Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 3. Правове регулювання підприємницької діяльності




 

1. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки й принципи.

2. Суб'єкти підприємництва й організаційно-правові форми його здійснення.

3. Умови здійснення підприємницької діяльності.

 

1. Підприємництво стало темою аналізу й дискусій в XVIII ст. й зацікавило економістів XIX ст. Почали вживатися такі слова як «підприємництво», «вільне підприємництво», «капіталізм». Учені визнали, що підприємці виступають провідниками прогресивних змін.

Перехід до ринкових відносин зажадав нової правової основи господарської діяльності. Конституція України вперше закріпила за кожним право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42). Будучи суб'єктивним конституційним правом, право на здійснення підприємницької діяльності являє собою надану особі й забезпечену законодавством міру можливої поведінки, спрямовану на досягнення переслідуваних суб'єктом цілей.

Крім Конституції України правову основу підприємництва становлять норми господарської, цивільної, фінансової, адміністративної, трудової й іншої галузей права.

Центральне місце в цій системі посідає законодавство, що регулює здійснення підприємницької діяльності. До 1 січня 2004 р. ядром цієї системи був Закон України «Про підприємництво», на сьогоднішній день - Господарський кодекс України від 16.01.03 року.

Згідно з ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.Можна визначити наступні ознаки підприємництва:1) самостійність (полягає у свободі підприємництва, його незалежності від державних органів, які можуть втручатися в діяльність підприємців тільки відповідно до своєї компетенції);2) ініціативність (означає активне ведення господарської діяльності);3) майново-розпорядна самостійність підприємця;4) систематичність (полягає у тому, що підприємництвом визнається не одноразова дія, а постійна діяльність);5) ризик, можливість отримання негативних результатів, самостійна майнова відповідальність за результати своєї господарської діяльності, спричинені збитки;6) спеціальна мета – отримання прибутку; 7) підприємець має право залучати до своєї діяльності грошові кошти та майно інших осіб на договірних засадах;8) регулювання державою (державна реєстрація як суб’єкта саме підприємницької діяльності).

До ознак підприємницької діяльності також відносяться самостійна юридична відповідальність, а також творчий, інноваційний, соціально відповідальний характер.

Принципи підприємницької діяльності – це основні засади, що пронизують весь масив правових норм.

Основні принципи:

1. Вільного вибору видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових й інших видів ресурсів, використання яких не обмежується законом, встановлення цін на продукцію й послуги відповідно до закону. Однак ця воля не безмежна; вона може бути обмежена в інтересах суспільства тією чи іншою мірою, якщо це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни й безпеки держави. Законодавство встановлює деякі обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Наприклад, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів».

Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

2. вільного наймання підприємцем працівників;

3. комерційного розрахунку й власного комерційного ризику;

4. вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів й інших платежів, передбачених законом;

5. самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютного виручки на свій розсуд.

Крім того, виділяють міжгалузевий принцип - принцип законності. Втілення в життя цього принципу – основа побудови правової держави. Що ж стосується законності в підприємницькій діяльності, то тут необхідно звернути увагу на два аспекти. По-перше, сама підприємницька діяльність повинна здійснюватися із жорстким дотриманням вимог законодавства. По-друге, що не менш важливо, держава повинна забезпечити законність правових актів, законність діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, що регулюють підприємництво. Деякі заходи щодо забезпечення законності передбачені чинним законодавством. Наприклад, в сфері нормативного регулювання зміцненню законності сприяє введення правила реєстрації актів органів виконавчої влади в Міністерстві юстиції України.

Види підприємницької діяльності класифікуються за різними підставами, залежно від:

- форми власності, на основі якої здійснюється діяльність (приватна, колективна, державна, комунальна);

- кількості учасників (індивідуальна, колективна);

- характеру діяльності (виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт тощо)

Підприємництво виконує важливу суспільну функцію, й держава повинна сприяти його розвитку. Державна підтримка підприємництва виражається в різних формах: створенні суб'єктам підприємництва умов для ефективної зовнішньоекономічної діяльності, інформаційному забезпеченні суб'єктів бізнесу, наданні допомоги в матеріальному забезпеченні й збуті продукції підприємців, підготовці кадрів для сфери підприємництва й ін.

Відповідно до законодавства України державна підтримка підприємництва виражається в:

· наданні підприємцям земельних ділянок, передачі державного майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності;

· сприянні підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення й інформаційного обслуговування їхньої діяльності; підготовці кадрів;

· здійсненні первісного облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої й соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у встановленому законом порядку;

· стимулюванні модернізації технології, інноваційної діяльності, освоєння підприємцями нових видів продукції й послуг;

· наданні інших видів допомоги (ст. 48 Господарського кодексу України).

Держава не втручається в підприємницьку діяльність, за винятком установлення податків, відсотків по державних кредитах, правил ціноутворення, валютних курсів, економічних санкцій. Якщо державний або інший орган видає акт, що порушує права підприємців і суперечить законодавству, особа, що здійснює підприємницьку діяльність, може звернутися до суду з позовом про визнання такого акта недійсним.

Таким чином, право на здійснення підприємницької діяльності не надає суб'єктові безмежної волі. Це право повинне реалізовуватися в межах, обкреслених нормативно-правовими актами. Сукупність правил, прийомів і способів державного регулювання підприємницької діяльності являє собою режим її здійснення. При цьому можна говорити як про загальний правовий режим, що поширюється на всіх суб'єктів (наприклад, реєстраційний режим), так і про спеціальний режим, під дію якого попадає або певна частина суб'єктів підприємницького права (наприклад, банки, біржі), або суб'єкти, що здійснюють певний вид діяльності (наприклад, ліцензійний режим).

 

2. Як відзначалося вище, підприємництво - це господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання. Саме суб'єктів господарювання можна розглядати як суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені згідно з Кодексом, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Стаття 42 Конституції України передбачає право кожного на підприємницьку діяльність.

Згідно з Господарським кодексом України громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями).

Згідно зі ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа тільки з повною цивільною дієздатністю, тобто з досягненням вісімнадцяти років (повноліття) або з моменту реєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а також - фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець.

Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності – вітчизняні й іноземні юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи-підприємці без створення юридичної особи, що здійснюють діяльність в Україні з виробництва продукції, надання послуг і заняття торгівлею.

Деяким особам (суб'єктам) заняття підприємницькою діяльністю прямо заборонено законом. До таких осіб належать: військовослужбовці, посадові особи прокуратури, суду, служби безпеки України, органів внутрішніх справ, органів державної влади й управління, що здійснюють контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким за рішенням суду заборонено займатися будь-якою діяльністю, можуть бути зареєстровані як підприємці після закінчення строку заборони, встановленого судом.

Згідно з ст. 45 Господарського кодексу України від 16.01.03 р. підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Під організаційно-правовою формою підприємницької діяльності розуміють сукупність майнових й організаційних відмінностей, способів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників, їхньої відповідальності один перед іншим й контрагентами.

Вибір організаційно-правової форми проводиться через механізм державної реєстрації.

Фізичні особи можуть бути зареєстрованими як індивідуальні підприємці (фізична особа – підприємець) без створення юридичної особи.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем та відповідачем у суді.

Стаття 81 Цивільного кодексу виділяє такі види юридичних осіб:

1) залежно від мети їх створення:

- юридична особа, створена шляхом об'єднання осіб (благодійні фонди, партії);

- юридична особа, створена шляхом об'єднання капіталу (господарські товариства);

- юридична особа, створена шляхом об'єднання осіб і капіталу (виробничі кооперативи, члени яких формують майно кооперативу з пайових внесків і одночасно своєю працею беруть участь у діяльності кооперативу);

2) залежно від порядку їх створення (ст.81 ЦК):

- юридичні особи приватного права (створюються на підставі установчих документів);

- юридичні особи публічного права (створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування).

Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі ( які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками - господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи ) та непідприємницькі ( які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками ).

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Командитним товариством є товариство, якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Господарський кодекс виділяє такі види юридичних осіб, як підприємства та об`єднання.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства:

· унітарні (створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства - підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника)

· корпоративні (утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства – кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб).

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

· малих,

· середніх,

· великих.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як:

· господарські об'єднання (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом)

· державні чи комунальні господарські об'єднання.

Класифікація всіх суб'єктів може бути проведена за різними критеріями. Наприклад, залежно від характеру їхньої компетенції. Суб'єкти підприємницького права не тільки ведуть підприємницьку діяльність, але й керують нею, здійснюють державне регулювання підприємницькою діяльністю. За співвідношенням цих сфер господарювання можна провести класифікацію суб'єктів. Так, у індивідуальних підприємців компонент управління відсутній, тоді як в організацій він проявляється відносно своїх підрозділів, однак основне в їхній роботі - безпосереднє ведення господарської діяльності.

 

3. Умовами здійснення підприємницької діяльності є встановлені державою й закріплені законодавством вимоги проходження певних процедур: державної реєстрації, ліцензування й патентування деяких видів підприємництва. Поряд із зазначеними умовами закріплене право найму працівників і соціальних гарантій при використанні їхньої праці; дотримання законодавства про підприємництво; юридична відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності; право держави на припинення підприємницької діяльності.

Необхідною умовою здійснення підприємницької діяльності виступає державна реєстрація підприємництва незалежно від видів діяльності. Чинне законодавство містить близько 100 нормативно-правових актів, регулюючих процедури державної реєстрації. Порядок реєстрації суб'єктів господарювання визначається ст. 58 Господарського кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб» від 15.05.03 року.

Державна реєстрація суб’єкта господарювання – це процес легітимації такого суб’єкта (юридично обов’язкова умова реалізації права на здійснення господарської діяльності), що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб’єкта в державний реєстр з видачею зареєстрованому суб’єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію.

Державна реєстрація переслідує основні цілі:

- здійснення державного контролю за веденням господарської діяльності, зокрема за виконанням умов заняття певними видами діяльності і для боротьби з незаконною практикою таємного підприємництва;

- отримання державних відомостей статистичного обліку для здійснення заходів регулювання економіки;

- надання всім учасникам господарського обороту, державним органам і органам місцевого самоврядування інформації про суб'єкти підприємницької діяльності.

Принципами державної реєстрації є:

- принцип публічності (прозорості);

- принцип загальновідомості;

- принцип достовірності;

- принцип платності;

- заявний (явочний) принцип.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

2) примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

3) два примірники установчих документів. Основними установчими документами є засновницький договір і статут.

Засновницький договір укладається засновниками юридичної особи. У ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності з його створення, умови передачі йому свого майна і участі в його діяльності. До засновницького договору юридичної особи пред'являються ті ж вимоги, що і до інших договорів. Він укладається в простій письмовій формі шляхом складання єдиного документа. В договорі указуються: місце і дата його укладання, термін дії, він підписується всіма засновниками особисто, підпис представника юридичної особи-засновника повинен бути скріплений печаткою цієї юридичної особи.

Статут – найважливіший документ, що встановлює правовий статус організації. Його призначення – інформувати контрагентів й інших осіб, які вступають у відносини з комерційною організацією, про сферу її діяльності, права і обов'язки. В статуті визначається організаційно-правова форма комерційної організації, її найменування, місце знаходження, розмір статутного капіталу, цілі і предмет діяльності, відповідальність учасників за порушення обов'язків, склад і компетенція органів управління, порядок ухвалення ними рішень тощо.

4) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється його паспорт.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

- примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

- два примірники установчих документів;

- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи;

- інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників — юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб — власників істотної участі цих юридичних осіб.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 Закону.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи та два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця (згідно з Господарським кодексом зобов'язаний провести державну реєстрацію протягом 10 днів).

Відповідно до ст.26 вказаного Закону державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію і копія документа, підтверджуючого взяття підприємця на облік до органів державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунку в банку у встановленому законом порядку.

З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиний державний реєстр.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків.

Слід мати на увазі, що деякі суб'єкти підприємницької діяльності (біржі, банки, організації з іноземними інвестиціями тощо) реєструються в особливому порядку.

З моменту реєстрації виникають юридичні особи або індивідуальний підприємець набуває господарської компетенції, у нього з'являється можливість здійснювати підприємницьку діяльність від свого імені.

Підприємницька діяльність без реєстрації є правопорушенням. Доходи, одержані від такої діяльності, підлягають вилученню в дохід бюджету.

Наступною умовою здійснення підприємницької діяльності є її ліцензування.

ч.2 ст.12 Господарського кодексу України визначає ліцензування серед основних засобів регулюючої дії держави на діяльність суб'єктів господарювання. На ліцензування покладається функція узгодження інтересів суб'єктів господарювання з публічними інтересами всього суспільства. З моменту отримання ліцензії виникає право підприємця здійснювати відповідний вид діяльності, яке він може реалізовувати протягом терміну дії ліцензії, після закінчення якої це право припиняється.

Призначення ліцензування - встановлення особливого державного контролю за здійсненням таких видів підприємництва, які через властиві їм особливості пов'язані з реалізацією найбільш важливих публічних інтересів.

при цьому необхідно відзначити, що законодавство України не містить критеріїв визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню.

На сьогодні перелік видів підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню, визначається ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.00 р., в ст. 9 якого вказано біля 60 видів діяльності. Але при цьому ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування в сфері електроенергетики та користування ядерною енергією, в галузі освіти, інтелектуальної власності, виробництва та торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, в галузі телекомунікацій здійснюється на підставі спеціальних законів.

Ліцензування розглядається як господарсько-правовий регулятор підприємницьких відносин, метою якого є забезпечення оптимального співвідношення приватних інтересів комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому.

Узагальнюючи погляди науковців (Ю. Тихомирова, О. Олейника, А. Цихоцького), положення ч.1 ст.14 Господарського кодексу України, ст.1 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», можна стверджувати, що ліцензування - це особливий засіб державного регулювання господарської діяльності, сукупність встановлених державою засобів, пов'язаних з видачею, переоформленням і анулюванням ліцензій, наглядом органів, що видають ліцензії, за дотриманням суб'єктами господарювання відповідних ліцензійних умов, спрямований на узгодження публічних і приватних інтересів.

Аналіз законодавства, регулюючого порядок ліцензування діяльності суб'єктів господарювання, дає можливість зробити висновок, що ліцензування здійснюється виключно за ініціативою суб'єкта господарювання і ніхто не може примусити його це зробити, проте суб'єкт господарювання зобов'язаний мати ліцензію для заняття видами діяльності, відносно яких державою передбачені певні обмеження.

Легальне поняття «ліцензії» міститься в ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000р. Так, ліцензія - це документ державного зразка, який свідчить про право ліцензіата на здійснення вказаного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Поняття «ліцензії» закріплюється і в інших актах законодавства, що регламентують господарську діяльність залежно від її видів; при цьому вони відповідають приведеному визначенню або вказують на особливості ліцензування окремих видів діяльності.

Аналіз законодавства України свідчить про те, що поняття «лицензия» вживається в законодавстві в декількох значеннях. По-перше, як дозвіл уповноваженого державного органу на здійснення певного виду господарської діяльності (ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ЗУ «Про телекомунікації»); по-друге, як інструмент регулювання в певній сфері (ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р.). і, нарешті, як дозвіл на використання винаходів, інших об'єктів прав інтелектуальної власності.

Як представляється, поняття «ліцензія» повинно бути законодавчо закріплено тільки в одному розумінні, відносно дій в одній сфері господарювання, що мають систематичний характер протягом строку дії ліцензії; визначення уніфіковано сфери дії ліцензії не представляється доцільним.

При цьому слід виходити з того, що ліцензія на право здійснення певного виду господарської діяльності може розглядатися в трьох аспектах: як документ, як право, як юридичний факт у формі відповідного рішення - дозволу.

Окремі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту – державного свідоцтва, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися визначеними видами підприємницької діяльності. При цьому торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг вимагає одержання торгового патенту.

Відповідно до ч.3 ст.2 вказаного Закону торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Строк дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, короткострокового торгового патенту – від 1 до 15 днів.

Цікаво знати про те, що для входження в Європейську систему обміну інформацією про зареєстровані юридичні особи в рамках Європейського бізнес-реєстру (EPR) деякі держави ведуть паралельний Реєстр юридичних осіб в обсязі стандартного переліку відомостей «Compani Profile».

Питання для самоконтролю

1. Що розуміється під підприємництвом? Назвіть ознаки підприємницької діяльності.

2. Назвіть принципи підприємницької діяльності.

3. Охарактеризуйте суб'єктів підприємницької діяльності. Які обмеження за видами підприємницької діяльності та за колом осіб встановлені у чинному законодавстві України?

4. В яких організаційно-правових формах може здійснюватися підприємницька діяльність?

5. Яка мета і принципи державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців?

6. Охарактеризуйте порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 3402; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.088 сек.