IV. Вправиз гімнастичною паличкою. 2 страница

- рахітичну, при якій у дітей із проявами рахіту внаслідок м'якості кіс­ток і їх зниженої опірності масі тіла стопа сплющується.

Травматична плоска стопа є наслідком травми або переломів кісток стопи, які неправильно лікувалися, кісточок і переломовивихів у надп'ятковогомілковому суглобі. Ця плоскостопість звичайно одно­стороння.

Паралітична плоска стопа розвивається внаслідок паралічу м'я­зів, які підтримують склепіння стопи: зв'язково-сумковий і кістковий апарати не витримують постійного навантаження тіла, що призводить до сплющення склепінь стопи.

З усіх видів набутої плоскостопості статична привертає найбіль­шу увагу, тому що вона найчастіше спричиняє болісні відчуття, а іноді призводить до зниження працездатності. Основною причиною цього виду плоскостопості є хронічне перевантаження стоп, поєднання з неспроможністю м'язового апарату. Причина неспроможності м'язів, очевидно, зумовлюється низкою обставин. З одного боку, непосиль­ними вимогами, які ставляться до м'язів надмірним навантаженням (значною масою тіла й постійним перенесенням ваги без відпочинку м'язів), з другого боку, не менш важливе значення має спадкова слаб­кість м'язів і несприятливі умови для їх розвитку. Щоб зберегти рівно­вагу при статичній плоскостопості, людина штучно змінює положення центра маси, розставляючи ширше ноги й розводячи стопи до кута 60° і більше, а це, у свою чергу, збільшує навантаження внутрішньої час­тини стоп, що і сприяє розвиткові плоскостопості.

Прогресуюче зниження поздовжнього склепіння внаслідок повсяк­денного обтяжування стоп масою тіла з віком виявляється у їх сплю­щенні. Схильність до зниження склепіння стопи починає помічатися в перші роки після росту скелета. Прискорює розвиток плоскостопості збільшення маси тіла, пов'язане іноді з ожирінням. Перевантаження стопи може виникнути й тоді, коли діти часто носять щось важке. Крім плоскостопості, у таких випадках у дитини може розвинутися пору­шення постави.

Несприятливі умови для функціонального стану склепінь сто­пи створюються при перевантаженні нижніх кінцівок надто трива­лим стоянням. Незважаючи та те, що під час ходіння м'язи ніг менше стомлюються, ніж при довгому стоянні, тривалі прогулянки і біг по твердому ґрунті можуть призвести до розвитку плоскостопості, особ­ливо в дітей, ослаблених яким-небудь захворюванням. Тому потрібно обмежити тривалість ходьби дитини, особливо по асфальту, у взутті з м'якою підошвою, наприклад тапочках. Оскільки надвечір склепіння

стопи дещо сплющується, треба уникати перевантаження ніг дитини наприкінці дня.

Певний вплив на форму стопи має її положення під час ходьби. Звичка ходити, широко розставляючи ноги й розводячи носки стоп, сприяє перенесенню навантаження на внутрішній край стоп, що також спричиняє розвиток плоскостопості. Тому потрібно привчати дітей під час ходіння ставити ноги нешироко, із більш паралельним положен­ням стопи. Під час стояння треба рівномірно розподіляти масу тіла на ліву і праву ногу. Виникненню плоскостопості в дорослих сприяють і деякі професії, пов'язані з тривалим носінням вантажів (вантажни­ки, молотобійці, ковалі та ін.), а також тривале щоденне перебування на ногах (листоноші, кур'єри), особливо в малорухомій позі (друкарі, пекарі, продавці та ін.). Отже, плоскостопість часто має професійний характер.

Крім слабкого фізичного розвитку мускулатури нижніх кінцівок, плоскостопість призводить до недокрів'я, варикозного розширення вен, тромбофлебіту. Особливо шкідливим може бути нераціональне взуття для дитячої стопи, де ще не закінчилось скостеніння і не сформувалися основні апофізи. Зокрема, до 10 років, тобто поки не скостеніє п'ятко­вий горб, п'ятка потребує міцної фіксації. Якщо цього немає (носіння босоніжок), п'яткова кістка може втрачати нормальне розташування, внаслідок чого виникає стійка плоскостопість.

Клінічно розрізняють три ступені плоскостопості. При плоскосто­пості І ступеня сплющення внутрішнього поздовжнього склепіння помітне тільки при навантаженні: воно швидко зникає в сидячому або лежачому положенні. При цьому ступені плоскостопості зменшується здатність стопи відштовхуватися від підлоги, а навантаження на ділян­ку склепіння трохи збільшується; періодично спостерігається швидке стомлення, слабко виявлені болі в ділянці передньої поверхні гомілки і в стопі. Біль при цій формі плоскостопості постійний.

Початкову форму плоскостопості важко розпізнати. При недотри­манні заходів профілактики вона може перейти в більш виявлену, яка характеризується тим, що в момент навантаження на стопу поздовжня виїмка стопи стає менш глибокою. В окремих випадках батьки зверта­ють увагу на те, що взуття, яке під час примірки було дитині до ноги, незабаром стає тісним під час ходіння. Це залежить від того, що із сплющенням стопи дещо збільшується її довжина.

При плоскостопості II ступеня біль більш постійний, він по­силюються під час ходіння і стояння, особливо наприкінці дня; після відпочинку - стихає. Найчастіше біль буває у ділянці підошви, коло

внутрішнього краю п'яти, під зовнішньою або внутрішньою кісточ­кою, у м'язах гомілки й нерідко іррадіює вгору до сідниць і попереку. На кінець дня може бути набряк тилу стопи і в ділянці надп'ятковогомілкового суглоба, який після відпочинку зникає. Стопа відносно ви­довжується, у середній частині розширюється; п'яткова ділянка також дещо розширена, склепіння стопи вздовж опущене (мал. 30а).

Вся стопа повернута назовні, через шкіру ясно окреслюється чов­ноподібна кістка. Відштовхуюча здатність стопи ще більше зменшу­ється.

Третій ступінь плоскостопості відрізняється різко виявленою деформацією стопи і фіксацією її в шкідливому положенні. Площа опор­ної поверхні стопи значно більша, ніж у здорових людей. Стопа разом із п'ятою повернута назовні. Поперечне склепіння різко сплющене. Хворі скаржаться на біль у всій нозі й у поперечному відділі хребта. Хода в них незграбна, вони посилено розводять у сторони носки, не можуть швидко бігати; активні й пасивні рухи в надп'ятковогомілковому сугло­бі й у суглобах стопи обмежені. Крім зазначених ознак, ця форма плоскостопості супроводжується змінами в поло­женні п'яткової кістки, а саме її відхиленням на­зовні, що мож­на виявити при уважному огляді ззаду (мал. 30).

Ці зміни в стар­шому віці не тільки значно знижують працездатність хворих, але при професіях, які ставлять підвищені функціональні вимоги до нижніх кінцівок, позбавляють таких осіб можливості працювати. До захворю­вання нерідко приєднуються деформуючий артроз, перерозтягнення зв'язкового апарату, неврити, які призводять до різних трофічних роз­ладів із вторинним відхиленням великого пальця назовні й т. ін. Дуже переконливим фактом, який свідчить про потребу негайних профілак­тичних заходів у боротьбі з плоскостопістю, є загрозливе поширення її у дітей.

Мал. 31. Вправи у згинанні пальців і повороті стопи всередину

Профілактику плоскостопості треба починати з перших років жит­тя дитини. Вона має полягати у ви­робленні правильної ходи, тренуван­ні витривалості до довгого ходіння, у гігієні рухів взагалі. У режим дня ді­тей для запобігання плоскостопості обов'язково треба включити заняття ранковою гігієнічною гімнасти­кою. Виконуючи комплекс фізичних вправ, дитина зміцнює різні м'язові групи кінцівок, у тому числі м'язи, які беруть активну участь у підтри­манні нормальної висоти склепіння стопи. Для зміцнення склепіння стопи й утримання його в трохи піднятому положенні дитина мусить згинати пальці стопи, повертати її всередину, а також наближати носок однієї ноги до другої (мал. 31).

Вплив перелічених вправ ґрунту­ється насамперед на тому, що напру­ження вправлюваних м'язів сприяє наближенню переднього відділу стопи (носка) до заднього (п'яткової ділян­ки), тобто сприяє поглибленню скле­піння стопи (мал. 32).

Мал. 32. Вправи у приведенні стопи

Коли дитина піднімає внутріш­ній край стопи («клишить»), то на­пружуються м'язи, які підтримують склепіння і не дають йому опускатися. Внаслідок приведення стопи і згинання пальців поступово зміцнюються відпо­відні м'язи, а також підвищується їхній тонус, напруження м'язів, які утримують кістки стопи у взаємному стиканні й перешкоджають роз­виткові плоскостопості. Позитивно впливає також ходіння по нерівній поверхні, по піску, навшпиньках, по похилій площині, стрибки в дов­жину й висоту, біг, гра в баскетбол, плавання та інші вправи. Крім гім­настики, зміцнення відповідних м'язів гомілки і стопи можна досягти, виконуючи окремі вправи (у формі самостійного завдання під контро­лем старших). Розроблений цикл вправ для профілактики плоскосто­пості, а саме: приведення стоп всередину з положення дитини сидячи, захоплювання і тримання стопами м'яча (мал. 33), захоплювання паль цями

невеликих предметів, наприклад булавки, олівця (мал. 34).

Щоб діти молодшого віку краще виконували гімнастичні вправи, ос­таннім потрібно виконувати наступні вправи приведення стіп - «підгрібати пісок ногами», ходіння на зовнішньо­му краю стопи - «клишоногий ведме­дик», підтягування килимка пальцями ніг - «гусінь» (мал. 35) і т. ін.

Мал. 33. Вправи з утримування стопами м 'яча

Одну або дві із згаданих вправ ди­тина мусить виконувати 2-3 рази на день, повторюючи 10-12 разів.

Мал. 34. Вправи із захоплювання пальцями булавки

Досвідчений викладач в урок фізкультури звичайно включає впра­ви, спрямовані на зміцнення зв'язково-м'язового апарату стопи. Дітям корисно, особливо в школі, виконувати такі вправи: захо­плювати й утримувати стопа­ми м'яч, стояти на колоді або набивному м'ячі (наприклад присідати, притримуючись ру­ками за гімнастичну стінку, стояти на медицинболі, обхо­пивши його стопами)

Неправильною є практика звільнення від фізкультурних

занять дітей із слабкими м'язами ніг, тих, які швидко стомлюються від ходіння і в яких намічається плоскостопість. Таким дітям рекоменду­ється регулярно займатися фізкультурою в школі, приділяючи особли­во велику увагу зміцненню м'язів ніг. Треба тільки пам'ятати про те, що не слід перевантажувати дитину трива­лими походами, довгим стоянням.

Мал. 35. Підтягування пальцями ніг килимка

У процесі звичайного ходіння по рівній дорозі, асфальту мускулатура ніг дитини зміцнюється недостатньо. Разом із тим, як зазначалося вище, тривале ходіння по твердому ґрунті у взутті з м'якою підошвою або бо­соніж може призвести до розвитку

в дитини плоскостопості. Для всебічного зміцнення м'язів гомілки й м'язово-зв'язкового апарату стопи особливо корисно систематично зай­матися такими спортивними вправами, як плавання, велоспорт, ходін­ня на лижах.

Людей з ознаками плоскостопості, які скаржаться на болі й швидку стомлюваність ніг, не слід перевантажувати туризмом, далекими екс­курсіями, альпінізмом.

Коли намічається плос­костопість, дітям рекомен­дуються для зміцнення і поглиблення склепіння сто­пи такі вправи, як лазіння по канату й жердині, ходін­ня по колоді (мал. 36).

Особливо корисне при початковому ступені плос- Мал. 36. Ходіння по колоді босоніж. костопості ходіння босоніж

по пухкому ґрунту й піску,

по свіжоскопаній землі. У цьому випадку в момент навантаження, коли нога в'язне у ґрунті, грудка землі мовби підпирає і підтримує склепін­ня стопи. Корисне також нетривале ходіння по щойно скошеній сіно­жаті або гальці на березі моря. У таких випадках колюча або нерівна поверхня примушує дитину зігнути пальці й перенести навантаження переважно на зовнішній край стопи, що створює умови для тренування м'язів при розвантаженні склепіння стопи. Для зміцнення м'язів ніг, крім згаданих вправ, певне значення має нетривале ходіння по нерівній (пересічній) місцевості.

Для запобігання плоскостопості корисна така проста вправа, як підйом на некруту гірку зі з'єднаними носками ніг. Серед засобів, спря­мованих на запобігання виникненню і збільшенню плоскостопості, особливе місце займає масаж.

Масаж дуже корисний у тих випадках, коли дитина скаржиться на втомленість, важкість у ногах, а також біль у ділянці передньої поверх­ні гомілки і стопи. Масаж, крім заспокійливої дії, сприяє усуненню за­стійних явищ у нижніх кінцівках і зміцнює мускулатуру.

При певній настирливості неважко опанувати техніку основних прийомів масажу, погладжування, яке особливо сприятливо впливає на кровообіг і зменшує біль; розтирання, що має в основному розсмоктувальну дію; розминання і постукування, які зміцнюють мускулатуру. Перелічені прийоми масажу можна проводити різними способами.

Мал. 37. Масаж — прийом погладжування

Мал. 38. Масаж - прийом розтирання.

Погладжування (мал. 37) слід робити долонною поверхнею кисті, щільно притискуючи її до поверхні шкіри, а розтирання - долонною поверхнею кисті або кінчиками пальців (мал. 38).

Постукування потрібно проводити легко, розведеними пальця­ми, так, щоб не викликати в дитини больових відчуттів (мал. 39). При плоскостопості треба масажувати переважно передньовнутрішню по­верхню гомілки й підошовну поверхню стопи (мал. 40) в на­прямку від надп'ятково-гоміл­кового до колінного суглоба і від кінців пальців до п'яткової ділянки. Коли в дитини больові відчуття, масаж слід робити що­дня тривалістю 10-15 хвилин. Із профілактичною метою його можуть проводити самі підліт­ки (самомасаж).

Зазвичай вплив на форму і стан склепінь стопи дитини, Мал. 39. Масаж - прийом постукування.

особливо при не досить міцній

мускулатурі ніг і значній масі тіла, робить правильно сконструйова­не й підібране взуття. Його параметри мають відповідати параметрам стопи, заклаблук щільно охоплювати п'яту, геленкова частина пружно підтримувати склепіння, не перешкоджаючи його вигинам; підметка й каблук повинні бути з матеріалів, які амортизують поштовхи мікропо­ристої гуми, еластичної пластмаси.

Слід мати на увазі, що при невчасній зміні взуття з ростом ноги дитини може розвинутися викривлення пальців (відхилен­ня великого пальця назовні й зі­гнуте положення решти пальців). Неправильне положення пальців і тиснення на них шкіри туфля (че­ревика) призводить до появи мозо­лів, які спричиняють біль під час ходіння.

Мал. 40. Масаж підошовної поверхні стопи

Під час приміряння взуття си­дячи може здаватися, що воно до міри, а після недовгого носіння ви­являється тісним. Це залежить від того, що довжина стопи (особливо при не досить міцному зв'язково­му апараті) може змінюватися в момент навантаження на ногу. Тому треба старанно приміряти взуття і вчасно з ростом ноги дитини замі­нювати на більше.

Правильно підібране взуття не повинно здавлювати ноги дитини й стискувати її пальці.

Слід пам'ятати й про те, що надмірно вільне взуття також негатив­но впливає на стопу: можуть виникнути потертості, мозолі. Важливо знати, що п'ята має бути щільно обхопленою закаблуком черевика (туфля). При вільному її положенні спочатку може статися викривлен­ня заднього відділу стопи, а згодом розвинутися плоскостопість.

Певний вплив на склепіння стопи має також рельєф поверхні устіл­ки. Бажано, щоб устілка певною мірою повторювала форму підошовної поверхні стопи. Підошва має бути гнучкою, щоб стопа згиналася. Тому не слід купувати взуття з дуже жорсткою негнучою частиною підошви, яка прилягає до каблука.

На положення стопи й розподіл навантаження на різні її відділи під час стояння та ходіння впливає наявність каблука і його висота. Якщо немає каблука, навантаження на поздовжнє склепіння стопи буде біль­шим. Коли є невеликий каблук типу «шкільного», поздовжнє склепіння стопи буде певною мірою розвантажуватися (за рахунок переважного навантаження на передній відділ стопи). Тому коли намічається плос­костопість, щоб запобігти її, дітям рекомендується носити взуття з не­великим каблуком.

Слід мати на увазі, що до розвитку плоскостопості спричиняє також і тривале перегрівання стопи, яке призводить до розслаблення зв'язкового апарату.

Такі умови створюються при тривалому перебуванні дітей у те­плому приміщенні у взутті, обшитому повстю, хутром, або у валянках. Узимку конче потрібно, щоб дитина, прийшовши з вулиці в кімнату, змінила тепле взуття на звичайне. Батькам слід також пам'ятати про небажаність тривалого перебування дітей у гумовому взутті (кеди, гу­мові туфлі тощо), призначеному в основному для короткочасного ко­ристування при заняттях деякими видами спорту.

Перелічені вище шкідливі чинники при недосить міцній мускула­турі нижніх кінцівок негативно впливають на стан стоп дитини.

При появі перших симптомів плоскостопості потрібно запобігти дальшому її прогресуванню, користуючись профілактичним взуттям. Основна вимога до такого взуття - наявність міцної викладки, яка під­тримує склепіння і цим самим запобігає його прогинанню. Створивши у взутті таке пристосування, яке заповнює нішу зовнішнього склепін­ня, ми вберігаємо м'язи і зв'язковий апарат від перерозтягнення, а сто­пу - від деформації.

Конструкція пристосування для викладки склепіння у профілак­тичному взутті або вкладних устілках (супінаторах) має передбачити збереження ресорної функції стопи. Супінатори або профілактичне взуття призначає лікар при початкових формах плоскостопості й плос­костопості II ступеня, коли поздовжнє склепіння формується і постій­но підтримується в нормальному положенні.

При плоскостопості III ступеня призначають спеціальне ортопе­дичне взуття, яке виготовляється індивідуально на протезних заводах.

У дітей у перші чотири роки життя часто спостерігаються сто­пи з низьким склепінням. З віком дитини різко виявлене сплющення зменшується. На першому-другому роках життя сплющення склепін­ня трапляється найчастіше. Це свідчить про те, що з початком ходіння відбувається формування склепіння стопи дитини, і статико-динамічне навантаження є, очевидно, одним із важливих чинників, які впливають на розвиток стопи.

Дослідження багатьох авторів свідчать, що плоскостопість у дітей раннього віку є несправжньою: це лише стовщення підшкірної жирової клітковини на підошовній поверхні стопи.

Отже, плоскостопість у дітей раннього віку можна трактувати як фізіологічний етап формування поздовжнього склепіння стопи. При цьому у віці до трьох років низьке склепіння треба вважати нормальним

явищем, яке не потребує ніяких профілактичних заходів, і тільки наявність низького склепіння на четвертому-п'ятому роках життя має бути підставою для призначення різних лікувальних заходів, тому що в цьому віці плоскостопість треба розцінювати як затримку в розвит­ку склепіння стопи, яка потребує повного комплексу профілактичних і лікувальних заходів, включаючи й носіння супінаторів або профілак­тичного взуття.

Отже, в основі профілактики плоскостопості лежать: по-перше, зміцнення м'язів, збереження склепіння; по-друге, носіння раціональ­ного взуття; по-третє, обмеження навантаження на нижні кінцівки.

Для здійснення першого завдання особливе місце займають фізич­ні вправи. Програми в дитячих дошкільних закладах і загальноосвітніх школах достатньою мірою насичені вправами, які зміцнюють опорно-руховий апарат нижніх кінцівок (ходьба, біг, стрибки, присідання, пла­вання, рухові ігри та ін.), що, безумовно, сприяє підвищенню витрива­лості нижніх кінцівок. Однак використання 2-3 спеціальних вправ на початку, в середині й у кінці фізкультурних занять обов'язкове.

Дата добавления: 2014-10-31