Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Текст як цілісне й зв’язне висловлювання, що має змістову завершеність і структуру, реалізується в конкретному стилі мовлення.

Упродовж тривалого часу речення вважали найбільшою синтаксичною одиницею. У сучасній лінгвістиці ак­туальним стає дослідження цілісного мовлення як окремої синтаксичної одиниці, свідченням чого є спроби мовознав­ців увести до системи синтаксичних одиниць пряму мову, абзац, текст тощо. У мовленні речення, хоч і виражають певний зміст, є лише елементами складніших утворень – одиниць тексту, тексту. Пог­либлений інтерес до проблем зв’язного мовлення зумовив виникнення нової галузі мовознавства – лінгвістики тексту. Очевидно, правильним є трактування речення як ос­новної синтаксичної одиниці і найбільшої одиниці в мовній системі, а тексту, одиниць тексту як категорії мовлення.

Текст (з латинської зв’язок, поєднання, тканина) – об’єднаний за змістом і граматично писемний чи усний мовленнєвий масив, основними властивостями якого є зв’язність і цілісність. Про ці та інші особливості тексту йтиметься далі.

Одиницею тексту є складне синтаксичне ціле, яке в су­часному мовознавстві називають ще надфразною єд­ністю, прозовою строфою та ін.

Складне синтаксичне ціле – одиниця більша, ніж ре­чення. Воно утворюється кількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елементарни­ми та багатокомпонентними.

Складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) – відрізок мов­лення з двох і більше речень, об’єднаних спільністю теми в компо­зиційно-синтаксичну конструкцію.

Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єктивно-модального забарвлен­ня. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих речень зумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюва­ного. Воно характеризується й специфічною ритмомело­дійною оформленістю: паузи між окремими реченнями в ньому коротші, ніж паузи між блоками речень. Отже, в одному складному синтаксичному цілому поєднуються речення з відносною завершеністю теми (мікротеми), се­мантичним і синтаксичним зв’язком компонентів. У ньо­му виділяється зачин (початок думки, теми – перше ре­чення), середня частина (розвиток, виклад теми) і кінців­ка, що становить підсумок усього вислову (теми).

Складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацом. Абзац – це частина тексту між двома відступами (діалогічна і монологічна мова). Абзац не має особливого синтаксичного оформлення й може складатись з одного речення.

Речення, які належать до складного синтаксично ціло­го, різні за своєю структурою й самостійні, вільно поєдну­ються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між таки­ми реченнями називають міжфразовими.

Виокремлюють наступні засоби зв’язку компонентів складного синтаксично­го цілого:

· лексичні засоби. Це повторення слів, уживан­ня особових і вказівних займенників, займенникових прислівників тощо, напр.: Ніч пролітала помалу. Шахай, попередивши свою жінку про вранішній виступ із села, спав тихо, наче й не спав зовсім. Снів фантастичних і не­реальних він не знав. Така, була його вдача. Сонце сідало на ланах десь унизу. Стрімкі скелі вставали перед ним і його військом (Ю. Яновський). У цій надфразній єдності змістовою домінантою є прізвище персонажа Шахай та його займенникові відпо­відники;

· морфологічні засоби. Це співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків, напр.: Так і не знайшовши відповіді, Тихін опустився на камінь й по­тягнувся руками до джерела. Набрав у пригоршні холодної до ломоти в зубах вологи. Довго пив (К. Пісоцький). Присуд­ки в наведеній конструкції виражені дієсловами минулого часу, що зумовлює взаємопов’язаність цих речень;

· синтаксичні засоби. До них належать поря­док слів і речень, паралелізм побудови окремих речень тощо, напр.: Був чудовий ранок. Свіжа рослинність бли­щала під блакитним небом проти сонця. Зеленою лева­дою побігла стежечка аж до ставка. Стежкою йшов Се­мен Караташ
(М. Коцюбинський). У наведеній надфразній єдності широ­ко представлений паралелізм структури речень, однотип­ність речень, які є двоскладними повними.

З огляду на спосіб зв’язку між реченнями розрізняють два структурні типи складних синтаксичних цілих: з лан­цюжковим (послідовним) зв’язком компонентів і з пара­лельним зв’язком компонентів.

Складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком компонентів найпоширеніші в мовленні. За такого зв’яз­ку розгортання думки відбувається послідовно, кожне наступне речення доповнює попереднє; засобами зв’язку між реченнями є лексичні повтори, займенники, займенникові прислівники тощо. Найбільш самостійним є перше речен­ня, наступні речення послідовно «чіпляються» одне за од­не, напр.: Ті ж учителі говорили, що з Тимка вийде худож­ник. Він справді непогано малював. Однак вчитися далі не схотів. Після одного зимового надвечір’я. Тоді з городу він спостерігав захід, захмарений, з льодовою сизістю, яка внизу переходила в похмуру, що поволі наближала обрій, темінь. Од неї в Тимка вповзала відлюдькуватість лют­невої ночі, на яку безнадійно щось очікувало (Г. Штонь).

Складні синтаксичні цілі з паралельним зв’язком характеризуються тим, що між реченнями однорідного складу чи подібної будови зв’язки дуже близькі до тих, що наявні між частинами складносурядних і безсполучнико­вих складних речень з однорідними частинами. Таким ре­ченням властива відносна самостійність. Вони поєднуються передусім семантично, але певну роль відіграє і співвідно­шення видо-часових форм дієслів-присудків. Ними переда­ються незалежні одна від одної події, які відбуваються одно­часно, напр.: Сергій брів посеред величезного кривого поля. Летіли над ним птахи. Сергій сміявся, беззвучно реготів, відчуваючи, що скинув із душі важкий, ніби камінь, страх. Ще запліталися ноги од тієї ваги, але йти вже було легше
(В. Тарнавський).

Паралелізм зв’язків ґрунтується на семантичних від­ношеннях переліку, зіставлення, протиставлення, що час­то супроводжуються структурним паралелізмом частин. Надфразні єдності з паралельним зв’язком компонен­тів використовуються передусім для опису одночасності чи послідовної змінюваності подій, явищ.

У межах одного складного синтаксичного цілого мо­жуть поєднуватися ланцюжковий і паралельний зв’язки компонентів, напр.: Повівав холодний вітрець. З краю не­ба насувались білі, наче молочаї, хмари. Разно бігли мишасті коненята. Дорога була слизька, і сани йшли взатоки. На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатертиною. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами. Чорне вороння сідало громадами на сніг і знову здіймалося з місця. Вітер дужчав. Насували снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалося за хмари (М. Коцюбинський). Як бачимо, у першій частині надфразної єдності наявний паралельний зв’язок компонентів; кінцівка цього складного синтаксичного цілого репрезентує послідовний семантичний зв’язок його складових одиниць.

Оскільки однією з основних функцій мови є комунікативна, суть якої полягає в тому, що мова використовується для комунікації, інформаційного зв’язку між членами суспільства, важливим видається й природа висловлювання, тексту як одиниць мовленнєвого спілкування. Власне психолінгвістика як наука про взаємозв’язок мови з психічною діяльністю людини й покликана пояснити структуру, модель відтворення тексту як засобу структуризації діяльності комунікантів (мовців, які щось повідомляють).

Текст як основна одиниця комунікації структурує діяльність мовців, регулює та планує відносини між ними. Саме у процесі спілкування текст набуває свого значення, і саме на основі спілкування він може бути сприйнятий та проінтерпретований адекватно до задуму автора.

Модель відтворення тексту можна представити в такому вигляді:

1.Фаза орієнтування: інтелектуально-мислиннєва активність в аспекті осмислення проблемної ситуації спілкування й предмета комунікації. На фазі орієнтування в автора тексту (продуцента) виникає комунікативний намір у вигляді задуму, який і є мотивом відтворення тексту, який, у свою чергу, диктує зміст та структуру запланованих висловлювань.

2.Фаза реалізації тексту полягає в матеріалізації задуму спілкування за допомогою мовних засобів, про які ми вже згадували (лексичні, морфологічні, синтаксичні).

3. Фаза контролю за відтворенням тексту передбачає як обробку замислу тексту (на етапі планування), так і корекцію вербалізації (мовного оформлення) задуму.

Сприйняття тексту набагато складніше, ніж сприйняття висловлювання. У процесі сприйняття тексту він ніби монтується реципієнтом (той, хто сприймає, одержує інформацію) з окремих відрізків, відносно завершених у смисловому відношенні. Потім відбувається зіставлення елементів тексту. Паралельно відбувається усвідомлення загального смислу (концепту) тексту. І, як наслідок, – проекція тексту у смислове поле реципієнта.

Серед головних ознак тексту психолінгвістика виокремлює такі:

1. Цілісність. Поставивши певну мету, мовець прагне виконати її якнайкраще. Для цього потрібно реалізувати загальний задум, який може не усвідомлюватися чітко, але такий задум існує й забезпечує цілісність тексту. Смислові зв’язки не тільки охоплюють структуру речень, але й об’єднують між собою речення. Таким чином відбувається смислова інтеграція порядку речень, в основі якої – відповідність задуму тексту його формі. При цьому цілісність тексту виявляється в зовнішніх ознаках – мовленнєвих формулах початку (напр., назва твору «Лісова пісня», вказівка на тип документа «Доручення», звернення «Пані та панове!» та ін.) і кінця (мовленнєві формули «Дякуємо за увагу», «До нових зустрічей»; підпис автора; вказівки на фінал повідомлення типу «Кінець фільму», «Продовження телепередачі відбудеться…» та ін.).

2. Зв’язність. Текст є зв’язним, якщо являє закінчену послідовність речень, пов’язаних смислом, у рамках загального задуму автора. Виокремлюють зв’язність формальну (як ми вже наголошували, це лексичні, морфологічні та синтаксичні засоби зв’язку) та смислову (зв’язність між суміжними фразами одного тексту).

3. Проекція тексту. Текст набуває свого існування тільки тоді, коли його смислові потоки знаходять відображення у сприйнятті реципієнта. Зацікавленість текстом передбачає й зацікавленість мовною особистістю та світообразу людини, оскільки в кожному тексті виявляється мовна особистість.

Отже, текст як такий реалізується в мовленнєвій діяльності і передбачає взаємодію двох суб’єктів – адресата (реципієнта) та адресанта (продуцента).

Уміння складати тексти, враховуючи його складові та мовностилістичні засоби, є необхідною умовою для того, щоб бути професіоналом своєї справи. Адже текст – це й форма реалізації мовнопрофесійної діяльності фахівця.

РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ

Лекція 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Дата добавления: 2014-10-23