Світогляд, його структура і функції

Філософія і суспільство

5.1. Основні засади філософського розуміння суспільства (філософія суспільства)

Природа суспільства

у філософській традиції 425

Онтологія соціального 433

Форми організації суспільного

буття 440

Малі та середні соціальні групи 443

Великі соціальні групи

як основні суб'єкти суспільного

розвитку (класи, нації) 447

5.2. Філософія історії

Філософія історії:

поняття і предмет 456

Лінійна філософія історії 463

Нелінійна філософія історії 473

5.3. Філософія права

Філософія права:

поняття і предмет 484

Сутність права 488

Право і закон 493

Людина і право 497

Правова держава 500

Громадянське суспільство 509

5.4. Філософія економіки

Сутність і проблемна сфера

філософії економіки 513

Зміст та еволюція

поняття «економіка» 515

Сутність та особливості

суспільного виробництва 518

Філософія грошей 521

5.5. Філософія техніки

Техніка та історія людства 526

Філософія техніки:

історія становлення

та предмет вивчення 529

Техніка як філософське

поняття 531

Головні проблеми досліджень

у філософії техніки 534

Проблема оцінки техніки 536

Найвидатніші філософи світу 543

та України

Короткий словник

філософських термінів 574

1.

Вступ до філософії

1.1. Сутність філософії та її роль у суспільстві

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічно­го (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тільки ін­стинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух.

Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через свідомість, але й певним чином виправ­довує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в про­сторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо. Свідо­мість потрібна їй не тільки для організації та підтриман­ня природного існування. Вона духовно укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина ду­ховно входить у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує певну духовну настанову щодо життя.

Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття. Опитування людей, врятова­них від самогубства, свідчать, що більшість з них ішла на це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в ідеалах, інших людях, в собі. Однак відомо, що в найнес-терпніших умовах виживали, сягали висот у мистецтві,

Вступ до філософії

науці, спорті духовно не зломлені люди. Тому духовний вимір людини є таким само суттєвим, як і біологічний, природний.

Суспільство витворило певні форми, в яких культи­вується (твориться, зберігається і передається) духов­ність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія, їх га­рмонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільст­во і людина.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна ціліс­ність поглядів, які стосуються важливих життєвих про­блем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми роз­глядаються з певної духовної висоти, на основі узагаль­нення життєвого досвіду народу, особистості.

Центральна проблема світогляду — відношення лю­дини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки час­тково включена в світ. Вона виокремлює себе з нього, про­тистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зо­внішнє.

Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практич­ний. Пізнавальне відношення людини до світу виявля­ється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему люди­ну. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціаль­ні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе -- несправедливе, корисне — не­корисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних на­станов: чинити або не чинити так чи інакше.

У філософії постійно дискутується проблема, яке з цих відношень людини до світу є вихідним. Німецькі мисли­телі Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770—1831) та Ед-мунд Гуссерль (1859—1938) вихідним вважали пізнава-

Сутність філософії та її роль у суспільстві

льне відношення, їх співвітчизник Макс Шелер (1874— 1928) стверджував, що замилування світом (оцінювальне відношення) породжує практичне і пізнавальне відношен­ня. Марксизм виходив з того, що практичне відношення є специфічно людським відношенням до світу і воно поро­джує інші типи відношення. Однак жодна з позицій не є бездоганною, незалежно від кількості аргументів вони вра­зливі для критики. Очевидно, що ці відношення виникли одночасно, органічно пов'язані між собою, взаємозалежні. Надання переваги будь-якій із позицій має своєю перед­умовою переконання, віру в те, що важливіше, суттєвіше для людини — пізнання, практична діяльність чи вміння оцінювати.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити лю­дині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жи­ти тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розу­міння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримітив-ніший світогляд наших далеких предків, одухотворюючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психоло­ги довели, що людина нерідко може задовольнитися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевне­ність, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись з незрозумі­лими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини піфагорей-ці тривалий час приховували відкриті ними ірраціональні величини в математиці.

Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що ро­зуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці бут­тя, які неможливо збагнути розумом. Психологи, напри­клад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена ві­ра в НЛО, екстрасенсорику тощо.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналісти­чним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель ви­знавав, що світ — це об'єктивний розум, який за логікою подібний до суб'єктивного розуму людини), та ірраціона-лістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцпіе).

Вступ до філософії

Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтува­тись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи по­творним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що зму­шує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду. Опозиційність світоглядних цінностей (добро — зло, праведне — грішне тощо) цілком зрозуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги між проти­лежними полюсами, і світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіо-логічної точки зору світогляди поділяють на оптимістич­ні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція. Вона виявляється у від­повідях на питання як жити людині в світі, а отже, міс­тить певні практичні настанови щодо світу і буття лю­дини в ньому. З цього погляду виділяють практично-активні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії, як правило, є споглядальними, а протестантизм як ідеоло­гія європейської буржуазії Нового часу проникнутий ак-тивізмом.

Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні на­станови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є ра­ціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фа­шизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буд­дизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним.

Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'єд­нання нації, релігійної общини, соціальної групи. Взає­морозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють пев­ний світогляд.

Дата добавления: 2014-10-31