Нові напрямки підвищення соціально-економічної ефективності в природоохоронній діяльності. Екологічне підприємництво

ХХI столітті настав час зміни економічної системи таким чином, щоб вона не руйнувала природних систем, які є її опорою, з тим, щоб економічний розвиток міг продовжуватися. Настав час для того періоду розвитку, який історик науки Томас Кун описує як зміну парадигми. У своїй класичній праці „Структура наукової революції” Кун зауважує, що коли наукове розуміння реальності у певній галузі, розвиваючись, досягає стану, де існуюча теорія вже не пояснює адекватно цю реальність, тоді теорію треба міняти. Її треба привести у відповідальність з новими даними, замінюючи стару парадигму новою.

Зараз склалася саме така ситуація у світовій економіці. Ринок є дивовижно ефективним механізмом для розподілу ресурсів та врівноваження попиту і пропозиції, але він не враховує порогів сталого видобутку ресурсів з природних систем. У світі, де потреби економіки тиснуть на крайні межі природних систем, покладатися виключно на економічні показники – це шлях до деградації екосистем. Нині екологи дивляться на зубожіння екосистем і вбачають необхідність екологізувати економіку, тобто змінити парадигму. У зв’язку з цим дуже актуальним є розвиток біополітики і біоекономіки.

Створена раніше система контролю за забрудненням навколишнього середовища починає замінятися новою, яка базується на стратегії запобігання забрудненню і забезпечення взаємодії екології й економіки, що, функціонуючи разом, впроваджують концепцію чистого виробництва, орієнтовану на використання альтернативних джерел енергії. Ядерна енергія, що колись вважалась альтернативною, програла на кількох фронтах. Економічно обґрунтованою альтернативою є сонячна енергетика, яка використовує різноманітні джерела енергії, одержаної від сонця, такі, як гідроенергія, вітроенергія або пряме сонячне проміння.

Основними новими ефективними напрямками захисту навколишнього природного середовища повинні бути впровадження ресурсозберігаючих, безвідходних та маловідходних технологій, біотехнологій, утилізація і детоксикація відходів і головне – екологізація всього виробництва. Технологічні процеси, де враховуються всі взаємодії з навколишнім середовищем і здійснюються заходи щодо запобігання негативних наслідків, називають екологізованими. Подібно будь-якій екологічній системі, де речовина та енергія використовуються економно і відходи одних організмів є важливою умовою існування інших, виробничий екологізований процес, яким керує людина, повинен дотримуватись біосферних законів і закону кругообігу речовини.

Останнім часом проявляється зацікавленість біотехнологічними процесами, які ґрунтуються на створенні необхідних для людини продуктів, явищ та ефектів за допомогою мікроорганізмів. Відносно охорони навколишнього середовища біотехнологію можна розглядати як розробку та створення біологічних об’єктів шляхом включення їх до природного кругообігу речовин, елементів, енергії та інформації. Біотехнологія використовується при утилізації твердої фази стічних вод і твердих побутових відходів, при біологічному очищенні природних та стічних вод від органічних та неорганічних сполучень, при компостуванні відходів рослинності та інше.

Стратегічним завданням біобізнесу є прискорений розвиток екологічно безпечних технологій, які сприятимуть сталому економічному прогресу і зможуть замінити екологічно руйнівні технології, які використовуються на даний час. Соколенко С.І. пропонує впроваджувати такі заходи:

- податкові пільги для нових технологій та санкції щодо застарілих;

- фінансування досліджень і розвитку нових технологій та наступна заборона застарілих;

- урядові програми закупки перших ринкових версій нових технологій;

- запровадження процедур точної і ретельної оцінки нових технологій з урахуванням усіх втрат і переваг – як фінансових, так і екологічних у зв’язку з їхнім застосуванням;

- реальну перспективу ринкових прибутків після заміни застарілих технологій;

- уведення експортного контролю, що оцінюватиме екологічний ефект технології.

Розвиток еколого орієнтованого бізнесу може дозволити суттєво змінити ситуацію в кожному регіоні, покращити охорону навколишнього середовища. Найважливішим для розвитку еколого орієнтованого бізнесу слід вважати радикальні зміни інвестиційної політики у напрямку природоохоронних пріоритетів.

Сутність екологічного підприємництва як самостійного виду відтворювальної діяльності суспільства полягає в тому, що, з одного боку, суб’єкт господарювання акумулює характерні для підприємницької діяльності риси: здоровий ризик, ініціативність, винахідливість і самостійність, з другого – ресурсна, організаторська, творча функції підприємця, головним чином спрямовані на досягнення і підтримання на оптимальному рівні чинних екологічних стандартів, економіко-правових вимог і нормативів. Екологічне підприємництво є самостійно функціонуючим видом бізнесової діяльності, де суб’єкти господарювання в суто виробничій та комерційній діяльності синтезують власні економічні інтереси, поєднують з природоохоронними цілями і пріоритетами за умови виваженого державного контролю, економіко-правового регулювання цього процесу з боку держави.

Матеріальний зміст екологічного підприємництва полягає в отриманні прибутку від вкладення вітчизняних та закордонних інвестицій у природоохоронні та природо відтворювальні заходи. Тобто, у процесі реалізації інвестиційного капіталу формується інтегральний мультиплікативний еколого-економічно-соціальний ефект. Екологічний ефект полягає в покращенні якісного стану природно-ресурсного потенціалу довкілля. Екологічно чисте довкілля позитивно впливає (і суттєво) на фізичний та духовний стан людини, її здоров’я як трудового фактора, рушія; продуктивну силу виробництва та природного суб’єкта; на рослинний та тваринний світ й водні ресурси.

Екологічний чинник органічно пов’язаний тим самим з ефективним використанням суспільних трудових ресурсів, що, зокрема, знаходить прояви у зменшенні кількості невиходів на роботу, а відтак скорочуються виплати за лікарняними листами, що сприяє досягненню економічного ефекту. З іншого боку, якісніше забезпечення матеріальних і, водночас, культурних та духовних потреб людини збільшує можливості зростання продуктивності суспільної праці, що значно посилює вищезгаданий ефект. А через зростання доходів і заробітної плати населення, зростає у цілому народний добробут, що свідчить про те, що краще досягається кінцева мета будь-якого підприємництва, у тому числі екологічного – одержання максимально можливого прибутку за мінімальних витрат. У нашому випадку прибуток є комплексним (інтегральним), що складається з екологічного, економічного та соціального, а за характером функціонування – мультиплікативним, тобто таким, що багатократно підсилюється.

Можна констатувати, що на початку третього тисячоліття, бізнес стає інструментом для вирішення проблем захисту навколишнього середовища, а не джерелом виникнення таких проблем. З’являється все більше компаній, що прагнуть до радикальних змін у своїй діяльності з метою створення екологічно чистих продуктів – і не тільки в ім’я власного престижу, але й заради майбутнього планети.

Однією з перших галузей, що потребують корінних змін у стратегії розвитку, є туризм. Проблеми екологізації туризму почали обговорюватись досить недавно, хоча принципи екологічного туризму були закладені ще з незапам’ятних часів.

Останнім часом спостерігається підвищений інтерес до такої форми туристичної діяльності як екологічний туризм, який має зайняти відповідну нішу в економіці України. Термін „екологічний туризм” ще не користується великою популярністю навіть у сучасних пошукових системах (Internet), хоча на екотуризм вже припадає майже одна чверть всього ринку світового туризму. Термін „екотуризм” часто замінюють іншими таким, як „природний”, „зелений” чи „м’який туризм”. Однак ці терміни не є синонімічними і не можуть вважатися взаємозамінними, хоча ці різні види туризму і містять у собі деякі однакові елементи. Екотуризм – це один із видів природного туризму. Термін „екотуризм” трактується по-різному. Оскільки префікс „еко” означає вивчення загальних законів функціонування екосистем, то екотуризм можна розглядати як подорож з метою відпочинку та знайомства з новими регіонами та об’єктами і усвідомлення себе як складову частину природної або штучно зміненої екосистеми. Інакше кажучи, екотуризм – це культурний відпочинок на природі, який не завдає збитків навколишньому середовищу і дозволяє зберігати та відновлювати біологічну різноманітність та абіотичні умови існування живих організмів. Екотуризм орієнтує на відвідування територій природно-заповідного фонду, а це вимагає суворого дотримання правил охорони довкілля.

Екотуризм, як і будь-який інший вид туризму, повинен бути екологічно безпечний, доставляти задоволення туристам і приносити прибуток, а також відповідати природному та культурному середовищу. Відповідність середовищу означає, що стиль, об’єм і вид діяльності повинні відповідати розмірам та характеру ландшафту.

Головним для популяризації екотуризму є те, що він поєднує туризм і охорону довкілля, забезпечуючи, таким чином, економічні стимули охорони природи. Корисним є також підвищення суспільної свідомості та посилення розуміння взаємозв’язків між навколишнім середовищем і широким спектром культурних перспектив для суспільства. Ключова цінність екотуризму полягає в можливості забезпечити рівновагу між комерційною життєдіяльністю індустрії туризму та екологічною безпекою.

Отже, у цілому екологічне підприємництво – це розвиток підприємництва, суб’єктом якого є охорона навколишнього середовища. Це, насамперед, заборона на дії, які негативно впливають не тільки на сьогоднішній, а й на майбутній екологічний стан, це впровадження ідеї екобізнесу, тобто впровадження прибуткових, але чистих технологій. Пріоритетними є також заходи, які спрямовані на зменшення негативного впливу на навколишнє середовище безпосередньо чи опосередковано через скорочення питомого споживання ресурсів.

Найважливішим є створення державою за допомогою ефективних, непрямих та прямих, економічних інструментів і регуляторів сприятливого клімату для розвитку еколого орієнтованого бізнесу, екологізації економіки.

Екологізація економіки призводить до перегляду та коригування таких традиційних показників економічного зростання і прогресу, як доход на душу населення та валовий національний продукт. Ці показники ставлять в нерівне положення розвиток бізнесу, наприклад, у сфері видобутку первинних ресурсів, з одного боку, і у сфері ресурсозбереження – з іншого. За зростанням традиційних макроекономічних показників можна не помітити бомбу повільної дії, адже у разі деградації природних ресурсів та навколишнього середовища згадані показники підуть униз. Виходячи з цього, ООН запропонувала такий показник, як індекс гуманітарного розвитку, що розраховується на базі характеристик тривалості життя, рівня знань та рівня оволодіння ресурсами, необхідними для нормального життя. Існує також індекс сталого економічного добробуту, який враховує витрати екологічного характеру, пов’язані з нераціональним господарюванням.

У світі спостерігаються протилежні тенденції зміни індексу сталого економічного добробуту та показника виробництва внутрішнього валового продукту на душу населення. За висновком одного з авторів індексу сталого економічного добробуту Г. Далі „поки мірою людського добробуту залишається внутрішній національний продукт, на шляху перемін існують величезні перепони. Ринок бачить тільки ефективність, він не пристосований відчувати справедливість або стійкість”.

Стабілізація економіки України та її регіонів залежить від ефективності економічних реформ. Тому дуже важливими є заходи, які допоможуть створенню ринкових інструментів і регуляторів для розвитку всіх сфер бізнесу та сприятимуть екологізації економіки.

Дата добавления: 2014-11-25