Поняття, ознаки та види господарських договорів

Як спеціальна правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарсь­ких і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосеред­ньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За кри­терієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують ви­робництво та обіг і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила шодо підстав їх укладання і змісту господарських до­говірних зобов'язань. Законодавством про господарські дого­вори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст госпо­дарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК). В теорії такі договори визнача­ються як плановані.

Отже, господарський договір — це домовленість суб'єкта гос­подарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або при­пинення їх прав та обов'язків у сфері господарювання.

Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Так, май­ново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єкта­ми господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами—юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'я­заннями (ч. 1 ст. 179 ГК).

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загаль­ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарсь­кого договору. Загальною вона є тому, що господарські зобо­в'язання виникають з ряду підстав, наведених у ст. 174 ГК, однією з яких є господарський договір. Таким чином, з одно­го боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарсь­кого договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.

Теорія зобов'язального права класифікує господарські до­говори за кількома критеріями.

За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 265 ГК). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь пере­візник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, упов­новажена на одержання вантажу (ст. 307 ГК).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няють два різновиди господарських договорів:

- господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замов­ленням {плановані договори). Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні власти­вості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне
господарських договорів. Особливою їхньою ознакою є те, що
держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державни­ми контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів.

- господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі госпо­дарських намірів сторін (на основі вільного волевиявлення сторін), юридично виражених істотними умовами договорів
(регульовані договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, ре­альні і консенсуальні господарські договори. Для укладання фор­мального господарського договору необхідні два моменти: узго­дження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарсь­ких договорів письмова, причому здебільшого регулюється імпе­ративними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реаль­ного господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта договору. Консенсуальні договори — це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених слова­ми або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські до­говори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

- договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього догово­ру у формулярах або інших стандартних формах. Другій сто­роні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сто­рона не може запропонувати свої умови договору;

- договори, зміст яких сторони визначають при їх укла­данні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні
господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті
майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни,
перевезення і т. ін. У складних господарських договорах по­єднуються майнові елементи двох і більше договорів (в ч. 2 ст. 628 ЦК такі договори названі змішаними). Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд, майновий найм.

За регулятивними функціями розрізняють:

- попередні й основні господарські договори. Попередній до­
говір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення
попереднього договору, укласти основний господарський до­
говір («договір про договір») на умовах, передбачених попе­реднім договором. Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного догово­ру треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти
(підряд на капітальне будівництво складного об'єкта). Попе­редній договір містить умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору;

- генеральні й поточні господарські договори. Перший ук­ладається на весь період діяльності, яка регулюється. Гене­ральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності.
Поточні (разові) договори укладаються на підставі генераль­ного договору як такі, що розраховані на певні (короткі) про­міжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов,
не передбачених генеральним договором, інакше це був би
новий (окремий) договір.

Нормативна класифікація господарських договорів здійсню­ється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майно­вих відносин, які є предметом відповідних договорів.

їх систему дає Господарський кодекс як основний закон про господарські договори (розділ VI «Особливості правового регу­лювання в окремих галузях господарювання» — Глави 30—33). Слід мати на увазі, що деякі види господарських договорів не увійшли до ГК, а регулюються нормами Цивільного кодексу, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські дого­вори на передачу майна у власність (господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших госпо­дарських послуг.

4. Зміст і форма господарського договору

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спря­мованою на встановлення, зміну або припинення господарсь­ких зобов'язань. При цьому закон розрізняє два види умов:

а) умови, погоджені сторонами, б) умови, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягну­то згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін по­винна бути досягнута згода.

Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити пред­мет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого госпо­дарського договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні ви­значати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінце­вих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК).

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, вста­новленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни на продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК).

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни та­кою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного за­конодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору визнається час. упро­довж якого існують господарські зобов'язання сторін, що ви­никли на основі цього договору. На зобов'язання, що виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського дого­вору не звільняє сторони від відповідальності за його пору­шення, що мало місце під час дії договору.

Частина 1 ст. 639 ЦК встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми дого­вору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить, зокре­ма, вчиняти: а) правочини між юридичними особами; б) пра-вочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному по­свідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі.

Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, тобто — у письмовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим. ч. 1 ст. 181 ГК дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім повної письмової форми допускається укладення господарських до­говорів у спрощений спосіб — шляхом обміну листами, фак-сограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, те­летайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвердження прийняття до виконання замовлень. Ос­танні два способи можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладен­ня даного виду договорів.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи ви­конавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарю­вання орієнтовні умови господарських договорів (примірні до­говори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори (ч. 2 ст. 179 ГК). Прикладом можуть бути Типовий договір на постачання природного газу, Типовий до­говір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо.

Дата добавления: 2014-10-31