Знайомимось ближче. Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) історик, літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) історик, літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, лідер українського національно-визвольного руху першої чверті ХХ ст. Народився у м. Холмі (нині територія Польщі). По закінченні Київського університету проводив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва. Водночас брав активну участь в громадсько-політичному житті: один із засновників Національно-демократичної партії в Галичині, а згодом Товариства українських поступовців. Неодноразово був заарештований царським урядом.

У 1917 р. обраний Головою Української Центральної Ради, яку очолював до останніх днів її існування.

У квітні 1919 р. М.Грушевський залишив Україну і виїхав до Праги, де зосередився на науковій роботі. У 1924 р. повернувся до України, був обраний академіком і працював в галузі вітчизняної та всесвітньої історії. Автор найважливіших праць: ”Історія України – Руси”, ”Нарис історії українського народу”, ”Історія української літератури” та ін., в яких зазначав, що українське життя повинно насамперед знайти себе, з’ясувати свої можливості, завдання й інтереси, брати для себе все, що може бути корисним. Закликав не просто шукати ідеалів у минулому, а вирішувати національне питання в дусі справжнього демократизму, в інтересах народних мас.

Помер М.Грушевський у 1934 р., похований у Києві.

1. Які факти діяльності М.Грушевського в українському національно-визвольному русі вам вже були відомі?
2. Чого нового дізнались?
3. Чому М.Грушевського позиціонують як одного з найвидатніших діячів України?

З перших днів існування УЦР її авторитет серед українського народу почав швидко зростати, оскільки вона обстоювала близькі для нього соціалістичні ідеї та національно-територіальну автономію. Ці ідеї стали для УЦР програмними. Проте її лідери певний час свідомо ухилялись від обговорення гострих соціально-економічних питань, дотримуючись гасла “Національна справа перш за все – соціальна потім”. Вони побоювались, що зосередженість на соціальних аспектах може розколоти національний рух. Подальший розвиток політичної ситуації в Україні показав хибність такої політики. Вона обернулась для УЦР втратою соціальної підтримки серед трудящих верств українського населення.

Звернімося до джерел З відозви Центральної Ради “До українського народу ” 9(22) березня 1917р. Народе український! Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям РОСІЇ. Настав час і твоєї волі й пробудження до нового вільного, творчого життя після більш як 200-літнього сну. Уперше, Український тридцятимільйонний народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш собі сам кращу долю кувати....Ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі... Народе Український! Селяни, робітники, солдати, громадяни, духовенство і вся українська інтелігенція! Додержуйтесь спокою, не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад у житті, але разом, щиро і уперто беріться до роботи: до гуртування в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибирайте своїх Українських людей на всі місця... Організуйтесь! Коли з’явився і чому присвячений цей документ? Що він проголошує? Кого і до чого він закликає? Яку інформацію про створення Центральної Ради він містить?

Українська революція швидко набирала силу. Вже 19 березня (по новому стилю 1 квітня) 1917 р. відбулася маніфестація, в якій брало участь 100 тис. осіб. Під українськими прапорами йшли військові, студенти, учні, робітники. На майдані Міської ради М.Грушевський виголосив промову, в якій закликав домагатися автономії України.

Дата добавления: 2014-11-26