Характеристика, склад і класифікація грошових надходжень підприємств

Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності.

Економічна характеристика, склад і класифікація грошо­вих надходжень підприємств.

3.2.Доходи (виручка) від реалізації продукції.

Найважливішою стороною діяльності підприємства є забезпе­чення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування ви­трат виробництва й обігу, своєчасного виконання зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, фор­мування доходів і прибутку.

Грошові надходження підприємств можна поділити на вну­трішні і зовнішні.

Внутрішні надходження:

У світовій практиці 60—70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Вони включають:

— виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. Вона залежить від основної діяльності підприємства, тому на неї припа­дає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень;

--- виручку від іншої реалізації. Підприємства можуть реалізо­вувати продукцію допоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину, напівфабри­кати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з виробництва, та інше майно;

— доходи від позареалізаційних операцій. Вони формуються за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявлено­му у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, Що вважалася безнадійною, але яку було погашено у звітному періоді.

Зовнішні надходження:

Доходи від фінансових інвестицій — купівлі і продажу цінних паперів, вкладання тимчасово вільних коштів на депозитні рахун­ки, лізинг, надання майна в оренду, валютних та інших операцій.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було ре­ального фінансового ринку, підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, котрі мали зовсім незначну частку в загальних грошових надходженнях. Тому дохо­ди від фінансово-інвестиційної діяльності не відокремлювались від статті "доходи від позареалізаційних операцій". Сьогодні, в умо­вах переходу до ринкової економіки, коли підприємства активно працюють на фінансовому ринку, доцільно відокремлювати "до­ходи від фінансово-інвестиційної діяльності" в окрему статтю.

Важливим фактором розвитку будь-якого підприємства є гро­шові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде зрештою залежати мож­ливість функціонування підприємства, його конкурентоспро­можність та фінансовий стан.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функці­онування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. В умо­вах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалі­зації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування ма­теріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реаліза­цію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господа­рюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при най­менших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до спо­живача. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асор­тиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

На практиці використовуються два методи визначення момен­ту реалізації продукції:

1) метод нарахування (продукцію відвантажено або відпущено
споживачу);

2) касовий метод (одержано кошти на рахунок постачальника
за реалізовану продукцію).

Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Тому бартерні операції не можна вважати реалізацією про­дукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбу­вається зміни форми власності. На жаль, згідно з діючим госпо­дарським законодавством бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою ви­кривляє реальний стан справ. (Приблизно 40 % реалізації з усіх галузей в Україні відбулися за бартерних операцій.)

На розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) впливають такі фактори (рис. 3.1).

За умов ринкової економіки існують:

• фіксовані ціни, які встановлюються адміністративно державою,
переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монополь­
но виготовляються державою (газ, електроенергія та інше);

• регульовані ціни, що встановлюються регулюванням рівня
рентабельності товарів першої необхідності (хлібобулочні вироби,
продукти дитячого харчування тощо);

• вільні ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та
пропозиції.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманіт­них формах, основні з яких такі:

• пряме затвердження уповноваженим органом виконавчої вла­
ди (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так
званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари і послуги;

• встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін
і тарифів;

• затвердження граничних рівнів рентабельності (частки при­бутку в ціні, тарифи);

• встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачаль­ницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з урахуванням попиту і пропозиції на ринку то­варів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у роз­ширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни — це ціни, що вста­новлюються між підприємством — виробником продукції вироб­ничо-технічного призначення і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними підприєм­ствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару і прибуток.

Оптова ціна також може включати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції до споживача. Залежно від вне­сення або невнесення в оптову ціну транспортних витрат розрізня­ють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначен­ня тощо. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при даній оптовій ціні.

Рис. 3.1 Фактори, що впливають на розмір виручки від реалізації продукції

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної та інших форм власності, включаючи товари виробни­чо-технічного призначення, які надходять в особисте користуван­ня громадян. Вони включають в себе спільно з оптовою ціною тор­гові надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підпри­ємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими форму­лами:

Ц=С+П, де

Ц – оптова ціна підприємства;

С- собівартість продукції;

П- прибуток.

Відповідно, ціна реалізації продукції розраховується:

Цр = Цопт + АЗ + ПДВ + Тн, де

Цр – ціна реалізації продукції;

Цопт – ціна оптова підприємства- виробника;

АЗ – сума акцизного збору (якщо підприємства виготовляє підакцизну продукцію);

ПДВ – сума податку на додану вартість;

Тн – торгова націнка (або торгова надбавка для підприємств громадського харчування).

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які на­дійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію.

На плануванні величини виручки від реалізації продукції ба­зується все фінансове планування підприємства.

Планування виручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, а також для складання оперативних, фінансових і касових планів. Правильне планування виручки від реалізації має велике значення для нормальної господарської діяльності підприємства. Якщо план реалізації є економічно об­ґрунтованим та успішно виконується, підприємство має в своєму розпорядженні грошові кошти, достатні для господарської діяль­ності. Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладнень та порушує нормальну діяльність підприєм­ства.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку: множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією но­менклатурою

В = Р * Ц,

де В — виручка;

Р — кількість реалізованих виробів;

Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації продукції можна розрахувати, виходячи з то­варного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки на кінець планового періоду:

Ор = Зп + ТП – Зк, де

Ор - обсяг реалізації у плановому періоді;

Зп - залишки готової продукції на початок планового періоду;

ТП- випуск товарної продукції у плановому періоді;

Зк - залишки готової продукції на кінець планового періоду

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану ре­алізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього залишки виробів на початок пла­нового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.

В умовах стабільного розвитку економіки, коли можна з достат­ньою вірогідністю передбачити поведінку економічних суб'єктів у плановому періоді, застосовуються аналітичні методи прогнозуван­ня оптимальної виручки. При цьому будується аналітична крива попиту і враховується еластичність попиту.

Якщо надходження виручки на розрахункові рахунки підприєм­ства являє собою завершення кругообороту коштів, то її викори­стання є як початком нового кругообороту, так і стадією розподіль­них процесів. На цій стадії формується дохідна база бюджетів різних рівнів і тим самим забезпечуються загальнодержавні інте­реси, а також утворюються власні фінансові ресурси підприємства.

Виручка, що надходить на розрахунковий рахунок підприєм­ства, відразу ж використовується на оплату рахунків постачаль­ників сировини, матеріалів, напівфабрикатів, запасних частин, палива, енергії. З виручки здійснюються відрахування податків у бюджет, відрахування в позабюджетні фонди, виплата заробітної плати у встановлений термін, відшкодовується знос основних ви­робничих фондів, фінансуються витрати, передбачені фінансовим планом і не включені в собівартість продукції.

Виручка від реалізації продукції, незважаючи на зовнішні ознаки (грошову форму, надходження коштів за відвантажену про­дукцію, виконані роботи, зроблені послуги, регулярність надхо­дження, джерело різних платежів підприємства), не є доходом у повному розумінні цього слова, тому що з нього насамперед необ­хідно відшкодувати зроблені витрати, виплатити заробітну плату. Залишкова частина виручки набере форми чистого доходу підприємства.

Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни — основного джерела формування фінансових ре­сурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць у системі показників, що використовуються для оцінювання економічної ефективності їх роботи поряд з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка у процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою та мате­ріальними й амортизаційними відрахуваннями у складі собівар­тості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показни­ком діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньо­му відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати.

Будучи кінцевим результатом роботи підприємств валовий дохід відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Вало­вий дохід — це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства і державного бюджету. Не можна ставити знак до­рівнює між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. При­буток відображає тільки частину новоствореної вартості, а вало­вий дохід визначається величиною всієї новоствореної вартості — основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу як головного узагальнюючого показника ефектив­ності дасть змогу враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає мож­ливість оцінити ефективність роботи підприємства з погляду не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інте­ресів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяль­ності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктив­ності праці. Крім того, показник валового доходу використовуєть­ся і для оцінювання рівня ефективності збиткових підприємств.

Чистий дохід — це різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Дата добавления: 2014-11-06