Практикум з риторики 6 страница

Дуже сподобалося це Ксанфові та його гостям.

Іншим разом, зацікавлений дотепністю Езопа, Ксанф задумав аби раб подав на стіл для гостей найгіркіше, що може бути. Езоп знову подав язик, що викликало загальне здивування. Пояснення було таким: "Що може бути най-гіркішим від язика? Язиком люди занапащують один одного, оббріхують, лицемірять, сваряться, вбивають, розв'язують війни..."

Гості та господар погодилися з Езопом.

Література Основна

1. Волков А. А. Структура лекции. — М., 1986.

2. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994. — С. 102—127.

3. Культура русской речи / Под ред. Л. К. Граудиной и Е. Н. Ширяева. — М., 1998. — С. 129—139.

4. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 197—233, 274—301.

Додаткова

1. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция.). — М., 1999. — С. 62—146.

2. Одинцов В. В. Структура публичной речи. — М., 1976.

2. Риторика: Учеб. пособие / Под ред. Т. Н. Дорожки-ной. — Уфа, 1995. — С. 82—96.

§ 5. Типи промов

Промова, присвячена розкриттю однієї теми, більш того, один і той самий текст можуть бути виголошені по-різному, залежно від мети оратора, характеру його підготовки та ситуації. "Якщо юнак вийде на побачення з коханою і прочитає їй освідчення по папірцю, вона його засміє. Між тим, та сама записка, надіслана як лист, може її розчулити. Якщо вчитель читає текст свого уроку з книги, авторитету такий вчитель не матиме. Якщо агітатор користується весь час шпаргалкою, можете заздалегідь знати — такий нікого не загітує. Якщо людина в суді почне свідчити за папірцем, цим свідченням ніхто не повірить. Поганим лектором вважається той, хто читає, вклавши носа у принесений здому рукопис. Але якщо надрукувати текст цієї лекції, вона може виявитися дуже цікавою. І з'ясується, що вона нудна не тому, що беззмістовна, а тому, що письмове мовлення замінило на кафедрі живе усне мовлення"1.

Таким чином, існують різні типи промов за своєю внутрішньою структурою та зовнішньою формою, тобто за своїм знаковим оформленням промови, є різні. Спробуємо їх систематизувати.

А. Промови, що читаються за конспектом

У певних випадках "no-написаному" говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Наприклад, по-

1 Андроников И. А теперь об этом. — М., 1985. — С. 266.

літичні діячі рідко виголошують свої промови експромтом: занадто важливе те, про що вони говорять, і найдрібніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, навіть дипломатичних конфліктів. Офіційна політична промова, таким чином, є першим прикладом читаної за рукописом промови.

Власне кажучи, будь-який офіційний документ має бути прочитаний "за писаним" — наприклад, заповіт, що його читає нотаріус.

Наступним видом промови, що читається, може бути наукова доповідь на конференції чи хоча б студентський реферат. Ви вже н

еодноразово зустрічалися з тим, що велику кількість дат, імен і тому подібних речей запам'ятати інколи неможливо, а інколи й не треба. Науковий текст, викладений на папері, дозволяє логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки. Важлива й та обставина, що обсяг тексту тут легше співвіднести з часом, який відведено на його виголошення. У такому разі конспект є не^ обхідним.

Іноді доводиться виступати по телебаченню чи радіо, й знову-таки ніхто б не хотів чути власне розгублене белькотіння, тим більше, що в таких випадках йдеться, звичайно, про речі суспільне важливі. Тому виступи на каналах масової комунікації найчастіше готують заздалегідь.

Правильно підмічено, що в усіх подібних випадках "жива мова може виявитися чимось порушеною, не дуже строгою— ця небезпека цілком реальна за недостатньої тренованості мовних навичок, що зустрічається в житті нерідко"1.

У всіх наведених випадках можна порадити ораторові, щоб він мав перед собою не поспіхом написаний і креслений-перекреслений текст. Рукопис бажано мати в надрукованому вигляді, щоб очі легко та впевнено "брали" текст. Тоді увага зосереджуватиметься на логічній інтонації, наголосі (до речі, зовсім непогано заздалегідь розставити правильні наголоси, як це робилося в старовину), на підвищенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам'ятати, що одна сторінка машинопису (ЗО рядків) читається близько 2 хв.; отже, можна легко вкластися у відведений

Головин Б. Н. Зазн. праця. — С. 299.

регламент часу. Якщо текст не надруковано його слід чітко й розбірливо написати від руки (ЗО рядків на сторінці).

Б. Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам'ять

Виступи тривалістю 1—2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин шкільні вчителі та вузівські викладачі, наприклад, грунтовно готуються до лекцій, опановують | значний науково-інформаційний матеріал, але, як прави-I ло, не "засушують" його, читаючи з конспекту. Запам'ятавши певний обсяг матеріалу, вони викладають його перед аудиторією "з пам'яті", часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції Оратора.

Отже, якщо передбачається тривалий за часом виступ, ораторові необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити канву майбутнього виступу. Якщо є що сказати, то промовця "веде" сам матеріал, йому хочеться поділитися зі слухачами тим, що йо

го зацікавило, що він добре знає.

Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом ^ (цифрами та цитатами). Читати тези не слід, а заглядати в них — можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.

В. Промови, які готують заздалегідь і вчать напам'ять

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно, але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, під час вшанування ювіляра, який чекає сердечного, живого слова й не сумнівається, що промовець добре знає особу, якій присвячує своє слово. Оскільки подібні промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати свій виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам'ять. Справа того варта: досконале володіння текстом дасть змогу зосередитися на власне ораторських прийомах.

Це саме стосується і виступів на дипломатичних прийомах, де високо цінується лаконізм, ґречність, щирість, вишуканість слова, при добрих манерах. Якщо немає певнос-

9 2-129

ті в тому, що вдасться імпровізувати, краще знову-таки написати текст заздалегідь й вивчити його напам'ять (це не стосується офіційного документа, який читається з листа).

Описані вище ситуації відзначаються тим, що мають офіційний характер, але вимагають певної щирості й сердечної відкритості. По суті справи, ці ситуації внутрішньо мало чим відрізняються і від проповіді, яку теж треба добре знати заздалегідь, виголошуючи в інтонаціях щирості й душевної відкритості.

На такому ж принципі будується й політичне красномовство. Важко собі уявити оратора в бурхливій атмосфері політичного зібрання чи мітингу, який стоїть над схвильованим натовпом і читає з папірця (знову ж таки, якщо не йдеться про офіційний документ). Але так само важко уявити, що цей оратор довго володітиме увагою аудиторії, лише забавляючи її словесною еквілібристикою, не проголошуючи актуальних думок, важливої інформації. Добрий оратор-політик заздалегідь готується до свого виступу, але сам виступ подає як новотвір в конкретній ситуації, адресований конкретній аудиторії. Лаконічні нотатки (тези, план, цитати, статистика) будуть доречними за таких обставин, оскільки "сипати" цифрами з голови — не дуже вдалий прийом: складається враження, що промовець занадто старанно готувався до виступу, збираючи, скажімо, компроментуючий матеріал на політичного супротивника тощо.

Оратор-початківець, звичайно, використовує саме цей тип промови, не наважуючись суцільно імпровізувати. Йому потрібні тези, план або конспект. Але будь-яке звернення до папірця потрібно зводити до мінімуму.

За будь-яких обставин заготовлений текст має бути начебто непомітним, звертатися до нього треба неначе мимохідь, не створюючи враження, що без нього промовець виступити не зможе. Оратор, який постійно нервово хапається за свій конспект, мало чим відрізняється від невстигаючого учня, якого викликали до дошки.

Аудиторія має розуміти, що промовець просто не обтяжує свою пам'ять зайвими цифрами чи цитатами, занотовувавши їх.

Г. Імпровізовані промови (експромти)

Такі промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Уявіть себе, наприклад, учасником якоїсь дискусії. Припустимо, хтось ганить ваші ідеали, і мовчання ваше сприймається як розгубленість. Звичайно, якщо ви маєте справу не з п'яним чи хуліганом, треба щось відповідати, й тут до кишені за папірцями не полізеш. Це — захист (апологія).

Наш час — епоха різноманітних зборів, засідань, комісій, до яких ви можете потрапити. Тут теж дотепне й вдало сказане слово може зіграти значну роль у розв'язанні певної справи.

Або ж вас терміново залучили до якогось урочистого зібрання, й громада вимагає: скажи! І говорити знічено загальні фрази — означає втратити свою репутацію й загубити справу. Доводиться імпровізувати. Але згадаймо старий жарт: найкращий експромт — той, що заздалегідь підготовлено!

Знаючи наперед програму зборів, проблеми, якими займається та чи інша комісія, уявляючи собі, нарешті, людей, в яких ви в гостях (їх біографії, характери, пристрасті), ви можете буквально "на ходу" продумати, що саме скажете і що люди бажали б від вас почути.

Варто зауважити, що імпровізувати перед аудиторією може, як правило, дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від природи досить рідкісний дар, який І. Андроніков визначає як "вміння мислити публічно"1.

* * *

Кожний

тип промов має як переваги, так і недоліки. Читання написаного справляє враження несміливості чи скутості; імпровізація може схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами, отже, породити певну недовіру до них; проголошення завченого тексту інколи теж спричиняє ефект, протилежний сподіваному. Промовець завжди має бути готовий перейти з одного типу промови на інший, пам'ятати про отой "казуальний" момент, про "випадок", який має місце в нашому житті.

1 Андроников И. Зазн. праця. — С. 270.

Якщо не зважати на те, що атмосфера в аудиторії змінилася і відповідно слід змінити тип виступу порівняно з тим, на який настроював себе промовець — нема чого й сподіватися на успіх. Найчастіше успіху досягають промовці, які оптимально поєднують елементи різних типів промов, залежно від того, яку мету вони ставлять і перед якою аудиторією виступають. Ключові слова:

промови, що читають за конспектом; промови, що готують заздалегідь, але не вчать напам'ять; промови, що готують заздалегідь і вчать напам'ять; імпровізовані промови (експромти).

Практичне заняття 14 Тип і форма промови

І. В яких із зазначених далі ситуацій найдоцільніше використати певний тип промови (за знаковим оформленням та закріпленням)? Поясніть свій вибір.

1 — Виступ по радіо;

2 — Відкриття меморіальної споруди;

3 — Свідчення на суді;

4 — Виступ на урочистих зборах трудового колективу;

5 — Виступ на підтримку політичної партії;

6 — Слово про небіжчика;

7 — Дипломатична нота;

8 — Виступ на студентському семінарі.

77. Прочитайте наведені далі тексти. Подумайте, який з них варто вивчити напам'ять, який — записати у вигляді тез, а який — детально законспектувати.

1. На 1 січня цього року в Державній службі зайнятості зареєстровано 1 млн 39 тис. безробітних. Офіційний рівень безробіття в Україні — 3,7%. На 1 січня 1998 року було зареєстровано 677,9 тис. чоловік, офіційний рівень безробіття становив 2,3%. Найвищий рівень безробіття сьогодні в Івано-Франківській області — 7,2%, Чернігівській — 6,5%, Волинській — 6%. Найнижчий — у Києві — 0,7% та Одеській області — 0,9%. (За матеріалами VHIAH.)

2. Постановка голосу — 1. Система індивідуальних вокальних занять, спрямованих на оволодіння стійкою вокальною технікою, тобто здатністю свідомо і впевнено керувати процесом фонації залежно від вокально-технічніх і художніх вимог музичного твору. 2. Навчальний курс музично-педагогічних та музичних навчальних закладів. (Словник музичних термінів.)

3. Після "перевороту Чентана" первісна родова община була зруйнована, замість неї виникла сільська, територіальна община, що дістала назву "І" — "поселення". На думку китайських істориків, "І" була територією з певним населенням і являла собою економічну одиницю. В стародавньому словнику "Еря" говориться: "Те, що знаходиться поза "І", називається передмістям, те, що за передмістям — пасовищем, те, що за пасовищем — пусткою, те, що за пусткою — лісом".

Китайський історик У Цзе зазначає, що: 1) "І" спочатку було поселенням кровних родичів — первісною общиною; земля общини в період Інь була власністю держави і члени "І" платили певний податок в казну за право користуватися цією землею; 2) у винагороду за зроблені правлячому дому послуги видатним воєначальникам і старійшинам роду давалися ділянки на завойованих землях, що мали бути заселені і на яких треба було збудувати поселення; ці дарунки також називалися "І".

В територіальних общинах "І" було об'єднане фактично все сільське населення країни. (Нариси історії Стародавнього Сходу.)

III. Спробуйте виголосити промову-експромт на одну із запропонованих далі тем:

— Проблеми сучасної освіти.

— Чорнобиль оселяється в кожній родині.

— Що таке щастя?

— Християнству — дві тисячі років.

Якщо є можливість, запишіть свою імпровізацію на магнітофон і продумайте, наскільки вона вдалася, чи не потребує доопрацювання. Якщо так, то в яких аспектах.

IV. Уявіть, що ви вперше виступаєте перед дитячою аудиторією (6-й клас). Ви старанно підготували свій урок, написавши детальний конспект, і читаєте його як

лекцію. Але клас абсолютно не слухає вас; посилюється гамір, -діти повністю втратили інтерес до того, що ви читаєте. Що краще зробити — "навести порядок" і продовжувати читати свій чудовий конспект чи спробувати перейти до живого слова?

Література Основна

1. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994. — С. 86—88, 95—97.

2. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 27—30.

Додаткова

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. — С. 114—118.

§ 6. Зовнішя культура оратора

Вигляд оратора

Зовнішність є не останнім чинником успіху того, хто виступає. Тут важливо володіти собою, вміти "створювати імідж", певний образ. Недарма існує спеціальна професія іміджмейкер, тобто людина, що допомагає створити імідж. Зачіска, охайність рук та нігтів, макіяж, стан взуття та одягу — все це уважно фіксується і впливає на сприйняття ваших слів.

Не кожен може похвалитися, що природа дала йому гарний зріст, міцну статуру й грацію жестів. Але буває, що зовні непоказна людина, коли виступає, мов магніт, притягує увагу аудиторії. За кожним жестом її уважно стежать, мов підкоряючись ритмові, що його завдає промовець.

Інколи промовець спирається на атрибути своєї професії, що забезпечують загадний імідж автоматично. Так, у церковному красномовстві кафедра чи амвон, блискуче тло інтер'єру, пишні ризи — все це саме по собі вже забезпечує певну увагу слухачів.

Інша справа — світське красномовство. Тут оратор мусить привернути увагу до себе з допомогою певних при-

йомів. Важливо дотримуватися міри. Не варто бути ексцентричним, прагнути привернути увагу незвичайною манерою говорити чи якимись особливими жестами та мімікою. Ораторові не личить екстравагантно одягатися, так само, як і робити незвичайну зачіску: все це справляє враження дивацтва й здатне лише відштовхнути аудиторію.

Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава — випростана чи згорблена, ваша жестикуляція — все це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

У всякої людини є те, що називають чарівністю (або шарм, як кажуть французи). Та не кожний вміє її використовувати. Недосвідчений оратор інколи боїться аудиторії. Йому здається, що всі його сприймають критично, навіть, з кепкуванням, що його "наскрізь бачать". Але насправді кожний може примусити аудиторію слухати свій виступ. Треба бути щирим і ставитися до людей з цікавістю та повагою. І навпаки, будь-яке хитрування, намагання "подати себе" та підкреслено "причепуритися" можуть сприйматися як вияв комплексу неповноцінності.

Разом з тим, треба пам'ятати, що слухачі чекають від вас чогось більшого, ніж просто "розмови на рівних" — важливих, повчальних речей. Якщо ви тримаєтеся перед ними непевно, немов вибачаєтеся за те, що ви тут є і забираєте чужий час, справи ваші погані. Оратор має почувати себе володарем, ситуації. Але владність полягає не в тому, щоб пригнічувати слухача своїм авторитетом. Довірливість і щирість мають читатися на вашому обличчі з найперших моментів спілкування з людьми.

Вихід до слухачів

До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо. Є старовинний прийом: починати йти з півкроку, а не з широкого кроку. Пройшовши до місця, наберіть впевненої пози й починайте. Якщо вам треба прочитати текст з листа, не втуплюйтеся одразу в папірці. Огляньте людей, посміхніться. Запам'ятайте: той, хто кладе перед собою текст і читає, заклякнувши в одній позі, немов намагаючись схо-

ватися від слухачів, справляє враження людини-магніто-фона.

Погляд

Негарно спрямовувати погляд у вікно, у стелю або заплющувати очі під час виступу. Не слід дивитися й "крізь" людей байдужим, відчуженим поглядом, /(освідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд "саме на собі". Майстерність дивитися на кожного окремо й водночас на всіх приходить з часом. Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, на яких виражено зацікавлення. Існує й такий прийом: час від часу повільно "малюйте" очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей залу.

За дослідженнями психологів, погляд "очі в очі" неприємний: він є виразом агресії й викликає недовіру або

гнів. Недаремно ж люди зазвичай лише "зустрічаються поглядами" й тут-таки відводять очі один від одного.

Жестикуляція

Жестикуляція ораторові необхідна. Заклякла постава сприймається погано. Але й "мавп'яча" жестикуляція недоречна.

Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні1.

Механічні жести — це жести, що супроводжують промову без зв'язку з її змістом, тобто робляться автоматично. Усім відомі такі приклади, коли оратор, навіть не замислюючись над цим, робить одноманітні рухи рукою, поправляє зачіску, тре перенісся і т. п.

Ілюстративні жести — це жести, які зображують те, про що йдеться. Наприклад: потяг рушив, і при цьому лектор робить рух рукою уперед та ін. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід. Вони тільки відволікають від промови, а іноді навіть створюють комічне враження.

1 Найденов Б. С. Зазн. праця. — М., 1969. — С. 31.

Наприклад, О. Водовозова у своїх спогадах про російського педагога XIX ст. К. Д. Ушинського, який на той час обіймав посаду інспектора (I860 p.), згадує відвідання уроків вчителя Соболевського, коли вивчалися байки. Учитель демонстрував, як їх треба читати: "Звірів він зображував в особах: скоцюбившись, зображував лисицю, неймовірно скошуючи й без того косі очі, а слова виголошував дискантом, а щоби нагадати про її хвіст, відкидав одну руку назад, помахуючи ззаду зошитом, згорнутим в трубочку. Якщо йшлося про слона, він зводився навшпиньки, а на довгий хобот мали були вказувати три зошити, згорнуті в трубочку та вкладені один в одний. При цьому, дивлячись, який звір, він чи то бігав та гарчав, чи то, стоячи на місці, сіпав плечами, щирячи зуби".

Емоційні жести — це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок. Головне, щоби ці жести у промовця були природними. Трохи повертайте голову й корпус, робіть жести руками лише в найважливіших місцях промови. Не тупцюйте на місці, а непомітно переносьте центр ваги тіла з однієї ноги на другу. Ноги треба тримати трохи розставленими, одну ногу виставити дещо вперед. Коліна мають почуватися гнучкими. Груди й руки треба тримати без напруження.

Якщо від нервозності ви не знаєте, "куди подіти руки", використовуйте старовинний акторський прийом: між середнім та великим пальцями кожної з рук утримується малесенький, непомітний уламок сірника.

У найвиразніших місцях промови робіть корпусом легкий рух уперед, спираючись на носок, або й цілий крок уперед. Живіт має бути підтягнутий.

Якщо вас "заціплює", знайдіть куток, аби кілька разів зігнути коліна, крутнути головою й плечима, змахнути руками. Якщо перехоплює дихання, кілька разів енергійно зігніться. Усе це знімає напруження. Мета таких засобів — набути спокійної постави.

Не розглядайте свої руки чи нігті. Подумки проаналізуйте вираз обличчя: чи не насуплені у вас брови, чи не зібралося у зморшки чоло, чи не розкрито рота. Буває, що від хвилювання обличчя ніби "заціплюється". У такому разі перед виступом слід напружити 2—3 рази з усієї сили м'язи обличчя. Посміхніться, "до вух" розтягнувши рота.

Піднесіть брови "аж до зачіски". Спробуйте поворушити вухами. Звичайно, це треба робити, щоб ніхто не бачив. Наведені вправи займуть кілька секунд, але в результаті м'язи обличчя повністю розслабляться, воно набуде спокійного, ясного виразу.

Якщо ви легко червонієте, знічуєтеся — наберіть повні груди повітря й не видихайте, скільки можете утриматися. Зробіть таку затримку раз, другий, третій. Дихання автоматично почне саморегулюватися. Загалом воно має бути цілком вільне, спокійне. А відтак легені стабілізують роботу серця, кровообіг стане нормальний.

Голос

"пошкодженим" голосом.

Рідко зустрічаються люди з Від природи кожен може добре володіти своїм голосом. Індійські йоги навіть вважають, що хрипкий, гнусавий чи неприємний голос неможливий у людини, що веде достойний спосіб життя.

Пияцтво та куріння — головні вороги голосу. Час його усталення — юнацькі роки. Чоловічий голос уже пройшов підлітковий "злам", але ще не звучить на повну силу: це станеться десь під ЗО років.

Голосовий апарат — багатющий інструмент. Дихальні органи, мов міхи в органі, накачують повітря. Воно вимушує вібрувати зв'язки в дихальному горлі. Гортань, ротова та носова порожнини

утворюють резонатори. Губи, язик, нижня щелепа й м'яке піднебіння артикулюють (творять) звуки.

Правильні артикуляція й вимова, добра дикція — запорука успіху. Слід чітко й правильно вимовляти кожен звук, боротися з шепелявістю, гаркавістю, недбалою вимовою. Дехто вимовляє замість потрібного звука зовсім інший — наприклад, "в" замість "л". Промовте всі літери алфавіту як звуки (а ще краще — запишіть на магнітофон-і прослухайте). Чи все тут у вас у порядку? Якщо ваша дикція не дуже чітка, на допомогу можуть прийти скоромовки, що дозволяють виробити досконалу вимову для будь-яких звуків.

Чи достатньо гучний ваш голос? Якщо він глухий і тихий, потрібно ширше спиратися на дихання, дати струме-

ню повітря з легенів звучати сильно, вільно й чисто. Кожне слово треба чути, не можна зливати кілька слів в якусь невиразну звукову масу. Чіткість вимови часто залежить і від аудиторії, в якій виступає оратор. Потрібно пам'ятати, що чим більша аудиторія, тим повільніше поширюються звукові хвилі: для того, щоб вони не змішувалися і не заглушали одна одну, оратор має дати їм час для поширення. Тому у великих аудиторіях ораторові слід говорити повільніше, ніж у маленьких. Гучність голосу можна певною мірою прогнозувати: оратор має змогу позначити в тексті належні місця відповідними символами: fi,?2,?3, (4 (від італ. муз. терміну forte — голосно).

Чи не занадто швидко (повільно, мляво) ви говорите? Правильне сприйняття аудиторією промови залежить і від темпу її виголошення (тобто швидкості, з якою оратор вимовляє звуки, склади чи слова за одиницю часу). Оратора, який взяв невдалий темп, перестають слухати. Якщо промова виголошується занадто швидко, аудиторія не встигає за оратором, втрачає стрижень розмови, а незабаром — і цікавість до неї. Але так само погано, якщо оратор говорить дуже повільно — аудиторія випереджає оратора у сприйнятті інформації, і ефект той самий: інтерес до промови втрачається. Найоптимальніший для сприйняття темп: від 120 до 150 слів на хвилину. Необхідно зазначити, що найважливіші місця в промові слід виголошувати повільніше, а другорядну інформацію подавати в більш швидкому темпі (наприклад, вставні речення, дієприслівникові звороти і т. п.). Для зручності можна робити позначки щодо темпу проголошення окремих частин промови. Б. Найденов пропонує темп визначити літерою t, тоді швидкість проголошення можна визначити так:

tl, 12, Із, t4 і т. пА

Знайте теситуру (діапазон) свого голосу. Дехто хоче говорити "не своїм голосом", наприклад, більш басистим, ніж він є насправді. Виходить штучно й негарно. Висота голосу дана від природи, її треба використовувати такою, якою вона є. Діапазон голосу у людини зазвичай складає 1,5—2 октави, але людина говорить на 3—4 нотах. Розширюйте діапазон свого голосу поступово і повільно. Пере-

1 Найденов Б. С. Зазн. праця. — С. 107.

хід від низького тону до високого і навпаки допомагає привернути увагу слухачів до певних місць промови.

І, нарешті, варто замислитися над тембром вашого голосу. Є голоси "оксамитові", сильні й м'які, багаті на відтінки. Є голоси з "металевим" звуком, владні, рішучі. Є тонкі й ніжні, особливо у жінок. Тембр може чарувати більше, ніж щось інше. Він індивідуальний, неповторний, як візерунок шкіри на пальцях. Знайдіть свої темброві можливості й користуйтеся ними. Тембр можна міняти, переходячи від "оксамитових" нот до "металу в голосі" й т. п. — цьому потрібно навчатися. Але уникайте хрипоти та задишки, гнусавості й гаркавості (заковтування звуку).

Усе базується на диханні, яке має бути досить глибоким і водночас інтенсивним. "Опирайте" дихання на діафрагму, як це роблять оперні співаки. Не хапайте повітря занадто часто, хоча мало є речень, які можна сказати, не забравши кілька разів повітря. Контролюйте ваше дихання, керуйте ним — це єдиний фізіологічний процес, що легко піддається контролю розуму. А через вільне дихання почне правильно функціонувати й усе інше. Головне — настрій душі, що дає звучність й силу голосу.

Дотримуйте паузи. Пауза — це теж засіб впливу на слухача. Недарма серед акторів, в яких виразне проголошення тексту відіграє дуже важливу роль, добрим вважається той, хто вміє "тримати паузу". Паузи можна поділити на дихальні, логічні та психологічні. Дихальні паузи використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі і даєте відпочити аудиторії. Але треба слідкувати за тим, щоб ці паузи збігалися з паузами логічними. Логічні паузи відбивають структуру тексту і в першу чергу розділові знаки. Психологічні паузи використовуються для того, щоб звернути увагу слухачів на щось або підготувати їх до якогось важливого моменту; при переходах від однієї думки до іншої, щоб підкреслити якусь думку (наприклад, якщо ритор використовує такий прийом, як обрив і т. п.). Але слід уникати невиправданих пауз, що псують промову, утруднюють її сприйняття. Щоб цього уникнути, фразу потрібно обдумувати перед її виголошенням, а не по ходу виголошення.

Дата добавления: 2014-10-31