Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Скажи це собі. 2 страница




Щоб судді могли виконувати свої громадянські обов'язки при доброму здоров'ї, з середини V ст. до н. є. їм призначалося утри­мання в розмірі трьох прожиткових мінімумів на день.

Другою демократичною інституцією Афін була ekklesia, або віче, перетворене реформатором Солоном у Народні збори викликаних, тому що на певний день на ці збори глашатаї скликали людей з усієї держави. Збори обирали посадових осіб, приймали рішення про війну і мир, відносини з іншими народами тощо. На таких збо­рах висловлювати свою думку мали право всі вільні громадяни, а оскільки таких громадян було тисячі, то зростали вимоги до про­мовців, які мали володіти ораторською майстерністю, щоб утри­мувати увагу аудиторії.

Третьою демократичною інституцією Афін була створена Со­лоном рада п'ятисот, яка мала готувати справи для слухання їх на Народних зборах. Пізніше ця рада п'ятисот стала основним адмі­ністративним органом Афін, колегіально приймала рішення, де та­кож дуже важливим було вміння промовця переконати слухачів.

Отже, красномовство стало в Давній Греції невід'ємною озна­кою політика, судді, державця.

Першим з великих ораторів Афін був Перікл. Завдяки своєму хисту красномовства йому вдалося керувати Афінами впродовж 40 років, за що він одержав титул вождя афінської демократії. Його промови відзначалися логікою і впевненістю у правоті. На урочи­стому похованні захисників Афін, полеглих у Пелопоннеській війні, Перікл виголосив таку «Надгробну промову», що матері юнаків, яких він послав на загибель, на руках пронесли його містом. Промова проста і зрозуміла: «Рік втратив весну; ті, що загинули, вони, як боги; вирішальний момент прощання з життям був для них і кінцем страху і початком посмертної слави; якими б добрими не були справи приватної особи, з загибеллю вітчизни вона все одно загине».

Наступним грецьким оратором був Клеон. Якщо Перікл по­ходив з царського роду, то Клеон за походженням — чинбар (шкірник), який не мав освіти, благопристойності та виховання. Проте, як ремісник, звертався до найбіднішої неосвіченої маси, був їй близьким, прийшов до влади як демагог (у перекладі з грець­кої означає «вождь народу») на дешевому популізмі, служив на­товпу. Його вважали винним у занепаді афінської демократичної державності.

Проте риторика починається не стільки з самого красномовства, як з того періоду, коли настає усвідомлення того, що красномов­ству можна і треба вчитися. Красномовство набуває інтелектуаль­ної сили. Ним починають займатися філософи-софісти (вчителі майстерності). Вважають, що риторика зародилася на Сицилії, де поет Емпедокл очолив демократичний рух проти тиранів, висту­пав у ролі судового оратора.

Його послідовниками були Корак, Лісій і Горгій. Корак заду­мав за допомогою слова схилити демос до добрих слів, але з часом залишив громадську роботу і відкрив школу, щоб учити інших того, чого сам набув у судовій практиці. У школі він підготував хресто­матію зразків, які можна вставляти в промову. Його учень Лісій (бл. 459—380 рр. до н. є.) продовжив цю ідею і створив теоретич­ний посібник техне, в якому були поради щодо побудови промови. Сам же Лісій написав понад 400 промов, з яких збереглося кілька десятків. Як прихильник афінської демократії Лісій писав при­страсні політичні промови, викриваючи злочини олігархів проти народу й держави. Його промови були емоційними, конкретними, писаними від імені зневаженої простої людини (інваліда, реміс­ника).

Ставши ритором, Лісій перестав платити вчительську винаго­роду Кораку, через що той подав у суд. Відповідач Лісій звернувся на суді до позивача Корака:

— Скажи мені, Кораче, вчителем чого я себе оголошую?

— Мистецтва переконувати кого завгодно, — відповів Корак. —Але якщо ти вивчив мене цьому мистецтву, —то ось я тебе переконаю нічого з мене не брати; якщо ж ти мене не навчив пе­реконувати, то і в цьому випадку я тобі нічого не винен, оскільки ти мене не навчив того, чому обіцяв навчити.

— Якщо, навчившись у мене мистецтву переконувати, ти пе­реконуєш мене нічого з тебе не брати, то ти повинен віддати мені винагороду, оскільки ти вмієш переконувати; якщо ж ти мене не переконуєш, то ти знов таки повинен заплатити мені гроші, поскільки я не переконаний тобою не брати з тебе грошей.

Вироком стали такі слова суддів:

У дурного ворона дурні яйця. Як воронята готові зжерти своїх батьків, так і ви пожираєте один одного. Це звучить багатознач­но, бо корак по-грецькому означає ворон.

Риторика еллінської Греції. Із занепадом демократії в Афінах уповільнюється розвиток ри­торики, бо вона втрачає політичну основу. Певний час (близько трьох століть) риторика гідно тримається в Родосі. Родоський стиль риторики відзначається діловитістю змісту і красою форми. Найвидатнішим ритором Родосу був Молон (І ст. до н. є.), у якого вчився Цицерон.

З трьох різновидів красномовства — дорадчого, судового, епідейктичного — розквітає тільки похвальне, на догоду можновлад­цям. Шкільна риторика стає основою античної освіти, з обов'яз­ковою декламацією суазорій (вигаданих політичних промов) і контраверсій (вигаданих судових промов). Риторичні задачники, що містили промови з вигаданих карних справ, сприяли, вважають вчені, появі середньовічних новел.

Зміна політичної і соціальної ситуації в грецьких полісах викли­кала зміну риторичного ідеалу. Увага зосереджується не на силі переконань, а на красі слова, його пишності, вишуканості. Йде нова хвиля теоретичних і методичних (технічних) розробок риторики на потребу часу еллінізму. Найвищим досягненням цього періоду вважається система «знаходження» Гермагора, який звів багато­манітність судових казусів до логічної схеми видів і підвидів (ста­тусів). Проте основні ідеї давньогрецької класичної риторики в науці залишаються. У III ст. до н. є. в Пергамській бібліотеці, де збиралися тексти визначних ораторів, сформувався канон десяти античних ораторів: Антифонта, Андокіла, Лісія, Ісократа, Демосфена, Ісея, Лікурга, Гіперіда, Динарха, Есхіна.

Риторика Стародавнього Риму. Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грецький культ краси у всьому. Тому, продовжуючи з II ст. до н.е. духовну культуру Греції виробляв свій ораторський ідеал. Для римської ментальності не характерний культ гарного слова, звукової гармонії, насолоди пишномовністю. Політична система цієї могутньої імперії потребувала практичного красномовства в сенатських дебатах. Якщо у Давній Греції заняття риторикою мали масовий характер, то в Стародавньому Римі це було сферою законодавства, політики, влади – консулів і сенаторів. Політики сперечалися між собою, відстоюючи свої проекти й інтереси. А народ (плебс) реагував тільки шумом і криком на сходках (коміціях).

Відомим ритором цього періоду був захисник плебеїв Гай Гракх, високо оцінений Цицероном. Його промови є зразком римського патетичного стилю, про що свідчить уривок виступу Гракха після вбивства прихильниками сенатської олігархії рідного брата і в передчутті своєї трагічної смерті: «Куди, нещасний, подамся я? До кого звернуся? На Капітолій? Але він залитий кров’ю мого брата. Чи додому? Для того, щоб побачити матір, нещасну, в сльозах і принижену?»

Цицерон згадував, що виголошене це було з таким виразом очей, таким голосом, що навіть вороги не могли утриматися від сліз.

Давньогрецька риторика служила богам, тому шукала краси й пишності, а вже потім – гармонії, добра й істинності. Давньоримська ж мала пряме життєве призначення і йшла навпаки – від простоти і практичності до краси й пишності. Про це свідчить відомий афоризм Катона Старшого: «Тримайся суті справи – слова знайдуться». Грецьку риторику називали аттічною, римську – азіанською.

Для давньоримської риторики характерними є кілька ознак. Одна з них – інвективність, тобто розвінчуваність. Інвектива зазвичай супроводжувалася іншою ознакою негації – грубуватим гумором, який дуже подобався плебсу. З розповіді Плутарха відомо, що одного разу, коли римляни домагалися хліба, Катон, аби відвернути їх від бунту, почав промову словами: «Важке завдання, громадяни, говорити зі шлунком, у якого немає вух».

Ще однією прикметною ознакою римської риторики є її афористичність: «Приватні злодії марнують життя в колодках і путах, громадські – у золоті й пурпурі» (Катон). Інші риторичні засоби – нагромадження дієслів, метафори, антитези – органічно ввійшли в римську риторику. Проте основою її завжди були сумлінно дібрані й згруповані факти.

Риторика в Римській імперії. Перехід Риму від республіки до імперії (I ст. до н.е.) трагічно позначився на розвитку римського красномовства. Воно повторило долю давньогрецького красномовства на межі переходу від демократії до монархії. З утратою політичних свобод занепадає політичне красномовство (пристрасне, жваве, активне, дійове), натомість процвітає урочисте, епідейктичне. Воно красиве, але не дійове і недостатньо результативне. Застигало і твердішало римське право, у судових промовах меншало юридичного змісту, а більшало формального блиску. Відходило багатослів’я Цицерона, поступаючись дорогою новому красномовству: короткі сентенції, гострі антитези, рубаний короткий стиль, предмети промов на вимогу дня. І тільки в риторичних школах збереглася класична риторика як предмет вивчення.

Основним методом навчання в римських риторичних школах було заучування кращих промов видатних грецьких і римських ораторів та декламація їх. Відповідно навчальними посібниками були збірники декламацій (тексти зразків з техніки риторики) та риторичні задачники з різноманітними завданнями з побудови промов. Обов’язковою вимогою до учнів було засвоєння методики побудов суазорій, тобто переконувальних послідовних монологічних промов, та контроверсій – промов суперечливих, парадоксальних, які можуть мати і монологічну, і діалогічну форми. В науковій літературі наводиться такий приклад контроверсиву зі збірника декламацій Сенеки Старшого: «Хворий потребував, щоб раб дав йому отруту. Той відмовився. Вмираючий наказав спадкоємцям розіп’яти раба. Раб шукає захисту у трибунів.

Ритор, що виступає проти раба, вигукує: «Вся сила заповіту загинула, якщо раби не виконують волю живих, трибуни – волю мертвих. Невже не господар рабу, а раб господарю визначає смерть?»

Ритор, який захищає раба, заперечує: «Безумним був той, хто наказав убити раба; хіба не безумний той, хто і себе хотів убити? Якщо вважати смерть покаранням, то навіщо її просити? Якщо благом, то навіщо нею погрожувати?»

У Римі, що заснований у 753 р. до н.е. і до початку нової ери вже став великою і могутньою державою, мав писану славну історію, тільки у I ст. н.е. поступово узаконюють в школах викладання латинською мовою.

Перш ніж сказати щось іншим,

Нова риторика періоду Римської імперії. Учень Квінтіліана Пліній Молодший став відомим як автор великого, на 100 сторінок, евкомію володарю «Панегірик Траяну» та дев’яти книг послань (листів) до різних осіб і однієї книги ділового листування з імператором Траяном. Стилем він намагався бути схожим на Цицерона, але це тільки підкреслювало велич Цицерона, а не його.

Про нові течії у риториці свідчила творчість популярного у I ст.. н.е. філософа і мораліста Луція Антея Сенеки. У філософських трактатах Сенека впроваджує нову форму тексту, новий стиль – діатрибу. Це проповідь-суперечка, в якій проблема розглядається одночасно з різних боків, тому текст має не лінійну композицію, аргументація тримається не на послідовності зв’язків, а на суміжності, сурядності окремих, коротких «набігів» думки. Не розгортання тези, а емоційні повтори в несподіваних мовних формах одного міркування є характерними для Сенеки. Він не користувався складною системою засобів класичної риторики, а витворював свою. Писав короткими фразами, перебиваючи сам себе запитаннями, вводив розмовну лексику, творив неологізми. Про римську риторику цього часу О.М.Корнілова писала: «Так із вільного словника і нестрогого синтаксису складалася та мова, яку прийнято називати «срібною латинню», а з логіки коротких ударів і емоційного ефекту – той стиль, який у Римі називали «новим красномовством» (Корнилова Е.Н. Риторика – искусство убеждать. – с.163)

Зразком такого стилю може бути публіцистичний памфлет Сенеки на імператора Клавдія після його смерті «Огарбузення», який треба розуміти як каламбур до слова «обожнювання». Кожного померлого імператора причисляли до сонму божеств. Комізм ситуації породжувався тим, що в Римі гарбуз був символом дурості. Майстерно висміюючи Клавдія за допомогою високих цитат Гомера, Еврипіда, Вергілія та народних приказок і грубих слів, Сенека прославляє молодого, вихованого ним імператора Нерона, та доля насміхається і над Сенекою: за наказом цього ж Нерона йому доводиться різати собі вени.

Про те, яким бути оратору і красномовству в цілому, знаходимо цікаві думки в оратора й історика Корнелія Таціта в його риторичній праці «Розмова про оратора». Таціта хвилюють не окремі питання риторики, а її місце в новому суспільстві. Класичне красномовство було пишним і красивим, бо мало міцну основу – мораль і філософію. В суспільстві, де владарює тиран, тому красномовству місця немає, потрібне інше. І в своїй історії Таціт відмовився від пишноти Цицерона, а звеличив трагічну монументальність. Однак це шлях геніїв.

Для розуміння розвитку риторики важливими є два поняття: першої софістики і другої софістики. Вони розмежовуються значним часовим простором і змістом. Час першої софістики – це V ст. до н.е., коли вчителі риторики і водночас логіки, філософії – любомудри, - мандруючи Елладою, творили красивий світ на розумі і знаннях. Час другої софістики – це II ст. н.е. в Римській імперії, уже без пієтету логіки і філософії і без мрій вдосконалювати суспільство. Це певний синтез грецької і римської культур, але обмежений групою інтелектуалів, які не можуть кардинально впливати на суспільство. Імператорська влада не давала простору для обговорень її. Політичне красномовство зачахло. Судове красномовство, що раніше проголошувало моральні та політичні ідеали, тепер, призначене і дозоване імператором, також не мало значення в суспільстві. Воно вироджується в апологію самого себе та в інвективу на супротивника. Поживу для розвитку одержало тільки епідейктичне красномовство – безконечні похвали богам, владі, містам, особам, речам. Віртуози слова жартували, складаючи похвали навіть горшкам, мишам, мухам.

Короткий злет ораторського мистецтва після Цицерона був пов'язаний з іменем Марка Фабія Квінтіліана, який вважався найвизначнішим оратором останньої чверті I століття н.е. Хоч Квінтіліан і був великим прихильником Цицерона, але в своїй риториці він орієнтувався не стільки на народ та широку демократичну публікую, а на обране коло цінителів стилю та краси мовлення. Тому він хотів бачити в ораторі не стільки мислителя, скільки стиліста. Характерно, що він визначає і риторику як мистецтво говорити добре.

Відхід від античної традиції у риториці визначився у пізнішій римській риториці. Тому цей етап розвитку риторики можна охарактеризувати як перехідний від античності до середньовіччя, коли на місце переконання прийшла віра, яка, на думку священно-служителів, повинна була замінити і всі раніше створені засоби переконання.

Вітчизняна риторика. У Київській державі грецька міфологія й антична риторика стали відомими в XI ст.. Сучасник князя Ярослава чернець Георгій Амартол уклав хроніку на основі грецької міфології, скориставшись хронікою свого попередника, грекомовного письменника, історика Малали, що жив у Сирії у VI ст. З XI-XII ст. у Київській Русі стає відомим «Еллінський літописець». Він увійшов складовою частиною в давньоруський літопис. Відтоді грецька міфологія і риторика широко входили у культуру наших предків, зокрема в поетику, художню прозу, прикладне мистецтво.

Першим великим християнським проповідником у Київській Русі був митрополит Іларіон. Виявляючи традиційну в Київській державі любов до гарного Слова, Іларіон свою урочисту проповідь, виголошену у 1049 р. в храмі Святої Софії у Києві в присутності княжого роду і киян, називає «Словом про закон і благодать». У цьому творі виявився високий духовний талант Іларіона.

З того, як побудоване «Слово про закон і благодать», можна судити про те, що вже були відомі київським авторам секрети античної риторики, очевидно, через переклади грецької богослужебної літератури. Одночасно можна стверджувати й те, що наші предки вже мали самобутній розвинений поетичний фольклор. «Слово…» Іларіона читалося по церквах в день пам’яті Святого Володимира.

До найдавніших пам’яток періоду Київської Русі належать «Ізборники Святослава» 1073 р. і 1076 р. Хоч основна частина «Ізборників» є перекладною, проте вони відзначаються високою художністю.

До проповідників та письменників давньоруської доби належав і сам князь Володимир Мономах (1053-1125 рр.) Його «Повчання», звернені до власних дітей і молоді, а також молитви та лист до князя Олега Святославича не втратили актуальності й нині, тому що в них сформульовані основні засади не стільки княжої, скільки народної моралі, про що свідчать поради з «Повчання».

До найвизначніших проповідників-ораторів належить і єпископ із Турова, Кирило Туровський (1130-1182 рр.) Він є автором численних слів, повчань, послань, молитов, володів надзвичайним ораторським і поетичним талантом, за що у народі був прозваний другим Златоустом. У проповідях використовував яскраві образні засоби: епітети, метафори, паралельні порівняння, антитези, які, звичайно, збагачували давню українську книжну мову.

Кирило Туровський був не тільки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.

Риторика в Києво-Могилянській академії. XVI ст. – початок XVII ст. – це період поширення книгодрукування, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські школи, вищі навчальні заклади – колегіуми й академії. Митрополитом Петром Могилою у 1615 р. у Києві була заснована вища школа при Києво-Братському монастирі на Подолі. У 1631 р. відкрита Лаврська школа. У 1632 році обидві школи об’єдналися і започаткували Києво-Могилянську колегію (пізніше – академію). Вона стала осередком освіти та культури не тільки в Україні, вплив її поширювався на всі слов’янські землі ціле наступне століття. Випускники її ставали відомими церковними та політичними діячами, вченими, письменниками: Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Григорій Сковорода та інші.

Григорій Сковорода (1722-1794) займає надзвичайно унікальне місце в історії української культури. Він, у повному розумінні слова, - учитель життя, особистим прикладом показав сучасникам її гідний зразок. Григорій Сковорода з великою відповідальністю ставився до вибору людиною заняття в житті, пізніше сформулювавши концепцію «сродної праці».

На думку філософа, близькому у цьому відношенні до протестантського вчення, праця є життєво важливим покликанням і обов’язком будь-якої людини. Однак кожна людина має власне покликання, яке вона повинна усвідомити, а потім жити у відповідності з нею. А нещасне життя – у того, хто призначений був для одного, але не знайшов себе або зрадив своєму покликанню, і все життя займається не своєю справою.

При цьому матеріальні блага (хоча в межах розумного мінімуму вони необхідні кожному), як високі титули та звання, щастя принести не можуть. Григорій Сковорода неодноразово дякував Богові, який створив потрібне не важким, а важке не потрібним…

Після написання «Байок Харківських» Г.Сковорода остаточно обирає шлях філософа-мандрівника. В дорозі він вів повчальні розмови з людьми всяких прошарків та звань, відвідував друзів, а взимку поселявся у когось із своїх близьких йому людей. Український мудрець не заперечував позитивної ролі науково-технічних відкриттів та винаходів або удосконалення суспільно-політичного ладу, але вважав, що поки людина сама не візьметься за самовдосконалення, всі блага світу цього принципово не змінять його долі. Щастя людини у його руках, а люди нещасні тому, що у гонитві за фальшивими цінностями нехтують справжнім.

Г.С. Сковорода належав до того типу мудреців, яким вдалося у повсякденному житті втілити своє розуміння блага, істини та краси. Життєвим ідеалом для філософа-мандрівника були Сократ та апостоли. Особистості такого плану ми знаємо і в інших культурах. Їх життєвим завданням було не відкриття якогось нового принципу або побудова оригінальної філософської системи, а прилучення до вищих істин буття для практичного втілення їх у своєму повсякденному житті. І це своє життєве покликання Г.Сковорода у повній мірі та з честю виконав.

В академії культивувалися усі типи давньої української літературної мови - слов’яноруська, слов’яноукраїнська і проста українська мова. Гуманітарну освіту тут здобували, вивчаючи поетику, риторику, діалектику (полеміку), грецьку і латинську мови. У риториці розвивався бароковий стиль з пошуками вибагливих пишномовних форм, символів, незвичних уподібнень, урочистих протиставлень.

Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну ознаку літературного мовлення XVII-XVIII ст. можна судити з того, озаглавлювали латиною свої навчальні посібники з поетики. Наприклад:

М.Довгалевський. «Сад поетичний, вирощений задля збирання квітів і плодів віршованого і прозового слова в Київській Могильно-Зборовській академії для більшої користі українському садівникові і його православній батьківщині біля Йорданського і Марійського морів у 1736 році».

Будучи все ще гомілетикою (церковною), вітчизняна риторика все більше збагачувалася соціальними мотивами і мусила шукати простіші, доступніші форми вираження змісту проповідей. Найвидатнішими проповідниками і риторами-педагогами цього періоду були Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський та інші.

Інокентій Гізель – архімандрит Києво-Печерської лаври, історик, ректор колегії, автор оригінального публіцистично-проповідницького підручника для духовенства «Мир з Богом чоловіку» (1669 р.). Праця сповнена алегоріями, які, розкриваючи церковну мораль, виражали ідеї гуманізму. Соціальне зло (несправедливий суд, знущання над беззахисними) – це гріх.

Інокентія Гізеля називають українським Аристотелем, він відзначився у багатьох галузях знань.

Лазар Баранович – відомий проповідник, ректор Києво-Могилянської колегії. Написав книгу «Меч духовний є глагол Божий» (1666 р.), у якій 55 слів проповідей, написаних за правилами шкільної гомілетики, і «Труби словес проповідних», що містять 80 проповідей на різні свята. Книги написані образно, високим стилем церковної риторики.

Іоаникій Галятовський –учень Лазаря Барановича, ректор Києво-Могилянської колегії, відомий український культурний діяч і письменник, викладач риторики. Розробив теорію новомодного красномовства. У 1659 році він видав книгу проповідей «Ключ розуміння» з теоретичною частиною, яка стала відомою науковою працею далеко за межами України. І. Галятовський пропонує кожному, хто хоче «казання учинити», обрати тему, з якою має повідати своє казання, що має складатись з трьох частин: перша – ексордіум – початок; друга – нарація – оповідь; третя – конклюзія – кінець. Описавши призначення кожної частини і зв'язок між ними, автор називає основні джерела, з яких можна брати матеріал: Біблія, житія святих, праці великих проповідників, а ще історії і хроніки, книги про людей, природу, звірів – все це нотувати й записувати до своєї теми.

Свою теорію красномовства І.Галятовський втілив у книзі розповідей про чудеса Марії Богородиці «Небо новоє» (1665 р.).

Антоній Радивиловський – талановитий український письменник і культурно-освітній діяч. У йогопубліцистично-ораторській прозі найповніше розвинулися барокові тенденції. Він автор двох збірок проповідей: «Огородок Марії Богородиці» (1676 р.), в якому 199 проповідей на релігійні свята, а також проповіді з морально-етичних тем світського життя. Антоній Радивиловський був учнем Галятовського і свої проповіді будував за його теорією казань. Проповідь мала чітко визначену будову. У вступі (ексордіумі) повідомлялася подія з якоїсь релігійної книги, щось принагідно зауважувалося про світські справи. В основній частині (нарації) викладали суть проповіді, у третій частині – висновках (конклюзії) - узагальнювали сказане і повчали паству.

Як теоретик вітчизняної риторики Радивиловський розробляв методику складання і виголошення проповідей, визначав завдання ораторів, склад аудиторії. За його теорією проповідник, оратор є послом Бога, його вустами промовляє сам Бог. Тому проповідник повинен бути всезнаючим, глибоко порядним, чесним. Радивиловський радив (і сам так робив) проповіді будувати логічно, використовувати вставні оповіді з античної і середньовічної літератур, міфології, прикрашати хитромудрими порівняннями, байками.

Радивиловський був великим патріотом України. У його проповідях для воїнів «Слова часу війни» звучали риторичні запитання: «Що може бути ліпшого за Вітчизну? Якщо милі здоров’я, дружина, діти, брати, то Вітчизна має бути в багато разів рідніша, бо вона нас породила, виховала, всім добром збагатила, всіх обняла й приголубила. Запитаймо відважних воїнів, хто примусив їх залишити домівку, дружин, дітей, братів і сестер та піти на смертельну битву з бусурманами. Любов до Вітчизни. Кому ж доведеться вмерти за неї на полі бою, той одержить на небі нагороду і як лицар, і як мученик».Твори Радиволовського завжди мали виразний український колорит. Його вважають типовим представником українського бароко в ораторській прозі.

Степан Яворський – викладач риторики у Києво-Могилянській академії. Написав працю, яку також можна назвати підручником з риторики, «Риторична рука», в якій виклав теоретичні засади риторики стосовно п’яти її розділів (п’яти пальців «риторичної» руки): інвенція, диспозиція, елокуція (елоквенція), меморія, акція. У Яворського – це винахід, розміщення, вітійство (тропи і фігури), пам'ять і виголошення.

Степан Яворський був автором панегірика «Echo» гетьману Івану Мазепі (1689 р.), а через 20 років він же за наказом царя Петра I написав (уже як блюститель патріаршого престолу в Москві) і проголосив анафему Івану Мазепі. Він називає Івана Мазепу ядовитою, лукавою змією, «бывша вождя Івашки Мазепи».

Особливою увагою в Україні користувалася грецька міфологія й антична риторика у бароковий період розвитку української культури, коли найхарактернішими її ознаками були пишномовність, урочистість, яскравість образів і прикрас. Герої й сюжети грецьких міфів часто використовувалися як символи й емблеми, алегорії у величальних та компліментарних віршах на честь державців, вельмож, воїнів, праведників…

Поширенню античної міфології та риторики грецького й римського класицизму сприяла і система освіти, яка склалася на той час в Україні. У школах усіх типів вивчалися грецька і латинська мови (грека і латина), риторика, поетика, драма. Поети працювали вчителями, а вчителі мали самі вміти віршувати, складати драми і потребували цього від учнів. Тому давня українська книжна мова насичена грецькими та латинськими словами й виразами, що несли античну образність.

І в період українського бароко, а потім класицизму і за ним романтизму в античному мистецтві вбачали зразок довершеності, а його образи сприймали як алегорії, які можна використати, трансформуючи до духовних потреб сучасного суспільства.

Грецька міфологія та антична риторика живили творчість багатьох визначних діячів української культури XVII – XVIII ст., особливо тих, хто одержав освіту у Києво-Могилянській академії, де риторика читалася досить широко і видавалися підручники.

Дослідник історії освіти в Україні Степан Сірополко писав, що «Риторика була також улюбленим предметом учнів, бо вона подавала різні готові зразки високомовних речень, порівнянь, сентенцій, прикладів з історії і т.ін. Користуючись тим матеріалом, ритор міг без великих зусиль скласти промову на будь-яку визначену тему».

Риторичні надбання Києво-Могилянської академії XVIII ст. були значними ще до Феофана Прокоповича. Риторика була живою наукою, яка готувала до життя, давала «хліб». Кожний ритор читав свій навчальний курс, що складався з теоретичної частини (лекцій, трактатів) і практичної (диспутацій, діалогів).

Сильний вплив барокової культури помітний і в назвах риторик, переповнених тропами і фігурами: «Раковина, що містить нові і доповнені генієм нашого віку перлини ораторського мистецтва, біля берегів Борисфену народжена для прикрашання голів талановитих» Інокентія Попівського.

Праця найповажнішого ритора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича називалася значно скромніше: «Про риторичне мистецтво». Це свідчило про появу нового напряму в культурі і риториці – класицизму, хоча барокових красивостей у ній ще чимало. Структура цієї праці була така:

- загальна риторика (вступ і теоретична частина);

- часткова, або прикладна, риторика;

- теоретична риторика (інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція);

- часткова риторика – технологія і методика та різноманітні поради і рекомендації підготовки і виголошення промов усіх родів, видів і жанрів залежно від сфер суспільного життя, для яких ці промови і призначалися. Зміст часткової риторики і її конкретний матеріал суттєво залежав від наукових поглядів, художньо-естетичних уподобань, риторичної підготовки й ораторської практики самих авторів. Вони могли називати (за бароковою традицією) розділи риторики назвами квітів (тюльпани, троянди), пір року (весна, літо), частин тіла («риторична» рука).




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 596; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.065 сек.