Антична філософія: етапи розвитку, загальні особливості, античний погляд на світ

Лекція 4.

Антична філософія, висунувши та розробивши цілу низку ідей, являє собою колиску не лише європейської філософії, а й культури загалом. Вивчаючи вихідні ідеї античної філософії, можна простежити розвиток людського мислення від простої єдності до диференційованої багатоманітності та свідомої деталізації. Ідеї античної філософії донині пронизують науку, філософію, духовне життя суспільства.

ФІЗИС (або ФЮЗИС) — з давньогрец. — природа; у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.

АРХЕ - з давньогрец. — початок; перший, вихідний головний пункт; засада. У давньогрецькій філософії — універсальний початок усього сущого.

АТОМ – (дослівно - неподільний, неруйнівний); найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

КОСМОС - з давньогрецької: порядок, краса, влаштування, оздоблення; розу­міння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.

ІДЕЯ (або ЕЙДОС) – дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що позначає внутрішню неподільну цілість будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модернізованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

ГІЛЕМОРФІЗМ - (з давньогрец.: гіле та морфе) — за Аристотелем, вихідні складові будь-якого сутнього; матерія — невизначений пасивний матеріал; форма — активне впорядкування матерії.

НООС (або НУС) — з давньогрец. — розсудок, розум, мудрість; у давньогрецькій філософії — Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

АТАРАКСІЯ - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії — душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдоско­налення прихильник мудрості.

Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та загальні особливості

Слово “античний” в перекладі з латинської означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до “античної філософії” входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття “антична філософія” ширше від поняття “давньогрецька філософія”, бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії.

Зазначену відмінність понять чітко видно у розгляді етапів розвитку античної філософії:

1 етап — натурфілософський (фізичний) або рання класика (VII— V ст. до н.е.)

2 етап — висока класика (V—ІV ст. до н.е.)

3 етап — пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До нього входять періоди:

• елліністична філософія (IV—І ст.до н.е.).

• олександрійська філософія (І ст. до н.е. — V—VІ ст.).

• римська філософія (І—VI ст. н.е.).

Отже, на двох перших етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець і філософствування, і філософської поведінки.

Найважливіші особливості античної філософії:

1. саме в античному світі вона вперше відокремилась від інших сфер діяльності і постала як автономний напрям знання та пізнання

2. антична філософія була також відкритою і доступною (для усіх вільних громадян, крім жінок)

3. терпимою до різних думок і позицій,

4. динамічною і пластичною. Останнє проявилось у тому, що в античній філософії були наявні зародки різних напрямів подальшої філософії.

Чому ж завдячує антична філософія такими своїми якостями? Відповісти на це запитання означає зрозуміти, які умови й донині необхідні для нормального розвитку філософії і побачити в історії античної філософії деякі виходи на сучасність. Серед умов, що сприяли появі феномену античної філософії, виділимо такі:

• географічно-кліматичні — розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної “природної лабораторії” для випробовування людської кмітливості, розумності та активності;

• культурно-історичні — Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку";

• соціальні — високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, багатоманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію);

- відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

- талановитість, активність та рухливість стародавніх греків.

Отже:

- антична філософія є першою історичною формою європейської філософії;

- в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула авто­номного характеру розвитку,

– завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

Дата добавления: 2014-11-09