Конституція Франції 1791 р

Декларація прав людини та громадянина 1789 р.

26 серпня 1789 р. Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини та громадянина - програмний документ французької буржуазної революції. Вона складалася із 17 статей, базувалася на положеннях теорії природного права і, на противагу королівському само­державству, проголошувала:

- принцип національного верховенства, згідно з яким нація —
це єдине джерело влади;

- непорушність невід'ємних природних прав людини (свободи,
власності, безпеки, опору гнобленню та ін.);

- рівність людей перед законом;

- принцип поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову);

- відповідальність і підзвітність посадових осіб;

- принцип презумпції невинуватості;

- свободу слова, совісті та преси;

- рівномірний розподіл податків між усіма громадянами відпо­
відно до їхнього матеріального становища.

Декларація прав людини та громадянина мала величезне револю­ційне значення в боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу, за буржуазне-демократичні права і свободи. Вона зумовила під­несення революційного ентузіазму у Франції, її із захопленням сприйняли передові люди інших країн. Принципи Декларації справили величезний уплив на боротьбу всіх народів Європи проти феодального й абсолютистського гніту.

Конституція 1791 р. - це перша конституція Франції. Вона була

прийнята Установчими зборами 3 вересня 1791 р. та закріплювала основи буржуазної держави, встановлювала як форму державної влади конституційну монархію. Конституція складалася зі Вступу (преамбули), який підтверджував основи Декларації прав людини та громадянина,

та семи розділів, поділених на глави. У документі проголошувалися принципи народного суверенітету, рівності всіх перед законом, політичні свободи. Священним і недоторканним визнавалося право власності.

Основні положення Конституції відображали намагання великої буржуазії закріпити своє панування й усунути народні маси від участі в політичному житті. Усі громадяни поділялися на "активних" (які мали право брати участь у виборах) і "пасивних". До перших належали особи, що сплачували прямий податок у розмірі, не меншому за триденну заробітну плату, досягли 25 років і мешкали в одному місці не менше від одного року. Права голосу були позбавлені слуги. Тож до виборів допускалося лише близько 15 % населення Франції. Вибори були дво­ступеневими ("активні" громадяни на первинних зборах мали сі ючатку обирати виборців, а потім уже виборці вибирали депутатів).

Закріплювався принцип розподілу влад. Вища законодавча влада належала однопалатним Національним зборам, до компетенції яких було віднесено законодавство, заснування нових державних посад, верховна фінансова політика, вирішення питань війни та миру. Виконавчу владу здійснювали король і міністр. Королю надавалося право призупиняти затвердження закону, але не більше, ніж двічі (законо­проект, прийнятий Національними зборами втретє, набував сили закону незалежно від згоди короля). Король не мав права розпускати Національні збори. Місцеві органи управління були виборними. Суд оголошувався незалежним від законодавчої та виконавчої влади.

Спеціальні розділи Конституції були присвячені військовим силам держави, порядку встановлення державних податків. Проголошувався миролюбний характер зовнішньої політики. Та дія Конституції не поширювалася на колонії Франції. Конституція фактично діяла до повалення монархії (10 серпня 1792 р.).

16.5. Перша республіка у Франції (10 серп­ня 1792 р. ~ 2 червня 1793 р.)

Улітку 1792 р. у Франції сформувалася складна політична ситуація:

• проти революційної Франції були кинуті об'єднані сили європей­
ських держав, які мали запобігти поширенню революціїв інші країни
(Австрія, Пруссія, Іспанія, Голландія, Великобританія та ін.);

» у Франції готувалися контрреволюційні змови, очолювані королів­ським двором Людовика XVI та частиною старого дворянства;

• народні маси, серед яких посилюються антимонархічні настрої,
прагнуть поглиблення революційних перетворень.

10 серпня 1792 р. у Парижі спалахнуло збройне повстання, котрим керувала Паризька комуна. Людовика XVI було заарештовано.

Панування конституціоналістів закінчилося. Конституція 1791 р. втратила свою силу.

Було оголошено про скликання нового найвищого органу влади-Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, котрим виповнився 21 рік. Такий Конвент відкрився 20 вересня 1792 р. у Парижі. 21 вересня Франція була проголошена республікою, а всю виборну владу переобрано на основі загального виборчого права для чоловіків, старших за 21 рік. До складу Конвенту було обрано 750 депутатів. Праворуч у парламенті за­сідали жирондисти (було близько 200 осіб). Зліва - монтаньяри -"мешканці гори" (100 осіб). "Горою" в Конвенті називали верхні місця, де сиділи найреволюційніше налаштовані депутати. Монтань-ярів називали також якобінцями, позаяк більшість з них перебувала в Якобінському клубі. Цей клуб розміщувався в колишньому приміщенні монахів-домініканців (у Франції вони називались якобінцями). Між "горою" та "жирондою" засідала основна частина депутатів, названих "рівниною", чи іронічно "болотом". Депутатів презирливо іменували "болотними квакушами". Зберігаючи мовчання з більшості гострих питань, ці депутати голосували ш сильніших на певний момент. Перші засідання Конвенту про­ходили в зіткненнях між жирондистами та якобінцями щодо долі короля. Останній був доставлений до Конвенту й допитаний. Його звинуватили в зраді, листуванні з іноземними державами, що воювали проти Франції. Конвент одноголосне (28 осіб утрималося) виніс вердикт: король винен. Ще гостріші суперечки розгорілися при об­говоренні питання про те, якого покарання заслуговує король. Це засідання продовжувалося 37 год, оскільки кожний депутат мав висловити власну думку. Більшістю з перевагою в один голос було прийнято рішення, що король заслуговує смерті. 21 січня 1793 р. короля стратили (гільйотинували).

Жирондисти, котрі отримали більшість на виборах, були проти подальшого розвитку революції. Вони всіма способами стримували її та в 1793 р., подібно до того, як це сталося з конституціоналістами, перетворилися на контрреволюційну силу. У цей же час народні маси продовжували боротьбу за радикальне, демократичне вирішення аграрного питання й остаточне знищення феодальних відносин. По всій країні спалахували повстання селянства та міської бідно; й. Жирондисти відкрито перейшли до реакційного табору і, вступивши на шлях зрадництва, повернули чорою проти народу та революції. 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося збройне повстання народних мас, керованих дрібною буржуазією, - влада перейшла до якобінців.

16.6. Диктатура якобінців (1793-1794 рр.)

Якобінці, що прийшли до влади в червні 1793 р., були найреволюцій-нішою силою в історії французької революції. Республіка переживала критичний момент: скорочення виробництва, продовольча криза, голодні бунти, заколоти та змови контрреволюційних сил, натиск інтервентів. Дві третини території Франції (60 департаментів із 83) були захоплені ворогами революції. Урятувати та зміцнити револю­цію неможливо було без задоволення основних вимог народу.

Якобінці спочатку діяли нерішуче. Зміцненню влади якобінців сприяло швидка розробка (протягом двох тижнів) і прийняття 24 червня 1793 р. новоїдеклараціїта нової Конституції. Декларація прав людини та громадянина 1793 р. відрізнялася від попередньої (1789 р.) значно більшим демократизмом і революційністю. Вона, проголошуючи непорушні права людини (рівність, свободу, безпеку, власність та ін.), наголошувала, що уряд повинен забезпечити людині можливість користування ними. Наводився також широкий перелік демократичних свобод: право на зібрання, подачу колективних петицій, свободу совісті тощо. З'являються принципово нові статті: про заборону під страхом смерті монархії, про право народу на повстання проти уряду, якщо останній порушуватиме його права та ін. Декларація 1793 р. стала одним з найдемократичніших документів революції. Та в ній чітко проявлявся і її буржуазний характер. Вона, приміром, закріплювала непорушність приватної власності, розглядала її як природне та невід'ємне право людини.

Декларація прав людини та громадянина 1793 р. була покладена в основу якобінської Конституції, в якій Франція проголошувалася республікою, де верховна влада належала народові. Верховним органом законодавчої влади став Законодавчий корпус, який повинен був складатися з однієї палати. Виконавча влада доручалася Виконавчій раді, порядок формування якої був такий: збори виборців кожного департаменту висували по одному кандидату, з цих 83 кандидатів Законодавчий корпус призначав 24 членів Виконавчої ради. Виборчі права надавалися чоловікам, які досягли 21 року, незалежно від їхнього майнового стану. Місцеві органи державного управління (в комунах, дистриктах, департаментах) теж формувалися на основі виборів. Ця Конституція була схвалена народом у більшості департаментів. Однак різке загострення внутрішньої та зовнішньої ситуації змусило якобінців відмовитися від утілення Конституції. Ситуація, що склалася, вимагала твердого централізованого управління, дійового державного механізму. Так виникає диктатура якобінців.

Вищим органом влади, як і раніше, залишався Національний конвент, який зосередив у своїх руках усю найвищу владу та став єдиним

центром управління. Розподілу влад не існувало. Конвент мав право видавати закони та через систему різних комітетів і комісій управляв країною. Серед них вирізнялися: Комітет громадського порятунку (фактично був урядовим органом), Комітет громадської безпеки (боротьба з внутрішньою контрреволюцією). Представниками Конвенту на місцях були комісари, що наділялися надзвичайними повноваженнями. Органом боротьби з контрреволюцією був і Революційний трибунал. Якобінці здійснили перебудову армії, вона тепер засновувалася на демо­кратичних засадах, мала надзвичайно високу боєздатність, революцій­ний ентузіазм, тверду дисципліну. Було оголошено про масовий набір в армію. Насамперед, призову підлягали неодружені чоловіки віком від 18 до 25 років. Патріотичне піднесення дало змогу створити масову армію-тільки перший набір дав 450 000 чоловік.

За неповні 10 місяців свого правління якобінці здійснили низку важливих заходів: остаточно знищили феодальні повинності для селянства, демократизували державний апарат, ліквідували рабство в колоніях.

Після розгрому внутрішньої контрреволюції та звільнення Франції від зовнішніх інтервентів потреба в якобінській диктатурі відпала, тому її владу в липні 1794 р. було повалено. Падіння якобінської диктатури завершило третій, найвищий і останній етап Великої Французької буржуазної революції.

16.7. Термідоріанська реакція та Директорія у Франції (1794-1799 рр.)

Унаслідок контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 лип­ня) 1794 р. до влади повертається велика буржуазія. Ця подія поклала край революційне-демократичній диктатурі якобінців і була законо­мірним наслідком революції, означала її закінчення. Та прихід до влади термідоріанців не означав повернення до феодалізму й панування дворянства. Такий буржуазний переворот, спрямований проти народних мас, союз із якими буржуазії після досягнення своїх цілей уже був не потрібним. Владу отримали "нові багатії" -найбільш упливова велика буржуазія, зацікавлена у збереженні на­житих за роки революції багатств і закріпленні результатів революції, вигідних для заможних власників. Термідоріанці були лютими ворогами плебейських мас міста та села. Вони прагнули ліквідувати революційні порядки якобінської диктатури й запобігти чинності Конституції 1793 р. Проте вони не хотіли й реставрації феодально-абсолютистського ладу, обстоювали буржуазну республіку.

Висловлювалася думка про те, що метою перевороту 9 термідора було припинення терору. Насправді ж, термідоріанці виступили

тільки проти революційного терору, що карав великих спекулянтів і ворогів революції. Захопивши владу, вони навіть посилили терор, надавши йому контрреволюційного характеру та спрямувавши його проти якобінців. Сотні з них було гільйотиновано чи по-звірячому вбито. Якобінський клуб закрили, Комуну Парижа й Народні товариства розпустили. У Національній гвардії для усунення най-революційніших елементів проведено чистку. Жирондисти знову ввійшли до Конвенту. Термідоріанці, колишнє "болото" та жирондисти об'єдналися проти прихильників Конституції 1793 р. До роялісті в терм і-доріанці ставилися поблажливо. Майно підозрілих було звільнено від секвестру. Багато емігрантів повернулося до Франції. Було на­дано свободу друку контрреволюційним роялістським газетам, а революційні видання закрито.

Термідоріанська реакція позначилася підвищенням цін на хліб та інші продовольчі товари. У грудні 1794 р. було скасовано максимум цін і нестримною стала спекуляція. Курс асигнатів різко падав. Зростала дорожнеча. Цей же режим розпочав війну з Бельгією, Італією, Швейцарією, Єгиптом задля збагачення та приєднання до Франції територій. Усе це спричинило незадоволення народних мас, які відчули, що їх ошукано.

Проти термідоріанців піднімалася хвиля народного гніву. У квітпі-травні 1795 р. спалахнули повстання бідняків Парижа під гаслом "Хліба та Конституції 1793 р.". Повстання були жорстоко придушені. Тоді ж активізувала свою діяльність дворянсько-монархічна реакція. Тож велика буржуазія намагалася створити нову державну владу, котра б захистила її від революційних виступів народних мас і від небезпеки відродження феодально-абсолютистського ладу.

У серпні 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв нову конституцію Франції, відому як Конституцію III року Республіки, що складалася з 372 статей. Вона, за традицією, відкривалася декларацією, назву якої було дещо змінено - "Декларація прав і обов'язків людини та громадянина". З неї були виключені всі революційні положення, що були в декларації якобінців. Конститу­ція скасовувала загальне виборче право, відновлювався високий майновий ценз. Вибори ставали двоступеневими. Виборцями могли бути особи віком не менш як 25 років, що мали нерухому власність. Засновувався Законодавчий корпус із двох палат: Ради п 'ятисот із законодавчою ініціативою та Ради старійшин з осіб, не молодших за 40 років. Склад Законодавчого корпусу мав щороку оновлюватися на одну третину виборами нових членів. Виконавча влада надавалася Директорії з. п'яти членів, яких обирала Рада старійшин зі списку, поданого Радою п'ятисот. Щорічно мінявся один з директорів.

Головували тут по черзі всі члени протягом трьох-чотирьох місяців. Директорії підпорядковувалися міністри, військове командування тощо. Муніципалітети у великих містах скасовувалися.

Директорія не змогла виправдати надії буржуазії в боротьбі проти "лівих" і "правих". Продовжувалися виступи народних мас, виникла "Змова рівних" тчопізГ.Бабефом, спалахнув роялістський заколот у Парижі, який розгромили гренадери на чолі з генералом Н. Бона-партом. Політика Директорії отримала назву "політики гойдалки". Отже, Директорія виявилася неспроможною захистити інтереси термі­доріанської буржуазії. Тим часом посилювався вплив армії, а разом з ним готувалося підґрунтя для встановлення військової диктатури.

Дата добавления: 2014-10-23