Основні положення кейнсіанства і монетаризму

Кейнсіанство - напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Обґрунтовує об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Кейнсіанство виникло у 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби Великої депресії. У теоретичному аспекті ідеї Кейнса сприяли зародженню нового розділу економічної теорії - макроекономіки - та першим спробам застосовування агрегованих економічних величин. Кейнсіанство відкрило "першу сторінку" в економетричному аналізі національного господарства, ввівши у світ найважливіші математичні інструменти і прийоми. У практичному плані економічна політика, що відображала ідеї Кейнса і яку проводила більшість країн після Другої світової війни, багато в чому сприяла виходу їх із кризи і пом'якшенню циклічних коливань.

Заслугою Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної класичної теорії, обґрунтував об'єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з'ясував основні засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики тощо.

Кейнсіанство	Неоконсерватизм
Принцип ефективного попиту	Принцип ефективної пропозиції
Зростання одержавлення економіки	Часткова приватизація державної власності
Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту	Зниження податків з населення і підприємців
Дефіцитне фінансування і посилення інфляції	Зменшення бюджетного дефіциту і стабілізація грошового обігу
Організація державного регулювання і планування	Обмеження державного регулювання і згортання макропланування
Розширення державних соціальних програм	Скорочення державних соціальних програм

Теорії неокласичного, неоліберального, неоконсервативного напрямку (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія "економіки пропозиції" тощо) визнають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

Монетаризм - економічна школа, яка пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме - регулюванню грошового обігу.

Теорія «економіки пропозиції» неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, пропагує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємництва, скорочення соціальних витрат тощо.

Теорія раціональних очікувань - неокласична теорія, яка стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб'єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), осмислюючи всю інформацію про об'єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення - рішення, які максимізують їхнє благополуччя.

Заслуговує на увагу теорія суспільного вибору, засновником якої є лауреат Нобелівської премії американський економіст Джеймс Б'юкенен. Її представники виходять з того, що займаючись політичною діяльністю, беручи участь у розробці й реалізації рішень в економічній сфері, людина, що зайняла державну посаду (державний службовець, парламентарій, президент), не обов'язково буде керуватись інтересами суспільного благополуччя. Використовуючи політичні (бюрократичні) інститути, вона намагатиметься реалізувати свої індивідуальні цілі, отримати політичну чи економічну "ренту". Нерідко використовуються лобізм (діяльність, направлена на забезпечення прийняття громадських рішень в інтересах групи людей), логроллінг (взаємна підтримка рішень певними групами: "ти мені - я тобі"), торгівля голосами (скупка голосів). Мета пошуку "ренти" - отримання привілеїв, преференцій, державних кредитів, інформації, обмеження конкуренції тощо.

Прихильники теорії суспільного вибору доходять висновку, що існує політична нерівність, можливість прийняття нераціональних з суспільної точки зору рішень. Тому вони, не заперечуючи ролі держави, все-таки бачать вирішення проблеми у вільному розвитку ринкових відносин на цивілізованих правових засадах. Отже, цю теорію можна віднести до неоліберального напрямку.

"Неокласичний синтез" - економічна школа, що поєднала достоїнства неокейнсіанства та неолібералізму і стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Соціально-інституціональний напрямок – близький до неокласичного синтезу напрямок, представники якого вважають, що економічні відносини у суспільстві формуються не тільки під дією економічних, але і соціально-психологічних політичних та інших факторів («інститутів»). Під останніми вони розуміють профспілки, корпорації, державу, а також правові, морально-етичні, психологічні явища (звичаї, норми поведінки, звички, національні традиції, релігію, менталітет тощо).

Дата добавления: 2014-11-08