Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 3.1. Локальні особливості українського традиційного костюма Східної України




Розділ 3. Регіональні комплекси українського традиційного костюма

3.1.1. Середнє Подніпров’я

3.1.2. Слобожанщина

3.1.3. Причорномор’я та Приазов’я

3.1.4. Полісся

3.1.5. Волинь

3.1.1. Середнє Подніпров’я

Чоловічий стрій Середнього Подніпров'я включав полотняну білу вишиту сорочку, широкі полотняні штани, штани з тонкого сукна домашнього виробу, довгополу білу або коричневу свиту, темний кобеняк з фігурно виробленим капюшоном (кобкою), чумарку з купованої вовняної тканини, короткополі каптанку, куртку, куцину. Незмінним зимовим одягом були довгі й короткі кожухи – дублені, білі, криті зверх шкіри сукном. Кожен дорослий чоловік мав кілька шапок зі смушків – ягнячих шкірок; влітку чоловіки носили солом'яні брилі.

Чоловічі сорочки на Київщині і Полтавщині шилися з уставками і неширокими рукавами без чохол. У першій половині XIX ст. в центральних районах Київщини сорочки були призбирані довкола коміра-стійки. На Дніпропетровщині при інтенсивному впливі міських форм одягу довго зберігатись лоцманські сорочки, шиті в "перекидку", з вільними рукавами, з вишитим коміром, манишкою, декоративним швом, що з'єднував рукав і станок.

В Кіровоградській області носили шиті в перекидку сорочки з коміром-стійкою. В степових районах переважав крій сорочки-чумачки з дуже широкими рукавами та довгим розрізом – пазухою посередині грудей. В Подніпров'ї носили також стрілкові сорочки і сорочки з подвійною кокеткою-настьолом на спині.

Чоловічі сорочки вишивали на манишці і по низу рукавів червоними і чорними нитками, хоч побутували і сорочки, вишиті білими нитками – білим по білому. Для оздоблення чоловічих сорочок народна традиція виробила багато технік ручного вишивання: низинка, вирізування, меріжкування, прутикування, хрестик, виколювання. На Київщині комір вишивали кольоровим набируванням або лиштвою. В кінці XIX ст. поширилася мода на нашивані вишиті лиштвою або хрестиком суцільні широкі манишки. В XIX ст. в чоловічих сорочих зберігається геометричний орнамент, вищипни білими нитками по білому полотні, а також паралельно побутує червоно-чорний рослинний орнамент.

Рис.34. Традиційний костюм Центральної Київщини. Середина ХІХ ст.

 

В Середньому Подніпров'ї низ сорочки заправляли в широкі штани з трикутним клином, зібрані в талії на очкур. На сорочку одягали безрукавку-жилетку пошиту із чорного, синього купленого матеріалу, найчастіше, тонкого сукна.

Найпоширенішим верхнім одягом в цьому регіоні були свити з доморобного сукна, кобеняк, чемерка, сіряк, бурка. Як і в давні часи, побутувала плащоподібна суконна керея з відлогою. Виготовляли керею із дорогих тканин, з розкішним хутряним коміром. У XIX ст. суконну керею, як і бурку, вже носили у негоду в свята і в будні, накидаючи її на верхній одяг – свиту, кожух, чемерку. Крій чемерки також змінився, її стали робити з виложистим коміром і відрізною спинкою.

Верхній одяг із сукна оздоблювали орнаментом. Зокрема, свити "до ряс" обшивали на комірі-стійці, полах та закаврашах шкірою (Київщина). На свитах робили аплікацію шнуром і тканиною.

Великим різноманіттям відрізнялися у Подніпров'ї кожухи. Вони були довгі й короткі, прямі й розширені, з малими комірами й великими, білі й коричневі, оздоблені й не оздоблені. Велике значення в композиції народного чоловічого вбрання відігравав пояс: шкіряний, вовняний, бавовняний, шовковий, інкрустований, плетений або тканий. Пояси були однотонні, а також і орнаментовані, з переважанням ромбовидних елементів.

Головні убори були різні. На Київщині та Полтавщині здавна побутувала кізянка – низька циліндрична шапка переважно з чорного смуха, часом з суконним верхом, і висока напівсферична або "стовбата". На Київщині віддавали перевагу високим з чорного та сивого смуха шапкам циліндричної форми з сукняним верхом. В інших областях Подніпров'я були розповсюджені конусовидні смушеві високі шапки, які носили із заломленим верхом. Заломлювали верх шапки по-різному. Від цього створювалося враження, що шапки мають іншу форму. Наприкінці XIX ст. носили доморобні темні і білі повстяні або плетені з соломи брилі, а також кашкети військового фасону. Основним взуттям, як і раніше, були чоботи, але наприкінці XIX ст. модними стали чоботи з халявами зібраними "в гармошку".

Жіночий стрій цього регіону вирізняється особливим багатством і різноманітністю форм поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Комплекс жіночого убрання складається з сорочки, плахти, запаски, корсетки, юпки, свити, кожухи, кожушанки, намітки, хустки, черевики, постоли, чоботи, і звичайно ж, нагрудні прикраси.

На Полтавщині переважали сорочки з уставками і великим шийним викотом. Вузький комір, чохли та пазуху не вишивали. В другій половині XIX ст. широкий рукав мав тридільну вишивку (полик, підопліччя, вишивка рукава) і пришивався до уставки маленькими зборочками – пухликами.

Рис.35. Жіночий одяг Полтавської та Черкаської обл. Кінець ХІХ ст.

Найвиразнішою відмінністю жіночих сорочок на Дніпропетровщині є чотирикутний шийний викіт. Жіноча сорочка, поряд з кроєм рукавів і уставками, мала крій з суцільними рукавами, вшитими перпендикулярно до станка. В сорочках до талійки верхня і нижня частина з'єднувалася численними дрібними складками – пухликами. Пазуху, як правило розрізали збоку.

Сорочки вишивали чорними, червоними і білими нитками. На Київщині, Чернігівщині до червоного і чорного кольорів вишивки інколи вкраплювали білий, а іноді синій або зелений. Рослинні мотиви – виноград, ружі – були кольорові, червоно-чорні. Білим по білому створювався тільки геометричний орнамент або сильно стилізований, геометризований декор, укладений із елементів рослинного походження.

На Кіровоградщині оздоблювали уставки, манжети і поділ вишивкою рослинного характеру червоно-чорними нитками – заполоччю. Часто оздоблювали і поділ сорочок.

Плахти виготовляли багатоколірні клітчасті, найчастіше в червоно-вишневій гамі з вкрапленням синього і зеленого кольорів На Полтавщині плахти були яскравіші завдяки вкрапленням жовтого і оранжевого кольорів.

Художню виразність поясного вбрання підкреслювали вовняні запаски. їх одягали дві: спереду і ззаду. Запаски також були різноманітні: сині, червоні, чорні, яскраві жовто-червоні парчеві запаски. Як правило, ззаду одягали чорну запаску.

Крім вказаних форм поясного вбрання, був поширений буденний одноплахтовий одяг, яким обгортали стан, – джерга. Це варіант плахти з грубої однотонної вовни темних кольорів.

Наприкінці XIX ст. незшиті форми одягу дуже інтенсивно витісняються різними спідницями. Побутували баєві спідниці, прикрашені вовняними китичками-перчиками, спідниці з фабричної тканини, оздоблені внизу кількома рядами кольорових стрічок (центральні райони Київщини), строкаті широкі спідниці з фабричної тканини (південні райони Київщини), спідпиці-андараки червоні, домоткані, оздоблені внизу великими геометризованими мотивами (Чернігівщина). Спідницю носили із вовняною запаскою або полотняним фартухом. Полотняні фартухи оздоблювали вишивкою і мереживом.

Важливою функціональною і художньою деталлю строю був яскравий червоний тканий візерунковий або вишитий пояс.

Корсетка виступала кольоровим акцентом або гармонійно поєднувалась тонально з усіма іншими складовими частинами костюма. В різних районах Наддніпрянщини корсетка мала свої особливості в крої і колориті. Корсетку шили з викотом або з великим круглим коміром. Найчастіше корсетка була вільного крою спереду і підкреслювала стан ззаду. На спинці, як правило, робили дев'ять і більше клинів-вусів. В цьому етнографічному районі корсетка сягає нижче стегон. Корсетки зі строкатої тканини оздоблювали аплікацією з тканини, строчкою, сині або зелені сатинові корсетки прострочували з підкладкою, прикрашували плисовими обшивками і вишивкою або аплікацією. Корсетки були однотонні кольорові (сині, голубі, зелені, червоні, чорні, оранжеві), або строкаті (темно-сині і чорні у дрібненькі яскраві квіточки). Полтавські корсетки довгі, з високо піднятим приталеним станом ззаду. Спереду корсетка не приталена, вільного крою. Чернігівські і київські корсетки трохи коротші від полтавських і обов'язково мають спереду косу кишеньку, оформлену аплікацією. Київські корсетки мають багато оформлений нижній кут правої поли, так званий наріжник. На Кіровоградщині корсетки шили з невідрізною спинкою із складками з трьох-п'яти фалд, приталені, з квадратним, рідше овальним вирізом горловини, прикрашені тасьмою.

Верхній плечовий одяг – юпки доморобного сукна іноді покривали фабричними тканинами. Своєрідного колориту надавали всьому костюмові баєві зелені юпки з червоними китичками-перчиками. Зимою носили кожух.

Крім білих або вкритих смугастою тканиною коротких кожушанок, носили довгі вільні тулуб’ясті кожухи, багато орнаментовані аплікацією з кольорового сап'яну.

Костюмний комплекс завершувався головним убором.

Дівчата в XIX ст. заплітали одну або дві коси, в які вплітали кольорові стрічки-кісники. На Полтавщині в свято одягали високий чубатий вінок, виготовлений із штучних квітів, вовняних кульок. В другій половині XIX ст. пов'язували голову хусткою, вінкоподібно, щоб тім'я залишалося відкритим. За хустку втикали квіти. На Київщині перевагу віддавали головному уборові, утвореному із кольорових стрічок, пов'язаних над чолом, а на боках прикріплювали букетики із штучних квіточок, вовняних кульок. На Дніпропетровщині і Кіровоградщині в свято дівчата прикрашали голову над чолом стрічкою, спорадично – вінком із стрічками ззаду.

В холодні дні на голову пов'язували хустку. В Наддніпрянщині були поширені дуже різноманітні очіпки, які були обов'язковим головним убором заміжніх жінок. Жінки Наддніпрянщини носили очіпки двох видів: м'які та тверді. Носили їх колись і окремо і один поверх другого. Під чушку збиралось і ховалось волосся, а твердий очіпок був зовнішньою і часто багато оздобленою шапкою складної конструкції. Кольори тканин були різні: зеленаво-коричневий, зелений, бузковий, чорний, червоний. Тверді очіпки можна розподілити на чотири типи: круглий з околицею, однорогий (з виступом над чолом), дворогий, гребневидний (з виступом над чолом і потилицею). Поверх очіпка подекуди одягали хустку. Найпоширеніші способи пов'язування голови хусткою: зав'язування кінцями спереду і на потилиці. В XIX ст. у побуті селянок ще залишалася намітка або як її ще називали – серпанок. Спосіб пов'язування намітки також залежав від форми очіпка. Найпоширенішими було кілька способів пов'язування намітки: у вигляді низького циліндра – при цьому способі кінці намітки спущені на спину, у формі усіченого невисокого конуса з кінцями у вигляді рогів, які стирчали спереду. При іншому способі намітку пов'язували таким чином, що вона мала високий гребневидний виступ спереду. Старші жінки зав'язували намітку так, щоб вона обрамляла обличчя і закривала низ підборіддя.

Взуттям служили жовті та червоні чоботи або чорнобривці – чоботи на підківках, а також чорні та червоні черевики.

Слід зауважити, що в Середньому Подніпров'ї жіночий стрій відзначається багатством шийних прикрас. Тут носили коралі, дукачі, бурштинове і гранатове намисто, хрестики, маленькі овальні іконки.

 

3.1.2. Слобожанщина

Чоловічий стрій Слобожанщини включає білу полотняну сорочку з конопляного полотна. Найпоширенішим був полтавський крій сорочок – перекидний з бочками, коміром-стійкою і розрізом пазухи посередині або збоку. Манишка в такій сорочці вишивана, а рукав пишний, призбираний зверху. Побутували сорочка з вуставкою, яка мала комір-стійку або виложистий комір і була рясно призбирана довкола коміра, та стрілкова сорочка. Наприкінці XIX ст. серед парубоцтва почали поширюватися широкі кумачеві, яскраво–червоні бавовняні сорочки, які носили навипуск, підперізуючи яскравим шовковим шнуром з китицями. Штани носили широкі на очкурі із домотканого полотна – білі або в клітинку, смужку (пістрякові) та вузькі суконні. З ІІ-ї половини XIX – на поч. XX ст. поширилися жилети прямого крою як нагрудний одяг. Найпоширенішим верхнім плечовим одягом були суконні кобеняки, свити до трьох-п'яти вусів, каптанки, оздоблені білим або червоним шнуром, довгі відрізні в талії чинарки і короткі чинарочки та подібні до них зипуни (чуйки). З'явилися куртки, відрізні в талії й рясно призбирані, піддьовки. На початку XX ст. з'явилася дежурка – верхній одяг прямого крою, подібний на сучасне пальто. Чоловічим зимовим вбрання були кожухи з дублених шкір – білі, коричневі, криті фабричним сукном, різної довжини і кроїв. Кожухи оздоблювалися вишивкою, аплікацією, оторочкою зі смушка. Кожухарство тут особливо процвітало, кожухи користувалися широким попитом на внутрішньому й зовнішньому ринках. Славилися охтирські та богодухівські кожухи, оздоблені кольоровим гарусом на полах, спині, рукавах. Довершувала стрій смушева шапка (чорна або сива), влітку – солом'яний бриль, чорні шкіряні чоботи і, звичайно, пояс – тканий або шовковий. У часи козаччини серед парубоцтва найпоширенішими і улюбленими були широкі шовкові козацькі пояси переважно червоного й зеленого кольорів, найчастіше привозні, так звані перські. Нарівні з перськими побутували каламайкові пояси, що їх виготовляли з цупкої шовковистої тканини. Такі пояси побутували по всій Україні поряд з домотканими вовняними. Та на Слобожанщині домоткані вживалися рідко, переважали перські й каламайкові. Вони були довгі, з китицями на кінцях. Оперізуючись, їх кілька разів обвивали довкола стану, кінці підтикали під опасання. Спеціальний шкіряний пояс був у чумаків – це подвійний пояс, немов довгий мішок, з однією пряжкою, якщо вужчий, і двома чи кількома, – якщо широкий. У ньому зберігали калитку для грошей, кисет з тютюном, до нього підвішували ніж чи інше причандалля, потрібне в дорозі. Чоловічий одяг відрізнявся доброякісними матеріалами, а весь стрій – великим набором предметів ноші, що відповідало етнопсихологічному характерові слобожанської вольниці.

 

Рис.36. Жіночий одяг Слобожанщини. Друга пол. ХІХ ст.

Жіночий стрій Слобожанщини зберігав різноманітну за кроєм і формою одяг, часто давніх старовинних зразків. Основою традиційного вбрання була біла сорочка з вуставками. Переважали сорочки з підтичкою, тобто з двох частин: верхньої і нижньої, з'єднаних поперечним швом. Верхню частину – стан, станок, станину, станочок – шили, як і на решті території України, з кращого полотна, а нижню – пришву, підтичку – з грубішого. Широкий рукав – з полотна у півтори пілки збирали в зап'ясті у вузьку обшивку або ставили на широкий чохіл (чохолик), з-під якого випускали брижі, прикрашені стрічками, мереживом, блискітками. Комір у сорочках був двох видів: обшивка-стійка, часом висотою 2-3,5 см, який називався ожерелок, ошийник, жарелак, і виложистий, який і називався власне комір. Поширені були й сорочки без комірів, завершені під шиєю вузенькою обшивкою – руликом. Стійкою етнічною ознакою жіночих сорочок була вишивка. Побутували і старовинні сорочки з тканими взорами, виконаними червоними нитками. Взори – ритмізовані пасочки – розміщувалися на передніх полотнищах біля коміра, поликів, по всій довжині рукава, на подолку. Виконувався такий взір на двох підніжках і називався перетика, перетинка. Вишиваний візерунок розміщувася на уставках, вздовж рукавів, на комірі, внизу по подолку. Поширені сорочки, вишиті чорною вовняною ниткою дрібними стіжками технікою набір, щільний геометричний орнамент нагадує ткацтво. Він складається з ромбів, діагональних смуг, розеток, сосонок, що з'єднуються в різноманітні комбінації і творять складний, дивовижний і цільний орнамент по всьому рукаві. Шви у такій сорочці теж оброблені чорною візерунковою смужечкою. Таку білу сорочку з чорною вишивкою часом оздоблювали у верхній частині рукава ще й золотим ременем – вуставкою, вишитою золотими нитками. Не менш урочистими були сорочки з білою вишивкою геометричним орнаментом. Поширеним був і рослинний орнамент на сорочках – ружі, виноград, – розміщений по всій довжині рукава ритмічними горизонтальними смугами. Виконували його червоними і чорними нитками. Характерною ознакою оздоблення жіночих сорочок цього регіону є використання мережива, золотої нитки, блискіток.

В поясному одязі жінок Слобожанщини побутували характерні для Середнього Подніпров'я не зшивні або частково зшивні стародавні форми – плахти, дерги, запаски. Носили також довгі спідниці, шиті із чотирьох-семи пілок. Зверху їх збирали на вузькій обшивці або на шнур. Шили спідниці з домотканих полотна і вовни. Полотно для спідниць виготовлялось, з орнаментом вибійкою, що було також давньою традицією, а вовняні тканини – в кольорові смужки та клітинки. Найпоширенішою тут є плахта, виткана у клітинки жовто-гарячої гами з вкрапленням червоного і білого кольорів. На неї накладається парчевий фартух – завіса, обшитий внизу червоним сукном.

Художньої виразності жіночому строєві Слобожанщини додають парчеві складові частини: очіпок, корсетка. Парчева корсетка до дев'яти вусів з зубцями на погрудді, обшитими, як і поли корсетки, кольоровою тасьмою – висічкою. Завершує костюм парчевий очіпок і велика квітчаста хустка. До такого строю взували чоботи – чорнобривці, орнаментовані на швах і задниках.

Впровадження широкого асортименту фабричних тканин стимулювало появу нових форм і видів одяг і, особливо верхньої плечової й нагрудної безрукавої. У стрій входить цілий комплекс плечового короткополого одягу з рукавами – кілька видів кохти, баски, холодайки, стяжки, гусарки, козачки різноманітного крою. Вихідним зразком крою служив традиційний крій свит, але тут він урізноманітнився збільшенням вусів, складочок, клинів і інших елементів завдяки податливості в шитті фабричних тканин. Значно урізноманітнюється верхній одяг на перехідний весняно-осінній період. Поряд з традиційними свитами з'явитися куртки до трьох-семи вусів, куртини, куцини, юпки. З'явилася верхня одяг на ваті: з відкладним коміром, розширений від стану – бурнус; широкополі кохта-пальто, оздоблена плисом та стеклярусом; шушен, – що мав великий комір, який прикривав плечі Довершувався комплекс незмінним зимовим одягом – кожухами різної довжини, крою, оздоблення. І в цій ноші з'явилася новина; жіночі кожухи з делікатних троскових шкір (шкур перерослих ягнят) покривали тонкими сукнами і оздоблювали смушками.

3.1.3. Причорномор’я та Приазов’я

Одяг населення Українського Причорномор'я та Приазов'я за своїми стильовими ознаками має багато спільних рис з традиційним строєм Наддніпрянщини та Слобожанщини. Особливий вплив на убрання цього регіону, як і на побут та спосіб життя взагалі, мало козацтво і козацький стрій. Виготовлявся одяг з матеріалів домашнього виробництва та народних промислів, використовувалися також різні куповані тканини та оздоби, що завозилися сюди з інших країн. З купованих тканин виготовлялися окремі одежини за традиційним кроєм, які гармонійно поєднувалися в ансамбль, не змінюючи загального характеру строю. Міський одяг був більше зорієнтований на тогочасну моду і тому відрізнявся від сільського. Українські, особливо козацькі села непорушно трималися своїх звичаїв і свого строю.

Чоловічий стрій складався з усталеного комплексу одежі. Це були вишивана сорочка з білого домотканого полотна (з тонкого – святкова, з грубшого – буденна), широкі штани на очкурі – шаровари домашні, буденні – з домотканого полотна, святкові на вихід – з купованої китайки найчастіше синього кольору, рідше зеленого, малинового, червоного. Паралельно побутували штани на вшитому пояску з ґудзиками, їх виготовляли з купованої щільної бавовняної тканини темно–сірого кольору у вузенькі біті або чорні пасочки. Цю тканину так і називали – штаннє. Це були робочі, буденні штани, одягали їх і на вихід, але не на святковий чи урочистий.

Сорочку носили заправленою в штани, в талії кілька разів оперізувалися кольоровим однотонним або візерунковим тканим довгим поясом. На сорочку одягали безрукавки з овечої шкури або сукняні. У степових районах переважав геометричний орнамент на широких манишках, на рукавах і по комірі-стійці. Особливо поширеними були сорочки "в зерно". Цей складний орнамент вишивався низом (низинкою) червоними, чорними і білими нитками. Такими ж популярними були й сорочки "в павучки" або "реп'яшки" – вишиті геометричним орнаментом – тільки чорними нитками. Цей орнамент покривав манишку, комір-стійку і широкі манжети. Менш поширеними були кольорові геометричні орнаменти, вишиті хрестиком. У районах, наближених до Слобожанщини та Середнього Подніпров'я, побутували й сорочки з рослинним орнаментом вишивок.

У кінці XIX – на початку XX ст. на Донеччині, особливо в робітничих районах, почали шити сорочки за традиційним кроєм, але з темного купованого сатину. їх вишивали червоними або чорними нитками на манишці, комірі, по низу рукавів рослинним орнаментом. Таку сорочку носили поверх вузьких штанів і підв'язували вузьким ремінцем, шовковим червоним шнурком, інколи військовим поясом з пряжкою. Поверх сорочки одягали жилет, а на нього – піджак, так званий твинчик. Верхнім одягом служила прямоспинна свита або бушлат-діжурка міського крою.

Верхнім одягом служили свити – білі й темні, з домашнього сукна, чемерки з купованого тонкого сукна, традиційного крою з відрізною спинкою, розширені до низу, сіряки. Незмінним зимовим одягом були різноманітні кожухи, різного крою, відповідно до призначення. Коротші, до колін називалися кожушанки. На зимовий холод, мороз – довгі. Побутували й широкі та довгі до землі з подовженими рукавами і великим коміром дорожні – тулуби. Кожухи були білі, дублені коричневі та чорні, часом їх ще покривали зверху сукном для кращого збереження шкіри. Такі називалися криті. Зношене покриття міняли. В негоду поверх сукняного одягу або кожуха одягали бурки. Бурку виготовляли із сукна на полотняній підкладці з коміром-капюшоном.

На ноги одягали в'язані шкарпетки, ткані з темної вовни онучі, шкіряні морщені постоли. Крім постолів обов'язковими були й чоботи – робочі юхтові та вихідні хромові, на зиму – валянки.

Основним головним убором була смушева шапка – чорна або сива, кожен прагнув мати обидві. Улітку носили солом'яний бриль. Та смушева шапка була настільки важливим і улюбленим головним убором, що її носили навіть в теплі пори року. Зокрема, на вихід брали шапку, хоч би й довелося нести її в руці.

У чоловічому строї степових районів Причорномор'я та Приазов'я характерними рисами виділявся комплекс одягу чабанів. Вони носили традиційну українську сорочку, а штани інші, вузькі – суконні або, частіше, іршанки (ірхи). Ці штани пошиті зі спеціально обробленої телячої шкіри. Часом їх шили й з добре вим'ятої овечої шкіри, зістригаючи низько вовну. Іршанки мали характерний дуже давній крій без бокового шва. Сорочку вправляв у штани, на талії мав шкіряний пояс з підвісками для кисета, кресала, губки, спеціальних ножиць, плоскої пляшечки з карболкою, ножа. Поверх сорочки одягав безрукавку з овечої шкіри з хутром або шкіряну без хутра, короткий овечий кожушок трохи нижчий талії або до талії по довжині. Наверх одягав сіряк – довгий або короткий, залежно від погоди, бурку. На ногах мав постоли з довгими поволоками.

Жіночий стрій Українського Причорномор'я та Приазов'я починався з білої полотняної вишиваної вуставкової сорочки з підтичкою. Вишивали червоними, чорними й білими нитками, різноманітними техніками. Найпоширенішим був рослинний орнамент – ружі та виноград, якими покривали весь рукав, та орнітоморфний мотив у вишитті сорочок. Пташки поєднуються найчастіше з рожами й іншим рослинним орнаментом. Пташки та півні – поширений мотив на рушниках, в розписах печей і народному малярстві на папері. Вишивкою оздоблювали комір, пазуху, лиштву. Жіночі сорочки відзначалися тут особливо розкішним пошиттям: на одній сорочці можна побачити всі можливі декоративні шви і способи з'єднань частин сорочки та викінчення лиштви зубчиками, пилочкою, збиранням, примережуванням. Характерним тут є використання мережива на сорочках. Рукав завершувався плетеною гачком з білих ниток вуставкою з суцільним рослинним або геометричним взором. Вузенька смужка такого мережива вставлялася і поміж вишивкою на пазусі з обох боків розрізу. Побутували тут і не вишиті сорочки – для дому. Шили їх за традиційним кроєм, а шви, з'єднання й викінчення виконували білими нитками.

Рис. 37. Традиційний костюм Причорномор'я та Приазов'я

 

Поясне вбрання у традиційному жіночому строї складалося з плахти, джерги, запаски і фартуха. Плахту вбирали на вихід, на свято, а джерга служила робочою ношею. Ткали її, як правило, із сірої природного кольору грубої вовни, "щоб тепла була". У середині XIX ст. вже широко побутували спідниці з купованих тканин, як правило, тонких піввовняних. їх шили довгими, до землі, і рясними – в шість, сім, а то й вісім пілок, зібраних у дрібні рясочки ("набрані на голку") і вшитих у неширокий поясок. Спідницю носили, як і плахту, з фартухом. Поверх сорочки одягали кирсетку, але її носили не скрізь.

Коротким плечовим одягом, який носили поверх сорочки були юпки, баски, виготовлені з доморобного сукна, декоровані вишивкою і аплікацією, а в XIX ст. вони виготовлялися уже з купованих тканин – кольорових, однотонних. їх робили утепленими, на тонкому шарі вати, з підкладкою. Накладний декор змінився на шитий: до юпки пришивали великий виложистий комір, у дрібні запрасовані складочки – пліски, обшитий на викінченню смужечкою-обвідкою. В такі самі пліси була зібрана і пришита до талії відрізної прямої спинки нижня частина юпки. Завужений до низу рукав декорувався вишивкою, що творила враження високого чохла, а кольором перегукувалася з намистом. З купованої тканини, на ваті підкладкою шили і баску, але крій її був інший і в основі своїй – приталеністю – зберігав давній принцип. Баска щільно облягала фігуру до талії, а в талії, довкола, до спинки і піл, пришивалася широка фалда. Скроєна по косині, вона гарно спадала на стегна. Такою ж фалдою закінчувався і неширокий рукав.

Довгополим верхнім жіночим одягом служила свита, бурнус, пальтісак, кожух. Свити виготовляли з домашнього сукна, а бурнус і пальтісак – з купованих тканин. Свитки тут були менш поширені. Популярними у жінок цього регіону були бурнуси (Херсонщина) й пальтісаки (Одещина). Бурнус шили з тонкого фабричного сукна або ластиковий, утеплений підкладкою. Він мав своєрідний крій: прямоспинний, спереду асиметричний, прострочений наскрізь вузькими смужками. Пальтісак був подібний за кроєм, матеріалом. Тільки підкладку в ньому робили, як правило, з тканини жовтого кольору, а в бурнусі колір підкладки був різним. Пальтісак носили дівчата і жінки.

Незмінним головним убором був м'який, шитий із шовкової візерункової тканини очіпок. Святковий очіпок був мереживний, плетений гачком, візерунковий. На очіпок одягали різні хустки, як і скрізь по Україні. Як у чоловіків шапка, хустка була предметом особливої уваги кожної жінки, кожна прагнула мати їх якомога більше. Побутували тут в'язані на дротах з вовни або гарусу рівні й візерункові хустки з орнаментом по периметру або з бахромою. Під таку хустку одягали і мереживний очіпок.

Найпоширеніше взуття – червоні й чорні човни ї черевики.

3.1.4. Полісся

Традиційний стрій Полісся відзначається стійкістю у сфері побутування на більшій частині території впритул до середини XX ст. Поліський чоловічий комплекс одягу складається із перекидної, поликової або на кокетці сорочок, прикрашених червоним тканим або вишитим узором на комірі, манишці, чохлах. У поліських районах України сорочку носили поверх штанів, тому у багатьох селах її прикрашали ще й у долішній частині. Сорочку підперізували скрученим льняним, конопляним або вовняним мотузком чи шкіряним поясом. Штани робили, як на більшості території України, за давньослов'янським звичаєм, з вузьким кроєм штанин, стягуючи їх в поясі мотузком (очкуром). На літо шили полотняні штани, а на зиму – суконні. На Волинському Поліссі шили полотняні штани з доморобної тканини у смужки або дрібні клітини. У прохолодні дні одягали свиту білого, згодом сірого і чорного сукна або кожух. Свиту підперізували шкіряним або вовняним поясом, до якого привішували шкіряну торбину (калиту) – в ній були губка, кресало, кремінь – і шкіряну торбинку (калитку) на гроші. Інколи шкіряну торбинку чіпляли не до пояса, а одягали через плече, так що вона висіла збоку, під правою рукою. Невід'ємною приналежністю поліщука був складений ніж, прикріплений на тонкому довгому ремені (припоні) до пояса. На ноги взували постоли прямого, у суміжних районах з Брянською областю – косого плетіння (башмаки), плетені із конопляних шнурків, чоботи (суцільні від верху холошви до носка, витяжки) і з пришивними головками (прості робочі). На голову одягали солом'яний бриль, шапку із сукна або овечої шкіри.

Із верхнього одягу, крім свит носили бурки з капюшоном, пошиті із доморобного сукна, які одягали у негоду на свиту або кожух. У східнополіській зоні носили плащеподібний одяг – чекмень, пошитий також з доморобного сукна з дуже великим коміром, який у дощові або холодні дні зводили. Чекмені одягали в дорогу. Найчастіше одягали його пастухи.

Наприкінці XIX ст. на Полісся проникають фабричні тканини. Паралельно з традиційним вбранням заможні селяни носили фабричні костюми. Перкалеву або кортову сорочку одягнуту поверх штанів, підперізували широким ремінним паском з металевою пряжкою. Якщо низ сорочки заправляли в штани, то стан стягували вузьким шкіряним ремінцем. Холошви штанів заправляли у чоботи. На сорочку одягали кортову або сукняну безрукавку, носили піджаки. В холодні дні одягали свити, пальта, пошиті з доморобного або купленого сукна, кожухи. На голову одягали смушеву шапку або картуз. Військові картузи з козирками, штани галіфе, широкі військові шкіряні пояси проникли у побут селян після Першої світової війни.

Жіночий стрій. На Західному Поліссі жінки носили білу уставкову полотняну сорочку з стійкою або виложистим коміром, дуже розкішно прикрашену червоним тканням або вишиваним орнаментом. Крім уставкових, шили сорочки на кокетках, вишиті хрестиком, червоними і чорними нитками. У Ратнівському районі Волинської обл. сорочки вирізнялись нашитими синіми і червоними смужками перкалю або сатину на нагруднику і комірі. Рукав у такій сорочці був традиційний, з тканим червоним орнаментом.

До середини XIX – поч. XX ст. на Західному Поліссі носили незшиті форми поясного одягу – запаски. Запаскою обгортали стан ззаду, а спереду припинали попередницю білого кольору. Запаски ткали у поперечні смуги з наростанням ритму смуг знизу доверху. Пізнішим варіантом поясного вбрання на Західному Поліссі була біла полотняна спідниця (фартух, домоткан, портюх). Її виготовляли з білого лляного полотна, оздобленого у долішній частині червоними перебірними смугами. На Волинському Поліссі спідниці ткали в клітку або смужки, застосовуючи вибілені і невибілені нитки. Низ також оздоблювали червоним узорним тканням. Довжина спідниці залежала як від росту, так і від оздоблення долішньої частини сорочки. Спідницю робили коротшою від сорочки, якщо з-під неї випускали наткану смугу узорного подолку. Всі спідниці з тонких тканин називали літниками. Вовняні спідниці виготовляли однотонні (сукня) у поздовжні смужки (літник), у поперечні смужки (димка, бурка). До вовняної спідниці припинали полотняну або вовняну запаску.

Поряд з полотняними і вовняними спідницями домашньої роботи носили спідниці пошиті з купованих у крамниці ситцю, сатину, перкалю, вовни. Поверх таких спідниць одягали перкалевий або ситцевий фартух.

Верхній плечовий одяг складали свити: „до вусів” і з прохідкою. Наприкінці ХІХ ст. з’явились пальта з домотканого полотна – піджаки, саки.

Верхнім одягом для зими були кожухи. У Західному Поліссі носили кожухи з підкрійною спинкою і рясним морщенням в талії. Крім довгих кожухів повсюдно носили короткі прямоспинні кожушки.

Головні убори поліських жінок зберегли у різноманітних формах і способах ношення архаїчні ознаки і давні традиції. Жінки носили стародавні намітки, прямокутної форми хустки. На голову жінки одягали тверді обручеподібні кибалки, зроблені з картону або деревини. Поверх кибалки одягали очіпок, а потім пов’язували намітку або хустку.

На ноги взували постоли прямого плетіння, чоботи – суцільні зверху до низу, і з пришитими головками.

На початку ХХ ст. заможні селянки шили вбрання із фабричних тканин. Вони носили шерстяну або шовкову кофту з стійкою або виложистим коміром, з довгими рукавами на манжетах. Передню пілочку оздоблювали рядками вертикальних застрочених складок. Полу застібали на ґудзики. Спідницю шили з такої ж тканини. Низ оздоблювали складочками, інколи нашивали 23 рядки стрічок. Поширені кольори тканин: вишневий, червоний, темні – зелений, синій, чорний. Обов’язковим компонентом була прямоспинна, коротка, до талії, безрукавка. Голови пов’язували вишневим, зеленим у квіти хустками. На ноги взували чоботи або черевики.

 

Рис.38. Традиційний костюм Чернігівського Полісся

 

Східнополіський варіант строю в своїй основі не дуже відрізняється від західнополіського. Основною його частиною є також сорочка. Але на відміну від західнополіської, її робили без коміра і чохлів. Викот для шиї і низ рукава обшивали бейкою (обшивкою) шириною 1 см. Сорочку оздоблювали білими нитками на уставці, поликах, рукавах. Манишку в східнополіських сорочках не вишивали. Зверху на сорочку одягали приталену корсетку з багатьма (7-9) клинами – вусами. Довжина корсетки сягала лінії стегна. Жіночий східнополіський комплекс одягу відрізнявся від західнополіського поясним вбранням. Тут зустрічається архаїчний звичай ношення незшитого поясного одягу, коли вдягали дві сукняні доморобні запаски – заднє полотнище чорного кольору, переднє – синього.

Рис.39. Традиційний костюм Східного Полісся

 

Замість вовняних спідниць носили плахти, виготовлені з вовни фарбованої у синій, червоний, жовтий та чорний кольори. Плахта була довгою – майже до п'ят. Нею обгортали стан ззаду, а спереду одягали одноколірну вовняну запаску – червону, синю або зелену. Верхнім плечовим одягом східнополіського комплексу були, як повсюдно на Україні, свити і кожухи. На голову одягали складний головний убір, який включав, зокрема, кибалку. Кибалку робили не тверду, як на західному Поліссі, а м'яку, у вигляді валика з'єднаного в коло. На кибалку намотували волосся, зверху одягали очіпок, поверх якого – одну або дві хустки. На ноги взували постоли прямого плетіння і чоботи-витяжки або з пришивними головками.

3.1.5. Волинь

Одяг Волині мав багато спільних рис з одягом Полісся і з одягом Поділля. В районах, які межували з Поліссям, чоловічий комплекс включав біту полотняну довгу сорочку, яку носили навипуск, чорні або сині штани, чоботи. На сорочку одягали чорну безрукавку. Верхнім одягом служили коричневі свити, "червоні" кожухи, суконні пальто з капюшоном (бурка). Головні убори були різноманітні: смушеві високі шапки з оксамитовим або суконним верхом, капелюхи, кашкети.

Чоловічий волинський стрій відзначався великою кількістю складових частин. Чоловіки носили полотняну білу з розрізом на грудях і вузьким коміром-стійкою сорочку. Комір сорочки вишитий і зав'язаний червоною стрічкою. В північно-західних районах Волині на межі з Поліссям комір і чохли сорочок вишивали білими нитками. Рукав примережували до наплічника за допомогою ажурної вишивки – бігунки. Сорочки вишиті білими нитками побутували і в північних районах Хмельниччини. В східних районах Волині в чоловічих сорочках домінували вишиті широкі червоно–чорні манишки. В різних районах Волині відрізнявся спосіб ношення сорочки. У східних районах Волині низ сорочки заправляли в штани, а в західних – носили поверх штанів. Сорочку підперезували шкіряним ременем-попругою або червоним, рідше зеленим поясом. До шкіряного ременя-паска, як і на Поліссі, чіпляли кресало, протичку для люльки, складений ніж. Наприкінці XIX ст. селяни почали носити безрукавки з тонкої шерсті – жилетки.

Поясним вбранням служили полотняні білі або смугасті (синьо-білі, червоно-білі) штани. Інколи полотно на штани фарбували в чорний колір. В східних районах Волині носили чорні штани із корту (нанки), там були поширені й сині штани. Зимою одягали сукняні штани-колошні. В поясі штани стягували на очкур. В східних районах Волині побутували штани з широким кроєм штанин, обов'язково з кишенями. Низ штанів заправляли в халяви чобіт.

Верхнім одягом служили суконні сермяги, сіраки, які шили з грубого селянського сірого або чорного сукна з коміром-стійкою, або капоти з великим півкруглим виложистим коміром, вишиті на полах, комірі і ззаду в талії кольоровими нитками. Носили також чимерки з грубого чорного або сірого сукна з відрізною спинкою і дрібними складками в талії. В західних районах Волині носили коротку свиту-куцань, спенцер. В східних районах були розповсюджені суконні чорні опанчі з капюшоном, обшиті різноколірними вовняними шнурами на грудях і манжетах рукавів. Всюди носили короткі кожушки, покриті сукном. Крім вказаних форм одягу, зимою носили короткі й довгі кожухи. Дублені червоні кожухи були вишиті на швах червоними, синіми, жовтими нитками – кривулькою (козликом).

 

Рис.40. Комплекси чоловічого та жіночого вбрання західної Волині.

 

Головні убори виготовляли із сукна та овечої шкіри (овчини). Суконні шапки називали: магерка, ярмолка, ярмулка, рогатівка. Вони були у формі невисокого циліндра, з фігурним манжетом, оздоблені вовняним шнуром, найчастіше, синім, червоним, зеленим. Теплі шапки були у формі невисокого смушевого циліндра і мали суконний синій або оксамитовий верх. У східних районах Волині носили високі смушеві шапки із сферичним верхом, які заломлювали зверху. Літом носили різноманітні кашкети, фуражки з козирками, а також солом'яні брилі. Взуттям служили чоботи. В районах, що межують з Поліссям, були поширені постоли.

Жіночий волинський стрій складався із таких складових частин: сорочки, спідниці-літника, вовняної запаски–попередниці, короткополої куртки, свити, серніги, крайки, головних уборів, чобіт, черевиків, прикрас.

Жіночі сорочки були з домотканого полотна з уставками і виложистим коміром. В районах, суміжних з Поліссям сорочки вишивали червоною заполоччю технікою низинки. В орнаменті переважали геометричні елементи –ромби або геометризовані квіти-розетки. В інших районах були розповсюджені сорочки вишиті червоними й чорними нитками, з переважанням орнаменту рослинного характеру. Наприкінці XIX ст. на Волині розповсюдилися ситцеві сорочки.

Поясним вбранням на Волині служили різноманітні спідниці. Перевагу надавали яскравим ситцевим спідницям. Зокрема, любили спідниці червоні, з нашитими на них внизу стрічками. В талії збирали в дрібні складочки і на пояс. До ситцевої спідниці одягали ситцевий або полотняний білий вишитий фартух, оздоблений внизу мереживом. В святкові дні в заможних жінок були різних кольорів адамашкові спідниці, обшиті внизу білими, чорними оксамитовими стрічками, сріблястою та золотистою тасьмою. До низу спідниці пришивали вузьке ошатне мереживо. Крім адамашкових, у святкові холодні дні були розповсюджені домоткані вовняні спідниці у поздовжні вертикальні смужки. Називали їх, як і в поліських районах, – літник. Крім вовняних, побутували пів вовняні димки, орнаментовані горизонтальними дрібненькими пасочками. Поверх вовняної спідниці чіпляли вовняну запаску.

Як нагрудний жіночий одяг на Волині побутувала коротка до стану безрукавка-горсет. Від талії в цих безрукавках робили клапани. Улюбленими кольорами безрукавок були: вишневий, червоний, зелений, синій.

Верхнім одягом служили традиційні свити-сернеги, розшиті аплікацією і вишивкою на манжетах і грудях. Проте, вже наприкінці XIX ст. давні форми верхнього одягу поступаються новим – типу кафтана, капоти, бекеші, короткополих пошитих до стану оксамитової або байкової кацавейки, лейбика яскравих кольорів, спенсера, куртака. Короткополий піджак-кусан розшивали яскраво кольоровими нитками та аплікацією із зеленого сукна. Кафтан носили переважно в східних районах Волині. Це пальто, пошите в талію, з широким шалевим коміром, який завжди іншого кольору від тканини кафтана. Найчастіше комір робили із червоного оксамиту. Для пошиття кафтана використовували чорний корт або фабричне сукно. Подібною за кроєм до кафтана була бекеша, але комір в ній із сірого смуха.

Зимою були поширені кожухи. Дуже часто кожух покривали фабричним сукном і тоді його також називали – бекеша. В східних районах Волині жінки носили тулуби. Це той же кожух, тільки пошитий не до стану, а вільного крою. Носили й короткі червоні кожушки, оздоблені вздовж піл, внизу рукава, на кишенях вишивкою-кривулькою, так званим козликом. Кольоровим акцентом на вбранні виступав червоний браний пояс або ткана у різноколірні поздовжні тоненькі пасочки – крайка.

Головні убори дівчат і жінок були різними. Дівчата могли ходити з відкритим волоссям. Волосся заплітали в одну, дві, чотири коси. Носили їх опущеними на спину або викладали вінкоподібно довкола голови. В кінець коси вплітали кісники. Сільські дівчата від 16 років до заміжжя носили головні убори – вінки із різноколірного пір'я і стрічок, вінки із штучних квітів. В холодні дні одягали хустки: ситцеві, полотняні, тернові, вовняні.

Жінки ховали волосся під кибалку або очіпок. Зверху пов'язували хустку. Наприкінці XIX ст. ще були поширені старовіцькі ткані полотняні хустки з червоною каймою-бережком по вужчих краях. Носили яскраву квітчасту хустку, кінці якої спускалися на груди, а поверх неї пов'язували давню намітку.

Як і на всій Україні, на Волині носили прикраси: коралове намисто, пацьорки з дутого різноколірного блискучого скла, стрічки, хрестики, овальні медальйони-образки.

В містах і приміських селах взуттям служили чоботи і черевики, а у віддалених від міст населених пунктах були поширені, як і на Поліссі, личаки.

Питання для самоконтролю

1. Локальні особливості жіночого костюма Середнього Подніпров’я.

2. Локальні особливості чоловічого костюма Середнього Подніпров’я.

3. Локальні особливості жіночого костюма Слобожанщини.

4. Локальні особливості чоловічого костюма Слобожанщини.

5. Локальні особливості жіночого костюма Причорномор’я та Приазов’я.

6. Локальні особливості чоловічого костюма Причорномор’я та Приазов’я.

7. Локальні особливості жіночого костюма Полісся.

8. Локальні особливості чоловічого костюма Полісся.

9. Локальні особливості жіночого костюма Волині.

10 Локальні особливості чоловічого костюма Волині.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-15; Просмотров: 14309; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.114 сек.