Довгострокове планування

Фінансове планування

Еволюція систем планування розвитку підприємства

По мірі зміни нестабільності зовнішнього середовища практика планування за цей час виробила ряд методів організації діяльності підприємства в умовах зростаючої непередбаченості, новизни і складності оточення. Чим складніше і неочікуваніше ставало майбутнє, тим відповідно більше ускладнювались системи планування, причому кожна наступна доповнювала попередню.

Таким чином виділяються чотири фази еволюції (етапи розвитку) цих систем:

1.Фінансове (поточне) плануванняна основі контролю за виконанням. Характерне для періоду від зародження планування до 1950-х років, який характеризується порівняною стабільністю коли вважалось, що майбутнє є повторенням минулого

2.Екстраполятивне (довгострокове) планування. Характерне для періоду з 1950-х до 1970-х рр., коли для підприємств були характерні високі темпи зростання товарних ринків та висока передбачуваність розвитку подій на ринках.

3.Стратегічне планування. Характерне для періоду від 1970-х до 1990-х рр., коли почали появлятись неочікувані явища і темп змін прискорився, однак не настільки, щоб не можна було своєчасно завбачити майбутні тенденції і визначити реакцію на них. Тут уже домінує концепція підприємства як “відкритої” системи, розробляються плани розвитку підприємств з урахуванням ситуації у зовнішньому середовищі та визначаються альтернативні перспективи розвитку.

4.Стратегічне управління. Характерне для нинішнього часу починаючи з 1990 р., коли більшість завдань виникають настільки стрімко, що їх неможливо своєчасно завбачити.

Планування обмежувалось розробленням бюджетів і поточних планів. При цьому складались різного роду довідники та інструкції і на основі фінансового контролю здійснювалось перспективне планування діяльності підприємства.

Загальними рисами фінансового (поточного) планування є його короткостроковий характер (до 1 року) і внутрішня спрямованість без урахування зовнішніх умов: ринків, конкуренції, стану економіки, демографії, НТП тощо. Це його головний недолік, який не дає змоги забезпечувати надійний розвиток підприємству, яке було “закритою” системою.

Кожне підприємство щоб обґрунтувати свій розвиток оцінює перспективу. У системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути завбачене шляхом екстраполяції історично складених тенденцій росту. Тобто воно базується на гіпотезі про можливість людини передбачати та контролювати майбутнє.

Довгострокове планування має певні переваги:

1) забезпечує економний підхід до використання всіх типів ресурсів (сировини, матеріалів, фінансів тощо) та контроль витрат залежно від цілей;

2) дає змогу прогнозувати надходження й використання коштів протягом року та встановлювати фінансові межі, у яких відбувається діяльність, заздалегідь визначити де, коли і на яку суму можна забезпечити фінансування;

3) чітко визначає місце, важливість і вартість кожної структурної ланки, забезпечує координацію діяльності усіх підрозділів;

4) створює передумови для контролю за грошовими ресурсами, рентабельністю та інвестиціями.

Сам процес довгострокового планування показаний на рисунку:

На рисунку хвилястою пунктирною лінією показано прогноз розвитку підприємства. Ламана із зубцями лінія описує типову процедуру постановки цілей, що використовується при довгостроковому плануванні.

Вище керівництво підприємства, як правило, виходить з того, що в майбутньому результати діяльності покращаться порівняно з минулим, і воно відповідно ставить за мету досягти більш високих показників. Типовим підсумком такої практики - постановка оптимістичних цілей, з якими не завжди сходяться реальні результати.

Довгострокове планування стало застосовуватись у країнах з ринковою економікою – з 50-х років ХХ століття. У таких ринкових країнах як Франція, Великобританія, Індонезія, Тайвань, саме це планування зіграло істотну роль у їх розвитку.

У 50 – 60-ті роки було створено багато економіко – математичних моделей з використанням ЕОМ, які дозволяли опрацьовувати великі масиви інформації, розробляти довгострокові прогнози розвитку зовнішнього середовища і на цій основі формулювати цілі розвитку підприємства. При цьому складались поточні бюджети та бюджети капіталовкладень на основі яких здійснювалось довгострокове планування і цільове управління.

Однак на відміну від країн з ринковою економікою у СРСР ще у 20-ті роки ХХ ст. почалися розроблятися п’ятирічні плани розвитку, що призвело до своєрідного “планового буму”. Радянська економіка досягла високих темпів економічного росту – до 10% на рік.

У країнах з ринковою економікою в кінці 60-х років темп змін у зовнішньому середовищі сильно прискорився, що викликав істотні розбіжності в змісті планів і реального життя, тому подальше використання довгострокового планування там стало неприйнятним для багатьох підприємств. Хоча і на сьогоднішній день довгострокове планування, ще досить широко використовуються в управлінській практиці.

Дата добавления: 2014-10-15