Негативні реакції

Позитивні реакції

1.Перефразування, повторення ви­
словленого аргументативного су­
дження

2.Новий аргумент на користь сфор­
мульованої позиції

3.Обгрунтування надійності поси­
лань і довір'я до попереднього
мовця

4.Твердження про адекватність ін­
терпретації фактів

5.Визнання важливості способу
міркувань аргументатора і необ­
хідності розвитку теми мірку­
вань

6.Підтвердження надійності ви­
сновків, їх закономірності

7.Визнана несуперечливість аргу­
менту стосовно до попередньо
сказаного

8.Зазначено релевантність, ситу­
ативну доречність аргументу

9.Підтвердження позиції мовця,
демонстрація згоди

1.Використання протилежного за
змістом твердження

2.Новий аргумент на підтвердже­
ння протилежної думки

3.Компрометація джерельної ба­
зи тверджень попереднього ар­
гументатора

4.Заява про хибність фактичної
основи аргументу

5.Важливість теми поставлена
під сумнів, запропоновано змі­
нити предмет обговорення

6.Критичне ставлення до зроб­
лених аргументатором виснов­
ків

7.Твердження про суперечність
аргументу іншим тезам дис­
курсу

8.Заява про нерелевантність ар­
гументу, невідповідність його у
дискурсі

9.Заперечення сказаного, незгода
з аргументом

відповідає етимологічному значенню слова "дискусія" - "поділ на частини".

Тексти мас-медіа часто мають аргументативну структуру, си­метричну до реальності живого інституціоналізованого діалогу, пря­мо відтворюють його основні аргументи і емоційні реакції "за" і "проти": "Основне, довкола чого розгорталася дискусія, - яким чином визнавати Голодомор: геноцид проти української нації (як пропо­нував Президент і що підтримують БЮТ і "Наша Україна") чи злочин сталінського режиму (варіант антикризової коаліції)...

—Президент шантажує суспільство, — переконував депутатів комуніст Цибенко.

-Голодомор - це свідомий, цілеспрямований геноцид, який був вчинений проти українського народу, - апелював бютівець Турчинов.

— Запропонований Президентом законопроект — це політична
провокація, — не вгавав комуніст Голуб.

— Перепис 37-го року показує: населення СРСР з 26-го по 37-й
зросло на 20%, населення Української РСР зменшилося на 16%, —
аргументував нашоукраїнець В 'ячеслав Кириленко.

— Голодомор за своїми наслідками був геноцидом. Але Голодо­
мор торкнувся кожного українця, росіянина, молдованина, білоруса,
кожного, хто жив тоді під сталінською п 'ятою на нашій землі, -
зауважив соціаліст Мендусь" (ЯГ, 29.11.06).

Аналіз тези і контртези аргументації у мас-медіа не становить труднощів, якщо опозиційна, діалогічна ситуація виявлена у тексті і заголовкових елементах структури. Наприклад, заголовок "Австрія обмежує кількість остарбайтерів" із підзаголовком "Проте опози­ція з цим не згідна " (П, 23-29.08.01) окреслює контекст контроверзи і структурує виклад інформації у тексті відповідно до заданої назвою

ДИХОТОМІЇ.

Тексти мас-медіа, навіть монологічні, зазвичай містять числен­ні елементи "згорнутого діалогу". Зокрема, аналітичні позиціювання ¹ висновки можуть бути орієнтованими на гіпотетичні реакції та ⁰Шнки опонента: "Так, можливо і ми зробили якісь помилки, однак 4^е не дає права БЮТ робити ще більші"; "Тому попри всі претензії "° Нашої України ", хай, можливо, в чомусь і слушні, БЮТ просто ^{Не м}ав права голосувати за цей закон " (УМ, 13.01.07).

Коли журналіст досліджує історію конфлікту, то він властиво виступає риторичним критиком: ставить перед собою питання про

те, які протилежні думки були висловлені, що сказано із приводу проблеми різними авторами. До двох чи кількох різних або й зовсім протилежних позицій учасників конфліктної ситуації долучається третій голос — авторський. Епістемологія "третьої позиції"", особливо у разі, якщо її носії претендують на роль "четвертої влади", доволі складна. Які критерії добору аргументів? Яка сторона заслуговує на підтримку і позитивне зображення? Як і наскільки у тексті може бути виявлена суб'єктивна позиція самого автора? Творець тексту зобов'язаний бути не лише дослідником ситуації, а й дослідником власної ідентичності й культурного довкілля з усім його потенціалом історичної змінності. Щоб передати чутливість автора до контексту, у теорії комунікації використовують поняття "односторонніх" і "двосторонніх" повідомлень: перше з них передає безальтернатив-ність авторських підходів, а друге - звичку автора до "симетрично­го" зображення аргументів "про" і "контра" в аналізі ситуації, плю­сів і мінусів різних сторін конфлікту. "Двосторонні" повідомлення безперечно ближчі до загальноприйнятого професійного стандарту об'єктивності у журналістиці, аніж застосування фігур замовчування та семантичної репресії стосовно поглядів ідеологічних опонентів. Якщо працівник мас-медіа висвітлює аргументативні резони різних учасників комунікації і сторін протистояння, то тим він виконує ту функцію медіації (перемовин із метою примирення), яка запрогра­мована самою назвою мас-медіа. До того ж "двосторонні" меседжі не виключають активної участі у боротьбі ідей та етосів, відкритого декларування своїх ідеологічних уподобань.

Дата добавления: 2014-10-31