Сучасні концепції розвитку підприємства

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Необхідність в проведенні моніторингу поточних можливостей підприємства.

2. Оцінка підприємства під час приватизації.

3. Необхідність та етапи проведення емісії нових акцій підприємством – емітентом.

Ø Питання для дискусій

1. Особливості оцінки підприємства під час приватизації.

2. Характеристика санаційних заходів, які змінюють вартість підприємства.

3. Які особливості потенціалу необхідно враховувати в процесі організації системи моніторингу для отримання об’єктивних результатів?

Література [4, 5, 9, 12, 13, 18, 37, 45, 51, 52, 55, 60, 67, 68].

ТЕМА 14: РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА: ЗМІСТ, СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА ПЕРЕДУМОВИ

Мета – набуття студентами теоретичних знань щодо досліджень загальних концепцій розвитку підприємств, виявлення кількісних та якісних факторів, що впливають на економічний розвиток підприємства, побудови математичної моделі розвитку суб’єкта господарювання.

План

14.1. Сучасні концепції розвитку підприємства

14.2. Механізм розвитку потенціалу підприємства

Одним із перших представників школи економічного росту вважається Адам Сміт. Але, за словами Мікаєля Тодаро,и, необхідні для системне дослідження проблем і процесів економічного розвитку ведеться лише починаючи з 50-х – 60-х років ХХ ст. Активізація досліджень у цей час повязана з успіхами економічного росту розвинутих країн.

Теорія економічного росту вивчає економічні, політичні і культурні умови, необхідні для здійснення структурної та інституціональної трансформації трансфоромації держави з метою найбільш ефективного поширення результатів прогресу на якомога більше число підприємств і широкі шари населення.

Виділяють наступні основні напрями теоретичних підходів щодо вивчення проблем економічного розвитку:

- модель лінійних стадій росту;

- теорія структурних перетворень;

- теорія зовнішньої заліжності;

- неокласична теорія (приватизація і вільні ринки);

- концепція ендогенного росту (теорія економічного росту).

Кожна з наведених теорій має свої переваги і недоліки.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зростає розуміння необхідності заново досліджувати традиційні парадигми економічної конкурентоздатності й економічного змагання.

Зміни, що відбулися у другій половині ХХ ст. внесли істотні корективи й обумовили спрямованість питань стратегії підприємства. Тож питання про те, наскільки парадигма стратегічного управління здатна забезпечити підприємствам у сучасному світі підвищені шанси на виживання, комерційних успіх та стійкий розвиток, сьогодні представляється дуже своєчасним і актуальним. Вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду розвитку підприємства показує, що:

- у наші дні як у підприємства,ю що будує свою діяльність відповідно до визначеної стратегії, так і підприємства, що не має стратегії, шанси вижити практично рівні;

- у сучасному мінливому зовнішньому оточенні парадигма стратегічного управління сама по собі не є панацеєю і не гарантує успішного розвитку підприємства, хоча і вносить в управління підприємством певну доцільність;

- на підприємствах, що не мають чітко сформульованої стратегії функціонування, розвиток має еволюційний характер, тоді як на підприєствах, керованих відповідно до стратегічного плану, такий розвиток відбувається революційно;

- успіх супроводжує ті підприємства, чиї стратегії націлені на активне використання їхнього внутрішнього потенціалу для зміни зовнішнього оточення, а не простого пристосування до нього.

Г.Мінцберг вважав, що стратегічне управління має місце, як правило, у тих організаціях, де готові до революційних змін. Незважаючи на те, що організаційне оточення вказує на особливий шлях розвитку організації, вона продовжує рухатися раніше наміченим стратегічним курсом. Але поступова невідповідність зовнішніх умов і способу функціонування організації досягає своєї критичної точки, що призводить до організаційної кризи.

На необхідність розробки стратегії в умовах радикальних перетворень звертав увагу і І. Ансофф, який вважав, що стратегія потрібна у випадку наявності у зовнішньому середовищі підприємства швидких та неповязаних між собою дій. У таких умовах накопичений організацією досвід уже не спрацьовує.

У сучасних умовах підприємство повинне використовувати нові методи управління, спрямовані на революційний розвиток, досягнення якісно нового стану підриємства. Стратегія розвитку підприємства повинна бути спрямована не тільки на розширення підприємства (відновлення складу і структури) і сфер його впливу, а й на досягнення кардинально нової конкурентоздатної стратегічної позиції.

Отже, можна виділити наступні етапи розвитку потенціалу підприємства:

1. Управління на основі контролю за виконанням

2. Управління на основі екстраполяції (темпу прискорення змін);

3. Управління на основі передбачення змін і реакцій на них;

4. Управління на основі гнучких негайних вирішень, коли завдання виникають стрімко і їх неможливо вчасно передбачитии – управління за слібкими сигналами, які тільки формуються.

Сучасним економічним умовам відповідає саме останній етап, що обумовлено високим рівнем невизначеності зовнішнього середовища.

Дата добавления: 2014-10-31