Організація державної влади в Стародавньому Китаї

Суспільний лад Стародавнього Китаю

I тстапня призвели до падіння СхідноїХаньської династії та розпаду її І лйськоїдержави на три самостійних царства: Вей (зі столицею

м. Лоян), У (зі столицею в м. Цзянькан) та Шу (зі столицею м ' ІсІ Іду). Настав період Трьохцарствування, що тривав від 220 р.

I1 'КО р. та супроводжувався міжусобицями.

< 'успільний лад стародавнього Китаю був рабовласницьким.

І ІпІ сік-нмя чітко поділялося на дві великі групи-вільних і рабів.

НІлІ.ие населення було неоднорідним. Воно поділялося на пршіпейо-
,І,Іп,' населення (правителі, воєначальники, спадкова аристократія,
мірі сІиці, лихварі) й общинників—землеробів, які називалися "чжун",
"чиї упжснь" (натовп, масалюдей). Останні, фактично, були державно-
Іи Ік • їм м їм й. Привілейоване населення (знать) жило не тільки за рахунок
І..... ІІуатації рабів, але й селян-общинників.

Раби - це було невільницьке населення. До нього ставились як до худоби, примушували виконувати найтяжчу роботу.

З часом рабовласництво набувало все більш жорстокого характеру, що спричиняло багато виступів рабів. Найвищого розвитку рабо­власництво досягає в період правління Цінь Шіхуанди.

Увесь механізм державної влади в Китаї очолював правитель -ван, — який був одночасно верховним воєначальником, верховним жерцем і організатором господарства. Спочатку його влада була частково обмеженою, позаяк при вирішенні важливих питань він мав зважати на думку старійшин, які очолювали певні територіальні общини, та на збори общинників. Не існувало чіткого порядку престоло-успадкування. Владу міг успадкувати брат, племінник, син. Відтак, влада правителя посилюється та стає абсолютною. Він проголошується "сином Неба", верховним власником землі, трон передається в спадок від батька до сина. Царі роздають своїм наближеним значні земельні наділи та привілеї.

Вану підпорядковувався розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців, в основу якого було покладено дворову систему управління, центр якої— палац правителя. Не існувало розмежувань між виконанням державних обов'язків і обслуговуван­ням особистих потреб царя. І перше, і друге здійснювали одні й ті ж особи.

Першим і найближчим помічником вана, котрий очолював усіх чиновників та виконував різноманітні доручення правителя, був дворецький - сян. Крім нього, були ще три головні радники вана — тайбао, тайші й тайфу. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадовці. Після утворення централізованої імперії Цінь найближ­чим помічником імператора стає перший радник — ченсян. Важливу роль відігравали тайвей (командував усіма збройними силами), шаофу (відав збиранням податків), "начальник великих складів" (відповідав за зберігання зібраного в населення зерна), тінвей (відав питаннями суду та покарань). Увесь апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих посадовців -юйші дафу та його помічників. Аналіз різнобічної діяльності чинов­ників і посадових осіб дає змогу виділити в апараті управління певну систему - трьох головних відомств: фінансового, військового, громадських (публічних) робіт. Адміністративно-територіальне Китай було поділено на області, а ті - на повіти. Начальники областей і повітів призначалися зі столиці та в будь-який момент могли бути

усунуті за наказом хуанди. Нижчими адміністративними органами були органи общинного самоврядування - общинні збори на чолі зі старостою. Міста мали власну систему управління. Для кожного міста призначався з центру головний управляючий усіма справами. Були й міські ради, що складалися з колегій.

Дата добавления: 2014-10-23