Культури індустріального суспільства

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК РЕЗУЛЬТАТ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ

РОЗДІЛ III

Хронологічні рамки індустріальної доби визначаються історикам та філософами з XVI – до середини XX ст. [85;176]. За даними культурологів, відмінність індустріальної культури від попередньої традиційної полягає передусім у новому типі соціальності та культурної регуляції. У капіталістичній культурі індустріального соціуму людина звільняється від попередніх форм особистої залежності. Її соціальний стан визначається місцем у системі розподілення праці, зокрема розміром приватної власності або наявністю роботи, яка має фінансовий вимір. Посередниками соціальних відносин індустріального суспільства виступають товар, правові норми або рольова функція, саме вони з’єднують окремих індивідів у соціальне ціле. Роль людини в соціумі дедалі більше залежить від власної заповзятливості, а не лише від групи. Родинні, етнічні, релігійні, станові, статево-вікові тощо зв’язки підкоряються товарно-грошовим відносинам, доповнюючи, корегуючи, пом’якшуючи їх. Не можна не погодитися з Б.Єрасовим, що престиж духу заповзятливості, його поєднання з національним духом стали важливими засобами згуртування суспільства в період секуляризації соціокультурного життя індустріальної Європи [143,183-185]. Ядро ж релігійної культури багато в чому виконує місію соціального буфера за цих часів. Особливістю індустріальної культури є прискорення темпів її розвитку щодо попередніх епох. Це зумовлювалося не тільки соціальними чинниками – міграцією населення, але й культурними – через створення нових засобів комунікації. Друкарська справа, телефон, радіо, телезв’язок тощо долали просторові, політичні, культурні бар’єри внутрішні в окремих країнах та зовнішні – між суспільствами, прискорювали спілкування народів і культурний взаємообмін. Інтенсивне культурне збагачення потребувало збільшення часу для його засвоєння новою генерацією та пошуку форм залучення дорослих до культурних інновацій – удосконалення культивування. Крім того, технологізація виробництва неможлива була без підвищення загального культурного рівня населення, зокрема певного мінімуму народної освіти. Вимоги Реформації щодо широкої освіченості народу заради можливості безпосередньо спілкуватися з божественним откровінням були зміцнені в індустріальну епоху загальнокультурними в цілому та господарсько-економічними умовами зокрема. Отже, нова епоха потребувала вдосконалення всієї системи соціального виховання, нового рівня керування ним у більш демократичних умовах, ніж це було в доіндустріальному суспільстві. Відповіддю на цю потребу і стала соціальна педагогіка.

Дата добавления: 2014-10-31