Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Довідковий апарат до документів Національного архівного фонду 4 страница




Отже, в Україні апробовано різні об’єкти комп’ютеризації, проводилася міжфондова, пофондова, подокументна, предметно-тематична каталогізації груп документів, а також створення національних, центральних та локальних баз даних. Проте ці процеси розвивалися значною мірою стихійно. Практика показала, що дальший ефективний розвиток системи без узгодженої координованої політики інформатизації неможливий.

Кінець 1980-х і початок 1990-х років виявився революційним не лише в суспільно-політичній галузі, він відкрив двері для ринку західної електронної техніки і технологій, значно вищих за рівнем розвитку. Програмні продукти розширювали можливості зростання обсягів інформації та її класифікації, з’явилися методи інтелектуалізації систем, а, отже, – можливість врахування специфіки архівної інформації. Виникла потреба з нових позицій розглянути функції, завдання та принципи побудови інформаційних масивів і систем; забезпечити розроблення єдиної державної та наукової, науково-організаційної стратегії створення уніфікованих систем опису та класифікації архівної інформації. Ця стратегія передбачала створення взаємоузгоджених технічних, технологічних, лінгвістичних та організаційних засад інтеграції інформації в комп’ютерних системах різних рівнів, входження до складу сучасної інформаційної інфраструктури України та міжнародних комп’ютерних мереж.

Реальні кроки до формування централізованої інформаційної системи пов’язані зі створенням 1994 р. галузевого науково-дослідного інституту. Відділ автоматизованих інформаційно-пошукових систем УНДІАСД впродовж 1996 – 1998 рр. розробив концептуальні положення комп’ютеризації архівної справи та організував широке обговорення на спеціальних нарадах основних підходів до інформатизації архівної справи в Україні.

Об’єктом комп’ютеризації було обрано окремі організаційно-управлінські та технологічні процеси (комплектування, облік, зберігання, використання) і довідковий апарат (описи, покажчики, каталоги).

Комп’ютеризація організаційно-управлінських функцій Держкомархіву здійснювалася за такими напрямами: а) централізоване управління архівною справою (відповідно до матеріального, фінансового, кадрового стану та структури системи) і створення локальних баз даних, не пов’язаних з інформаційними ресурсами архівної галузі; б) централізоване управління архівними інформаційними ресурсами через комп’ютеризацію основних функцій Держкомархіву в галузі централізованого обліку ресурсів архівів та їх використання, а також створення Державного реєстру національного культурного надбання.

Комп’ютеризація довідкового апарату архіву є другим організаційно-обліковим і найскладнішим завданням. Вона охоплює процеси створення довідкового апарату про склад та зміст фондів НАФ та організацію науково-публікаційної і науково-інформаційної діяльності архіву, яка базується на інших методичних і технологічних засадах.

Необхідність представлення об’єкта в моделі даних вимагала уніфікації архівного опису різного рівня та стандартизації технологічних процесів як на архівознавчому рівні, так і на рівні типологізації програмних рішень.

Моделі даних (форма опису) містять стандартизовану структуру опису архівної інформації, яка застосовується в усіх вертикальних та горизонтальних структурах архівної галузі й має стати обов’язковим нормативним документом, що забезпечує взаємозв’язок різних технологічних процесів і систем в архівній галузі України.

Найдоцільнішою на першому етапі є комп’ютеризація процесів комплектування та централізованого обліку на рівні Держкомархіву і окремого архіву – облікова інформація рівня установ-джерел комплектування та рівня архівного фонду. Цей напрям реалізується в процесі створення інформаційної системи “Центральний фондовий каталог” та формуванням баз даних “Джерела комплектування”.

Оскільки розгортання комп’ютеризації потребує розроблення відповідної стандартизованої архівної термінології та її використання в комп’ютерних системах, важливе завдання полягає в розробленні предметних рубрик класифікаційних схем, що містять класифікацію за системою знань, адміністративно-політичним і територіальним поділом, географічних найменувань, персоналій, авторитетні бази даних (установ та імен). Основа покладена створенням термінологічного словника “Архів істика”, підготовленого УНДІАСД та його розробками нової схеми класифікації документної інформації в систематичних каталогах.

В умовах системного підходу до інформатизації архівної галузі принципове значення має типологізація програмного забезпечення та основних технологічних рішень, що дозволяє ефективно використовувати матеріальні ресурси та кадровий потенціал архівних установ, забезпечити сумісність національних, регіональних і локальних баз даних архівних установ на рівні горизонтальних та вертикальних зв’язків.

В 1999 – 2001 р. питання координації інформатизації та уніфікації дескриптивних методик покладалися на Державний комітет архівів Украіни, який розробив Програму створення галузевої інформаційної системи. Реалізація програми розпочалася з заснування Центру інформаційних технологій Держкомархіву, встановлення виділеного каналу доступу до мережі Інтернет, побудови першого сегменту локальної мережі, введення в експлуатацію серверів Держкомархіву. Одночасно було розроблено веб-сайт Держкомархіву, що сконцентрувала комплексні ресурси, які висвітлюють основні напрями діяльності архівної галузі, хроніку подій, основні видання, а також різні інформаційні ресурси принципами загальносистемного централізованого рівня. Обсяг веб-сайту Держкомархіву склав 27 МБ, однак інтенсивність користування ним надзвичайно висока – кількість запитів до сайту, що надходять зі США, Росії, Німеччини, Польщі, Франції, Сингапуру, Тайваня, Норвегії, Угорщини, Італії, Киргизстану та ін., варіюється від 50 до 450 на годину.

Таким чином, на початок XXI ст. вихідним положенням концепції комп’ютеризації галузі стало створення можливостей доступу до інформації і представлення архівних ресурсів галузі в Інтернеті на декількох рівнях.

Інституційний рівень представлено електронним довідником “Архівні установи в Україні”, що складає головне інформаційне ядро офіційного веб-сайту Держкомархіву і налічує 56 об’єктів (центральних і регіональних державних архівів, галузевих архівів, архівних уставнов Національної академії наук України, наукових бібліотек і музеїв). Електронний довідник має постійний бібліографічний супровід.

Пофондовий рівень репрезентовано інформаційною системою “Центральний фондовий каталог”. Облікові бази пофондового рівня підтримуются в 14 архівах. Структурно практично усі вони базуються на основному обліковому документі архіва – аркуші фонду. В цілому на початок 2002 р. у них представлено близько 40 тис. фондів – до 20% загальної кількості фондів НАФ України. Повні електронні пофондові каталоги створені на документи Кам’янець-Подільского міського державного архіву і Державного архіву Київськой області.

Третій, поглиблений рівень централізованої системи акумулює відомості про структурні частини фондів – описи (близько 600 тис. об’єктів опису). З кінця 2000 р. прийнято програму підготовки анотованих реєстрів описів фондів – своєрідних путівників нового покоління. Важливе значення для цього рівня має створення й підтримка та інтеграція в єдину систему тематичних вданих, що з’явилися в результаті “стихійної” комп’ютеризації архівів з другої половини 1990-х років. На початок 2002 р. у 20 архівних установах створено понад 40 тематичних баз даних, сумарним обсягом близько 1,5 млн записів. Це бази даних для задоволення запитів соціально-правового характеру – на громадян, вивезених на примусові роботи під час Другої світової війни, репресованих і реабілітованих, “розкуркулених”, загиблих під час війни, тих, що мешкали на окупованій території, а також бази даних метричних книг, що дозволяють проводити пошук за запитами генеалогічного характеру. В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського існує база даних “Кодекс”, що включає кодикологічні відомості про рукописну книгу XIV – XVII ст. Бази даних з опису рукописної книги існують і в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у Львові.

Наприкінці 1990-х років Центром інформаційних технологій Держкомархіву розроблено програму ствоення мережі Інтернет-ресурсів державних архівів на 2000 – 2005 рр., що передбачає створення Центра веб-ресурсів галузі в Держкомархіві із побудовою локальної мережі, введення в експлуатацію серверів і представлення центральним та іншим архівам Києва, виходу через них до мережі Інтернет; впровадження поштових веб-серверів і серверів баз даних в регіональних архівах; побудова галузевої мережі передавання даних.

Загалом розвиток інформаційних технологій за 1990-ті роки досягнув таких рівнів, що дозволив значно прискорити переведення змісту документів з паперових на електронні версії з допомогою цифрових технологій, тисячократно прискорити обмін інформацією і надав можливості конвертації інформації з будь-яких технологічно застарілих баз даних до новітних, розширивши можливості обігу інформації. Водночас технологічно вирішена проблема класифікації інформації в інформаційних системах, яка складала практично неподоланний бар’єр на початок 1990-х років.

 

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

 

1. Розкрийте поняття інформатизації архівної справи.

2. Яка основна мета інформатизації архівної справи?

3. В чому полягають завдання інформатизації архівної справи?

4. Як розвивалася автоматизація у країнах світу?

5. Як можна оцінити сучасний стан інформатизації та комп’ютеризації архівної галузі України?

6. Визначіть пріоритетні завдання та етапи інформатизації архівної справи в Україні.

7. Назвіть шляхи формування веб-ресурсів України в Інтернеті.

8. Наведіть приклад відомих вам баз даних про архівні ресурси України.

 

РОЗДІЛ 14

 

НАУКОВО-ДОСЛІДНА ТА МЕТОДИЧНА РОБОТА АРХІВНИХ УСТАНОВ

 

Науково-дослідна та методична робота є одним із основних напрямів діяльності державних архівних установ, метою якого є розвиток і вдосконалення на наукових засадах архівної справи, раціоналізація праці архівістів, поліпшення організації документів у діловодстві та підвищення ефективності виконання основних завдань і функцій архівів. “Самостійними установами науково-дослідчого типу” вважав архіви на початку 1930-х років професор В. Веретенников. На різних етапах розвитку архівної справи розуміння наукового компонента в практиці роботи архівів було неоднаковим: від офіційного визнання архівів науковими установами до повної переорієнтації їх на виконання суто прикладних завдань. Утім, спеціальні наукові дослідження навіть у найскладніші часи не припинялися, часто завдяки лише зусиллям аматорів архівістики.

 

§1. Основні напрями та форми науково-дослідної роботи архівних установ

 

Державні архівні установи відповідно до специфіки своєї діяльності проводять наукові дослідження у галузі архівознавства, археографії, джерелознавства, дипломатики, документознавства, генеалогії, історії державних установ, історичної географії, кодикології, палеографії, сфрагістики та інших галузей історичної науки. Водночас співробітники архівних установ досліджують окремі аспекти природничих, економічних, юридичних, технічних наук, пов’язані з архівістикою, а саме: питання удосконалення методів реставрації та консервації документів, розроблення засобів і способів захисту документів від біопошкоджень, визначення нормативів чисельності працвіників різних типів архівних установ, економічного аналізу діяльності архівів, комп’ютеризації архівних технологій та ін.

Практика державних архівів і близьких до них за профілем наукових інституцій та навчальних закладів свідчить, що в науковій роботі архівних установ склалися чотири самостійні, але взаємопов’язані напрями: дослідницький, методичний, науково-інформаційний та науково-організаційний.

Безпосередньо під науково-дослідною роботою архівних установ розуміють здійснення наукових досліджень для отримання теоретичних, методичних і практичних результатів, спрямованих на удосконалення архівної справи та діловодства. Важливою лапкою наукової роботи архівних установ є науково-інформаційна діяльність, що охоплює публікацію документів, підготовку та видання науково-довідкової літератури, організацію користування документами з метою забезпечення потреб держави, суспільства та особи в повноцінній та неупередженій ретроспективній документній інформації. Складовою наукової роботи є науково-організаційна діяльність – підготовка й проведення наукових конференцій, семінарів, “круглих столів”, Ці заходи сприяють апробації результатів наукових досліджень, вирішенню актуальних проблем, залученню до каналів масової та наукової комунікації архівної інформації.

Науково-дослідна робота архівних установ охоплює розроблення теоретичних і прикладних проблем, створення наукових праць, необхідною умовою й підґрунтям яких є глибокий аналіз джерельної бази та історіографії кожної конкретної проблеми, всебічне дослідження історії та практики діяльності українських і зарубіжних архівів, вивчення здобутків інших наукових дисциплін, комплексне застосування методів різних галузей знань.

Найважливішими загальнонауковими принципами досліджень в архівознавстві, документознавстві, археографії є принципи історизму, об’єктивності, всебічності, системний підхід до розвитку суспільних процесів і соціальних структур. Широко застосовуються в таких студіях загальнонаукові методи (історичний, логічний, абстрагування, системно-структурний), що дозволяє комплексно вивчити об’єкт і предмет, спеціально-наукові методи (генетичний, компаративний), які уможливлюють встановлення тенденцій розвитку архівістики, визначення його специфіки. Важливе гносеологічне значення має в архівознавчих ослідженнях соціокультурний підхід, що сприяє встановленню взаємозв’язків архівної, бібліотечної, музейної справи, інформаційної діяльності, освіти. Методи проблемної хронологізації та персоналізації допомогають встановити структуру історіографічного комплексу, охарактеризувати персональний внесок у архівне будівництво відомих учених. При аналізі актуалізованої і неактуалізованої інформації джерельної бази застосовуються методи джерелознавства (наукової евристики, класифікації і критики джерел та ін.), методи наукознавства (зокрема, бібліометричний аналіз) сприяють вивченню кількісних параметрів архівознавчих видань.

Теоретичні дослідження мають перспективний характер і спрямовані на розвиток загальної теорії. Вони проводяться з метою вивчення закономірностей розвитку архівістики та створення теоретичної бази з конкретних проблем архівознавства, археографії, документознавства та інших споріднених дисциплін на основі новітніх наукових методів. До теоретичних належать методологічні та історичні праці як такі, що встановлюють загальні тенденції, виводять теоретичні положення. У процесі таких досліджень, кінцевим результатом яких є нова науково-теоретична інформація, виявляють емпіричний матеріал, проводять наукові експерименти, узагальнюють отримані дані, формулюють висновки. Це, зокрема, теоретичні дослідження механізму старіння документів, науково-методичних основ публікаційної діяльності державних архівів, історії архівної справи в Україні, розроблення концепцій комп’ютеризації архівної справи, підготовки та післядипломної освіти кадрів, забезпечення національних інтересів України в архівній справі.

Теоретичні дослідження у галузі архівної справи в Україні здійснюють наукові центри: Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Інститут української археографії та джерелознавства імені М Грушевського НАН України, Інститути рукопису і архівознавства Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. Помітну роль у розвитку теорії архівознавства відіграють студії науковців – представників вищих навчальних закладів (Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного університету культури і мистецтв, Харківського національного університету імені В. Каразіна, Східноєвропейського університету імені В. Даля), центральних і обласних державних архівів. Архівознавчі дослідження дозволяють простежувати закономірності та провідні тенденції розвитку архівістики, виносити уроки з минулого, уникати повторення помилок.

Результати таких досліджень упродовж 1990-х років втілено в індивідуальних монографіях Г. Боряка “Національна архівна спадщина України та державний реєстр “Археографічна україніка”: архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи” (К., 1995), Л. Дубровіної “Кодикологія та кодикографія української рукописної книжки” (К., 1993), В. Шандри “Київське генерал-губернаторство. 1832 – 1914: Історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформаційний потенціал” (К., 1999) та “Малоросійське генерал-губернаторство. 1802 – 1856: Функції, структура, архів” (К., 2001), С. Кулешова “Документознавство: Історія. Теоретичні основи” (К., 2000), І. Матяш “Українська архівна періодика 1920 – 1930-х рр.: історія, бібліографія, бібліометрія” (К., 1999) та “Архівна наука і освіта в Україні 1920 – 1930-х років” (К., 2000) та ін.; колективних працях: “Нариси історії архівної справи в Україні” (К., 2002), біобібліографічному довіднику “Архівісти України” (1998 – 2002), термінологічному словнику “Архів істика” (К., 1998) та ін. Проекти окремих теоретичних розробок (концепцій, схем, моделей) публікуються для обговорення у наукових фахових виданнях: науково-практичному журналі “Архіви України”, науковому щорічнику “Студії з архівної справи та документознавства”, міжвідомчому збірнику наукових праць “Архівознавство. Археографія. Джерелознавство”.

Прикладні дослідження необхідні для забезпечення насамперед практичної діяльності державних архівів. Вони передбачають використання теоретичних положень та позитивного практичного досвіду для вирішення актуальних питань архівного будівництва й спрямовані на вирішення конкретних проблем практичної діяльності архівних установ за допомогою наукових методик. Результати прикладних досліджень (нові методи роботи або технологічні процеси, обґрунтування застосування нової техніки й технологій тощо) викладаються у вигляді нормативних документів (стандартів, правил роботи, інструкцій) науково-методичних посібників (основних положень, методичних рекомендацій, схем класифікації документів у каталогах архівів, аналітичних оглядах тощо), науково-інформаційних видань (збірників документів, архівних довідників), баз даних.

Прикладні дослідження проводять усі державні архівні установи. Так, за результатами прикладних досліджень протягом 1996 – 2001 рр. на базі УНДІАСД підготовлено галузеві стандарти “Документи на паперових носіях: Правила зберігання. Технічні вимоги”, “Фотодокументи: Правила зберігання. Технічні вимоги”, “Кінодокументи: Правила зберігання. Технічні вимоги”, міжархівний довідник “Національний архівний фонд України: засоби інтелектуального доступу до документів”, розроблено та видано методичні посібники “Система планування і звітності державних архівних установ”, “Основні положення організації науково-дослідної та методичної роботи в державних архівних установах України”, “Використання архівно-слідчих справ громадян, репресованих у 1920 – 1950-і рр.: методичні рекомендації” (спільно з ЦДАГО України), “Методичні рекомендації з розробки та застосування примірних та типових номенклатур справ”, “Організація комп’ютерного діловодства в установах: Програмно-апаратне забезпечення” та ін. Результатом низки прикладних досліджень, проведених державними архівами стали методичні рекомендації: “Проведення вивчення впливу зовнішніх факторів на фізичний стан документів” (ЦДІАК України), “Про організацію та проведення суцільної перевірки наявності справ в держархівах з перемінним складом документів та в відомчих архівах” (Держархів Чернівецької обл.), “Рекомендації по відбору листів громадян із фондів органів влади, управління та редакції газет” (Держархів Миколаївської обл.) та ін. Примірники неопублікованих методичних розробок зберігаються в довідково-інформаційному фонді галузевого центру науково-технічної інформації й доступні зацікавленим особами.

В процесі науково-дослідної роботи поглибюються взаємовигідні творчі контакти українських архівознавців з зарубіжними колегами, відбувається обмін досвідом, розробляються спільні наукові, видавничі, освітні проекти. Визнаними центрами архівознавчих досліджень у світі є Міжнародний інститут архівної науки (Словенія, Марібор) і Всеросійський науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи (Російська Федерація, Москва). Архівознавчі дослідження у різних країнах проводять під егідою Архіву відкритого суспільства (Будапешт), Міжнародної ради архівів, Європейської мережі культурної спадщини; органів управління архівною справою – Дирекції Національного архіву Франції (Париж), Генеральної дирекції державних архівів Польщі, а також громадських обєднань (спілок, товариств) архівістів в Австралії, Канаді, Німеччині, Росії, Польщі, Угорщині. Розвитку наукових студій у галузі архівної справи сприяють вищі навчальні заклади, які готують архівістів: Архівна школа Міністерства науки та мистецтв землі Гессен (Марбург, Німеччина), Школа бібліотекознавства та архівознавства при Лондонському університеті (Великобританія), Національна вища школа інформаційних наук і бібліотек (Франція, Париж), Університет документалістів, архівістів і бібліотекарів у Мадриді (Іспанія), Школа бібліотечної справи та архівознавства (Колумбія), Школи архівістики, палеографії і дипломатики при 17-ти державних архівах Італії, Архівний інститут Китайського університету, Вища школа документної інформації (Швейцарія, Женева), Історико-архівний інститут Російського державного гуманітарного університету (Москва), Київський національний університет імені Тараса Шевченка та ін.

На початку 1990-х років створено спеціалізовані науково-дослідні установи у галузі архівної справи – Білоруський науково-дослідний центр (від 1997 року – інститут) документознавства та архівної справи (Мінськ) та Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (Київ). Відкриття в травні 1994 р. галузевої наукової установи стало важливим етапом архівного будівництва в незалежній Україні. Відтоді УНДІАСД – головна науково-дослідна інституція в системі Державного комітету архівів України. Його основні завдання полягають у дослідженні теоретичних і методичних проблем архівознавства, документознавства, археографії, створення документних інформаційно-пошукових систем, здійснення експериментальних робіт задля вирішення проблем фізико-хімічних та біологічних умов зберігання документів і розроблення відповідних нормативів, надання науково-методичної допомоги з питань архівної справи, організація широкої оперативної інформації з основної діяльності державних архівних установ.

Організація наукових досліджень передбачає чітке визначення напрямів і видів науково-дослідної роботи, їх прогнозування планування та систематичний контроль за виконанням планів, координацію всієї наукової діяльності, державну реєстрацію найважливіших запланованих робіт, поетапний облік виконаної роботи, оформлення результатів наукових досліджень та впровадження їх у практичну діяльність архівних установ, оцінку ефективності НДР.

Науково-дослідні роботи, що виконуються архівними установами України, підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку задля поширення у масштабах держави інформації про планові, розпочаті, виконувані та виконані роботи з різних галузей знань та практичної діяльності. Це уможливлює проведення моніторингу розвитку галузі, аналізу її сучасного стану та окреслення перспективних напрямів, реалізації можливостей кооперування співпраці з розробниками на основі реєстрації інформації, а також використання результатів розроблення тем шляхом замовлення звітної документації у даному інформаційному органі чи безпосередньо у виконавця. Державну реєстрацію та облік розпочатих, виконуваних і закінчених науково-дослідних робіт, дисертацій, а також підготовку та видавання в установленому порядку інформаційних матеріалів за запитами підприємств, установ, організацій, органів виконавчої влади, формування фондів документів, розповсюдження відповідної інформації проводить Український інститут науково-технічної та економічної інформації. Обов’язковій державній реєстрації підлягають розроблювані архівними установами наукові звіти, монографії, науково-довідкові видання, збірники документів.

Архівні установи можуть проводити науково-дослідні роботи самостійно (як головна організація) або брати участь у розроблюваній кількома установами темі як співвиконавець. Колективні дослідження забезпечують єдність застосування результатів дослідження в усіх державних документосховищах (державних архівах, рукописних відділах бібліотек та музеїв). Головна організація координує всю роботу за темою, розробляє організаційно-методичні документи, виконує найвідповідальніші етапи дослідження, здійснює контроль за підготовкою співвиконавцями матеріалів, надає методичну допомогу, узагальнює й оформлює підсумкові матеріали з теми й складає науковий звіт.

Установа-співвиконавець бере участь у розробленні організаційно-методичних документів, досліджує відповідно до програми частину теми з самостійним науковим значенням, або готує аналітичні матеріали (експериментальні дані) для головної організації, залучається до обговорення, рецензування, експериментального впровадження результатів дослідження.

Проведення наукових досліджень, як правило, включає такі етапи: ознайомлення зі станом досліджуваної проблеми; розроблення та затвердження організаційно-методичних документів аналіз та узагальнення матеріалів, формулювання наукових висновків; обговорення, експериментальне впровадження результатів та оформлення підсумкових документів.

Знайомлячись зі станом об’єкту дослідження, виконавці вивчають джерела та літературу, встановлюють ступінь розробленості теми, складають бібліографічний список. Висновки, зроблені на цьому етапі, використовують для підготовки організаційно-методичних документів: програми дослідження, плану-проспекту, координаційного плану.

Програма дослідження (технічне завдання) акумулює коло питань, пов’язаних з організацією дослідження: наукове обґрунтування необхідності розроблення теми та підстави для проведення роботи (назва державної програми чи проекту, вказівки на зведене замовлення та ін.), мета, завдання, методи, хронологічні межі дослідження, вимоги до розробки (предмет, об’єкт, робоча гіпотеза), основні параметри підсумкового документа (склад, зміст, очікуваний ефект), етапи роботи (у тому числі види контактів із співвиконавцями), строки виконання. План-проспект розробляють у випадках, коли результатом наукових досліджень має бути монографія, науково-довідкове видання, підручник, документальна публікація, правила чи науково-методичний посібник. У плані-проспекті визначають основну концепцію дослідження і структуру роботи в цілому, вказують етапи роботи, коротко розкривають основний зміст кожного розділу (етапу), визначають мету завдання дослідження, виконавця розділів і строки їх виконання. Координаційний план розробляють на колективні теми, фіксуючи види роботи кожного співвиконавця з зазначенням строків та відповідальних за виконання конкретних етапів дослідження.

Тему вважають закінченою, якщо її виконано, а підсумкові документи розглянуто і затверджено у встановленому порядку. Спрямованість наукових досліджень на підвищення якісного рівня роботи архівних установ передбачає застосування на практиці результатів наукових досліджень. Впровадження результатів наукових досліджень буває експериментальним і практичним. Експериментальне (дослідне) впровадження здійснюється на стадії розроблення теми і є одним з його етапів. Практичне впровадження – це повне або часткове використання положень і висновків теоретичних і прикладних досліджень у науково-дослідній, методичній та практичній діяльності архівних установ. Воно полягає у виданні праць, оформленні за встановленими правилами наукових звітів, оприлюдненні документів конгресів, конференцій, “круглих столів” семінарів, введенні в дію ДСТУ, технічних умов, правил; затвердженні керівництвом архівних установ методичних посібників та застосуванні їх у роботі тощо. Наукові дослідження в галузі архівознавства, як правило, не мають прямого економічного ефекту, тому показником ефективності таких робіт є ступінь їх впливу на розвиток архівної справи, підвищення наукового рівня виконуваних робіт. Науково-ефективними вважають праці, що розвивають теорію, узагальнюють наукові знання з окремих напрямів діяльності, сприяють виявленню нових методів, а також ті дослідження, висновки яких безпосередньо застосовуються в роботі архівних установ.

Типова дослідницька тематика архівних установ, визначена їхньою специфікою як центрів зберігання “документальної пам’яті народу”, охоплює історичні, джерелознавчі, краєзнавчі, бібліографознавчі та інші теми. Державні архіви областей беруть активну участь у підготовці документальних видань типу хрестоматій “Наш край” (Держархів Донецької, Тернопільської, Харківської, Хмельницької та Черкаської обл.), працюють над створенням довідково-інформаційних видань: путівників (ЦДІАЛ України, ЦДАМЛМ України, Держархіви Вінницької, Запорізької, Сумської, Тернопільської, Чернівецької обл.), довідників (Держархіви Рівненської і Харківської обл.), каталогів документів (“Документи Михайла Грушевського у фондах ЦДІАЛ України”, “Музикалії у фондах ЦДІАЛ України”, “Каталог особових фондів українських істориків, що зберігаються в ЦДІАК України” та ін.); фіксують спогади очевидців історичних подій для публікації “усна історія” (Держархів Миколаївської обл.); досліджують історію державних установ (ЦДІАК України, ЦДАВО України) тощо.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 1094; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.046 сек.