Сутність валютних відносин, класифікація валют і валютних курсів

1,2, 6,7,8

Я

,,, 1,2 1,3

1,2,5,

1,2,4

1,2,5,6

8,9,10

2,5,1,3 1,3

,,

,, + О

Я=А,,

,,

М=С Я=Й,,,,

О=А,,

,,,,,

А

,,,

К=Р

и + Я

,,,,, А=И

C2H5OH В

ЦІЛЬ(англ.)

D

,,

+Ф+

І. Узагальнений об'єкт професійної діяльності (УОПД): формування, розподіл і використання фінансових ресурсів на макро- та мікрорівні

1. Аналітичні завдання

1. Аналізувати вплив інфляції на основні статті бухгалтерського балансу, виявляти залежність показників фінансової стійкості, платоспроможності від співвідношення власних та запозичених коштів, визначати структуру джерел фінансових ресурсів, що сприяє досягненню стратегічних цілей діяльності підприємства Знати: основні поняття: інфляція; дефляція; стагфляція; стагнація; латентна інфляція; гіперінфляція; інфляція попиту; інфляція пропозиції; галопуюча інфляція; гіперінфляція; фіскальна інфляція; інфляція витрат; грошові реформи; деномінація; нуліфікація; девальвація; ревальвація; метод блокування банківських рахунків; причини та соціально-економічні наслідки виникнення інфляційних процесів; методику розрахунку індексів вимірювання інфляції, основні положення антиінфляційної політики Уміти: класифікувати існуючи види інфляції в залежності від параметрів класифікаційних ознак (вміти проводити порівняльну характеристику видів інфляції в залежності від певних параметрів); відокремлювати монетарні та немонетарні причини виникнення та наявності інфляції; оцінювати соціально-економічні наслідки інфляційних процесів в Україні; характеризувати сутність грошових реформ (вміти класифікувати грошові реформи в залежності від рівня розвитку кризи в економіки; вміти характеризувати методи проведення грошових реформ на основі врахування попереднього досвіду);вимірювати рівень інфляції в країні за допомогою різних індексів та оцінювати її вплив на економічне становище Володіти: методами роботи з літературою, категоріальним апаратом в рамках зазначеної тематики

«Прослушав в новостях прогноз курса валют: глупцы бросаются поступать, как им советуют; умные делают все наоборот; а мудрые включают звук»

С. Янковский

ТЕМА 6. ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На її основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Валюта

це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Визначення поняття «валюта»

Валюта	Грошова одиниця даної країни
Грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, що виражені у іноземних грошових одиницях і використовуються у міжнародних розрахунках, іноземна валюта
Міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (СПЗ/SDR – валюта МВФ, євро – грошова одиниця ЄС)

Валюта класифікується за кількома критеріями рис.6.1.

Національна валюта, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії – в рублях, для ФРН – у марках тощо;

Іноземна валюта, виражена в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні;

Рис. 6.1. Класифікація валют

Колективна валюта, виражена в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.

За своєю природою колективні валюти не мають внутрішньої вартості і виступають як умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у матеріальній формі тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках, в тому числі, і в пам’яті ЕОМ. Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталону в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для співставлення курсів національних валют). Поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунків, функцію засобу нагромадження вартості в формі резервної валюти. Використовуються під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

У теоретичному плані колективні валюти знаходяться у більш вигідному положенні ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії колективних валют зручніше пов’язати із потребами міжнародного платіжного обороту в ліквідних активах, курс таких валют технічно простіше стабілізувати, наприклад шляхом його обгрунтування зразу на декількох курсах національних валют, що сприятиме значному обмеженню амплітуди його коливання порівняно із національними валютами, що лежать в його основі. Внаслідок подальшого поглиблення процесу інтернаціоналізації світового ринку, розвитку системи міждержавного економічного регулювання валютна система об’єктивно потребує запровадження в структуру міжнародних валютно-фінансових відносин універсального, єдиного для всіх наднаціонального платіжного і резервного засобу, тобто своєрідних світових грошей. Поява наднаціональної резервної валюти глобального характеру більш ширше і більш повноцінно враховуватиме інтереси суб’єктів міжнародного обміну, оскільки емісія такої валюти, визначення валютного курсу та інших основних параметрів будуть проводитись колективно, дотримуючись демократичних принципів.

Зараз найбільш відомі дві такі колективні валюти – СДР, запроваджена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот 11 країнами Західної Європи.

Цікавий факт

На Ямайській нараді МВФ у якості колективної резервної валюти були визнані «спеціальні права запозичення» (СДР). СДР, як міжнародний резервноплатіжний засіб, було створено в 1969 р. Спочатку вони виступали як простий кредитний засіб. Однак потім Міжнародним валютним фондом було поставлене завдання перетворити їх в «головний резервний актив міжнародної валютної системи». СДР призначалися для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ, порівняння вартості національних валют. Одиниця СДР є умовною. Випуск СДР відбувається у вигляді кредитових записів на рахунках МВФ пропорційно квотам країн-учасниць. Ці квоти використовуються ними для закупівлі конвертованої валюти або для погашення дефіциту платіжного балансу. Однак їхня частка в загальних валютних резервах капіталістичного світу невелика - близько 3%. Країна стає власницею певної суми СДР, не надаючи при цьому еквівалент у золоті або національній валюті. Термін дії СДР не обмежений у часі. Резерви в СДР можуть бути використані країнами, що володіють цим засобом, як для розрахунків із МВФ, так і між собою. Спочатку одиниця СДР прирівнювалася до золота, що відповідало золотому змісту долара (1979 р.). Із середини 1974 р., у зв'язку з переходом до плаваючих курсів валют, був скасований золотий зміст СДР. Курс цієї валютної одиниці визначається за допомогою «валютному кошику», що включає з 1981 р. набір 5 основних світових валют (американський долар, марка ФРН, японська ієна, французький франк і фунт стерлінгів). МВФ щодня розраховує вартість СДР у доларах на основі валютних курсів ринку різних валют. До кінця 90-х років рішення про випуск СДР приймалися двічі з розподілом пропорційно квотам країн у капіталі МВФ – в 1970-1972 р. і в 1979-1981 р.

Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України – гривня. Зараз вона належить до частково конвертованих валют.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість – надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти.

Для того, щоб валюта будь-якої країни була віднесена до конвертованих валют, необхідно виконання таких умов:

- високорозвинена грошова і банківська система;

- чітко налагоджений механізм валютного регулювання;

- нагромадження певних золотовалютних резервів;

- свобода експортно-імпортних відносин.

Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями.

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами).

Цікавий факт

Таких валют на 27 травня 2008 року сімнадцять: Євро; Долар США; Британський фунт; Японська ієна; Канадський долар; Австралійський долар; Гонконгський долар; Південнокорейська вона; Шведська крона; Датська крона; Норвежська крона; Сінгапурський долар; Новозеландський долар; Південноафриканський ранд; Швейцарський франк; Ізраїльський новий шекель (з 27.05.2008); Мексиканське песо.

Частково конвертована валюта – це національна валюта країн, в яких застосовуються певні валютні обмеження для резидентів і по окремих видах обмінних операцій. Як правило, ця валюта обмінюється тільки на певні іноземні валюти і не по всіх видах міжнародного обороту. В країнах з частково конвертованою валютою держава ви­користовує валютні обмеження.

Міжнародна торгова валюта, тобто валюта, яка використовується для оцінки міжнародних торгівельних операцій;

Міжнародна резервна валюта – це така вільноконвертована валюта, в якій центральні банки інших країн нагромаджують та зберігають резерви для здійснення міжнародних розрахунків. Центральні банки нагромаджують валюти країн, які є лідерами у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні та фінансові операції здійснюються в доларах США, швейцарських франках, ієнах. Саме ці валюти і є резервними;

Поміж усіх існуючих видів валют слід виділити клірингові валюти – розрахункові валютні одиниці. Саме в них ведуться рахунки в банках та здійснюються різні операції між країнами, що уклали платіжні угоди клірингового типу про обов'язковий взаємозалік міжнародних вимог та зобов'язань, які випливають із вартісної рівності товарних поставок та наданих послуг. Клірингові валюти існують виключно в їхній ідеальній (розрахунковій) формі у вигляді бухгалтерських записів по банківських рахунках. Клірингові угоди укладаються, як правило, в таких випадках:

· для вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

· у випадку необхідності отримання пільгового кредиту від контрагенту, який має активний платіжний баланс;

· як відповідь на дискримінаційні дії іншої держави;

· для фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Вперше в міжнародних розрахунках валютний кліринг було введено в 1931 році, в період світової економічної кризи.

Валютні відносини

це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних стосунків у міжнародній сфері. Їх функціонування передбачає (рис. 6.2) [39].

Рис. 6.2. Валютні відносини у грошовій сфері

Суб’єктами валютних відносин виступають:

- Держава;

- Міжнародні організації;

- Юридичні та фізичні особи.

На формування валютних відносих з використанням різних типів валют, впливаю валютний курс.

Валютний курс

це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни при угодах купівлі-продажу. Така ціна може встановлюватися, виходячи зі співвідношення попиту та пропозиції на певну валюту в умовах ринку, або бути чітко регламентованою рішенням уряду або його головним фінансово-кредитним органом.

Рис. 6.3. Фактори впливу на валютний курс

Як економічної категорії, валютному курсу властиві такі функції (рис 6.4).

Рис. 6.4. Функції валютного курсу

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці і в якійсь іноземній валюті. Певним методом визначення валютного курсу є метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату, показник продуктивності праці, норму відсотка та земельну ренту. Досить часто валютний курс визначається на основі відношення двох валют до валюти третьої країни. У такий спосіб часто визначають курс валюти в операціях на міжбанківському ринку.

Залежно від способу зміни валютного курсу розрізняють їх два основних види: фіксований і плаваючий.

Фіксований курс валюти – це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валюти. Зміна фіксованого курсу здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної валюти (ревальвація) або шляхом його зниження (девальвація).

Його перевагами є [39]:

- забезпечення для фірм та підприємств чіткої основи, коли вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;

- можливість здійснювати достатньо ефективну грошово-кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банківська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинуті.

До недоліків слід віднести:

- необхідність мати значні валютні резерви для підтримання курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального курсу від фіксованого;

- можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

- неможливість точного визначення на будь-який момент оптимального для країни співвідношення реального і фіксованого валютних курсів.

Плаваючий валютний курс – це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції.

Він має свої підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим, тобто не залежати від валютного курсу будь-якої іншої країни і визначатися співвідношенням попиту та пропозиції на дану валюту.

Певним варіантом плаваючого валютного курсу може бути валютний коридор. Цей спосіб встановлення валютного курсу полягає в тому, що центральний банк установлює верхню і нижню межу можливих коливань національної валюти.

Різновидом плаваючого валютного курсу є режим колективного, спільного плавання. Він означає, що країни – члени певного угрупування разом змінюють курси своїх валют щодо валют країн, які не входять у цю групу [37; 39].

Встановлення курсу називається котирування валюти (рис. 6.5).

Котирування складається з двох цифр: перша – бід (Bid) – ціна, по якій клієнт може продати базову валюту, друга - аск (Ask або Offer), ціна, по якій клієнт може купити базову валюту за котируєму. Різниця між цими курсами має назву спред. Сам процес котирування валют носить назву «фіксінг». Його сутність полягає в тому, що спочатку визначається та реєструється міжбанківський курс на основі ринкового курсу, що склався напередодні, шляхом послідовного співставлення попиту та пропозиції по кожній валюті. Потім на цій основі визначаються курси покупця та продавця.

Крос-курси – це співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу стосовно курсу третьої валюти.

Форвард-курс и – це реальний показник того, яку вартість буде мати валюта через певний період часу.

Рис. 6.5. Види котирування валюти

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, тому держава намагається за допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання валютного курсу за допомогою різниї методів, що застосовуються на валютному ринку.

Дата добавления: 2014-11-08