Загальний догляд за хворими 1 страница

1. У приймально-діагностичному відділенні загальний догляд за хворими включає:

А) Первинний огляд хворого, під час якого оглядають волосисті частини тіла хворого на наявність педикульозу та відкриті шкірні покрови для виявлення шкірних захворювань:

а) При виявленні педикульозу:

- волосся обробляють одним із засобів (0,15% водно-емульсійний розчин карбофосу, 5% мазь метилацетофосу, 0,25% водно-емульсійний розчин дикреазилу, 10% водно-мильно-гасова емульсія) шляхом ретельного втирання у волосся;

- голову накривають целофановою косинкою на 15-20 хвилин;

- промивають волосся теплою водою з милом та обполіскують 6% розчином столового оцету;

Для спеціальної санітарної обробки волосся при педикульозі можна використовувати сучасні високоефективні протипедикульозні засоби: препарат «Несцид», шампунь «Брек», засіб «Локодин».

Методика застосування шампуню «Брек»:

- перед вживанням засіб ретельно збовтують;

- 25-50 грамів шампуню ретельно втирають у волосисті частини тіла;

- через 30 хвилин змивають теплим водним розчином столового оцту (1:1);

- волосся розчісують густим гребенем і промивають теплою водою;

Методика застосування засобу «Локодин»:

- препарат утирають у корінь волосся за допомогою губки;

- через 20-30 хвилин волосся ретельно промивають теплою водою з милом і розчісують;

- при використанні засобу необхідно захищати слизову оболонку очей, носа, рота;

- не рекомендується застосовувати у дітей до 5 років, у вагітних, хворих шкірними захворюваннями та при схильності до алергійних реакцій;

Б) Визначення антропометричних даних: ріст і маса тіла хворого. Ці дані дуже важливі, тому що:

- співвідношення росту та маси тіла дозволяє чітко визначити конституціональні особливості хворого, наявність надлишкової (ожиріння) або недостатньої (зниження) маси тіла;

- доза більшості медикаментів розраховується на 1 кг маси тіла хворого

В) Санітарно-гігієнічна обробка хворого, що проводиться у приймальному відділенні з обліком:

- загального стану хворого;

- характеру його хвороби або травми;

+ При вкрай важкому стані хворого (гострий інфаркт міокарда, шок, гостра профузна кровотеча, судомний синдром, коматозний стан і т.п.):

- санітарно-гігієнічна обробка не проводиться;

- хворий терміново транспортується у відповідне відділення, де йому надають невідкладну допомогу;

+ При тяжкому стані хворого проводиться гігієнічне обмивання хворих:

- мочалкою, змоченою мильним розчином, обмивають голову, тулуб, кінцівки;

- особливо ретельно обмивають місця інтенсивних фізіологічних виділень: пахвові та пахові ділянки, під молочними залозами, промежину;

- роблять ополіскування чистою водою та обтирання хворого чистим рушником;

+ При задовільному стані хворий приймає гігієнічну ванну або душ під спостереженням медичного персоналу, температура води 35-36°С;

Г) Транспортування хворих у відділення може бути здійснено декількома способами, залежно від стану хворого:

- при задовільному стані хворих направляють у відділення пішки у супроводі медичного працівника;

- при стані хворого середньої тяжкості транспортувати необхідно у положенні сидячи в креслі-каталці або лежачи на каталці;

Рис. 1

- при тяжкому стані хворого транспортування здійснюють у положенні лежачи на каталці або на носилках;

Рис. 2

Д) Перекладання хворого з каталки (носилок) на ліжко проводиться при дотриманні певних правил:

- ножний кінець каталки (носилок) розміщають перпендикулярно до головного кінця ліжка;

- у перекладанні беруть участь три медпрацівника:

а) перший підкладає руки під голову та плечовий пояс хворого;

б) другий – під тулуб і сідниці;

в) третій – під ноги (одна рука під стегна, а інша – під гомілки);

- хворого одночасно піднімають і перекладають на ліжко;

Рис. 3

2. Загальний догляд за хворими у відділенні стаціонару:

А) Гігієна ліжка:

- найчастіше в лікарнях використовуються нікельовані ліжка, тому що вони легше піддаються дезінфекції;

-розташовувати ліжко треба так, щоб головний кінець його перебував біля стіни і підхід до ліжка був вільним по обидва боки;

-сітка ліжка повинна бути добре натягнута, з рівною поверхнею, поверх сітки укладається матрац у чохлі;

-для деяких хворих (із травмами або захворюваннями хребта) між сіткою та матрацом розміщують дерев'яний щит;

-постільна білизна (простирадла, підодіяльник, наволочка) повинна мінятися не рідше одного разу в 7 днів;

-для забезпечення зручного положення в ліжку тяжких або післяопераційних хворих використовується функціональне ліжко, що складається із трьох рухливих секцій, положення яких можна міняти;

Б) Сучасні функціональні ліжка обладнані приліжковими столиками, штативом для систем внутрішньовенного вливання, секціями для підкладних суден і сечоприймальників:

-залежно від тяжкості захворювання і стану хворого розрізняють наступні види положення хворого в ліжку:

а) активне (вільний режим) – хворий безсторонньої допомоги може займати будь-яке положення в ліжку, вставати, ходити і т.п.;

б) пасивне – хворий без сторонньої допомоги не може прийняти зручне положення, не може міняти його, пересуватися в ліжку;

в) змушене – стан, при якому хворий самостійно, внаслідок хвороби (активне змушене), або по призначенню лікаря (пасивне змушене) займає таке положення в ліжку, при якому поліпшується його стан;

В) Зміна постільної та натільної білизни:

- залежно від стану хворого використовують різні методи зміни натільної та постільної білизни;

- хворий, що перебуває на вільному режимі, може самостійно поміняти натільну та постільну білизну;

- тяжким хворим заміну білизни проводить медичний персонал із мінімальною витратою сил хворого;

Рис. 4

· спочатку замінюють простирадла, для чого використане простирадло скачують у валик від головного кінця до таза, а чисте простирадло акуратно, без складок, стелять;

· потім повністю забирають використане простирадло і до кінця стелять чисте;

· роблять заміну наволочки та підодіяльника;

· - для зміни у тяжкохворого натільної білизни (сорочки) необхідно:

Рис. 5

· кінці сорочки обережно підняти до пахвових западин;

· підняти руки хворого та згорнуту в шиї сорочку з боку спини зняти через голову;

· повністю зняти сорочку з рук хворого;

· одягають сорочку у зворотному порядку: спочатку всовують руки в рукава (якщо якась рука травмована - починають із неї);

· потім сорочку переміщають через голову хворого та акуратно розправляють на тілі хворого;

Г) Особиста гігієна:

- не тяжкі хворі самостійно виконують процедури особистої гігієни: умивання, прийом гігієнічної ванни або душу, догляд за порожниною рота і т.п.;

- хворим із ліжковим режимом допомогу у проведенні заходів особистої гігієни надає медперсонал:

а) умивання хворого проводять із використанням вологої губки або серветки, руки хворого миють із милом, миття голови проводять один раз на тиждень теплою водою із шампунем (рис. 6);

Рис. 6

б) жінкам, а також хворим, що страждають неутриманням сечі та калу, щодня проводять підмивання, для чого:

Рис. 7

-під таз хворого підкладають гумове або металеве судно;

-ноги згинають у колінних суглобах і помірно розводять стегна;

-лівою рукою на ділянку статевих органів і промежини тонким струменем ллють теплий розчин антисептика (фурацилін, блідо-рожевий розчин марганцевокислого калію), а правою - пінцетом або корнцангом із ватним тампоном протирають шкіру в цих місцях у напрямку від піхви до заднього проходу;

-у такому ж порядку протирають шкіру сухим тампоном;

Д) Догляд за шкірою:

- у хворих, які тривалий час перебувають на ліжковому режимі, можуть з'явитися різні зміни стану шкіри (висипання, попрілості, пролежні і т.п.);

- для профілактики ураження шкіри у тяжких лежачих хворих необхідно щодня протирати шкіру рушником або серветкою, змоченими камфорним спиртом або розведеним столовим оцтом (1 столова ложка на склянку води);

- особливо ретельно необхідно обробляти найбільш уразливі місця: за вухами, пахові ділянки, хрестець, під молочними залозами;

Е) Профілактика пролежнів:

- найбільш часто пролежні утворюються у тяжких, виснажених хворих у тих місцях, де шкіра близько передлежить до кісткових утворень (а);

Рис. 8

- для запобігання утворенню пролежнів необхідно стежити за станом ліжка (сухе, без складок);

- по можливості частіше міняти положення хворого, проводити легкий масаж зон можливого утворення пролежнів;

- використовувати підкладні гумові кола, накриті чистою пелюшкою, ватно-марлеві кола;

- з появою перших ознак пролежня (біль, почервоніння, злущування епідермісу) проводити обробку шкіри в цій зоні антисептиками, камфорним спиртом, опромінювати еритемними дозами УФО;

- найбільш ефективно для профілактики пролежнів використовувати для тяжких хворих спеціальні ліжка – клінетрон;

И) Гігієна ротової порожнини важлива для профілактики можливих ускладнень (стоматиту, гінгівіту, паротиту):

- щоденний ранковий і вечірній туалет ротової порожнини з використанням зубної пасти;

- полоскання порожнини рота після кожного прийому їжі;

- тяжким хворим роблять обробку порожнини рота за допомогою ватного тампону, змоченого 5% розчином борної кислоти або 2% розчином гідрокарбонату натрію;

- з появою запальних змін слизової оболонки проводять полоскання ротової порожнини розчинами антисептиків (фурацилін, риванол, мікроцид);

Вимірювання температури тіла і її реєстрація

А) Температура тіла – один з основних показників стану хворого, її рівень може свідчити про характер захворювання, особливості його перебігу і тому має важливе діагностичне і прогностичне значення (у нормі температура тіла становить 36,2 – 37,0°С);

Б) Вимірювання температури тіла у стаціонарних хворих, як правило, проводиться два рази на добу: ранком о 6-7 годині і ввечері – о 17-18 годині

(у ряді випадків, для більш точного визначення коливань добової температури, за призначенням лікаря температуру тіла вимірюють кожні 2-3 години – порціонна термометрія);

В) Методика проведення термометрії:

- найчастіше вимірювання здійснюють у пахвовій западині з використанням ртутного термометра;

-шкіру пахвової ділянки ретельно витирають від поту;

-термометр виймають із дезрозчину, промивають під проточною водою, витирають насухо і струшують до повного переходу ртуті з капілярної трубки у резервуар;

-відводять руку убік, резервуар термометра розміщають у пахвовій ямці і руку притискають до тулуба;

-результат термометрії фіксують після 7-10-хвилинної експозиції;

-у дітей нерідко термометрію проводять у паховій складці або ротовій порожнині;

У наш час у медичній практиці досить широко застосовуються електричні термометри, робота яких заснована на принципах термопари:

-вимірювання температури тіла за допомогою електротермометра проводять шляхом прикладання його до певної частини тіла;

- експозиція в межах 10-15 секунд, після чого на екрані термометра з'являється температура тіла з точністю до десятих часток градусу;

-переваги таких термометрів у тому, що протягом короткого часу можна виміряти температуру різних ділянок тіла, а це важливо для діагностики ряду захворювань;

Г) Пропасниця і її види: Підвищення температури тіла понад 37,0°С називають пропасницею (febris). У з алежності від рівня коливань температури тіла виділяють кілька типів пропасниці:

а) постійна пропасниця (febris continua), при якій різниця між максимальною та мінімальною температурою не перевищує 1°С;

б) пропасниця, що попускає (febris remittens), яка характеризується коливаннями температури понад 1⁰ С;

в) гектична пропасниця (febris hectica) – різновид пропасниці, що попускає, при якій коливання між ранковою та вечірньою температурою тіла досягають 3-4°С і більше;

г) переміжна пропасниця (febris intermittens), для якої характерно періодичне чергування протягом доби високої температури тіла з нормальною або навіть зниженою;

д) поворотна пропасниця (febris reccurens) характеризується чергуванням періодичного підвищення температури протягом декількох днів, а потім зниженням її до нормальних або субнормальних цифр;

е) хвилеподібна пропасниця (febris undulans), для якої характерно щоденне поступове підвищення температури до високих цифр із наступним поступовим зниженням її до норми, цій пропасниці властива циклічність таких коливань;

ж) збочена пропасниця (febris inversus) характеризується підвищенням температури тіла в ранкові години і зниженням її у вечірній час;

з) неправильна пропасниця (febris irregularis) проявляється відсутністю будь-якої закономірності температурних коливань;

и) криза – різке зниження температури тіла з високих цифр до нормальних або субнормаль них;

к) лізис – поступове зниження температури тілаз високих цифр до нормальних або субнормаль них;

Д) Догляд за хворими з пропасницею:

а) хворі з пропасницею виснажуються швидше інших, тому вони вимагають більш турботливого підходу;

б) при стабілізації температури на високих цифрах у хворих з'являється сухість у роті, головний біль, серцебиття, спрага; у таких хворих можуть спостерігатися галюцинації, марення, втрата свідомості, порушення дихання, зміна артеріального тиску тощо;

в) при гіпертермії (39-40°С і вище), крім виконання лікарських призначень, доцільно застосовувати холодний компрес на голову або прикладання міхура з льодом на ділянку чола;

г) з появою марення, галюцинацій, психічного і фізичного збудження у хворого необхідно терміново запросити лікаря;

д) у хворих із пропасницею важливе значення має постійний контроль за станом серцево-судинної (пульс, АТ) і дихальної систем (частота і ритм дихання);

е) годування хворих із пропасницею варто проводити малими порціями в той час, коли температура тіла відносно нижче (ранок і день);

ж) особливо ретельний нагляд необхідний за хворими в період критичного зниження температури, при якому може спостерігатися падіння судинного тонусу (колапс), зниження артеріального тиску, зменшення кількості виділюваної сечі (олігурія), розвиток кисневого голодування тканин (гіпоксія), що проявляється ціанозом або акроціанозом;

з) при розвитку зазначеної ситуації необхідно забезпечити зігрівання хворого, поліпшити кровопостачання головного мозку (підняти ножний кінець ліжка), при підвищеній пітливості систематично міняти натільну і постільну білизну;

и) при раптовому погіршенні стану хворого терміново запросити чергового лікаря;

Методи введення лікарських препаратів

1. Введення лікарських препаратів в організм хворого:

- зовнішній спосіб – введення медпрепаратів через шкірні покриви, слизові оболонки або дихальні шляхи;

- внутрішній спосіб (ентеральне введення) – введення через рот (per os, перорально), під язик (сублінгвально), через пряму кишку (per rectum, ректально);

- ін’єкційний спосіб (парентеральне введення) – введення безпосередньо у кров або тканини організму шляхом різних видів ін’єкцій;

А) Зовнішнє застосування лікарських речовин може бути виконане у вигляді:

- безпосереднього нанесення на шкіру або слизові оболонки у вигляді мазей;

- закапування лікарських препаратів на слизові оболонки очей, носа або в зовнішній слуховий прохід;

- застосування компресів, коли лікарським препаратом у вигляді розчину або мазі просочують серветку необхідного розміру і закривають нею уражену ділянку, поверх серветки накладається компресний папір, шар вати, і усе фіксується бинтовою пов'язкою;

- розтирання, для якого невелику кількість теплого лікарського препарату наносять на долоню і розтирають на шкірі в зоні патологічного процесу доти, поки долоня не стане сухою, а шкіра гіперемованою;

- інгаляцій, при яких лікарські речовини вводяться в дихальні шляхи через спеціальний апарат – інгалятор у вигляді пари або аерозолів;

Б) Внутрішнє застосування.

Прийом медпрепаратів через рот (перорально) -найпоширеніший і найзручніший спосіб введення лікарських речовин:

а) ліки застосовуються у вигляді таблеток, пігулок, капсул, порошків, крапель або мікстур

+ перевага даного методу:

- простота, зручність, можливість застосування хворим самостійно;

+ недоліки методу:

- тривалий період з моменту прийому препарату до надходження його у кров у достатній (терапевтичній) концентрації;

- більша ймовірність руйнування лікарського препарату ферментами шлунково-кишкового тракту;

- можливість подразнюючої дії окремих препаратів на шлунково-кишковий тракт;

- складність у забезпеченні тривалої терапевтичної концентрації препарату в крові;

- труднощі, а іноді й неможливість введення препарату цим шляхом у хворих із порушеннями ковтання, після операцій на органах шлунково-кишкового тракту;

б) Ректальне введення лікарських речовин:

- застосовують найчастіше при захворюваннях прямої кишки (геморой, тріщина прямої кишки, проктит);

- препарати вводять у вигляді ректальних свічок, мікроклізм або краплинних клізм;

- при цьому методі введення досягається безпосередній контакт лікувального препарату зі слизовою оболонкою прямої кишки;

в) Сублінгвальне введення лікарських препаратів:

- забезпечує швидке і повноцінне усмоктування лікарської речовини завдяки активній усмоктувальній здатності слизової порожнини рота;

- препарати не руйнуються під дією ферментів шлунково-кишкового тракту;

- фармакологічна активність при сублінгвальному введенні перевищує таку при ентеральному прийомі прапарата;

- цей метод застосовується найчастіше для введення медпрепаратів швидкої дії (нітророгліцерин, валідол і т.п.);

В) Парентеральне введення – це ин’єкційний метод введення в організм лікарських препаратів, минаючи травний тракт, безпосередньо в кров, лімфатичні судини, порожнини (черевна, плевральна, порожнина суглобів) і тканини організму;

а) парентеральне введення лікувальних препаратів проводиться шляхом і н’єкцій (внутрішньошкірних, підшкірних, внутрішньом'язових, внутрішньопорожнинних) або в ливань (внутрішньовенних, внутрішньоартеріальних, ендолімфатичних, внутрішньокісткових);

- загальні правила виконання ін’єкцій:

· перед проведенням ін’єкції медична сестра повинна вимити руки з милом, а потім обробити їх марлевим тампоном, змоченим 70° спиртом;

· при проведенні ін’єкції хворий повинен лежати, ця вимога є обов'язковою при проведенні внутрішньом'язових і внутрішньовенних ін’єкцій, внутрішньовенних вливань;

· перед набиранням ін’єкційного розчину в шприц або перед заповненням системи для внутрішньовенних вливань необхідно уважно прочитати на ампулі або флаконі назву лікарського препарату і визначитися в його відповідності лікарському призначенню;

· необхідно також звернути увагу на зовнішній вигляд розчину (він повинен бути прозорим, без осаду на стінках і дні ампули, без сторонніх домішок), термін придатності, дозу препарату в ампулі і метод введення;

· при виявленні хоча б однієї невідповідності лікарського препарату зазначеним вимогам (нечіткий напис на ампулі або флаконі, нечітка вказівка на дату випуску і термін придатності, зміна кольорів розчину, поява в ньому сторонніх домішок або осаду) його варто вважати непридатним до застосування;

· при використанні ампульного розчину вузьку частину ампули протирають ваткою, змоченою етиловим спиртом, спеціальною пилкою надпилюють й обережно відламують верхівку ампули, голку на шприці вводять в ампулу таким чином, щоб вона не торкалася зовнішніх стінок ампули, і через голку набирають розчин у шприц;

· при використанні розчину із флакона металеву кришку протирають спиртом, потім стерильним інструментом знімають центральну частину кришки, гумову пробку протирають етиловим спиртом і проколюють її голкою, через яку набирають розчин у шприц;

Рис. 9

· у тих випадках, коли лікарський препарат знаходиться у флаконі в порошкоподібному вигляді, його попередньо розчиняють стерильним фізрозчином, водою для ін’єкцій або 0,25-0,5% розчином новокаїну;

· після введення розчинника голку від'єднують від шприца, флакон енергійно струшують і очікують повного розчинення препарату, на що вказує повна прозорість розчину;

· при наявності в шприці повітряних пухирців їх необхідно видалити, для цього шприц розміщають голкою нагору і повільним рухом поршня в напрямку голки витискують залишки повітря разом із пухирцями;

б) Внутрішньошкірні ін’єкціїзастосовують із діагностичною метою (внутрішньошкірні проби) і профілактичною метою (введення вакцин);

Техніка внутрішньошкірної ін’єкції :

Рис. 10

- місце ін’єкції найчастіше - медіальна поверхня передпліччя,

рідше - ділянка спини, перикардіальна зона;

- шкіру двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом;

- тонкою голкою проколюють шкіру під гострим кутом таким чином,

щоб вістря голки потрапило під роговий шар;

- повільним натисканням на поршень шприца вводять 0,1-0,2 мл препарату;

- голку витягають і шкіру знову протирають спиртом;

в) Підшкірні ін’єкції :

- застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність швидкого надходження лікарського препарату в організм;

- основні місця для підшкірних ін’єкцій: зовнішня поверхня плеча, передньо-бокова поверхня стегна, підлопаткова ділянка;

Техніка підшкірної ін’єкції :

Рис. 11

- шкіру в місці ін’єкції двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом;

- лівою рукою (першим і другим пальцями) шкіру в місці ін’єкції збирають у складку;

- енергійним рухом проколюють шкіру в основі складки, уводять голку в підшкірну клітковину на глибину 1,5-2,0 см і повільно вводять ін’єкційний розчин;

- швидким рухом витягають голку і місце уколу протирають ватною кулькою, змоченою в етиловому спирті, що притискають на кілька хвилин до місця уколу;

- при введенні масляних розчинів (камфора, тестостерон-пропіонат і т.п.) їх попередньо треба підігріти в нерозкритій ампулі;

г) Внутрішньом'язові ін’єкціїє найпоширенішим видом ін’єкційного введення лікарських препаратів, тому що м'язи мають широку мережу кровоносних і лімфатичних судин, що сприяє більш швидкому і повному усмоктуванню введеного препарату.

Найчастіше внутрішньом'язові ін’єкції проводяться у верхньо-зовнішній квадрант сідниці, рідше - у м'язи стегна (передня поверхня)

Техніка внутрішньом'язової ін’єкції :

Рис. 12

- хворий лежить на животі (якщо ін’єкція в сідничну ділянку) або на спині (якщо ін’єкція в м'язи стегна);

- після обробки шкіри етиловим спиртом великим і вказівним пальцями лівої руки розтягують шкіру в місці ін’єкції;

- швидким рухом вводять голку в м'язи на усю довжину голки (5-6 см);

- потягуючи поршень шприца у зворотному напрямку, перевіряють, чи не потрапила голка в кровоносну судину (поява крові в шприці);

- з появою крові в шприці голку витягають і проводять ін’єкцію в іншому місці;

- при відсутності крові в шприці повільно вводять необхідну дозу препарату і швидким рухом витягають голку;

- до місця ін’єкції прикладають ватну кульку, змочену етиловим спиртом, і притискають її протягом декількох хвилин;

д) Внутрішньовенні ін’єкціїзастосовуються з метою швидкого введення в організм хворого лікарських препаратів і їх оптимальної дії на патологічний осередок:

- застосовується при наданні медичної допомоги при невідкладних станах, екстремальних ситуаціях і раптовому погіршенні стану хворого;

- для внутрішньовенних ін’єкцій застосовують, як правило, шприци ємністю 10-20 мл.;

- найбільш часто для внутрішньовенних ін’єкцій використовують вену ліктьового згину, але можуть бути використані і вени тилу кисті і тилу стопи, яремна вена, стегнова вена;

Техніка внутрішньовенної ін’єкції :

Рис. 13

- хворий лежить на спині або сидить на стільці, а рука розігнута в ліктьовому суглобі і розташована на рівній поверхні;

- на середню третину плеча накладають гумовий джгут таким чином, щоб були перетиснені вени, але збережений артеріальний приплив крові;

- для кращого наповнення вен хворому пропонують кілька разів стиснути і розтиснути кулак;

- шкіру ліктьового згину обробляють ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом;

- пальцями лівої кисті шкіру над периферичним відрізком вени зміщають у напрямку кисті, а правою рукою беруть шприц таким чином, що другий палець розташований на муфті голки, п'ятий палець притримує поршень, а інші пальці утримують циліндр шприца;

- ін’єкційну голку розміщають над веною або поруч із нею під кутом 30-40° до поверхні шкіри і обережно проколюють її, просуваючи голку на 1,0-1,5 см під шкірою;

- голку розташовують над веною, плавним рухом проколюють стінку вени, що відчувається тактильно, а також визначається по надходженню крові в муфту голки;

- після проколу стінки вени голку просувають у просвіті вени на 0,5-1,0 см і обережним зворотним рухом поршня перевіряють положення голки: якщо голка у вені - у шприц надходить кров;

- обережно знімають джгут і повільним натисненням на поршень вводять розчин у вену;

- після закінчення ін’єкції шприц із голкою швидко витягають із вени, на місце пункції вени кладуть ватний тампон, змочений етиловим спиртом, і руку згинають у ліктьовому суглобі на 3-5 хвилин (для повної зупинки кровотечі);

е) Внутрішньовенні вливання застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність у введенні значних кількостей розчинів протягом тривалого часу (від декількох годин до декількох діб):

- для проведення внутрішньовенних вливань використовують одноразову стерильну систему, що складається із пластмасової трубки із крапельницею, на кінцях трубки є голки для венепункції та проколу пробки флакона, а також проходу для повітря з голкою і фільтром;

- перед початком внутрішньовенного вливання розчину необхідно приєднати систему до флакона і заповнити її інфузійним розчином;

Рис. 14

Підготовка системи для внутрішньовенного вливання:

- пробка на флаконі протирається ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом;

- через прокол пробки у флакон вводяться голка від системи і голка повітропроводу, а кінець трубки його фіксується до стінки флакона нижче дна (а);

- флакон перевертають пробкою вниз і встановлюють у штатив;

- частково відкривають затискач і заповнюють розчином верхній відрізок трубки і крапельницю на 1/3 об’єму (б);

- кінець трубки опускають над лоточком і повністю заповнюють розчином трубку, стежачи за тим, щоб у трубці не залишилося пухирців повітря, після чого закривають затискач. Система заповнена і готова для внутрішньовенних вливань;

Дата добавления: 2014-11-18