Глобальні проблеми сучасності та суспільний прогресс

Тема 17

1. Поняття соціального прогнозування та його типи

2. Глобальні проблеми сучасності й шляхи їх вирішення

3. Перспективи соціального розвитку

Ключові терміни: глобалізація, прогноз, майбутнє, глобальні проблеми.

Поняття соціального прогнозування та його типи

Людська діяльність у своїй основі є діяльністю перетворюючою.

Людина в своїй свідомості не тільки відображає світ, не тільки пристосовується до навколишньої дійсності, але і перетворює світ своїми практичними діями. Разом з тим, людина передбачає результати своєї діяльності, передбачає майбутнє. Люди не можуть жити, не представляючи в тій чи іншій мірі перспективу, майбутнє, яке надає сенс цього в його тісному єднанні з минулим.

Проблема прогнозування пов'язана з вивченням законів матеріального світу і з застосуванням цих знань на практиці. Актуальність проблеми прогнозування обумовлена наступними чинниками: 1) ускладнилися процеси розвитку суспільного життя в умовах науково-технічного прогресу; 2) посилився драматизм історичної ситуації: проблеми війни й миру, боротьба з тероризмом, стан навколишнього середовища, енергетичні труднощі, боротьба зі СНІДом і іншими інфекційними захворюваннями; 3) розширилися обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісне і якісне різноманіття об'єктів прогнозування; 4) зросла соціальна, економічна, екологічна та інформаційна цінність прогнозів.

Отримання соціальних прогнозів в різних сферах суспільства має величезне значення для чіткої відповіді на питання про майбутню долю людства. Для розуміння сутності соціальних прогнозів необхідно з’ясувати зміст таких понять як «передбачення» і «прогнозування». У них зафіксована здатність бачити істотне в процеси і явища до того, як це виявлено в досвіді, на практиці, здатність суб'єкта, що пізнає, до випереджаючого віддзеркалення дійсності.

Прогнозування (від грец. prognosis – передбачення) являє собою вироблення обґрунтованого припущення про майбутній стан аналізованого об’єкта. Поняття «прогнозування» висловлює процес отримання знань про майбутнє у вигляді прогнозу на основі наукового знання.

Прогноз означає пророкування, припущення, прогностичну модель, що представляє собою науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому і про альтернативні шляхи, і терміни їх досягнення.

На відміну від прогнозування поняття «передбачення» відноситься до знань про майбутнє, отримані будь-якими шляхами та методами, в тому числі – й ненауковими. Прогноз, власне як і передбачення, це не план або програма дій. Щось з прогнозованого збувається, а щось залишається нездійсненим або збувається з принципово іншими наслідками, ніж це прогнозувалося раніше.

Характерною особливістю соціального прогнозування майбутнього є те, що майбутнє на відміну від минулого і сьогодення не існує, а виступає як деяка, далеко не єдина можливість. Графічно це можна представити у вигляді прямої лінії, що протягнулася від минулого до певної точки – сьогодення – й далі розходиться в усі сторони безліччю векторів, що втілюють можливі варіанти майбутнього.

Історично склалися наступні світоглядні підходи до вивчення майбутнього: релігійний, утопічний і філософський.

Релігійний підхід заснований на вірі в те, що майбутнє визначається надприродними силами, що його можна пізнати шляхом ворожіння або божественного одкровення. Вироблені релігією ідеї про кінець світу, про появу в майбутньому месії-спасителя надає потужний вплив на багато мільйонів людей. Виробляючи у них своєрідне уявлення про майбутнє.

Утопічний підхід заперечує сьогодення, абсолютизує майбутнє. Несправедливому і «нерозумному» справжньому пристрою суспільства утопісти протиставляють детально розписані, створені їх силою уяви, порядки справедливого майбутнього. Абсолютизуючи майбутнє, утопісти представляють його у вигляді завершеного феномена або системи, в якій майбутнім поколінням відводиться роль пасивних виконавців колись проголошених істин і скрупульозно розписаних правил поведінки.

Філософський підхід заснований на передбаченні майбутнього як наступній стадії розвитку природи і суспільства в рамках пізнання загальних закономірностей цього розвитку. Вже в давнину філософська думка виробила певні підходи до соціального прогнозування, що базуються на наступних концепціях історичного процесу: 1) на коловороті (циклічності), повторюваності соціального розвитку (Піфагор, що жив VI ст. до н.е.); 2) на песимізмі (ретроспективі), що стверджує, що людське щастя, розумний, справедливий устрій суспільства залишився десь позаду (старогрецький поет Гесиод і давньоримський поет Овідій); 3) на оптимізмі, вірі в постійно пройдений суспільний прогрес (Протагор, Демокрит, Епікур, Лукрецій Кар).

Сьогодні теоретичної розробкою та обґрунтуванням різних варіантів розвитку суспільства і людини в майбутньому займається футурологія (від лат. futurum – майбутнє та грецьк. logos – навчання). Цій сфері знання присвятили себе багато видатних вчених. Особливе місце серед футурологічних організацій займає Римський клуб – міжнародна неурядова організація, що об'єднала спантеличених проблемою виживання людства вчених, політиків, бізнесменів з різних країн. Сьогодні, за визначенням його першого президента Ауреліо Печчеї, «римский клуб» – це «невидимий коледж», мета якого «сприяти тому, щоб люди якомога чіткіше та глибше усвідомлювали труднощі людства», а також стимулювання встановлення нових відносин, політичних курсів та інститутів, які б допомагали виправленню сучасної ситуації.

Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ. Це дає можливість у процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сьогодення до майбутнього. Якщо закон розвитку будь-якого явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, але і зробити висновок про направлення і характер можливих змін.

Соціальне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву - сукупності даних, які утворюють певну систему наукових фактів і характеризують об'єкт прогнозування. До складу інформаційного масиву входять різні джерела: мас-медіа, політичні звіти, статистичні дані, радіопрограми, анкетні дані опитувань експертів, особистісні характеристики політичних лідерів, оцінки їх світоглядних переконань і т. ін.

Важливим у прогнозуванні є облік того соціального, економічного і науково-технічного фону, на якому розвивається об'єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов (зовнішніх факторів) обмежує розвиток об'єкта прогнозу в майбутньому, активно взаємодіє з ним.

Наслідком прогнозування перспектив розвитку суспільних явищ і процесів є пошукові, нормативні, комплексні та системні прогнози.

Пошуковий прогноз являє собою визначення можливих станів об'єкта в майбутньому на основі тенденцій, властивих йому в минулому і сьогоденні. Такий прогноз відповідає на питання, в якому напрямку відбувається розвиток, яким буде стан об'єкта прогнозування в певний період майбутнього. Прикладом таких прогнозів можуть бути прогнози чисельності народонаселення планети, розвитку комунікацій до того чи іншого конкретного року.

Нормативний прогноз визначає шляхи і терміни досягнення можливих, бажаних станів об'єкта на основі певних соціальних норм, ідеалів, потреб, цілей. На відміну від пошукового, нормативний прогноз будується у зворотному напрямку, тобто від наперед заданого стану об'єкта прогнозування до вивчення сучасних тенденцій і їхніх можливих змін, які забезпечують досягнення цього стану. Нормативне прогнозування є початковим етапом і необхідною умовою науково обгрунтованого планування, прогнозування та проектування.

Прогнозування може бути застосоване як до керованих, так і до стихійних процесів і явищ. Розрізняють наступні види прогнозів: короткострокове – на 1–2 роки; середньострокове – 5–10 років; довгострокове – 15–20 років і наддовгострокове – на 50–100 років.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прогнозування, які являють собою сукупність способів і процедур відбору та аналізу емпіричної інформації з метою побудови прогнозу. Австрійський футуролог Еріх Янч налічує близько 200 наукових методів, спеціальних методик, логічних і технічних способів пізнання майбутнього. Однак на практиці використовуються не більше 15–20 методів прогнозування. Умовно їх можна розділити на п'ять груп: 1) екстраполяція; 2) експертні оцінки; 3) моделювання; 4) історична аналогія; 5) сценарії майбутнього.

Метод екстраполяції заснований на поширенні висновків, отриманих із спостережень над однією частиною явища, на інші його частини. Якщо для заданої системи в минулому було характерним розвиток з певною постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість або прискорення залишається незмінним і на певний проміжок часу в майбутньому. Однак неправильний вибір тимчасових інтервалів прогнозування нерідко призводить до неспроможності продовження в майбутньому тенденцій минулого часу.

Експертні оцінки – це метод аналізу та дослідження складних проблем. Його суть полягає в проведенні експертами (провідними фахівцями в різних галузях науки і техніки) аналізу проблеми з подальшою формалізованою обробкою результатів. Узагальнена думка експертів приймається як найбільш вірогідне вирішення проблеми.

Метод моделювання дозволяє за допомогою моделі зробити прогноз майбутнього стану об'єкту. Існує кілька видів моделювання: предметне, фізичне, математичне, логічне, імітаційне або комп'ютерне.

Імітаційне, комп'ютерне моделювання – експериментальний метод дослідження і прогнозування динаміки складних систем за допомогою ЕОМ. Його можна визначити як процес конструювання моделі реальної системи з подальшим дослідженням і проведенням експериментів на цій моделі. Це особливо важливо при дослідженні складних соціально-економічних процесів на регіональному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може привести до непередбачених наслідків.

Окрім імітаційних моделей, які сьогодні є найпоширенішими методами вивчення і прогнозування глобальних процесів, широко використовуються історичні моделі – образи і сценарії майбутнього. Історичний підхід полягає у визначенні об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку системи і спирається на принцип детермінізму майбутнього.

Сценарієм є багатоваріантний прогноз, який об'єднує системний і історичний підходи до вивчення складних систем; в більшості випадків він носить описовий характер і широко використовується при побудові комплексних прогнозів. Сценарії з'ясовують: яким чином крок за кроком може бути реалізована певна теоретична ситуація; які існують варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій для того, щоб полегшити або уникнути певного розвитку подій.

На практиці жоден з розглянутих методів не може забезпечити високу надійність прогнозу. Тому зазвичай звертаються до комбінованих, комплексних методів. Такий підхід дає можливість усунути недоліки окремих методів, гарантувати велику точність і надійність прогнозів.

Типова методика прогнозування включає наступні елементи: передпрогнозна орієнтація (визначення об'єкту, предмету, проблеми, цілей, завдань, робочих гіпотез, методів, структури і організації дослідження); побудова вихідної моделі прогнозованого об'єкту; оцінка прогнозу; вироблення рекомендацій для ухвалення рішень.

Отже, прогноз дає можливість виявити можливі варіанти розвитку і вирішення проблем майбутнього, його взаємовиключні варіанти, стихійні і свідомі процеси, визначити тимчасові і просторові параметри. Прогнозування виконує певні функції: соціально-гносеологічну, евристичну, інтегруючу, нормативну, комунікативну, пошукову і тому подібне Воно дає розуміння історичної перспективи, допомагає визначити напрям соціально-економічного і політичного розвитку, правильно орієнтуватися в міжнародних подіях.

Глобальні проблеми сучасності й шляхи їх вирішення

Глобальні проблеми сучасності є проблемами загальнолюдського масштабу

Глобальні проблеми – це проблеми, які охоплюють весь світ і представляють загрозу для існування цивілізації. Вирішити їх силами однієї держави або навіть групи держав не можна. Тут необхідна світова співпраця на основі повного рівноправ'я, пошани, суверенітету кожного учасника, виконання взятих зобов'язань, норм міжнародного права.

Вчені згрупували глобальні проблеми в три основні групи. До першої групи відносяться: проблеми світу, війни, роззброєння, виживання. Друга група – це проблеми використання досягнень науково-технічного прогресу, демографічного, розвитку освіти, охорони здоров'я, культури. Третя група – це проблеми, пов'язані з природними ресурсами, енергією, продовольством, екологією.

Система глобальних проблем носить конкретно-історичний характер. Їх загострення може викликати кризу цивілізації. Сьогодні як ніколи створилася можливість тотального (загального) знищення цивілізації, необоротного порушення механізмів біосферних процесів Землі і навколоземного простору. Людство не може більше покладатися на стихійність в еволюції світопорядку. Сучасному світу потрібна стійкість, демократія, цивілізованість, ненасильність, що створюють умови для людського виживання.

Перспективи соціального розвитку

Вирішення глобальних проблем вимагає нового підходу до розуміння взаємодії держав і суспільних рухів.

Соціальний прогрес – це безперервний поступальний розвиток суспільства, в якому досягаються нові, вищі рубежі, рівні і кращі якісні його стани.

Важливою особливістю соціального прогресу є його односпрямований характер. Наукове передбачення дозволяє на основі знань певних закономірностей і тенденцій історичного розвитку знаходити практичні засоби для вирішення соціальних проблем. Другою особливістю соціального прогресу є зростання його темпів, динаміки, нестримності поступального розвитку. Для нього характерні так само: насиченість змінами і інтенсивність наукових відкриттів, технічних винаходів міжнародного обміну у сфері науки і культури.

Посилаючись на обмеженість природних ресурсів, дослідники сьогодні говорять про межі соціального прогресу. Проте історія свідчить про те, що наявність «певних» меж зростання соціального прогресу швидше може послужити стимулом суспільного розвитку, ніж гальмом, адже майбутні покоління, як це було й у минулому, знайдуть вихід з труднощів. Інтелектуальний прогрес людства допоможе розумно розпорядитися знаннями і знайти вихід з безвиході і криз.

Людина збільшує свій вплив на навколишній світ, у минулому – писемністю та книгодрукуванням, тепер – комп'ютерами, а у майбутньому – новими винаходами і нововведеннями.

Соціальному прогресу не загрожує вичерпання інтелектуальних здібностей людини і в цьому полягає його сенс.

Практика підтверджує, що провідними тенденціями соціального прогресу є зростання свободи людини, зростання гуманістичних цінностей, узгодження особистих і суспільних інтересів, консолідація демократичних сил в боротьбі з тероризмом, інтернаціоналізація суспільних стосунків, прагнення до справедливості, рівності, до гармонії стосунків людини з природою.

На шляху соціального прогресу сьогодні стали глобальні проблеми. Світ встав перед вибором – загинути або вижити. Ніколи в минулому історичний вибір не був таким чітким і однозначним. Покоління, що нині живуть, повинні знайти вихід не в трагічному епілогу, а в надихаючому пролозі загальнолюдської гуманітарізації, гуманізації і солідарності.

Гуманістична місія соціального прогресу – забезпечити реальний поступальний процес розвитку людства відповідно до об'єктивних закономірностей і тенденцій.

ТЕСТИ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Дата добавления: 2014-11-09