Оцінка та облік гудвілу як інструменту економічної безпеки підприємства

В сучасних умовах господарювання, при яких прояви недосконалої конкуренції все більше і більше стали турбувати суб’єктів підприємницької діяльності, необхідно вивчати сутність поняття безпеки на всіх рівнях господарської діяльності підприємства. Одним з головних питань, яке постає при цьому є особливості організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

Сьогодні в економіці гостро постає проблема забезпечення економічної безпеки підприємства, оскільки головною особою, яка зацікавлена у захищеності власних економічних і соціальних прав та інтересів, є підприємець, власник.

В умовах трансформаційної економіки суттєвого значення набуває не лише ефективне ведення виробничо-господарської діяльності, а й здобуття ім’я підприємства, яке через певний проміжок часу стане відомим певному колу споживачів, що в ході його подальшої підприємницької діяльності постійно розширюється. Свою ділову репутацію підприємство формує самостійно, яка протягом часу може набути позитивної або негативної оцінки, саме завдяки цьому формується клієнтура та партнери організації. Науковці дану сукупність понять називають одним словом – гудвіл.

Проблематика даного об’єкту бухгалтерського обліку на протязі останніх десятиліть широко обговорюється вченими. Основною причиною зростання уваги до обліку гудвіла став той факт, що на сучасному етапі розвитку економіки відбувається постійне зростання обсягів та кількості операцій злиття та поглинання підприємств у всьому світі.

Ще однією з причин підвищеного інтересу до гудвілу стала поява значної кількості компаній, діяльність яких ґрунтується на знаннях, інформаційних, інтелектуальних та інноваційних технологіях, а також балансова вартість (капіталізація) яких значно відрізнялась від їх ринкової вартості, що є свідченням про наявність у них значного розміру гудвілу, який, до того ж, в бухгалтерському обліку не відображався.

Серед вчених-обліковців та бухгалтерів-практиків питання обліку гудвілу стали центром дискусій і залишаються до сьогодні оскільки зростає кількість операцій, в результаті яких в більшості випадків виникає гудвіл та з’являються компанії, засновані на знаннях. Особливості бухгалтерського обліку гудвілу здійснює значний вплив на результати діяльності підприємств, що відображаються у фінансовій звітності.

Як в українській, так і в міжнародній практиці не існує єдиного підходу до трактування цієї категорії.

Розглянемо кілька визначень гудвілу, що надаються в нормативно-правовій базі України (табл.).

Таблиця

Визначення категорії «гудвіл»,

відповідно до нормативно-правової бази України

Нормативно-правовий акт	Дефініція
Податковий Кодекс України, пост. ВРУ № 2755-VI від 2 груд. 2010 р. [92, п. 14.1.40.]	Гудвіл (вартість ділової репутації) – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо
Порядок експертної оцінки нематеріальних активів. Затверджений наказом Фонду держмайна України з питань науки і технологій від 27 черв. 1995 р. № 969/97, розділ 2 п.7 [100]	Гудвіл (ділова репутація) – комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології.
П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», затверджені Наказом МФУ від 7 лип. 1999 р. № 163, зі змін. і доповненнями [88]	Гудвіл – перевищення вартості придбання над часткою покупця в справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів, зобов'язань і непередбачених зобов'язань на дату придбання

Наведені дефініції значно відрізняються одна від одної, ще й до того ж визначення, які представлені в порядку експертної оцінки нематеріальних активів та П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» не розкривають суті досліджуваного об’єкта.

Лише визначення за податковим кодексом розглядає гудвіл із двох точок зору: сутнісної та вартісної, але воно вказує на те, що гудвіл є нематеріальним активом.

Як бачимо, законодавці не зайняли чіткої позиції щодо даного об'єкта обліку, про що свідчить аналіз визначень гудвілу та неоднозначність його трактування.

Відмітимо той факт, що гудвіл відповідає критеріям визнання активу, а саме існує ймовірність одержання підприємством майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням,та може бути вірогідно визначена вартість активу; критеріям визнання необоротного активу:утримується протягом терміну більш 12 місяців або одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців; а також двом із трьох критеріїв визнання нематеріального активу:немонетарний актив, відсутність матеріальної форми, а що стосується третього критерію (можливість відділення від підприємства), то його не можна віднести до даного об’єкту, що і є особливістю цього виду активу, в наслідок цього й виділяється окремий рахунок для його обліку.

З метою визначення сутності та змісту гудвілу представимо економічну класифікацію видів цього об’єкту.

Так, за способом виникнення виділяють: внутрішньогенерований, спадкоємний, гудвіл за придбання та за консолідації. Внутрішньогенерованим називається гудвіл, що створюється підприємством (цілеспрямовано або мимоволі) самостійно. Гудвіл, який отримується під час злиття компаній створеною новою фірмою, називається спадкоємним. Гудвіл за придбання – це гудвіл, що виникає під час придбання майнового комплексу. А також виділяють гудвіл, що враховується материнською компанією під час консолідації звітності.

Види гудвілу розрізняють за арифметичним значенням: позитивний та негативний. При перевищенні вартості придбання над часткою покупця в справедливій вартості придбання ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання виникає позитивний гудвіл. Щодо негативного гудвілу, то він створюється при зворотній ситуації, а саме при перевищенні вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання.

Також розрізняють гудвіл в залежності від складових чинників: гудвіл підприємства (бізнесу) та персональний гудвіл. Гудвіл підприємства визначає велика кількість чинників, серед яких: рівень кваліфікації персоналу, стратегічний стан на ринку, наявність постійних споживачів та постачальників.

Персональний гудвіл, зазвичай, характеризує ім’я власника підприємства, який має значний вплив на діяльність підприємства та його ділову репутацію на ринку.

Щодо внутрішньогенерованого та персонального гудвілу, то вони не визнаються активами у відповідності з П(С)БО 19 та МСФЗ 3. Ми вважаємо, що така ситуація склалася у зв’язку з тим, що відсутній механізму оцінки гудвілу в бухгалтерському обліку. Та його наявність у фінансовій звітності забезпечила б зацікавленість клієнтів, інвесторів та партнерів.

Отже гудвіл є однією з найнеоднозначніших об’єктів бухгалтерського обліку. Більшість вчених дотримуються думки, що гудвіл – це різниця між вартістю чистих активів підприємства та його купівельною ціною, тобто сума, яка сплачена за підприємство, зверх істинної ціни його активів на дату придбання. Проте гудвіл створюється не в момент продажу підприємства, а накопичується за роки його існування та ефективного виробництва. Тому, для розуміння необхідності обліку внутрішнього гудвілу, доцільніше використовувати наступне визначення: гудвіл – це складний актив, що не має матеріальної форми, та створюється на підприємстві методом нагромадження з метою отримання надприбутку. Саме тому в такій ситуації доцільно говорити про внутрішній (створений) гудвіл.

Необхідно відмітити, що до основних складових гудвілу належать технології, ноу-хау, фірмові найменування, компетенція та знання персоналу, бази даних, місце розташування, зв'язки. Погоджуємося з позицією В. П. Бомжо, Г. С. Сінько [12, с. 15] та Г. Уманціва [121, с. 20] відносно того, що основою гудвілу, що проявиться в майбутніх вигодах, є інтелектуальний капітал, який включає:

1) людський капітал, втілений у працівниках у вигляді досвіду та знань, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії підприємства, її внутрішніх цінностей, культурі управління. Персонал компанії є складовою гудвілу, оскільки він визначає успішність будь-якого підприємства і впливає на вартість компанії у разі купівлі-продажу;

2) технологічний (структурний) капітал – технічне і програмне забезпечення, патенти, торговельні марки, зв'язки;

3) ринковий капітал, включаючи ділову репутацію та зв’язки з контрагентами та бренди, який характеризується такими якостями, як розповсюдження, постійність, упевненість у тому, що споживачі та постачальники надалі віддаватимуть перевагу цьому підприємству.

Щодо обліку гудвілу, то на даний момент в Плані рахунків бухгалтерського обліку для відображення залишків за операціями з придбання підприємств передбачено рахунок першого класу 19 «Гудвіл», що має такі субрахунки як 191 «Гудвіл при придбанні» та 193«Гудвіл при приватизації (корпоратизації)».

Проте, порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку гудвілу відповідно до чинних нормативних документів не відповідає принципу повного висвітлення інформації в бухгалтерському обліку.

Більшість складових технологічного гудвілу наразі відображаються на субрахунках рахунку 12 «Нематеріальні активи», проте промисловий та науковий потенціал підприємства не знаходить на даному рахунку свого відображення, оскільки, як професійні, так і особисті якості персоналу, не може вважатись активом підприємства.

При цьому залишається невирішеним питання визначення підходів до оцінки внутрішнього гудвілу, які також можна використовувати для оцінки окремих складових нематеріальних активів.

Серед вітчизняних дослідників особливу увагу питанням відображення в обліку внутрішнього гудвілу підприємства приділяють увагу В. В. Травін, Г. Уманців, Т. М. Банасько.

В. В. Травін [119, с. 197] запропонував авторську структуру внутрішнього гудвілу, яка включає: економічні та інші привілеї; безпосередньо ділову репутацію; імідж, створений персоналом; ділові зв’язки. На думку автора такий підхід дозволить формувати за допомогою облікового інструментарію інформацію про вартість внутрішнього гудвілу у розрізі його складових з метою мікро- та макроекономічного регулювання.

Однак даний підхід не є повністю методологічно правильним. Це пояснюється тим, що гудвіл згідно бухгалтерського підходу, має визнаватись лише при придбанні, а тому рахунок, на якому він відображається, й має відповідну назву в чинному Плані рахунків – «Гудвіл при придбанні». Однак оскільки автор замінив назву рахунку на «Гудвіл», то він намагається у складі одного й того ж рахунку відобразити внутрішній гудвіл та гудвіл при придбанні, які мають кардинально відмінні підходи до їх розрахунку, однак у фінансовій звітності, за підходом автора, вони мають відображатись як гудвіл підприємства в результаті сумування залишків по субрахунках. Вважаємо, що така позиція автора не дозволяє реально оцінити фінансовий стан підприємства, зокрема, в частині його невідчутних активів.

Дещо інший підхід для відображення в обліку внутрішнього гудвілу запропонований Т. М. Банасько [38], зокрема, у складі невідчутних активів підприємства. На думку автора, внутрішній гудвіл повинен бути включений до складу невідчутних активів, зокрема, відображатись на субрахунку «Невідчутні активи», та відображатись в балансі як актив в момент його визначення, а не лише на момент здійснення продажу підприємства. Однак класифікація автора також не позбавлена недоліків та неточностей. Наприклад, автор відокремлює невідчутні та інноваційні активи. Однак будь-яка результативна інновація завершується створенням інноваційного продукту, який має бути оформлений у відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, а тому є інтелектуальним капіталом підприємства. Але автор відносить інтелектуальний капітал лише до складу невідчутних активів підприємства. Дані суперечності в підході автора дозволяють говорити про недоцільність його застосування для бухгалтерського відображення внутрішнього гудвілу підприємства.

На думку Г. Уманців [121, с. 23] внутрішній гудвіл, зокрема, його окремі елементи, які автор називає нематеріальними чинниками (витрати на дослідження і розробки, витрати на підвищення професійного рівня персоналу, рекламу, на створення брендів та інші витрати з формування ділової репутації підприємства), необхідно відображати у примітках до фінансової звітності.

Російська дослідниця Т. Б. Циганова [127, с.21] також пропонує надавати інформацію про внутрішній гудвіл підприємства на основі використання нефінансових показників. Вона безпосередньо пропонує також і механізм розкриття такої інформації – шляхом надання додаткової інформації про внутрішній гудвіл в пояснювальній записці до річної бухгалтерської звітності.

Наведені пропозиції дозволяють створити передумови для побудови методології бухгалтерського обліку та аналізу внутрішнього гудвілу та його нематеріальних складових. Однак при їх розробці не враховувалась запропонована концепція нематеріальних активів в широкому розумінні, що не дозволяє забезпечити ефективне управління такими активами на підприємстві та потребує здійснення подальших наукових досліджень на основі її врахування.

У світовій практиці склалися певні підходи до методів розрахунку внутрішньо створеного гудвілу, серед яких можна виділити такі:

1) витратний метод, тобто актив оцінюється тільки з погляду витрат, фактично понесених на його створення (зарплата працівника-розробника програмного забезпечення, вартість послуг юриста при реєстрації авторського права, держмито тощо);

2) порівняльний метод, коли невідображені активи оцінюють порівняно з вартістю аналогічних активів іншого банку, придбаного раніше;

3) доходний метод, за яким гудвіл розраховують через дисконтування прогнозованих і постпрогнозованих потоків прибутку, генерованих гудвілом;

4) метод надлишкових прибутків, який використовують під час передпродажної оцінки гудвілу. Він ґрунтується на порівнянні рентабельності чистих активів підприємства з середньою рентабельністю чистих активів на фінансовому ринку або по галузі. Гудвіл в цьому випадку розглядається як актив, не відображений в обліку, але такий, що має таку саму дохідність, що й інші активи;

5) альтернативний метод, який передбачає розрахунок величини гудвілу як різниці між вартістю підприємства з припущенням, що воно має у власності невідчутні активи та використовує їх у діяльності, та вартістю підприємства з припущенням, що воно не є власником тих самих невідчутних активів;

6) оцінка гудвілу за допомогою показника ділової активності, для чого до показника середньорічного обсягу продажу застосовують коефіцієнт, який визначають емпірично, виходячи з аналізу угод купівлі-продажу за однорідними підприємствами;

7) залишковий метод, за яким оцінюють вартість придбаного гудвілу за міжнародними та національними стандартами обліку, тобто гудвіл дорівнює різниці вартості придбання і справедливої вартості придбаних чистих активів. За цим методом можна оцінити вартість інтелектуального капіталу як різницю між поточною ринковою капіталізацією та справедливою вартістю матеріальних й ідентифікованих нематеріальних активів; гудвіл – це частина оцінки фірми, яку не можна віднести до жодного із наявних активів;

8) розрахунок коефіцієнта Д. Тобіна, який відображає співвідношення ринкової вартості компанії та відновлювальної вартості її активів. Високе значення цього показника передбачає, що крім активів, відображених у балансі, компанія володіє іншими невідчутними ресурсами, які дають можливість отримувати високі прибутки [127].

Вирішенню проблеми оцінки гудвілу має сприяти підготовка фахівців з управління інтелектуальною власністю, яких в Україні, поки що немає.

Таким чином, гудвіл є складною та малодослідженою категорією, пов'язаною з інтелектуальними ресурсами, які здатні до зростання через інтенсивне відтворення знань, кваліфікації персоналу та інтелектуального потенціалу підприємства. Тому цей об’єкт обліку потребує ретельного дослідження.

Неоднозначне тлумачення гудвілу, різні підходи до оцінки його вартості, відсутність класифікації призводять до того, що бухгалтери уникають відображення в обліку цього виду активу, що призводить до зменшення зацікавленості потенційних інвесторів та партнерів, і як наслідок до фінансових збитків.

Дата добавления: 2014-10-23