Природно-ресурсний потенціал зони рисосіяння

2.5.1. Кліматичні умови і ресурси. Клімат, як природний чинник, і в цьому погоджуємося з вітчизняними науковцями, "…посідає одне з чільних місць і має визначальне значення для сільськогосподарського виробництва. З кліматом пов'язані як сприятливі, так і екстремальні умови, які періодично виникають на території України в різні пори року і мають різний характер (буревії, зливи, снігопади, морози, посухи, суховії тощо)" [3, с. 35]. Наука і досвід підтверджують, що особливості фізико-географічного положення, надходження сонячної радіації, циркуляції атмосфери, підстильної поверхні зумовлюють значну різноманітність кліматичних умов України.

Значна протяжність морської берегової лінії впливає на клімат прибережних районів, збільшуючи вологість повітря і згладжуючи добовий хід температури повітря (табл. 2.5, рис. 2.3).

Кліматотворні фактори упродовж року проявляються неоднозначно та істотно розрізняються за сезонами. У холодний період переважну роль відіграє циркуляція атмосфери, у теплий – зростає роль радіаційного фактора.

Для клімату України характерні чітко виражені кліматичні сезони – зима, весна, літо, осінь.

Глобальні зміни клімату впливають на клімат України й позначаються на його складових. Пряма й сумарна радіація змінилася більше за умов середньої хмарності, ніж за ясної погоди; розсіяна радіація зросла як у хмарну, так і в ясну погоду. Атмосферний тиск помітно знизився в січні та підвищився в липні. Майже на всій території на 10-15% зменшилася середня швидкість вітру.

Крім того, температура повітря взимку зросла, а влітку знизилася, тобто зменшилися контрасти між зимовою та літньою температурами. Кількість опадів збільшилася (на 10-15%) на південному сході та зменшилася (на 5-10%) на північному заході. Збільшення кількості опадів на півдні країни зумовило зменшення кількості пилових бур.

У зв'язку зі значними флуктуаціями клімату останніми роками XX століття почастішали випадки екстремального стану погоди: особливо небезпечні зливи, повені, інтенсивні відлиги, ранні заморозки, збільшення максимальної швидкості вітру тощо. Глобальне потепління зумовило пом'якшення клімату в Україні [6, с. 164].

У цілому ж географічне положення зони рисосіяння України забезпечує отримання достатньої кількості тепла й вологи і створює сприятливі природно-та агрокліматичні умови на її території (табл. 2.6, рис. 2.4).

Аналіз природних умов та агрокліматичних ресурсів зони рисосіяння України свідчить, що високопродуктивне вирощування, особливо вологолюбних сільськогосподарських культур (рису, супутніх культур рисової сівозміни), можливе тільки за умови додаткового штучного зволоження ґрунтів, тобто зрошення. Саме дефіцит природного зволоження у поєднанні з високою забезпеченістю тепловими ресурсами, високою сонячною радіацією та родючими ґрунтами і є об’єктивною природною передумовою розвитку зрошення земель.

Як пріоритетний кліматичний критерій ресурсів вологозабезпечення, природи й енергетики ґрунтоутворення та родючості грунтів для зонування степової території використано відносний показник – гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТК), який являє собою співвідношення між кількістю опадів за період, коли температура повітря вище 10°С, і сумою температур за цей період, помножене на 10. У межах України тривалість цього періоду не збігається, тому для дотримання принципу єдиної відміни взято проміжок часу травень – вересень [5, с. 16].

Таблиця 2.5

Кліматичне районування зони рисосіяння України *

Адміністративно-територіальна одиниця	Кліматичні райони зони Степу Південноатлантико-континентальної кліматичної області	Температура повітря, °С	Тривалість безморозного періоду, дні	Середня кількість опадів, мм / рік	Кількість днів з вологістю, рік	Кількість днів зі сніговим покривом
Область/ АРК	Адміністративні райони	середня за січень	середня за липень	абсолютний мінімум	абсолютний максимум	<,= 30 %	>,= 80 %
Автономна Республіка Крим	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський	Узбережжя морів	–2		–32
Одеська	Ізмаїльський	Південний	–4		–37
Кілійський	Узбережжя морів	–2		–32
Херсонська	Голопристанський Каланчацький Скадовський	Узбережжя морів	–2		–32

* сформовано на основі [6; 8].

Рис. 2.3. Кліматичне районування *

* сформовано на основі [6; 8].

Таблиця 2.6

Агрокліматичне районування зони рисосіяння України за ГТК *

Агрокліматична характеристика	Суворо посушлива агрокліматична зона за ГТК
Агрокліматичні ресурси за період активної вегетації:
Атмосферне зволоження за ГТК	0,5-0,7
Фотосинтетично активна радіація 10^5Вт/м^2	4,7-5,3
Сума активних температур, °С	3000-3700
Кількість опадів за теплий період, мм	200-280
Тривалість періоду активної вегетації, дні	175-190
Тривалість безморозного періоду на поверхні ґрунту, дні	155-210
Агрогідрологічні ресурси:
Запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту, мм: під зябом на початок весни (перша декада квітня); перед припиненням вегетації озимини по непарових попередникад (перша декада листопада)	110-160 50-90
Несприятливі і стихійні метеорологічні явища:
Повторюваність атмосферної посухи, %: помірної; суворої	40-55 20-40
Кількість днів із суховіями	1-20
Кількість днів із відлигою взимку	50-70
Весняна зрідженість озимини, %	18-22

* сформовано на основі [6; 8].

Рис. 2.4. Агрокліматичне районування *

* сформовано на основі [6; 8].

Отже, слід зробити висновок, що особливості фізико-географічного положення, надходження сонячної радіації, циркуляції атмосфери, підстильної поверхні зумовлюють значну різноманітність природно-кліматичних умов України. У цілому географічне положення зони рисосіяння забезпечує отримання достатньої кількості тепла й вологи і створює сприятливі природні, агрокліматичні умови на її території.

Природно-кліматичні умови зони рисосіяння цілком сприятливі для вирощування рису, супутніх культур рисової сівозміни (зернових і технічних культур, кормових однолітніх і багаторічних трав) та відповідають їх агробіологічним особливостям.

2.5.2. Водні ресурси. Вітчизняними науковцями водні ресурси розглядаються як "…невід'ємна частина екологічної і продовольчої безпеки…" [3, с. 39, 40]. Водні ресурси складаються з поверхневих вод різних гідрооб’єктів, що знаходяться на земній поверхні (річки, озера, болота, водосховища), та підземних вод відповідної території, що використовуються або можуть бути використані для потреб господарства. Поверхневі води порівняно з підземними, які гідравлічно пов'язані з річками, поновлюються швидше.

Для водного режиму річок в зоні Степу характерні весняна повінь, рідше – осінньо-зимові паводки. У зв'язку з нестійкою зимою весняна повінь буває не щороку. За режимом паводків річки цієї зони є типово степовими.

У західній частині зони весняна повінь розпочинається в другій та третій декадах лютого, а в східній – у першій половині березня. Триває вона в середньому 45 діб. Об'єми сумарного стоку повені становлять близько 16 мм, що відповідає 65% річного стоку. За даними спостережень максимуми повені сягають 100-150 л/с•км² і можуть перевищувати майже в 200 разів величину середнього багаторічного стоку.

Упродовж року спостерігається приблизно 4–6 літніх паводків. Зимові і особливо осінні паводки бувають рідше. Максимальні модулі стоку зимових паводків досягають 230 л/с•км², літніх – 120 л/с•км², осінніх – 25 л/с•км². В окремі роки літні, осінні та зимові паводки перевищують повінь на річках з площами водозборів до 5 тис. км².

Літньо-осіння межень триває з березня – квітня до листопада. Середні модулі стоку літньо-осінньої межені становлять 0,1 л/с•км², зимової – 0,3 л/с•км². У літньо-осінній період стікає 25%, а в зимовий – 10% річного стоку. Багато річок під час літньо-осінньої межені пересихають.

У цій зоні найнижчі значення складових водного балансу за багаторічний період. У степовій частині України опади становлять 496 мм, стік – 23 мм, поверхневе випаровування разом з інфільтрацією – 473 мм; на території Приазов'я ці компоненти трохи більші, опади досягають 540 мм, стік – 45 мм, поверхневе випаровування разом з інфільтрацією – 495 мм. На території степового Криму опади становлять 559 мм, стік – усього лише 3 мм, поверхневе випаровування разом з інфільтрацією – 556 мм [6, с. 176].

Гідрологічне районування зони рисосіяння України наведено утабл. 2.7.

Виходячи з цих позицій, можна стверджувати, що згідно гідрологічного районування зона рисосіяння України знаходиться в зоні недостатньої водності. В межах зони виділено дві області: Причорноморська область надзвичайно низької водності та Кримська рівнинна область дуже низької водності.

Таблиця 2.7

Гідрологічне районування зони рисосіяння України *

Гідрологічні країни, зони, області	Адміністративно-територіальна одиниця
Херсонська область	Одеська область	Автономна Республіка Крим
Адміністративні райони
Голопристанський Каланчацький Скадовський	Ізмаїльський Кілійський	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський
Країна	Рівнинна частина
Зона	Зона недостатньої водності
Область	Причорноморська область надзвичайно низької водності	Кримська рівнинна область дуже низької водності

* сформовано на основі [6; 8].

2.5.3. Земельні ресурси та характеристика грунтів. Просторовим базисом розвитку господарського комплексу та сировинною складовою і засобом праці в окремих його ланках є земельні ресурси. По суті, при всій розбіжності підходів до розвитку і оцінки форм господарювання, земельних відносин, галузевої структури та інших чинників, слід виходити з того, що "…головним фактором ефективності виробництва як і раніше виступає земля, а точніше земельні ресурси…" [3, с. 40].

Крім того, земля виступає основним територіальним ресурсом, що концентрує більшість елементів природно-ресурсного потенціалу. Земельні ресурси відіграють важливу роль у розвитку продуктивних сил будь-якої країни незалежно від політичного устрою та суспільно-економічної формації [2, с. 57].

Раціональне використання земельних ресурсів можливе тільки за умови урахування якості ґрунтового покриву.

Ґрунтовий покрив являє собою найважливіший елемент ландшафту, а ґрунт є функцією рослинності, ґрунтоутворюючих порід, клімату, рельєфу та того чи іншого виду господарської діяльності, де він становить і основний ресурс виробництва [3, с. 41].

Ґрунтовий покрив є одним з основних компонентів довкілля, що виконує життєво важливі біосферні функції. Ґрунти і рослинний покрив у природі утворюють єдину систему. Втрата ґрунтом родючості, його деградація позбавляють рослини екологічних основ їхнього існування. Тому відновлення деградованих ґрунтів – це відновлення природного екологічного балансу територій, порушеного людиною у результаті нераціональної господарської діяльності.

Ґрунтовий покрив України складний, що зумовлено взаємодією різноманітних умов ґрунтоутворення – кліматичних, геоморфологічних тощо. Ґрунтові відміни об'єднано в типи й підтипи. Ґрунти зони рисосіяння України мають різний рівень родючості та придатні для вирощування більшості сільськогосподарських культур (табл. 2.8, рис. 2.5).

Рівень родючості ґрунтів визначено за середнім балом бонітету агровиробничих груп ґрунтів кожного природно-сільськогосподарського району.

Таблиця 2.8

Родючість ґрунтів зони рисосіяння України *

Адміністративно-територіальна одиниця	Бонітет ґрунтів орних земель
Область/ АРК	Адміністративні райони	Рівень родючості	Бали бонітету
Автономна Республіка Крим	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський	Низький	20-30
Одеська	Ізмаїльський Кілійський	Вище від середнього	41-50
Херсонська	Голопристанський Скадовський	Низький	20-30
Каланчацький	Середній	31-40

* сформовано на основі [6; 8].

За агроґрунтовим районуванням зони рисосіяння України виділено три одиниці районування: зона – Степ з чорнозе-мами звичайними та південними на лесових породах; Степ сухий темно-каштанові і каштанові ґрунти; підзона – Степ Південний з чорноземами південними; провінція – Південна Придунайська з чорноземами південними міцелярно-карбонатними; Сухостепова Причорноморська з темно-каштановими і каштановими переважно солонцюватими ґрунтами у комплексі з солонцями, подекуди з дерновими піщаними ґрунтами; Сухостепова Кримська з переважанням темно-каштанових солонцюватих ґрунтів у комплексі з солонцями (табл. 2.9, рис. 2.6).

Як зазначають В.І. Бойко та інші, "…проблема розораності виникає не спонтанно, а в першу чергу залежно від землезабезпеченості тієї чи іншої країни, розвитку її продуктивних сил, потреби у продуктах харчування, продуктивності сільськогосподарських угідь і тваринництва та багатьох інших чинників" [3, с. 42].

Рис. 2.5. Родючість ґрунтів *

* сформовано на основі [6; 8].

Таблиця 2.9

Агроґрунтове районування зони рисосіяння України *

Агроґрунтові зони, підзони, провінції	Адміністративно-територіальна одиниця
Одеська область	Херсонська область	Автономна Республіка Крим
Адміністративні райони
Ізмаїльський Кілійський	Голопристанський Каланчацький Скадовський	Джанкойський Красноперекопський Нижньогірський Роздольненський Совєтський
Зона	Степ з чорнозе-мами звичайними та південними на лесових породах	Степ сухий темно-каштанові і каштанові ґрунти
Підзона	Степ Південний з чорноземами південними	-
Провінція	Південна Придунайська з чорноземами південними міцелярно-карбонатними	Сухостепова Причорноморська з темно-каштановими і каштановими переважно солонцюватими ґрунтами у комплексі з солонцями, подекуди з дерновими піщаними ґрунтами	Сухостепова Кримська з переважанням темно-каштанових солонцюватих ґрунтів у комплексі з солонцями

* сформовано на основі [6; 8].

Рис. 2.6. Агроґрунтове районування *

* сформовано на основі [6; 8].

Слід відмітити, що зона рисосіяння України характеризується високою розораністю. Рілля займає від 40,1% до 80,0% від площі суходолу адміністративних районів (табл. 2.10).

Високоінтенсивне використання орних земель, високий рівень розораності угідь та використання еродованих земель під посіви, особливо під просапні культури, призводять до розвитку ерозійних процесів та періодичних пилових бур у степовій зоні країни, які завдають великої шкоди народному господарству [4, с. 36 ].

У боротьбі з вітровою ерозією важливе місце посідають роботи із створення системи полезахисних лісових смуг. Під їхнім впливом на прилягаючих полях змінюються вітровий, температурний, водний режими, припиняється вітрова ерозія, рівномірніше розподіляється сніг і т. д. Полезахисні лісові смуги надійно захищають поля від суховіїв.

Таблиця 2.10

Дата добавления: 2014-10-17