Тема 2.3. Український традиційний костюм ХІХ – початку ХХ ст

2.3.1. Натільний одяг. Типи крою української жіночої та чоловічої сорочок

2.3.2. Поясний одяг українців

2.3.3. Верхній одяг з тканини та хутра

2.3.4. Пояси, головні убори, взуття, прикраси

2.3.1. Натільний одяг. Типи крою української сорочки

До середини ХІХ ст. сформувався комплекс українського народного одягу – чоловічого й жіночого. Чоловічий комплекс складався з полотняної сорочки і штанів, безрукавки, верхнього одягу, поясів, взуття, головних уборів. Жіночий комплекс, так само, як і чоловічий, включав домоткану сорочку, поясний одяг (запаски, плахти, спідниці), пояси, безрукавки, верхній одяг, головні убори, взуття і прикраси.

Сорочка – один із найдавніших елементів одягу, що зберіг свою форму натільного одягу на всій території України майже до початку XX ст. У період Київської Русі сорочка, сорочиця означала як натільний, так і верхній одяг взагалі, шилася з полотна та сукна. Східнослов’янська сорочка кінця XIX – поч. XX ст., що мала велику кількість локальних варіантів крою та орнаментації, відповідала одному чи одразу кільком цільовим призначенням: святкові, пожнивні, повсякденні сорочки, які ще у XIX ст. часто були єдиним одягом у дівчат і парубків до певного віку. Білий колір сорочки є загальнослов'янською традицією, – це своєрідний еталон українських сорочок XIX ст.

Чоловічі і жіночі сорочки в XIX ст. в цілому в Україні залежно від їх призначення, а також від достатку сім'ї шились з полотна різної якості. В еволюції крою сорочок найповніше відобразився один із найважливіших народних принципів створення одягу – раціональність, що визначалася функціональністю, технічними можливостями, спадкоємністю традицій.

Виходячи з локальних варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок, що побутували в Україні наприкінці XIX – на початку XX ст.: тунікоподібна, із плечовими вставками, з суцільнокроєним рукавом, на кокетці.

а) б) ж) з)

в) г) і) к)

д) е) л) м)

Рис.10. Типи крою чоловічих сорочок: а, б, г, д, ж – тунікоподібного крою, в– сорочка з уставками, е, і, к – сорочки з плечовими вставками, з – на кокетці, л, м – короткі сорочки з розширеним рукавом.

Локальна специфіка основних типів крою виявилась у засобі поєднання плечової вставки та рукава зі станом, у розмірі та формі плечової вставки, рукавів та ласток, у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та низу рукавів – манжет; у горизонтальному чи вертикальному членуванні стану сорочки. Розміри деталей сорочки, кількість полотнищ стану були тісно пов'язані з шириною доморобного полотна (у середньому 50 см), яка визначалася можливостями ткацького верстата.

Найархаїчніший – тунікоподібний крій у розглядуваний період на території України зберігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних із одного центрального, перегнутого впоперек полотнища, до якого по боках пришивалися два поздовжньо перегнуті полотнища – рукави. Нижче рукавів до стану пришивалися „бочки” у півполотнища завширшки та ластки – клинці, які вставлялися під рукавом, між рукавом та бочками. По центру перегнутої частини стану вирізувалась горловина і робився глибокий розріз – „пазушка”.

Сорочка з плечовими вставками набула розповсюдження переважно у жіночому одязі. Така сорочка була відома ще давнім слов’янам, а у XIX – на початку XX ст. у багатьох локальних варіантах була характерна для всіх слов'янських народів. Цей тип сорочки називали східно- та південнослов'янським і саме цей тип сорочки відрізняє жіночий костюм східнослов'янських: народів від фіно- та тюркомовних сусідів.

Рис.11. Типи крою жіночих сорочок Наддніпрянщини ХІХ ст.

Плечові вставки – «уставки» («вуставки», «плічки», «полики».) – були і прямокутні і у вигляді трапеції. Шматки полотна вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Сорочка з уставками, пришитими по основі, визнана дослідниками здавна характерною для українців. Тому цей вид сорочки і називають «українським». Така сорочка поширена також і серед російського населення у верхів'ях Дніпра.

Уставки розширювали плечову частину сорочки і давали можливість зробити об’ємнішою горловину та рукав, який часто призбирували біля уставки. Ширина уставки була різною – дорівнювала або половині ширини доморобного полотнища, або всій його ширині. При ширині, що дорівнювала половині полотнища, вона разом із рукавом вшивалася як по основі, так і по пітканню стану сорочки; при повній ширині полотнища пришивалася лише по основі. Рукав до уставки пришивали не призбируючи або ж призбирували у дрібні збірки – «пухлики».

Рис. 12. Сорочки з вуставками ХІХ ст. Київська та Полтавська обл.

На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню уставками, до яких гладко приєднані рукави, що утворюють зі станом прямий кут. На території середнього Подніпров'я переважали сорочки з уставкою, пришитою по основі. У тих випадках, коли уставки викроювалися по всій ширині полотнища, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи його біля плечової вставки, що утворювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки. У центральній Київщині, на Вінниччині, Житомирщині рукав теж іноді призбирувався біля уставки у рясні збори.

На Поділлі уставка (в половину ширини полотнища) була досить довгою. Вузький (в одне полотнище) рукав пришивався до неї незбираним, що робило сорочку об'ємною у плечах, із заниженою лінією рукава. Форма цих сорочок визначалася розмірами (довжиною і шириною) уставки та шириною рукава.

Сорочки з суцільнокроєним рукавом на території України побутували у двох варіантах. У першому частина рукава мала форму уставки, рукав пришивався або по основі, або ж по пітканню. Район поширення такого типу співпадав з місцевостями побутування сорочок з уставками, пришитими відповідно по основі або по пітканню.

Рис.13.Сорочка з плечовою вставкою пришитою по основі стана.

ХІХ ст. Центральна Київщина

У другому варіанті рукав призбирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивався тільки по основі. Він міг бути вужчим або ширшим, залежно від того, чи викроювався із одного шматка полотна, чи до нього додавалося іще півполотнище. Рукав у півтора полотнища завширшки побутував на Лівобережжі, Подніпров’ї, переважно в районі Полтавщини і був найпоширенішим на всій території України. Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася також і розміром ласток. Наскільки ширшим робився рукав, настільки меншою була ластка. На ластку та додаткову півпілку часто йшло полотно гіршої якості.

Рис.14. Сорочки з суцільнокроєним рукавом, пришитим по основі стана. Тернопільська та Вінницька обл. ХІХ – ХХ ст.

В Україні відомі ще варіанти суцільнокроєного рукава, що суттєво впливали на форму сорочки. На Закарпатті у сорочках лемків та бойків ластка підрізалася на самому рукаві та пришивалася разом із ним по основі стану, що робило рукав у плечовій частині менш об'ємним. Зверху стан сорочки закладався у дрібні зборки, що також зменшувало об'єм. Два типи сорочок – з уставкою або з суцільнокрійним рукавом. – шилися по-різному. У північних районах України уставка або суцільнокрійний рукав з'єднувалися зі станом сорочки по пітканню. На значній частині Лівобережжя (особливо на території Полтавщини) переважало пришивання уставок та рукавів по основі. У центральних районах України обидва типи побутували одночасно. Сорочка на кокетці – пізнє явище для України – набула розповсюдження як у чоловічому, так і в жіночому одязі спочатку у південних районах, а наприкінці XIX – на початку XX ст. і в центральних областях.

Рис.15. Сорочки на кокетці. Тернопільська, Хмельницька обл. Поч. ХХ ст.

Одним із моментів, що визначали локальні особливості сорочки, було оформлення горловини. На Лівобережжі та Правобережжі України горловина сорочки рясно призбирувалася. Жіночі сорочки Лівобережжя не мали коміра, призбираний викот горловини обшивався тасьмою або вузькою смужкою полотна. На кінцях обшивки робилися петлі, крізь які протягувалася стрічка для зав'язування. Горловина або щільно прилягала до шиї, або ж мала овальну, а іноді квадратну форму. Правобережну сорочку завжди шили з коміром, іноді зі стоячим, переважно з відкладним. Центральні райони України акумулювали обидва ці варіанти. Комір чоловічих сорочок також зав'язувався стрічкою або шнурком, що протягувався крізь петлі.

Форма та обробка горловини і коміра композиційно ув'язувалися з оформленням низу рукавів сорочки, які також рясно призбирувались і викінчувалися відповідно обшивкою або манжетом. На Лівобережжі манжети були відсутніми, густо призбираний рукав викінчувався вузькою обшивкою. На Правобережжі рукав обов'язково закінчувався манжетами. В чоловічих святкових сорочках низ рукава не завжди призбирувався, лишаючись іноді широким. На Черкащині, Кіровоградщині горловина і манжет збирались у «брижі» і викінчувалися оборкою.

Окрім крою, локальної своєрідності сорочкам надавала їхня орнаментація. Орнаментація сорочок виконувалася технікою ткацтва та вишивки. Ткацький малюнок у генетичному відношенні – явище більш раннє, хоча здавна на значній території України ці дві техніки розвивалися паралельно. У другій половині XIX ст. у центральних та південних районах України перевага віддавалася вишивці, а наприкінці XIX – на початку XX ст. вишивка в основному вже витісняє ткацтво. Довше, ніж в інших районах, побутувала техніка ткацтва в орнаментації сорочок Полісся. Вишивали сорочки лляними та конопляними нитками домашнього виробництва, а згодом купованими бавовняними нитками, іноді вовною та шовком. Для вишивання сорочок застосовували багато технік: «низь» («занизування»), яка повторює техніку ткацтва, різні види лічильної гладі. В одній композиції нерідко поєднувалося кілька вишивальних технік: «вирізування», «виколюванням». мережки. Мережкою оздоблювали поділ сорочки у вигляді так званого прутика. Нею створювалися складні розшивки – «розмережування», які з'єднували різні деталі крою та розміщену на них орнаментацію.

Із середини VІІІ ст. поширюється техніка вишивки «хрестик», яка створювала широкі можливості кольорової розробки і реалістичнішої трактовки рослинних мотивів. У першій половині XX ст. вишивання хрестом стає переважаючим.

Принципи розміщення орнаментації на сорочках постійно вдосконалювались. У давньослов’янському одязі особливо ретельно прикрашалася кругла або квадратна горловина, яка отримала назву “опріччя” і могла одягатися окремо або ж пришивалася до одягу Прикрашалася нагрудна частина, поділ, низ рукавів. Художнє оформлення визначалося призначенням сорочки, віком та заможністю власника. Розташування орнаменту залежало безпосередньо від крою сорочки та інших елементів одягу. Прикрашалися ті частини сорочки, які не закривались іншими складниками комплексу одягу. За допомогою орнаменту сорочки досягалася композиційна цілісність всього комплексу. Впродовж віків формувалася чітка система розміщення вишивки на певних частинах одягу. Навіть уже на модернізованому, зміненому у крої вбранні, зокрема сорочках, місце декору ще довгий час залишалося без змін. Отже, враховуючи традиційність топографічної ознаки, можна виділити такі основні топокомплекси:

- нагрудний (охоплює вишивку довкола пазушного розрізу і власне на грудях);

- спинний (вишивка на спинні);

- плечовий (вишивка на плечах);

- рукавний (вишивка на рукавах).

В запропонованій класифікації ознаки крою не враховуються, тому вишивка на уставці може розглядатися двояко. Якщо вона знаходиться нижче від плеча (наприклад, на уставці, пришитій по основі), то входить у рукавний комплекс; якщо на плечі (на уставці, пришитті по пітканню) – то в плечовий. Вишивка на комірі, манжетах рукавів, подолі сорочки на цьому рівні класифікації до уваги не береться, оскільки вона залежить суто від крою.

Варіанти вшитих топографічних комплексів на жіночих сорочках:

– рукавно-плечовий, нагрудно-спинний, вишивка розміщена на рукавах, плечах, грудях, спині;

– рукавно-плечовий, вишивка розміщена на рукавах і плечах;

– рукавно-плечовий, нагрудний, вишивка розміщена на рукавах, плечах і на грудях;

– рукавний, вишивка розміщена на рукавах;

– плечовий, вишивка розміщена лише на плечах;

– нагрудний, вишивка розміщена лише на грудях;

– верхньорукавний, вишивка розміщена лише на верхній частині рукавів;

– нижньорукавний, вишивка лише на нижній частині рукава;

– нагрудно-плечовий-верхньорукавний, вишивка розміщена на грудях, плечах і у верхній частині рукава;

– нагрудно-плечовий-нижньорукавний, вишивка розміщена на грудях, плечах і в нижній частині рукава;

– нагрудно-плечовий, вишивка розміщена на грудях і плечах;

– нагрудно-рукавний, вишивка розміщена на грудях і на рукавах;

– нагрудно-нижньорукавний, вишивка розміщена на грудях і в нижній частині рукава;

– верхньорукавний-нижньорукавний, вишивка розміщена у верхній і нижній частині рукава з проміжком незашитого поля тканини;

– нагрудно-верхньорукавний, вишивка розміщена на грудях і у верхній частині рукава (Див. табл.1).

Не всі запропоновані варіанти однаковою мірою характерні для розміщення вишивок жіночих сорочок, в конкретних регіонах можуть бути інші варіанти, які не враховані у запропонованій схемі.

Таблиця 1.

Дата добавления: 2014-10-15