Літературний процес 1940-50-х років ХХ століття

Відродження української культури, започатковане у першій чверті століття, зокрема після революційних соціальних і національних катаклізмів, стало розстріляним відродженням, і наприкінці 30-х рр. жанрово-стильова, формальна різноманітність була зведена до єдиної соціалістичної «ноти», назагал вимальовувалася похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон'юнктурності, коли навіть поодинокі непересічні особистості поставали блідими тінями самих себе.

У центрі уваги тогочасної літератури перебував трагічний героїчний воєнний досвід, але глибинне, всебічне його осмислення було в тих умовах неможливим. Переважало парадне зображення війни — про ту ціну, якою дісталася перемога, майже не йшлося.

І все ж таки патріотична хвиля, спричинена боротьбою проти фашизму 1941-1945 рр. зумовила літературне пожвавлення, що було закріплене низкою художніх досягнень.

Тут доцільно назвати таких майстрів як О.Довженко, Ю.Яновський, І.Сенченко, Петро Панч. Правда, після постанов ЦК КПРС, дубльованих ЦК КПУ, було завдано одного з найболючіших ударів по патріотичній темі, і в українській «радянській» літературі спостерігаємо всі ознаки безчасся й запустіння.

Тематика творів 50-х — мажорна. Між тим дійсність давала мало підстав для мажору. Саме в повоєнні роки набуває поширення теорія безконфліктності, за якою літературі дозволялося аналізувати лише боротьбу добра і зла. І лише після смерті Й.Сталіна на II з'їзді письменників у 1954 р. у виступах М.Рильського, О.Довженка, О.Гончара, деяких білоруських, російських письменників було засуджено концепцію «ідеального героя», прояви безконфліктності. Зокрема О. Довженко проголосив: «...Нам так хочеться прекрасного, світлого життя, що жадане і сподіване ми мислимо часом як вже здійснене, забуваючи тим часом, що страждання з нами завжди, доки житиме людина на землі, доки вона буде радіти, кохати, творити».

Слід ще наголосити й на тому, що ситуація ускладнювалася тим, що українське мистецтво розвивалося в умовах майже цілковитої ізоляції від світових художніх (зокрема й стильових) процесів і тенденцій. Європейська мистецька інтелігенція перебувала під впливом фройдівського психоаналізу, феноменології Едмунда Гуссерля, екзистенціалізму Жана-Поля Сартра, то українська культура орієнтувалася на марксизм, як на «єдино вірне вчення», здатного вирішити всі проблеми. До того ж рамки соцреалізму сковували мистецьку творчість, процеси оновлення були непослідовними й половинчастими. Ще один важливий чинник для збіднення культури української - це замовчування творчості представників української діаспори, тісно пов'язаної із західним мистецьким світом.

Характерні особливості літератури означеного періоду

1. Головна тема творів — тема Батьківщини з духовно-історичними аспектами.

2. Основні жанри, всездатні і всюдисущі — нариси, статті, репортажі, портретні зарисовки, фейлетони, памфлети (як сатирично-викривальні у вихованні й агітації).

3. З часом приходить суто художнє осмислення подій: з'являються великі поетичні та прозові твори— цикли, поеми, повісті, романи.

4. Література, нарешті, стає різноманітнішою за змістом і формою, позбувається штучної романтизації, поверхового схематизму.

5. Спалах інтимної лірики, яка стала популярною, та сприймалася з хвилюванням.

6. Збагачення художньої творчості тематикою жанрами, стилями; ширшає масштаб узагальнень: стає різноманітною жанрова та стильова палітра, на якій з'являються народнопісенні, романтичні, символічні барви.

Отже, відбувалися своєрідні «переформування» у співвідношенні «людина і обставини», суб'єктивний чинник набував питомої ваги. Але все це реалізувалось у творах частково, в чомусь сильніше, в чомусь слабше. Крім того, українська література творилася не лише в самій Україні, що компенсувалося можливостями вільного худож­нього пошуку.

Дата добавления: 2014-11-09