Про ораторське мистецтво

(За Цицероном)

Важкість красномовства пояснюється тим, що красномовство... народжується з багатьох знань і старань. Тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких швидкість у словах є безглуздою й смішною; необхідно надати красу самому мовленню, і не лише відбором, але й розташуванням слів; й усі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно вивчити до тонкощів, тому що уся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб або заспокоювати, або збуджувати душі слухачів До всього цього мають приєднатися гумор і дотепність, освіта, достойна вільної людини, швидкість і стислість як у відбитті нападу, так і у нападі, наповненому тонкою вишуканістю й благо вихованістю. Крім того, необхідно знати всю історію давнього світу, щоб черпати з неї приклади; не можна також лишати знайомства з законами й цивільним правом виконання вимагає стеження за рухами тіла, і за жестикуляцією, і за виразом обличчя, і за звуками та відтінками голосу.

Нарешті, що сказати мені про скарбницю усіх знань — пам'ять? Адже само собою зрозуміло, що коли наші думки й слова, знайдені й обдумані, не будуть доручені пам'яті на зберігання, то усі достоїнства оратора, хоч би якими вони були блискучими, пропадуть даремно.

Промова повинна розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою й навіть дитячою балаканиною.

...Істинний оратор... своїм впливом і мудрістю не лише собі пошукує почет, а й багатьом громадянам, та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.

...Досягти цього красномовством може тільки той, хто глибоко зрозумів людську природу, людську душу й причини, які примушують її спалахувати й заспокоюватися.

...Оратору ніяк не можна відмовити у тій перевазі, що ті самі питання, про які філософи розбалакують безсило й блідо, він уміє поставити й обговорити з усією можливою виразністю й приємністю.

Але все ж таки залишаюсь при думці, що справжній і досконалий оратор абсолютно про всякий предмет зуміє говорити змістовно й різноманітно.

...Оратором... буде той, хто будь-яке... питання, яке вимагає словесної розробки; зуміє викласти логічно, струнко, гарно, пам'ятливо й у достойному виконанні.

Неможливо, оволодіти мистецтвом слова, не вивчивши попередньо висновків філософії.

Говіркою я називаю таку людину, яка може досить розумно і ясно говорити перед пересічними людьми, керуючись загальновживаними поняттями, а красномовним — тільки того, хто будь-який вбраний ним предмет може розкрити й прикрасити так,, щоб він став разючішим і пишнішим, й усіх, хто засвоїв та запам'ятав усі ті знання, які можуть слугувати джерелами красномовства.

...Першою і неодмінною умовою для оратора є природне обдаровання. Для красномовства необхідна особливого роду жвавість (гнучкість) розуму й чуття, яке сприяє швидкому знаходженню у промові будь-якого предмета і робить прикрашання численним, запам'ятовування — правильним і міцним. А наука може у кращому випадку розбудити чи зрушити, цю гнучкість розуму: але викласти її, подарувати її наука безсила, бо усе це є дари природи... якості, дані людині від природи... — швидкий язик, звучний голос, сильні легені, міцна статура, склад і вигляд усього обличчя й тіла...

Я стверджую: нехай то є навіть найкращі оратори, навіть ті, хто вміє говорити дуже, легко й гарно, але якщо вони розпочинають промову без боязкості і на початку не соромляться, то на мене вони справляють враження прямо-таки безсоромних нахаб. На щастя, це річ нечувана, бо чим оратор кращий, тим більше лякає його трудність ораторських обов'язків, невпевненість в успіху промови, чекання публіки.

По-перше, люди за природою і досвідом знають, що навіть у найкращих ораторів іноді промова виходить не такою, як хочеться... Друга причина... полягає у такому: якщо в інших мистецтвах будь-який досвідчений майстер з хорошим іменем випадково виконає свою справу гірше звичайного, то усі вважають, що він просто не захотів чи через нездоров'я не зміг показати своє уміння у повному блискові... Якщо ж в оратора підмітять якусь похибку, то її припишуть лише дурості; а для дурості вибачення немає, тому що не буває людина дурною від настрою чи через те, що живіт болить. Тим суворішому судові підлягаємо ми, оратори; і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд.

А оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам'яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв.

Але хто до красномовства нездатний, того, я думаю, краще вже, за порадою Аполлонія, відсторони ти від цього заняття й спрямувати на таке, до якого

він найбільше здатний.

...Ораторові необхідні... ревність і захоплена любов до справи! Без цього у житті не можна дійти взагалі ні до чого великого, а тим більше до того, до чого ти прагнеш.

...Мета оратора — говорити переконливо... для всякого роду промови предметом служить або питання невизначене, без визначення осіб і часу, або ж одиничний випадок з відомими особами і в певний час.

Для кожного роду є певні джерела доказів: для судових промов – такі, де йдеться про справедливість; для дорадчих — такі, в яких головне — користь тих, кому ми подаємо пораду; для похвальних—такі, в яких все зводиться до оцінки даної особи. Усі сили й здібності оратора служать для виконання таких п'яти завдань: по-перше, він повинен підшукати зміст для своєї промови; по-друге, розташувати знайдене по порядку, зваживши і оцінивши кожен доказ; по-третє, одягти й прикрасити усе це словами; по-четверте, зміцнити промову у пам'яті, по-п'яте, виголосити її достойно і приємно Далі, я дізнався і зрозумів, що перш ніж розпочинати справу, слід на початку промови схилити слухачів на свою користь, далі пояснити справу, після цього з'ясувати предмет суперечки, потім довести те, на чому ми наполягаємо, потім відкинути заперечення; а у кінці промови все те, що говорить на нашу користь, розгорнути й звеличити, а те, що за супротивника, похитнути й позбавити значення. Далі, вчився я також правил прикрашання стилю: вони повідомляють, що висловлюватися ми повинні, по-перше, чисто й правильною латинню, по-друге, ясно й виразно, по-третє, гарно, по-четверте, доречно, тобто відповідно до достоїнства змісту...

Не красномовство, отже, виникло з науки, а наука — з красномовства.

...Краща у світі мета — стати хорошою людиною......Оратор — це просто людина, яка вміє користуватися у справах судових і громадських словами, приємними для слуху, і судженнями, переконливими для розуму..

...Ораторське мистецтво не повинно бути жалюгідним і блідим, а повинно бути приємним і розцвіченим найрізноманітнішими предметами, тому гарному ораторові слід багато про що почути, багато чого побачити, багато чого осмислити і засвоїти, а також багато чого перечитати, але не привласнювати це собі, а тільки користуватися з чужих запасів. Тобто я визнаю, що оратор повинен бути людиною бувалою, не новачком і не невігласом ні в якому предметі, не чужим і не стороннім у своїй галузі.

...Ніхто ніколи не міг ні пишності, ні переваги у красномовстві здобути без науки про промови і, що ще важливіше, без всебічної освіти.

...Красномовство, тобто мистецтво говорити доладно, складно й гарно, не має ніякої певної галузі, межі якої його б сковували.

...Нічого немає прекраснішого за досконалого оратора. Не кажучи вже про те красномовство, якому належить влада у всякій миролюбній та вільній державі, у самій здатності до слова, настільки привабливого, що нічого не може бути приємнішого для людського слуху чи розуму. Справді, які співи солодші, ніж помірна розмова? Які вірші докладніші за художнім розташуванням слів? Який актор, що наслідує правді, зрівняється з оратором, який захищає її? А що витонченіше, ніж маса гострих думок? Що чарівніше, ніж пишність слів, яка освітлює справу? Що є багатшим за промову, насичену змістом усякого роду? Немає такого предмета, який був би виражений гарно й достойно і не став би надбанням оратора!

Коли вирішуються найважливіші справи, оратор висловлює свою думку докладно й з достоїнством; в’ялий народ пожвавлює, нестримний – приборкує. Оратор здатний і злочинця привести до загибелі, і безвинного - до спасіння. Хто на шлях істини настановить полум'яніше, хто рішучіше відхилить від хиб, хто негідників викриє нещадніше, хто прекрасніше уславить благородних? Хто може з такою силою викривати й нищити пристрасті? Хто ніжніше потішить у скорботі?

А сама історія — свідок часів, світло істини, життя пам'яті, учителька життя, провісниця старовини. Чий голос, крім голосу оратора; здатний її обезсмертити?

У кожному мистецтві досить навчити найскладнішого — і тоді вчити іншого немає потреби, бо інше буде легшим або, в усякому разі, не складнішим

Початкуючому ораторові слід вказати на взірець для наслідування, і нехай він усіма силами прагне вловити усе краще, що є у цьому взірці Хто хоче... досягти довершеності, той нехай досягає її безперервними й посиленими вправами, причому головним чином — писемними.

...Для знаходження змісту ораторові необхідні три речі: проникливість, потім розуміння (або, якщо хочете так назвати, наука) і, по-третє, ревність (запопадливість). На перше місце я, звичайно, повинен поставити обдаровання, але й саме обдаровання збуджується до діяльності ревністю — ревністю, повторюю, яка, як і всюди, так і в захисті справ, має найбільшу силу.

Наука вказує тільки, де шукати і де знаходиться те, що ти прагнеш знайти; решта досягається старанністю, увагою, обдумуванням, пильністю, наполегливістю, працею, тобто, щоб сказати одним словом, все тією самою ревністю — ось достоїнство, в якому полягають усі інші достоїнства.

...Для оратора немає нічого, важливішого при проголошенні промови, ніж прихилити до себе слухача і так його збудити, щоб він керувався більше якимось душевним пориванням і хвилюванням, ніж порадою і розумом. Люди ж значно частіше керуються у своїх рішеннях ненавистю, чи любов'ю, чи пристрастю, чи гнівом, чи горем, чи радістю, чи надією, чи боязкістю, чи оманою або іншим якимось душевним поривом, ніж справедливістю чи принципом, чи якимось правовим установленням, чи судовим рішенням, чи законами.

...Неможливо викликати у слухача ні жалю, ні ненависті, ні ворожнечі, ні страху, ні слів співчуття, якщо усі ці почуття, які оратор прагне викликати у судді, не будуть виражені або, краще сказати, випечені на його власному обличчі Немає такої пломенистої речовини, щоб загоралася без вогню; немає й такого розуму, щоб він загорався від сили твоєї промови, якщо ти сам не будеш стояти перед ним, згоряючи й палаючи.

...Веселий жарт сам викликає прихильність до того, хто жартує, або тому, що кожного захоплює дотепність, яка міститься іноді в одному єдиному слові, звичайно при відпорі, але іноді й при нападі; або тому, що така дотепність розбиває, пригнічує, принижує й заперечує супротивника чи показує самого оратора людиною витонченою, освіченою, тонкою; але головним чином тому, що вона розганяє печаль, пом’якшує суворість, а часто розв’язує жартом чи сміхом такі прикрі неприємності, як нелегко розпутати доказами.

Заключне слово. Силу Слова донесли з сивої давнини до нас мудрі греки, адже саме вони на зорі розвитку цивілізації проспівали гімн і славу Прекрасному Слову. Вони довели і переконали, що Слово може бути отрутою і ліками, уславляти мир і закликати до борні, засуджувати і милувати, прилучати до святині та ставати гріхом. Саме Словом починала творитися людська історія.

Ознайомившись з риторикою, ви доторкнулись до справжнього дивосвіту, яке заключає в собі Слово. Тепер тільки від вас залежить: скористатись отриманими знаннями чи просто забути про них. Отже, не зупиняйтесь на досягнутому, продовжуйте роботу над собою, робіть нові відкриття і відчувайте радість творчості.

Дата добавления: 2014-10-31