Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку

Основні види банківських продуктів.

Існують загальні шляхи підвищення конкурентноспроможності бан­ку аналогічні звичайним маркетинговим рішенням, що властиві для всіх без виключення підприємств і специфічні методи, які вра­хо­вують саме банківську специфіку, тобто специфіку комерційного бан­ку як особливого підприємства зі специфічними, властивими виключ­но йому якостями. Звичайні методи розглянуто багатьма фахівцями та науковцями. За даним напрямом надрукована велика кількість нав­ча­льних підручників, монографій, наукових статей, доповідей тощо. Ми зупинемось виключно на тих напрямах підвищення конкурент­но­здат­ності, які властиві саме банку та банківській системі. Напрями підви­щення конкурентноспроможності банку ґрунтуються на специфі­ці ме­ха­нізмів формування, збереження та збільшення банківського капі­та­лу. Їх класифікація може буде представлена наступним чином:

1. Збільшення та вдосконалення банківських активів і капіталу:

- збільшення розміру власного капіталу банка;

- збільшення розміру залучених ресурсів;

- оптимізація структури банківського балансу (шляхом збіль­шен­ня частки власного капіталу, частки залишків на поточних рахун­ках у структурі залучених ресурсів; якості кредитного портфеля та ак­тивів банку, поліпшення фінансових показників тощо);

2. Розвиток мережі банківських філій і регіональних представ­ництв (є найбільш актуальним для України в сучасних економічних умовах):

- збільшення кількості банківських філій на вітчизняному рин­ку банківських продуктів;

- оптимізація організаційної структури та розташування регіо­наль­них філій і представництв;

- відкриття та розвиток закордонних представництв і філій банку.

3. Розвиток банківських продуктів:

- збільшення асортименту банківських продуктів (за рахунок упровадження інновацій та використання досвіду вітчизняних і закор­донних банків);

- підвищення якості банківських послуг шляхом урахування потреб споживачів (особливу увагу треба приділяти клієнтам – фі­зич­ним особам);

- підвищення ролі реклами, наукових досліджень, сучасних ме­тодів комунікацій при просуванні банківських продуктів;

- оптимізація цінової політики на банківські продукти.

4. Підвищення фахового рівня працівників банківської системи:

- чітке дотримання рекомендацій Національного банку України щодо прийняття на роботу виключно фахівців з відповідним рівнем освіти (вища юридична або економічна освіта бажано за профілем працевлаштування);

- постійне підвищення кваліфікації працівників (стажування, се­мінари, тренінги, друга вища освіта тощо);

- підвищення мотивації працівників до ефективної роботи (мо­тивація матеріальна, корпоративний дух, індивідуальний підхід до працівника тощо).

5. Поліпшення іміджу банку та підвищення довіри до нього:

- створення позитивного образу шляхом благодійних акцій і заходів;

- інвестування (окреме або консолідоване) інвестиційних про­ектів національного масштабу, підтримка стратегічних галузей еко­номіки України;

- жорстка політика боротьби та запобігання незаконних фінан­сових операцій, тіньових схем, механізмів уникнення оподат­ку­вання, конвертаційних технологій, «відмиття» брудних грошей тощо.

Важливим фактором, що впливає на ефективність функціонування банківського капіталу є фактор власності. Цей фактор безпосередньо впливає на стратегію банку, ефективність використання його ресурсів, конкурентноздатність, шляхи та напрями подальшого розвитку бан­ківських технологій. Вплив цього фактора на конкурентно­спромож­ність банку майже не висвітлюється у вітчизняній літературі, тому доцільно детальніше розглянути це питання.

В умовах ринкової економіки існують три основні форми власнос-
ті – державна, приватна і колективна. Комерційним банком будь-якої форми власності керує певна кількість посадових осіб, яких прийнято називати менеджерами, а всю команду – менеджментом підприємства. Менеджмент банку виступає в ролі найманої робочої сили. Однак специфіка управлінських кадрів в умовах підприємницької діяльності полягає в тому, що прийняті ними рішення прямо впливають на ефек­тивність, ліквідність і розмір знову створеного банківського ка­піталу, накопичувальні та споживчі тенденції. Особливо важливим є те, що менеджмент банку, не будучи власником капіталу, володіє і роз­по­ряджається ним від імені власника відповідно до своїх повно­важень.

Делегування повноважень власником є об'єктивною необхідністю. Це відбувається внаслідок інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу, що тягне за собою поглиблення процесів поділу праці, розвиток нових технологій в області бізнесу, маркетингу, фінансів, міжнародних операцій, банківських технологій і т. д. У сучасних умо­вах для управління капіталом, особливо великим, необхідний ква­ліфікований менеджмент.

Важко уявити, щоб власник банку міг би ефективно розпо­ряд­жа­ти­ся капіталом, контролювати інвестиційні, фінансові та товарні потоки без допомоги команди менеджерів і ефективного механізму управ­ління ними. Команда менеджерів є, з одного боку, найманою робочою силою високої кваліфікації, з іншого – є «гегемоном», тобто передо­вою рушійною силою суспільства, здатною розвивати банківську систему, а в результаті її розвитку вести суспільство шляхом прогресу.

Ефективність управління банком залежить від безлічі характерис­тик його менеджменту, до яких слід віднести:

- компетентність, кваліфікацію і професіоналізм;

- порядність і особисті якості;

- комунікабельність;

- рівень освіти і культури;

- вік і стан здоров'я;

- попередня трудова діяльність, досвід і т. д.

Крім об'єктивних характеристик менеджменту підприємства, не мен­шу роль при прийнятті рішень, у тому числі і кредитно-фінан­сових, відіграють і суб'єктивні фактори. Найважливішими скла­довими суб'єктивних факторів є:

- економічні механізми мотивації;

- механізми економічної і юридичної відповідальності за прийняті рішення.

Незважаючи на юридичну рівність усіх існуючих форм власності, практика показує, що при здійсненні банківської діяльності найбільш ефективною є та форма власності, що максимально наближена до інтересів конкретної людини або групи людей. Це пов'язано з тим, що різні форми власності можуть забезпечити різний ступінь впливу на суб'єктивні фактори банківського менеджменту, а, отже, різні форми власності можуть забезпечити різний ступіньефективності функціо­нування управлінських технологій і банку в цілому.

Наочним прикладом може служити важке економічне становище українських сільськогосподарських підприємств. Специфіка цих під­при­ємств полягає в тому, що незважаючи на використання одних із найбільш родючих земель у світі, сприятливих кліматичних і ме­ліораційних умов, наявність кваліфікованої робочої сили в достатній кількості та вигідне регіональне положення, ефективність функціо­нування цих підприємств украй низька. Маючи практично ідеальні природні умови, виробляючи найбільш ліквідну товарну продукцію – продукти харчування, українські сільськогосподарські підприємства не просто низькорентабельні, а переважно є банкрутами. Очевидна причина такого становища – неефективні механізми управління під­при­єм­ствами, що виникли внаслідок неефективних механізмів влас­ності на основні фонди (основний капітал) цих підприємств.

Наявність ефективного механізму власності є найважливішим ас­пек­том організаційної структури управління банківською системою. Ефек­тивний механізм власності повинен поєднувати в собі високий ступінь відповідальності регіонального менеджменту банку за резуль­тати сво­єї діяльності та наявність механізмів економічного стимулю­вання.

Найбільш вдало такі механізми можуть функціонувати в бан­ків­ській системі з приватною формою власності. Власник може в той чи інший спосіб домовитись про умови економічного стимулювання менеджменту банку. З іншого боку, може бути здійснене негайне від­сторонення від управління банком неефективного менеджменту й опе­ративно вирішене питання про наймання на роботу іншої команди фахівців. Недоліком функціонування управлінської системи на під­приємстві з приватною формою власності є суб'єктивізм власника. Це пов'язано з тим, що власник визначає ефективність функціо­нування менеджменту, керуючись переважно власною суб'єктивною думкою.

Трохи інші механізми керування характерні для банків із колек­тивною формою власності. Існує багато організаційних форм функ­ціонування господарських суб'єктів з колективною формою влас­ності. До них відносяться різні акціонерні товариства, товариства з обме­женою відповідальністю, кооперативи, колгоспи, спільні підпри­ємства, товариства з повною і додатковою відповідальністю та ін. Однак багато з них мають схожі механізми управління, які можна умовно поділити на дві основні групи, що принципово відрізняються одна від одної.

До класичних управлінських технологій регіональних банків з ко­лек­тивною формою власності відносяться:

1. Технології управління в акціонерних товариствах відкритого типу (АТВТ). Аналогічно функціонують механізми управління в біль­шості кооперативів, спільних підприємств і т.д.

2. Технології управління в акціонерних товариствах закритого ти­пу (АТЗТ). Аналогічно функціонують механізми управління в то­в­риствах з обмеженою і додатковою відповідальністю, колгоспах і т.д.

Принциповою відмінністю між механізмами управління АТВТ і АТЗТ є наявність або відсутність права одного з власників суспільства вільно розпоряджатися (продавати, дарувати, обмінювати і т. д.) своєю частиною (часткою, акцією і т.д.) власності підприємства.

Фактично в АТЗТ окремий власник володіє, але не розпо­ряджа­ється своєю часткою власності. Право розпорядження власністю при та­кому механізмі управління належить усьому колективу власників разом із менеджментом підприємства. Такі механізми управління є вкрай неефективними, тому що, з одного боку, власник не має твер­дого механізму адміністративного впливу на менеджмент підприєм­ства, а з іншого боку, курсова вартість часток власності (акцій, паїв і т.д.) встановлюється не ринковими механізмами внаслідок дії попиту та пропозиції, а суб'єктивною думкою колективу власників і ме­недуж­менту. Тобто процеси нагромадження (капіталізації) і спожи­вання в АТЗТ неадекватні процесам суспільного нагромадження і споживання в умовах ринкових відносин. Теоретично все-таки можли­вий випадок, коли суб'єктивна думка власника збігається з тенден­ціями в економіці.

Підтвердженням тому можуть служити окремі високорентабельні українські колективні сільськогосподарські підприємства. Однак такі явища не є закономірністю. Оскільки механізм управління колектив­ним банком у вигляді АТЗТ не знаходиться в прямій залежності від ринкових тенденцій, то адекватне реагування менеджменту банку на постійно мінливі ринкові умови може носити переважно випадковий характер.

Для банківської діяльності регіональний механізм управління, заснований на колективній формі власності у вигляді АТЗТ, є най­менш ефективним. На відміну від закритих товариств, АТВТ може забезпечувати існування максимально ефективних регіональних меха­ніз­мів і технологій управління в умовах ринкових відносин. Це пов'язано з тим, що вільне розпорядження власником підприємства своєю часткою власності в АТВТ забезпечує прямий вплив фінан­сових механізмів і технологій ринкової економіки на процеси, що відбуваються усередині підприємства, включаючи процеси споживан­ня і нагромадження. Цілком зрозуміло, що якщо власнику не вигідно володіти часткою АТВТ, то він вільно продасть її на фінансовому ринку, і навпаки. Під вигідністю володіння часткою власності АТВТ варто розуміти економічну вигоду, тобто рівень доходу на інвесто­ваний капітал в АТВТ.

Крім того, АТВТ забезпечує оптимальний механізм економічної відповідальності та стимулювання регіонального банківського мене­джменту. Даний механізм полягає в тому, що при неефективному управлінні власникам не обов'язково збиратися і приймати рішення щодо заміни однієї команди менеджерів на іншу. Власники можуть зробити це, відмовившись володіти своєю часткою власності шляхом її продажу. У випадку неефективного функціонування менеджменту АТВТ власників не влаштовує рівень доходів на інвестований у під­приємство капітал, вони прагнуть продати частку своєї власності. У результаті, пропозиція часток (акцій, паїв і т.д.) конкретного ре­гіонального банку перевищує попит, ціна на них падає, а це значить, що нові власники інвестують у банк ресурси в меншому розмірі, ніж попередні. Як наслідок, розмір власного капіталу АТВТ, що знахо­диться в розпорядженні менеджменту, зменшується. Разом із цим, зменшується розмір фінансування витрат на утримання менеджменту. При ефективному управлінні банківською системою відбу­ваєть­ся зворотний процес.

У випадку вкрай неефективного управління вартість часток АТВТ може упасти настільки, що менеджмент може виявитися позбавленим власного капіталу регіонального банку, а, отже, і коштів до існування. При ефективному управлінні банком вартість часток власності АТВТ може зрости до того, що менеджмент отримає у розпорядження влас­ний капітал у розмірі, що дозволить одержувати надприбуток, частина якого дістанеться менеджменту.

Одним з додаткових шляхів підвищення ефективності менедж­менту є передача йому у власність невеликої частки капіталу банку (приблизно 3–5 % від розміру статутного фонду).

Разом із тим, колективна форма власності у вигляді акціонерного товариства закритого типу лежить в основі найменш ефективних для банку управлінських технологій і механізмів.

Практика показала, що механізм управління акціонерним това­рист­вом відкритого типу, акції якого є предметом купівлі-продажу на фон­довій біржі, за досить короткий проміжок часу зробив аме­риканську економіку найефективнішою у світі, а грошову одиницю США – «ва­лютою усіх валют». Адже за своєю сутністю саме валютна система будь-якої держави є ні чим іншим, як акціонерним това­риством відкритого типу. Причому в ролі менеджменту виступає на­ціональна банківська система, а в ролі звичайної акції цього акціо­нер­ного това­риства виступає національна грошова одиниця. Основ­ною причиною кризи економіки країн колишнього СРСР, що спиралася на найбагатші природні та людські ресурси, стали вкрай неефективні технології уп­равління, засновані на неефективних механізмах влас­ності у вигляді колективної власності підприємств із закритою орга­нізаційною фор­мою і державно-бюрократичною власністю.

Не випадково такі міжнародні фінансові інститути, як Євро­пей­ський банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Паризький клуб кредиторів, найбільші національні банківські та стра­хові системи США, Англії, Швейцарії, Німеччини та інших країн, засновані на колективній формі власності. Інша справа, у якій орга­нізаційній формі, тобто у формі якого суспільства існує механізм уп­равління, як він поєднається з ефективним механізмом власності, які технології його практичного застосування і на яких суспільно-еко­номічних технологіях і регіональних механізмах заснована конкретна форма підприємницької діяльності.

Особливої уваги заслуговує державна форма власності. Ця форма власності має твердий механізм, що забезпечує юридичну відпові­дальність менеджменту перед власником. Цей механізм зафіксований у кримінальному законодавстві й інших законодавчих актах. Дана форма власності може забезпечити найбільш сприятливі умови функ­ціонування для адміністративно-командних механізмів управління. Однак в умовах ринкових відносин підприємства з державною фор­мою власності не можуть забезпечити адекватного реагування ме­неджменту на постійно мінливу кон'юнктуру ринку. Це пов'язано з тим, що механізм високої юридичної відповідальності державного менеджменту не може гармонійно сполучитися з фінансовими і ко­мерційними ризиками, властивими ринковій економіці. Державний управлінець скоріше схильний до консерватизму, ніж до ризику, на­віть якщо ступінь ризику стосовно потенційного доходу є невисоким.

Крім того, організаційні форми управління, засновані на державній формі власності, не забезпечують ефективне функціонування ме­ханізму економічної зацікавленості менеджменту в результатах діяль­ності підприємства. Державному менеджменту, як і приватному влас­нику, властива домінуюча роль суб'єктивної думки при прийнятті рішень, обидві ці форми власності не здатні забезпечити прямого впли­ву ринкових механізмів на накопичувальні та споживчі тенденції усередині підприємства.

Проте державна форма власності, як і приватна, є вкрай необ­хід­ною для гармонійного функціонування економіки регіону. Державна форма власності є практично незамінною в організаційних структурах управління, де загальнонаціональні інтереси мають пріоритет перед інтересами підприємства. До таких підприємств можна віднести при­родні монополії, ресурсовидобувні підприємства, Національний банк, військово-промисловий комплекс і т. д.

Для гармонійного розвитку банківської системи необхідні органі­заційні форми управління, засновані на усіх формах власності. Разом із тим, для здійснення банківської діяльності в умовах ринку бан­ківських продуктів і поглиблення банківської конкуренції особливо важливі технології управління, засновані на ефективному механізмі колективної власності у формі акціонерного товариства відкритого типу. Невід'ємною частиною ефективного функціонування таких тех­нологій є наявність розвинутої інфраструктури фондового ринку. Роль банківського маркетингу зводиться до вивчення об'єктивних законо­мірностей функціонування економіки, інвестиційних і фінан­сових ме­ханізмів, технологій управління і т. д. з метою використання об'єк­тивних закономірностей для подальшого зростання життєвого рівня населення країни, заснованого на підвищенні ефективності процесів суспільного відтворення.

Дата добавления: 2014-11-18