Початок століття: доба бурхливих перетворень

• Якими були основні тенденції розвитку українських земель на початку ХХ ст.?
• Охарактеризуйте кожну з них своїми словами.

На початку ХХ ст. український народ не мав своєї держави. Його землі було переділено між Російською імперією та Австро-Угорською монархією. Економічні, політичні, соціокультурні процеси в кожному з регіонів значною мірою визначалися особливостями держави, до складу якої вони входили. Межа століть була характерною для українських земель завершенням промислової революції та переходом до індустріалізації*, суть якої полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісних змінах у структурі господарства (насамперед промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою).
Ці широкомасштабні, кардинальні зміни відбувалися у надзвичайно складних умовах, адже обидві держави, як і більшість країн світу, в 1900–1903 рр. пережили економічну кризу, 1904–1908 рр. позначалися депресією, і лише в 1910–1914 рр. – економічним піднесенням.
Рух до індустріального суспільства супроводжували суперечливі процеси модернізації суспільного та повсякденного життя.
Якщо характерною рисою економічного життя провідних європейських країн на початку століття стало завершення модернізації суспільства, то Російська імперія та Австро-Угорська монархія ще були на стадії початку реформ. Це надавало модернізації в цих країнах прискореного наздоганяючого характеру та обумовлювало певні диспропорції в економічному та суспільному розвитку: відставання аграрної сфери від індустріальної, різке розшарування населення, соціальне напруження тощо.
Попри швидкі темпи промислового розвитку, українські землі, як і держави, до складу яких вони входили, залишалися порівняно відсталими у техніко-економічному аспекті. Хоча розвиток промисловості в українських землях на початку XX ст. був прискореним, та, якщо виходити з можливостей, які відкривав тогочасний рівень науки, техніки, культури, слід визнати, що в українській економіці не відбулося достатніх якісних змін. Індустріалізацію не було завершено, її перервала Перша світова війна.

Економічний розвиток українських земель на початку ХХ ст.

• 

Порівняйте економічний розвиток Наддніпрянщини й західноукраїнських земель на початку ХХ ст.

Модернізаційний процес у Наддніпрянщині та західноукраїнських землях розпочався майже одночасно, однак його перебіг на цих територіях мав свої особливості та динаміку.
На початку ХХ ст. Наддніпрянська Україна перетворилася на основний вугільно-металургійний регіон Російської імперії з великими промисловими центрами: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький та Нікопольський залізорудний і марганцевий басейни, Південно-Західний цукровий район. Економіка дедалі більше інтегрувалася в загальноросійську, розширювалися зв’язки з іншими регіонами країни. Проте їхній економічний розвиток був суперечливим, адже їхня частка становила 70% видобутку сировини і лише 15% готової продукції Російської імперії. А оскільки вартість готової продукції значно перевищувала ціни на сировину, то економіка Росії отримувала від цього значну економічну вигоду. До того ж більшість населення проживала в селі, тому продукція сільського господарства переважала над промисловими товарами. Це впливало і на соціальний розвиток суспільства.

Західноукраїнські землі в економічному аспекті належали до найбідніших у Європі. Найбільш розвиненими галузями промисловості були: нафтова, деревопереробна, горілчана, видобуток бурого вугілля, кам’яної солі, гірського воску, розвивалися метало-оброблення та машинобудування. Продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, тютюнова, паперова, скляна, керамічна, а також виробництво фарб, мила, соди, де переважали дрібні підприємства ремісничого типу. Найпоширенішою галуззю залишалося ґуральництво. Одначе застосування передової техніки і в цих галузях відбувалося вкрай повільно. Так само набагато повільніше відбувались і зміни у соціальній сфері.
Розвиненіша в промисловому аспекті Наддніпрянщина, як і більшість індустріальних районів світу, в 1900–1903 рр. опинилася в економічній кризі, яка проявилась у скороченні виробництва, зменшенні робочих місць, зниженні платні, збільшенні робочого дня, зростанні безробіття тощо. Економічне піднесення знов відбулося лише у 1910–1914 рр. Тоді значно збільшилися видобуток вугілля, виробництво чавуну і сталі. На той час Наддніпрянська Україна виробляла майже 70% продукції важкої промисловості та 80–85% цукру всієї Росії.
У сільському господарстві українських земель зберігалося поміщицьке зем­леволодіння. Водночас в умовах розвитку капіталізму постійно відбувався процес соціального розкладу селянства: одні багатіли, інші бідніли. З 1906 р., з аграрною реформою у підросійській частині України, швидко зміцнювалась селянська приватна власність на землю і розвивались ринкові відносини. У Наддніпрянщині заможні селяни становили близько чверті сільського населення, у західноукраїнських землях 2/5 з усіх селянських господарств вважалися заможними. Водночас майже половина селянських господарств у всій Україні вважалися бідняцькими: їхні земельні ділянки не перевищували 3 десятин* на західноукраїнських землях і 5 десятин у підросійській частині.
Як у Наддніпрянщині, так і на західноукраїнських землях панування напівфеодальних форм господарювання та обезземелювання більшості селянства створювали додаткову дешеву робочу силу, яка не знаходила попиту. Наслідком цього була еміграція сільського населення на Кавказ, Далекий Схід, до Сибіру, а також до США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн.

• Визначте головні явища та процеси політичного життя і визвольного руху в українських землях у 1900–1914 рр.

На початку ХХ ст. зростає політизація українського суспільства, виникають численні політичні партії та громадські організації й рухи, висуваючи різноманітні цілі: від культурно-національної та політичної автономії до незалежності України.
Для більшості партій та організацій гаслом була боротьба за демократичні свободи, деякі намагались поєднати національно-демократичні погляди з ідеями марксизму.
Розстріл мирної демонстрації у Петербурзі на початку 1905 р. започаткував буржуазно-демократичну революцію, що охопила Російську імперію. Наддніпрянська Україна відразу долучилася до цих подій. Проте, поряд із загальноросійськими гаслами: ліквідація самодержавства, поміщицького землеволодіння, викупних платежів, встановлення демократичних свобод, восьмигодинного робочого дня, – українське населення намагалось розв’язати національне питання. Його вимогами були: скасування будь-яких національних привілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвитку української мови й культури. Ці вимоги були значною мірою реалізовані під час революції. Активно працювали над проектами надання Україні автономії українські депутати створеного під час революції представницького органу – Державної Думи Росії.

Україна в роки Першої російської революції 1905-1907 рр.

Проте влітку 1907 р. революція зазнала поразки. Розпочалися політичні репресії. Численні партії, які діяли в Україні в період революції 1905–1907 рр., після її поразки занепали або опинились у підпіллі. Були заборонені «Просвіти», український друк, українська мова як мова навчання, вживання слів «Україна», «український народ», а 1914 р. – навіть святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Нове піднесення визвольного руху було зупинено війною.

Україна в 1907-1914 рр.

Автономія (від грец. auto – сам і uomo – закон) – право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією.
Культурно-національна автономія – надання етнічній спільноті, що становить меншість у державі, певної самостійності в питаннях організації освіти, інформаційних форм культурного життя (право створення націо- нальних шкіл, бібліотек, театрів тощо), реалізується через такі організаційні форми, як національні культурні центри, громадські ради, асоціації, земляцтва.

Дата добавления: 2014-11-26