, може дати підказку і теоретикам (етап 1.2), і експериментаторам (етап 1.3) блоку фундаментальних досліджень. Проте тут при передачі інформації (іншим командам) вгору по ланцюжку незримо присутня обережність, побоювання перехоплення ініціативи конкуруючими командами, так що не виключена вірогідність, що в особливо важливих випадках керівництво визнає доцільним навіть при чисто прикладному (навіть технологічному) обличчі фірми організувати у себе групу фундаментальних досліджень для проведення спеціальних робіт по етапу 1.3 з єдиною метою - тільки щоб не виносити інформацію за межі фірми.

Всі учасники робіт на етапах 2.1-2.4 мають загальний інтерес, загальну мету - створення нової технології (або нового продукту), розуміючи, що лабораторними випробуваннями кінець кінцем це не закінчиться. Наступає другий етап трансферу технології - етап масштабування технології і переходу від досліджень до виробництва. Життєвий досвід підказує, що діалектичний закон переходу кількості в якість може на будь-якій стадії зіграти злий жарт з винахідником і технологом, тому людством давно відпрацьована покрокова схема розгортання будь-якої нової технології: одиничні зразки - мала серія - великосерійне виробництво. І устаткування, і процеси, і культура роботи на цих трьох етапах відрізняються, іноді вельми істотно. Часто відрізняється і територія розгортання робіт: дослідне малосерійне виробництво зазвичай пригріває у себе майбутній основний виробник, оскільки багато супутніх операцій, не пов'язаних безпосередньо з "центральною" технологією (тобто саме тією інновацією, яка і породила нову технологію), на сталому виробництві вже є, працюють без збоїв і ніякого головного болю новаторам не доставлять і відволікати їх не будуть.

Отже, знайшовся кінцевий користувач або не знайшовся, але прикладна дослідницька група етапу 2.4 так чи інакше випускає зі своїх рук кермо влади подальшим дослідницьким процесом. Зсув цільових установок дослідження на етапі 3.1 у бік економічних характеристик технології і у бік більшої уваги супутнім технологічним процесам, комплектуючим виробам, конкурентним продуктам, загалом, зсув інтересів у бік ринкових критеріїв вимагає залучення виконавців з декілька іншим менталітетом: все менше науки, майже стільки ж технології і все більше рутинного виробничого антуражу.

Цей етап ТТ турбує джерело передаваної інформації тільки з одного боку: збереження авторських прав (або прав розробника) на частину майбутнього ринкового успіху, яке досягається достатньо простим контрактним або договірним механізмом. Що ж до сутнісної частини передаваної інформації, то джерело украй зацікавлене в максимально повному і адекватному розумінні реципієнтом всієї інформації, що стосується нової технології (оскільки підсумковий успіх буде цілком залежати від того, як піде робота у реципієнта, а ціна помилки тут на порядок вище, ніж на попередньому етапі, і гроші тут вважають куди уважніше). Тому, як правило, перехід на нову матеріально-технічну базу супроводжується і тісною співпрацею, "авторським супроводом" технології на початковому етапі роботи в рамках стадії 3.2. Тим паче, що стадія 3.1, переведена на новий масштаб роботи, просто зобов'язана проходити при безпосередній участі групи 2.4 (ця група схиляється у бік фізичної, якісної оптимізації технології і працює в основному на етап 3.1, а нова, заводська група більше дивиться у бік економічної, ринкової оптимізації, граючи провідну роль на етапі 3.2, в тандемі ж є перспектива ефективно вирішити обидва завдання і тим зміцнити своє майбутнє лідируюче положення на ринку).

Таким чином, тут трансфер технології відбувається найплавніше, безконфліктно, тим більше що він відбувається в абсолютно закритому середовищі: передавана інформація приходить разом з її джерелом або безпосередньо, або за наявності якоїсь внутрішньої технічної документації на необхідне устаткування і що комплектують; ніяких відкритих публікацій і доповідей, окрім внутрішньофірмового навчання персоналу (якщо це необхідно).

Останній етап трансферу має місце на переході від дрібносерійного дослідного виробництва до повномасштабного. Верховенство економічних міркувань у керівництва компанії, що приймає технологію, обіцяє успіх трансферу тільки за наявності явних, безперечних переваг нової технології перед конкурентними, і саме ці характеристики інновації фігурують на початковій стадії цього етапу трансферу (То, про що зараз мовиться, відноситься до ситуації, коли фінішний виробник знайдений тільки на цьому етапі. Якщо він вже знайдений на етапі переходу 3.1Ю 3.2, то проблеми, що все обговорюються тут, доводиться вирішувати саме на тих етапах, а на переході 3.2Ю 4.1 все вже безхмарно і безконфліктно, керівництво тільки квапить роботу). Як тільки пройдений етап принципової згоди на освоєння технології в повному масштабі, решта всієї роботи в точності подібна до тієї, що була на етапі 3.2 (і, можливо, на етапі 3.1, якщо при черговій зміні масштабу виявилися нові труднощі). Інтереси співучасників процесу повністю співпадають, тому і тут домінує бажання максимально повно передати всі знання і уміння, досягнуті на попередньому етапі.

Останні етапи 4.2, 4.3 і 4.4 з погляду передачі інформації зверху "вниз" малоцікаві, тому на них ми зупинятися не будемо. Та зате ще раз звернемо увагу на "технологічну" частину ланцюжка (від 2.2 до 4.1). На цих етапах в явній або неявній формі фігурує технологія, тобто об'єкт не просто інтелектуальною, а промисловій власності, тому всі майнові відносини між контрагентами досить детально регламентуються, внаслідок чого весь ланцюжок виконавців, починаючи з етапу 2.2 і до останнього етапу, виявляється "пов'язаним" загальним майновим інтересом (хоча і з різними пайовими і владними ролями), тобто утворює якийсь союз, консорціум або кооперацію (ступінь юридичного об'єднання може бути самим різним, від повної самостійності до повного злиття).

Такий "єдиний інтерес" припускає достатню відвертість, інформаційну відвертість усередині цього об'єднання, тому потік інформації "від низу до верху" для всіх учасників також достатньо інтенсивний і не зустрічає перешкод кон'юнктурного характеру, тим більше що в деяких випадках цей потік може помітно змінити пайову участь деяких учасників процесу в загальному об'ємі промислової власності (наприклад, за рахунок породження нових і нових патентів на дочірні інновації). Цей потік також природно приплюсувати до ТТ, точніше, до четвертого його варіанту, що обговорювався в розділі 5. Відзначимо тут тільки одну з ланцюжків зворотного зв'язку - ланцюжок 4.4Ю 2.2, коли джерелом інформації є не учасник створення основної технології, а кінцевий користувач продукту, тобто покупець, стороння людина. Цінність цієї ситуації в тому, що до процесу підключається абсолютно свіжий погляд, свіжий учасник (і далеко не дурний, адже він побачив те, що цілі колективи пропустили мимо поля зір), що може вдихнути нове життя у вже "відпрацьовані" початкові етапи циклу.

Підводячи підсумки цієї довгої "прогулянки" по основному ланцюгу народження і комерціалізації інноваційної технології, можна зробити наступні виводи:

1. В процесі народження нової технології відбувається не менше трьох повних замін складу виконавців (фундаментальна наука - прикладна наука - дослідне виробництво і відладка технології - промислове виробництво). Для деяких інновацій таких замін може бути менше, але взагалі без них не обходиться практично ніколи.

2. Крім повних замін команди впродовж життєвого циклу має місце і поступова зміна виконавців, коли до групи розробників підключаються нові (функціонально нові!) співучасники. Така поступова зміна проходить значно менш хворобливо, чим повна заміна.

3. Об'єм, якісний склад і процедура передачі інформації при повній зміні команди істотно різні для трьох названих в п.1 замін.

4. "Родзинка", зародок нової технології може виявитися практично на будь-якому етапі ланцюжка 1.2 - 4.4 (для тих, що сумніваються можна привести приклад хитромудрого теоретика Джозефсона, своїми патентами що перекрив майже всі практичні застосування власного відкриття (етап 1.2, ознаменований Нобелівською премією) ефекту слабкого зв'язку в надпровідниках; з іншого боку, медичне застосування технічного клею БФ-6 було відкрите саме на етапі 4.4).

5. Основний ланцюг подій, заданий списком Ріс.5.2, є не єдиним можливим варіантом розвитку подій; це лише стрижень, навколо якого формуються відгалуження, розгалуження і петлі потоків інформаційного обміну.

Дата добавления: 2014-11-06