Види грошових систем

Грошові системи можна класифікувати за кількома критеріями [39]:

Від ступеня втручання держави в економічні відносини:

Неринкові грошові системи – вирішальна роль належить уряду, який визначає влаштування грошового

обігу, а банки стають виконавцями уряду, їх роль підпорядкована урядові. Існує значне обмеження в функціонуванні грошей (талони, картки та ін.)

Ринкові грошові системи характеризуються тим, що до мінімуму зведено втручання державних органів у грошову сферу, а вирішальну роль в організації та функціонуванні грошової системи відіграють законодавчі органи країни та центральний банк.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

Відкриті грошові системи характеризуються мінімальним втручанням держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у нерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості ва-люти, ринковому механізмі формування валютного курсу.

Закриті грошові системи передбачають використання валютних обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. Валютні обмеження проявляються в адміністративному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу

Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

Саморегульовані – це системи, які базуються на обслуговуванні грошового обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами.

Регульовані – базуються на обігових паперових і металевих грошових знаках, які не володіють власною внутрішньою вартістю

За формою грошей в обігу:

Система металевого обігу (саморегульована), коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти розмінні на метал. Історично виступали у формах біметалізму – роль загального еквіваленту законодавчо закріплена за золотом та сріблом, та монометалізму – роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм).

Система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей, що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими.

Поділ грошових систем за ознакою ринкового та неринкового типу важливий для визначення місця грошової системи в господарському механізмі. Для ринкових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу, а в неринкових системах переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий механізм діяв і в нашій країні.

Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу. Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. В такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, а регулювання безпосередньо поширюється на зміст грошових операцій. Такий тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці, якою була система управління економікою колишнього СРСР. Він обумовлює підрив самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. В зв'язку з цим у конкретний період часу безпосередньо в обігу (функція грошей як засобу обігу) знаходилася кількість монет, необхідна для реалізації товарів згідно з законом грошового обігу. Якщо через зміну обсягу виробництва і реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалась, то відповідна кількість монет вилучалась з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні виробництва і товарного обігу монети, що становили скарб, надходили в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалось стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалась на рівні потреби обігу в грошах.

Що стосується грошової системи України, то саме становлення України як незалежної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка б забезпечила можливість керувати грошовим оборотом та грошовим ринком. Організаційно-правові засади створення власної грошової системи були закладені у прийнятому 20 березня 1991 р. Законі України «Про банки і банківську діяльність».

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи.

Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералізації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та проведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості національних грошей.

Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р.

Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу.

Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Провідні складові елементи грошової системи України наведені в табл. 4.4 [39].

Сучасна грошова система порівняно з металевою та її певним різновидом – металево-паперовою має більше елементів, вони більш різноманітні, мають складніші взаємозв’язки.

Таблиця 4.4

Дата добавления: 2014-11-08