Методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів

Управління реальними інвестиціями

В системі управління реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найвідповідальніших етапів. При цьому завдання фінансового менеджменту полягає у пошуку окремих інвестиційних проектів, оцінці їх ефективності і виборі найбільш ефективних з них для реалізації. Розглянемо базові принципи та методичні підходи, що використовуються в сучасній практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Основні з таких принципів полягають в наступному:

1. Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів повинна проводитись на основі співставлення обсягу інвестиційних витрат, з однієї сторони, та суми й термінів повернення інвестованого капіталу, з іншої.

2. Оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність задіяних ресурсів, які пов’язані з реалізацією проекту.

3. Оцінка повернення інвестиційного капіталу повинна здійснюватись на основі показника «чистого грошового потоку» (net cash flow).

4. В процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку мають бути приведені до теперішньої вартості.

5. Вибір дисконтної ставки в процесі зведення окремих показників до теперішньої вартості повинен бути диференційованим для різних інвестиційних проектів.

З врахуванням вищеназваних принципів формуються методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів на основі різних показників.

1. Чиста теперішня (приведена) вартість (NPV) – характеризує загальний прибуток від реалізації інвестиційного проекту і визначається за формулою:

ЧТВ = ГПд – ПІ, (8.1)

де ЧТВ –чиста теперішня вартість проекту;

ГПд –сумарний дисконтований грошовий потік від експлуатації інвестиційного об’єкта (приведений до теперішньої вартості);

ПІ – початкові інвестиції в проект.

2. Індекс прибутковості (IRR) – показує рівень віддачі інвестованого капіталу і обчислюється за формулою:

(8.2)

де Іпр – індекс прибутковості.

3. Строк окупності інвестицій – показує, скільки потрібно часу, щоб початкові інвестиції в проект повністю окупилися за рахунок генерованих проектом грошових потоків. Якщо щорічні грошові потоки рівномірні, строк окупності визначається за формулою:

(8.3)

де t_ок – строк окупності проекту;

ГПр – щорічний грошовий потік.

Якщо ж грошові потоки по роках суттєво відрізняються, необхідно робити більш точні розрахунки. Для отримання реальних результатів розраховується дисконтований період окупності, який враховує теперішню вартість майбутніх грошових надходжень.

Внутрішня норма прибутковості інвестиційного проекту характеризує ставку дисконту, при якій сумарний дисконтований грошовий потік за весь строк експлуатації об’єкта дорівнює початковимінвестиціям. Іншими словами, це ставка дисконту, при якій ЧТВ = 0. Значення цього показника, як правило, знаходиться за допомогою спеціальних комп’ютерних програм, або шляхом підбору. При цьому може використовуватися формула:

(8.4)

де ВНП – внутрішня норма прибутковості проекту;

ЧТВd₁ – чиста теперішня вартість проекту, розрахована з урахуванням ставки дисконту d₁

ЧТВd₂ – чиста теперішня вартість проекту, розрахована з урахуванням ставки дисконту d₂;

d₁ – ставка дисконту, при якій ЧТВ > 0;

d₂- ставка дисконту, при якій ЧТВ < 0.

Показник внутрішньої норми прибутковості визначається виключно для порівняння із середньозваженою ціною інвестиційних ресурсів і прийняття рішень щодо оптимізації структури джерел фінансування.

Визначені показники ефективності інвестиційного проекту порівнюються з критеріальними значеннями.

Для того щоб проект було вигідно реалізувати, повинні задовольнятися наступні вимоги:

Ø чиста теперішня вартість проекту повинна бути позитивною і якомога більшою;

Ø індекс прибутковості повинен перевищувати одиницю;

Ø строк окупності не повинен бути занадто довгим (як правило, не більше 5 років);

Ø внутрішня норма прибутковості повинна бути більшою за середньозважену ціну інвестиційних ресурсів.

Наступним етапом економічного обґрунтування інвестиційного проекту є визначення показників ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства після освоєння інвестицій (рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, оборотність капіталу, оборотність товарно-матеріальних запасів, ліквідність тощо) і порівняння їх з:

Ø середньогалузевими показниками;

Ø показниками конкурентів;

Ø показниками, прийнятними для окремих учасників інвестиційного проекту.

Важливим моментом до інвестиційного дослідження є оцінка чутливості інвестиційного проекту до зміни вихідних параметрів (факторів внутрішнього і зовнішнього середовища). Найчастіше розглядається вплив таких факторів як строк інвестиційної фази, ціна одиниці продукції, обсяг продажу, вартість позикових ресурсів, вартість сировини, рівень податків тощо.

В процесі аналізу чутливості проекту розраховуються темп зміни чистої теперішньої вартості при зміні окремих вихідних параметрів на 5, 10, 15, 20 (тощо) відсотків і визначаються фактори, до яких проект найбільш чутливий. За такими факторами потрібно здійснювати постійний контроль і своєчасно приймати відповідні управлінські заходи, спрямовані на зменшення імовірності небажаних змін в ході інвестиційного процесу.

Для оцінки ступеню інвестиційного ризику доцільно здійснювати аналіз сценаріїв розвитку проектів з урахуванням невизначеності умов його реалізації. Як правило, при цьому методі визначається чиста теперішня вартість проекту при песимістичному, найбільш імовірному (нормальному) і оптимістичному сценаріях розвитку подій. Більш ризикованим вважається той проект, у якого розмах варіації між оптимістичним і песимістичним прогнозами результату найбільший. Крім того, оцінюється інтегральний ефект інвестиційного проекту з урахуванням всіх можливих варіантів його розвитку за формулою:

(8.5)

де ЧТВінт – інтегральна очікувана чиста теперішня вартість інвестиційного проекту;

ЧТВі – чиста теперішня вартість по і-ому сценарію розвитку проекту;

Рі- імовірність розвитку проекту за і-м сценарієм.

Проект доцільно реалізовувати у тому випадку, коли сумарний очікуваний ефект позитивний.

Метод Монте-Карло дозволяє визначити імовірність отримання запланованих результатів шляхом моделювання багатьох сценаріїв розвитку подій в межах заданих параметрів ключових факторів. Механізм цього методу полягає у побудові прогнозної моделі фінансового результату інвестиційного проекту, визначенні ключових факторів впливу та встановленні їх максимального і мінімального значення за оцінками експертів. Крім того, задається кількість прогонів сценаріїв, тип зв’язку і розподілу значень ключових факторів. Сам процес імітаційного моделювання здійснюється за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. Отримані результати імітаційного моделювання аналізуються менеджером по проектах. При цьому співставляються дані про очікувані втрати та доходи інвестора з урахуванням їх імовірності і приймається остаточне інвестиційне рішення.

При порівнянні альтернативних інвестиційних проектів перевага надається критерію «максимізація чистої теперішньої вартості проекту». Нарощення цього показника є пріоритетною цільовою настановою при інвестуванні коштів.

Перевага показника чистої теперішньої вартості у порівнянні з цими показниками ефективності полягає в його адитивності, тобто можливості сумування ЧТВ різних проектів з метою оптимізації інвестиційного портфеля:

ЧТВ(А+В) = ЧТВ(А) + ЧТВ(В), (8.6)

де ЧТВ(А+В) – сумарна чиста теперішня вартість проектів А і В;

ЧТВ(А) і ЧТВ(В) – індивідуальна чиста теперішня вартість проектів А і В.

Показник внутрішньої норми прибутковості непридатний для порівняння альтернативних проектів. Він характеризує лише можливість компенсації затрат, пов’язаних з реалізацією інвестиційного проекту, тобто ВНП(А+В) ≠ ВНП(А) + ВНП(В).

Важливою задачею фінансового менеджменту є формування оптимального інвестиційного портфеля. Методи оптимізації розподілу інвестицій між декількома проектами залежать від того, піддаються проекти подрібненню чи ні.

Якщо проекти піддаються подрібненню (тобто може бути реалізований як весь проект, так і окрема його частина на дольових засадах з іншими інвесторами), вибір проектів в інвестиційний портфель здійснюється за критерієм «максимізація індексу прибутковості». Для цього по кожному проекту розраховується індекс прибутковості інвестицій і здійснюється ранжування проектів по мірі зменшення даного показника. В інвестиційний портфель включаються перші по рентабельності проекти, які можуть бути профінансовані в повному обсязі. Наступний проект включається в інвестиційний портфель за залишковим принципом, тобто лише та його частина, яка може бути профінансована.

У випадку, коли інвестиційні проекти не підлягають подрібненню, оптимальна комбінація проектів знаходиться шляхом послідовного розрахунку всіх можливих в межах наявних інвестиційних ресурсів комбінацій проектів. Та комбінація, яка максимізує чисту теперішню вартість інвестиційного портфелю, вважається оптимальною.

Дата добавления: 2014-11-06