Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 1. Основи теорії держави




ТЕМИ ЛЕКЦІЙ

Ситуація № 11

До паспортного столу Печерського рай управління внутрішніх справ м. Києва звернулась громадянка України Орлова К.І. із заявою про зміну громадянства її дітей. У заяві зазначалося, що 18.06.1992 року Орлова К.І. вступила у шлюб із громадянином Франції Ж. Балю і у шлюбі народила двох дітей: Івана – 1993 року народження та Катерину – 2000 року народження. Дітям було надано (за згодою матері) громадянство Франції. У вересні 2004 року шлюб було розірвано і Орлова К.І. з дітьми повернулась до України. На підставі зазначеного, громадянка Орлова К.І. просить змінити громадянство дітей, надавши їм громадянство України.

Чи має право дитина вибирати своє громадянство?

Дайте обґрунтовану відповідь на заяву громадянки.

Задача № 21

Розв’яжіть:

(В+А-Д)- (Г+Е-Б)=1, коли:

А – кількість чергових сесій, що відбуваються за один календарний рік;

Б – кількість підстав (випадків), коли Президент України має право розпустити ВРУ;

В – мінімальна чисельність депутатів у фракції в ВРУ;

Г – час, через який вступає удію після оприлюднення закон;

Д – кількість виборчих систем, за якими обираються народні депутати до ВРУ;

Е – кількість підстав, за якими достроково припиняються повноваження народного депутата.

 

1. Основні закономірності виникнення держави. Теорії

походження держави.

2. Поняття та ознаки держави. Функції держави.

3. Форма держави: поняття та основні елементи.

4. Поняття та основні ознаки правової держави.

 

1. Держава, як політична організація влади, що керує суспільством, виникає під впливом ряду факторів на певному етапі розвитку самого суспільства. Необхідність формування держави як особливої організації політичної влади з відокремленими установами та групами людей, які займаються лише управлінням, обумовлена, перш за все, потребою забезпечення цілісної організації суспільства, його належного функціонування та розвитку.

Держава виникає під впливом ряду факторів, серед яких найбільш значними є:

1) розвиток суспільного розподілу праці; виділення в спеціальну галузь управлінської праці. В результаті розвитку виробництва та всього суспільства, збільшення людських спільнот, розширення господарських та інших зв’язків, у суспільства з’явилася необхідність в посиленні управлінських функцій та виникнення для цього спеціального органу – держави;

2) виникнення в ході розвитку суспільного виробництва приватної власності, класів та експлуатації;

3) завоювання одних народів іншими;

4) демографічні фактори. Перш за все це зростання чисельності та щільності населення, перехід народів від кочового способу життя до осілого, заборона кровозмішення та упорядкування шлюбних відносин між родами;

5) антропологічні фактори. Держава виникає в результаті людської природи та за допомогою права вносить в життя людей справедливі, моральні засади;

6) психологічні фактори: раціональні та емоційні. Держава розглядається як породження людського розуму під впливом певних потреб та емоцій (наприклад, страх перед агресією з боку інших людей, небезпека життю та свободі, потреба в захисті тощо).

На виникнення держав та їх особливості впливають й інші фактори: географічне розположення, наявність або відсутність природних кордонів, кліматичні умови і т.ін.

В науці існує декілька теорій історичного походження такого соціального явища, як держава. До цих теорій (концепцій) відносяться: теологічна (божественна), космічна, договірна, патріархальна, патримоніальна, теорія завоювання (насильства), соціально-економічна (класова) тощо.

Однією з найдавніших теорій є теологічна, або теорія божественного походження держави. Її сутність зводиться до того, що держава виникла «по Божій волі». Підтвердження цієї теорії міститься у Біблії (Старий Заповіт), де йдеться про виникнення в давні часи держави Ізраїль після того, як Мойсей вивів євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх у стародавньому світі: у країнах Далекого Сходу, Єгипті, Вавилоні та ін. Відповідно до космічної теорії держава була рекомендована як вища організація управління суспільством іншими космічними цивілізаціями.

Договірна теорія є складовою теорії «природного права» (17-18 ст.). Згідно з нею держава і право виникли за волею людей шляхом укладення суспільного договору з метою захистити власність, життя і свободи людини. Так, Афіни виникли внаслідок усного договору про об’єднання 12 міст-полісів.

Патріархальна теорія виводить походження держави від сім’ї, яка шляхом поступового розвитку переходить у рід, від роду – до племені, союзу племен, утворення етносу і врешті-решт – держави.

Теорія «завоювання» (насильства) зводиться до того, що держава виникла внаслідок насильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Ця теорія розкриває зовнішні політичні фактори виникнення держави, але не враховує внутрішні соціальні причини її появлення.

Найбільш поширеною є соціально-економічна (класова, марксистська) теорія. За нею причинами утворення держави можна вважати: розклад родового суспільства в результаті виникнення моногамної сім’ї; суспільний поділ праці, перехід від колективної до приватної власності, виникнення станового суспільства. Отже, держава виникає для керівництва в суспільстві, як знаряддя певного класу.

2. Термін «держава» зазвичай вживається в двох значеннях. В широкому значенні держава розуміється як країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території та представлені органом вищої влади (наприклад, українська, російська держави). У вузькому розумінні держава – це організація, яка володіє вищою владою на певній території.

З формально-логічної позиції держава розглядається як об’єднання людей під загальною владою в межах окремої території.

Деякі вчені виводять поняття держави із існування права. Так, Е.Кант визначав державу як «об’єднання множини людей, які підкорюються законам».

Існують й інші напрями, які відображають дійсні риси держави, але відповідно до класичного юридичного підходу «держава – це сукупність території, населення та публічної влади».

Таким чином, для найбільш повного розуміння такого соціального явища як «Держава» нам необхідно визначити основні її ознаки:

1) особливий апарат публічної влади – відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадіння з організацією всього населення. Публічна влада має свою систему державних органів і використовує її для задоволення потреб та інтересів народу. Держава виступає в якості суб’єкта міжнародних відносин від імені всього суспільства або народу.

Апарат публічної влади складається з апарату управління і апарату примусу. До першого відносяться законодавча влада та виконавча влада. До апарату примусу відносяться армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо.

2) наявність території держави, яка визначається її кордонами. До території держави відносяться суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах 12-мильної зони, територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства, консульства, торгові, пасажирські, військові, морські та повітряні судна, літаки та космічні апарати.

3) суверенітет – властивість державної влади бути верховною та юридично незалежною від будь-якої соціальної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного та міжнародного права.

Державний суверенітет має внутрішній та зовнішній аспекти. Внутрішній суверенітет проявляється: у розповсюдженні владної сили на все населення та громадські організації даної країни, а також на тих, хто знаходиться в межах екстериторіальності (на осіб або установи, що знаходяться за кордоном); у можливості відміняти та визнавати нікчемними прояви іншої суспільної влади (партійної, сімейної, виробничої тощо); в наявності у державної влади силової основи (збройних сил, органів охорони громадського порядку); в безпосередньому здійсненні владних велінь через законодавство, державне управління та правосуддя.

Зовнішній суверенітет означає незалежність державної влади на міжнародній арені і проявляється в тому, що держава, будучи суб’єктом міжнародного права, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо заключає договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, але в той же час не залежить від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики.

Порушення суверенітету призводить до часткової або повної втрати незалежності держави.

4) виключне право на прийняття законів, які є обов’язковими для всього населення. Держава і суспільство не можуть функціонувати і розвиватись без існування системи права і законодавства. Тільки держава в особі законодавчих органів має право видавати закони, які є обов’язковими для всіх громадян і посадових осіб на всій її території і спрямовані на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин.

5) право на стягування податків та зборів. Держава має свою фінансово-грошову і податкову системи, стягує податки з громадян, підприємств, установ, організацій, що знаходяться на її території. Податки спрямовуються на утримання державного апарату, бюджетних організацій і розвиток загальнонародних соціально-економічних і політичних програм.

Держава має свою національну культуру, державну мову, державні символи – Державний Герб, Державний Прапор, Державний Гімн.

Отже, держава – це елемент політичної системи, організація громадянського суспільства, яка об’єднує всіх його членів на основі громадянства, виступає офіційним представником всього населення, здатна забезпечити та захистити основні права людини, має в своєму розпорядженні особливий апарат управління та примусу, видає обов’язкові для всіх суб’єктів загальні правила поведінки – юридичні норми, володіє суверенною, формально незалежною владою.

Держава – це територіальна організація політичної влади, що спирається на певну соціальну базу і спроможна виступати в якості офіційного представника суспільства і робити свої веління загальнообов’язковими.

Функції держави – основні напрямки внутрішньої та зовнішньої діяльності держави, в яких проявляється її сутність та соціальне призначення.

Існує декілька класифікацій функцій держави: залежно від поділу влади – законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові, контрольно-наглядові; залежно від строків виконання – постійні, тимчасові; залежно від сфери суспільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні; залежно від сфери впливу і здійснення – внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції держави – напрямки державної діяльності, пов’язані з реалізацією політичної влади всередині країни.

В економічній сфері виділяють: створення рівних умов для виробництва на основі визнання та захисту різних форм власності; забезпечення права громадян на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; здійснення економічних реформ і подолання економічної кризи, створення власної грошово-фінансової системи тощо.

У політичній сфері: створення демократичних умов, інститутів для виявлення, врахування та координації інтересів різних соціальних груп суспільства; створення умов для існування легальної опозиції, для вільного розвитку всіх політичних партій, які діють в межах законодавства; охорона та захист конституційного ладу, законності і правопорядку, забезпечення громадської безпеки, умов для вільного розвитку всіх націй і народностей.

Також до внутрішніх функцій держави слід віднести охорону навколишнього середовища, охорону здоров’я населення, соціальний захисті забезпечення, сприяння розвитку освіти, науки, культури.

Зовнішні функції держави – напрямки державної діяльності, що виражають зовнішню політику та зачіпають інтереси інших держав, міжнародне життя. Зокрема, це розвиток міжнародних відносин; участь у створенні світової економічної системи; міжнародне культурне співробітництво; захист територіальної цілісності та недоторканості кордонів; участь у забезпеченні миру, у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку, в реалізації міжнародних екологічних та соціальних програм та ін.

Але, незважаючи на багатоманітність функцій держави, основною її функцією має бути охорона інтересів людини, захист її прав і свобод, забезпечення кожній особі гідних умов життя. Інші функції в тій чи іншій мірі мають бути підпорядковані належному здійсненню вищезазначеної.

3. Устрій будь-якої держави характеризується її формами. Форма держави – певна побудова влади в державі та методи діяльності державних органів.

У широкому значенні форма держави складають наступні її елементи: форма правління; державний (територіальний) устрій; політичний (державний) режим.

Різновиди форм держави обумовлюються різною соціальною базою держави, співвідношенням політичних сил, особливостями історичного розвитку. Для окремих історичних періодів характерні певні форми держави. Так, для феодальних держав властива монархія, для буржуазних – специфічна республіка, для соціалістичних держав – диктаторські методи панування.

Форма правління визначається характером вищих органів влади, це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки.

Монархія – це форма правління, за якої повноваження верховної влади належать одній особі – королю, царю, султану, шаху, імператору і т. ін. Це перша історична форма правління, яка склалася на базі влади військового начальника, що існувала ще в умовах первісно-суспільного ладу. Відповідно до цієї форми державу очолює одна особа, влада якої передається у спадок. Іноді монарха обирають (наприклад, Малайзія). Монарх уособлює державу, є носієм державного суверенітету, йому належить законодавча, виконавча і судова гілки влади. За свою державну діяльність монарх, як правило, ні перед ким не звітує і не є носієм юридичної відповідальності.

Влада монарха може бути реальною та номінарною, що обумовлює поділ монархій на види: абсолютні монархії; конституційні монархії, які бувають двох видів - дуалістичні і парламентарні.

Абсолютна монархія – найбільш стародавня форма правління. Характеризується повновладністю монарха над громадянами. Такі монархії були поширені в період рабовласництва та феодалізму. Але й за наших часів існують абсолютні монархії (Оман, Саудівська Аравія, Кувейт). Деякі такі монархії мають конституції, але вони у своїй більшості даровані монархом.

У сучасний період найбільш поширеними є конституційні (обмежені) монархії.

Дуалістична монархія – форма правління, за якої монарх є главою держави, але існує парламент, який вважається одним з вищих державних органів. Монарх очолює уряд, може розпустити парламент, видає укази з широкого кола питань, має право вето до законів парламенту. Пройшли через цю форму правління держави Німеччина, Туреччина, Лівія, Непал тощо. На сьогоднішній день найближчими до дуалістичної монархії є Йорданія та Марокко.

Парламентарна монархія властива таким державам, як Японія, Швеція, Іспанія, Таїланд, Велика Британія та деяким іншим. Систему державних органів за цієї форми правління очолює парламент і створюваний ним уряд з представників партій, які перемогли на виборах. Монарх визнається главою держави. Але він лише владує, а не управляє. Іноді така форма правління має формальний характер, існує як традиція (Англійська королева – «Символ нації»).

Республіка – форма правління, за якої повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи, які обираються на певний строк. Республіки виникли у стародавньому світі (Спарта, Рим, Афіни). У середні віки існували республіки-міста – Венеція, Генуя, Новгород тощо. Інтенсивно республіки почали виникати у 17-18 століттях. В сучасний період республіки є домінуючою формою правління.

Основним видами республік є: парламентська; президентська; змішана (президентсько-парламентська, парламентськопрезидентська).

Парламентська республіка. На чолі парламентської республіки стоїть орган представництва населення – парламент, який формує уряд, затверджує його склад. Уряд формується з тих партій, які становлять парламентську більшість.

Президент обирається не народом, а парламентом. Він вважається главою держави, оформлює призначення та розпуск парламенту (лише тоді, коли бажає уряд). Президент відіграє церемоніальну роль.

Ця форма правління є нестабільною. Стабільною вона стає лише тоді, коли уряд сформований з партії, яка має стабільну парламентську більшість. Де є багатопартійність, там будуть постійні зміни уряду.

Президентська республіка в сучасному світі переважає за своєю кількістю. Президент обирається народом, він є не тільки главою держави, а й главою уряду, тобто виконує роль прем’єр-міністра, формує уряд та керує ним. В деяких державах президент має право навіть на розпуск парламенту, тим самим надає стабільності виконавчій владі.

Найбільш завершеною моделлю президентської республіки є Сполучені Штати Америки.

Початок змішаної форми положив Шарль де Голль, який створив п’яту республіку, встановив сильну особисту владу, але не насмілився пропонувати чисту президентську республіку, бо в країні існували сильні парламентські традиції.

В змішаній республіці президент обирається народом, як і парламент. Склад уряду пропонує президент, а затверджує парламент. Уряд є підзвітним і президенту, і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе відповідальності за його діяльність.

Недоліком такої форми правління є неврегульованість відносин між парламентом і президентом.

Державний устрій, як елемент форми держави, характеризує співвідношення між державою і окремими її складовими частинами.

Унітарна держава – єдина, злітна держава, яка не включає до своєї території інших державних утворень. Складові частини унітарної держави не мають власного суверенітету і не можуть бути суб’єктами політичних міжнародних відносин.

Унітарна держава поділяється на окремі адміністративно-територіальні одиниці (Білорусь, Польща). В окремих випадках до складу унітарної держави входять автономні утворення (в Італії – Сицилія, в Україні – Автономна Республіка Крим, у Великій Британії – Шотландія тощо). Автономія не є державою, хоча має певні ознаки держави (конституція, парламент, уряд), не є суверенним утворенням.

Унітарна держава характеризується єдиним громадянством.

Федеративна держава є політико-територіальним утворенням (США, Російська Федерація, Канада, Німеччина).

Федерація – це постійний союз окремих суверенних держав, які утворюють єдину державу на добровільних засадах і передають певну частину свого суверенітету центральним федеративним органам влади. Правовою основою федерації є союзний договір. Федерація має єдину спільну територію, конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, збройні сили, єдину грошово-фінансову систему. В умовах федерації громадянин може мати подвійне громадянство. Федерація є суб’єктом міжнародних відносин.

В федерації існує 2-палатний парламент (верхня палата представляє інтереси членів федерації).

Федерації утворюються заради об’єднання усіх ресурсів і можливостей її членів та заради децентралізації влади (створення умов для розвитку окремих територій).

Виділяють 2 способи утворення федерації:

а) утворення «зверху» – центральна влада надає права окремим територіям, утворює в них державні органи, а собі залишає лише головні функції. Здійснюється виданням закону або укладенням договору;

б) утворення «знизу» – на основі об’єднання незалежних суверенних держав, шляхом укладення договору. Цей спосіб є більш демократичній.

Конфедерація – об’єднання держав для вирішення певного кола питань, при якому держави зберігають повну незалежність, і лише з певного питання створюються центральні органи для спільного керівництва. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Зараз у світі не існує, бо конфедерація має тимчасовий, перехідний характер від незалежних держав до федеративної держави (наприклад, колишній СРСР з 1917 по 1922 до об’єднання в СРСР).

Політичний режим – характер здійснення правлячими силами політичної влади, яка виникає на певній соціальній базі і здійснюється специфічними для цих сил методами і прийомами.

Політичний (державний) режим тісно пов’язаний з формами правління, це своєрідний місток між сутністю держави та її формою.

Виділяють демократичний і авторитарний режими.

Демократичний режим характеризується: широкою соціальною базою державної влади, яка спирається на широкий клас (в ідеалі – весь народ); легітимною владою. Влада здійснюється через демократичні інститути – вибори, референдуми, засоби масової інформації тощо; існуванням ознак громадянського суспільства; сполученням свободи людини зі свободою усього народу, охороною прав громадянина; принципом розподілу влади. Неприпустиме будь-яке зловживання владою.

Для демократичного суспільства є характерним: гласність (відкрита діяльність органів влади); політичний плюралізм (існування великої кількості політичних угруповань); ідеологічний плюралізм (кожен може висловлювати і захищати ту ідеологію, якої він додержується).

Демократичний режим неможливий без урахування інтересів меншості. Рівень демократизму може бути різним (широкий, повний, неповний, урізаний). Але ідеального демократичного режиму не існує.

Авторитарний режим має ряд ознак: вузька соціальна база; панування найбільш агресивних прошарків у суспільстві; при владі – невелика група людей (купка багатіїв) або одна особа; централізація влади; повністю відсутні автономії міст або дуже обмежені; відсутність плюралізму (забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об’єднань, які знаходяться в опозиції); порушуються та обмежуються основні права людини, особливо свобода, честь та гідність; безперечний пріоритет держави над правом; жорстка дисципліна, використання командних методів керівництва, застосування відкритого насильства.

В рамках авторитарного режиму виділяють тоталітарний, фашистський, деспотичний, військово-диктаторський та інші режими. Для тоталітарного або фашистського режимів характерною є диктатура одержавленої верхівки. Народ повністю відчуджений від влади, встановлений державний контроль над усіма сферами діяльності суспільства, наявність втручання держави в особисте життя.

4. Ідея правової держави виникла в Стародавні часи. Ще Платон вказував «на неминучу загибель держави, де закон знаходиться в руках когось». Аристотель підкреслював «необхідність забезпечення панування закону над державою». В Стародавньому Римі вважали, що право – це мистецтво добра і справедливості, що право і юридичні закони виражають або повинні виражати справедливість.

Сам термін «правова держава» з’явився у працях німецьких юристів та філософів початку 19 ст. Першим цей термін застосував і ввів в юридичну науку Роберт фон Моль. Формування правової держави триває й сьогодні. Немає жодної країни в світі, яку можна було б назвати цілком правовою.

Україна взяла курс на формування правової держави з отримання незалежності. Вперше згадується про правову державу Декларації про державний суверенітет, а юридичне закріплення відображено в Конституції України від 28 червня1996 року, де в статті 1 встановлено, що Україна є суверенною, незалежною, соціальною, демократичною, правовою державою. Зазначена норма має більш нормативний, хоча й програмний характер.

Правова держава є динамічною категорією, що постійно розвивається.

Правова держава – це демократична держава, заснована на повазі прав людини, на верховенстві права, яке втілено в Конституції, держава, що має високий рівень правосвідомості та правової культури службових осіб та громадян.

Ідеєю правової держави є «панування в суспільстві закону»; «держава обмежена правом і діє в правових формах».

Головними ознаками правової держави є:

1) правова держава – та держава, де панує принцип верховенства права (над державою);

2) правова держава заснована на конституційності. Можна сказати, що правова держава – це конституційна держава, яка обмежена правом, правами людини, які існують незалежно від держави. Держава забезпечує гарантування цих прав, що полягає у праві звернення особи зі скаргою до державних органів, з позовом до суду, з приватним звинуваченням; у діяльності уповноваженого по правам людини; у діяльності прокуратури, судів; публікація всіх нормативно-правових актів; невизнання зворотної сили закону тощо.

3) правова держава – це держава, яка законодавчо закріплює і гарантує засоби, які виключають зловживання владою – принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

4) взаємна відповідальність між державою і людиною;

5) юридичне закріплення виключно законом і фактичне забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина;

6) правове закріплення і гарантування принципу юридичної і правової рівності, рівноправності громадян;

7) народний контроль за діяльністю державної влади і державних органів у формах безпосередньої і представницької демократії з метою недопущення зловживання владою;

8) діяльність державних органів відбувається у певному правовому режимі – «заборонено все, що не дозволяється законом». Діяльність громадян заснована на принципі «дозволено все, що не заборонено законом»;

9) принцип верховенства закону;

10) високий рівень правосвідомості громадян та службових осіб;

11) всебічний розвиток представницької та безпосередньої демократії, свобода і відповідальність засобів масової інформації;

12) велика роль рівного, незалежного, кваліфікованого суду у забезпеченні прав і свобод громадян;

13) усі питання управління суспільством і державою мають вирішуватися на основі принципів правозаконності і правопорядку.

Отже, правова держава – це така держава, в якій панує і діє принцип верховенства права, державна влада належить народу, проголошуються і гарантуються права і свободи людини і громадянина, представницька і безпосередня демократія, загальнолюдські політичні й моральні цінності, рівність, справедливість, взаємоповага і взаємовідповідальність держави і громадянина, а також панують правопорядок і правозаконність.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 887; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.053 сек.