Соціологічна експертиза і соціологічне тлумачення закону

Соціологічна експертиза — оцінка соціальної обґрунтованості пропонованих норм, прогнозування їх соціальних наслідків і ефек­тивності їх дії.

Соціологічна експертиза може виконувати різні функції. Напри­клад, доказ професійних звичаїв, значущих в торговому та трудово­му праві. Часто для підтвердження факту існування таких звичаїв користуються висновками спеціальних експертів. Сторона, яка зби­рається послатися на звичай, подає відповідне свідоцтво, підготов­лене професійною організацією — торговельною палатою, спілкою підприємств, профспілкою тощо. Ця процедура відбиває процес бю­рократизації права (згадаємо закон М. Вебера). Не дивно, що де­яким висновкам цих організацій може бути кинутий докір, що вони витримані в дусі захисту власних професійних інтересів. Суд отри­мав би об'єктивнішу експертизу, якби звернувся до соціології. Екс-перт-соціолог підійшов би до розгляду питання з двох боків, відпо­відно до двох аспектів, які властиві класичному аналізу звичаю. Пер­ший — вивчення фактичної сторони справи з тим, щоб виявити, якою є дійсна практика. Другий — вивчення громадської думки для з'ясування питання про те, чи супроводжується ця практика тим, що заведено називати оріпіо песеззііаїіз або оріпіо іигіз. На­приклад, італійська преса повідомила, що у 1977 р. один з прокуро­рів у Мілані попросив Інститут громадської думки вивчити шляхом опитування поняття * загальновизнане уявлення про соромливість», яке є в кримінальному законодавстві. Треба зазначити, що організа­ція та проведення опитування досить дорогі заходи, і сторони в про­цесі навряд візьмуться проводити його за свій рахунок.

Розділ 8

Судова соціологія

Соціологічне тлумачення законів — роз'яснення глибинної суті правових норм, їх ролі в системі соціальних зв'язків, надання допо­моги суддям у розумінні цього.

Тлумачення законів — важлива місія судів. Зазначимо, що суд­дя — не єдиний інтерпретатор закону; в цій ролі можуть виступати доктринальні коментатори, юрисконсульти, але лише суддя може надати тлумаченню обов'язкової сили. Існує декілька концепцій со­ціологічного тлумачення. Одна з них трактує соціологічне як соціа­льне, й тлумачення стає соціологічним тоді, коли суспільство висту­пає в ньому на перший план, відтісняючи індивіда. Одразу ж вини­кає небезпека, що в результаті ототожнення цих двох понять соціологічне тлумачення може штовхнути суддю від науки до по­літики. Такий ризик не можна не враховувати, але на нього свідомо йдуть і навіть виправдовують.

"У Радянській Росії та в країнах народної демократії набув офіційного визнання метод тлумачення, який також не може бути кваліфікований як власне соціологічний, оскільки він пов'язаний з соціальним інтересом (особливо з інтересом робітничого класу) і під­корений йому. Цей метод реалізується по-різному. Один варіант — суддя повинен був виносити рішення згідно зі своєю соціалістичною правосвідомістю; другий варіант — відповідно до економічного і со­ціального ладу країни.

Вважається, що ця техніка використовувалася головним чином у перехідні періоди, коли зберігали дію багато законів, успадкованих без змін від капіталістичного режиму. Особливе правило тлумачення дозволяло пристосувати ці закони до нових вимог суспільства, що змінювалося в очікуванні радикального законодавчого перегляду.

Існують розширювальне (реформістське) тлумачення, коли стара норма співвідноситься з новими явищами, з фактичним станом справ, з практикою, та обмежувальне (консервативне), коли суддя спирається лише на старе тлумачення норми.

Реалістичне тлумачення полягає в тому, щоб пояснити фактичне життя закону, тобто те, що передувало його прийняттю, що відбува­лося згодом. І тут тлумаченню допомагає звичай, який спонтанно складається в його практиці.

Можна поставити питання щодо нової форми мистецтва тлума­чення. Визнано, що краще законодавствувати згідно з громадською думкою, ніж всупереч їй. Очевидно, що й тлумачити закони краще, спираючись на цю думку. Тлумачення, на яких ґрунтуються рішен-

ня, зможуть гарантувати цим рішенням широкий моральний авто­ритет — і відповідно більші шанси на те, що вони будуть виконані добровільно, лише за тієї умови, що будуть зрозумілі всім, у тому числі й неюристам. Узагальнюючи думку А. Леві-Брюля¹, можна сказати, що недостатньо переконаності самого судді, потрібно ще, щоб він примусив розділити свою переконаність.

Є і ще одна суттєва обставина. Закон може бути таким, що його адресати будуть змушені одразу ж самостійно тлумачити його, не чекаючи судової інтерпретації. Очевидно, що це тлумачення зали­шається на рівні розуміння простої людини. Вивчивши цей рівень, судове тлумачення зможе закріпити те, що робилося сумлінно. Це дуже важливий чинник на користь соціологічного тлумачення, який відповідає поглядам населення і значить сьогодні більше, ніж раніше, з причини зростаючого обсягу законодавчої регламентації.

Трудність полягає в практичному здійсненні такого тлумачення.

Юрист позбавлений можливості провести широке опитування з єдиною метою з'ясувати щось нерозуміле для себе. Не може цього зробити перед винесенням рішення і суд. Необхідно розробити більш швидку й дешевшу процедуру. Уявляється можливим ство­рити тест із декількох тлумачень, які не збігаються. А за відповідя­ми на нього невеликої групи опитаних (в яких не повинно бути юри­стів) фахівці-психологи визначать, яке з цих тлумачень було вибра­не, по-перше — більшістю, по-друге — найшвидше.

Отже, проблема праворозуміння, тлумачення законів — вельми складна проблема. Норми права можна часом тлумачити самим не­ймовірним чином. Не випадково серед юристів існує каламбур «Два юристи — три думки».

Соціологічний підхід, соціологічний погляд на норму закону ха­рактеризується тим, що соціолог нібито наповнює загальні, певною мірою абстрактні юридичні формули значенням того, що відбува­ється у реальному житті, які нові тенденції, зрушення, процеси є визначальними у суспільному житті.

Важливе місце в судовій соціології посідає дослідження судових помилок. Тут «викривальна» функція судової соціології виявляєть­ся з найбільшою силою. Судова помилка — це хибність у думці та діях правосуддя, у розумінні мотиву злочинного діяння, у його ква­ліфікації і винесенні вироку. У практиці судочинства завжди є пев-

¹ Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. — С. 315.

Розділ 8

Судова соціологія

ний відсоток судових помилок. На думку західних соціологів, це кожен п'ятий випадок.

8.4. Соціологічні аспекти вивчення ефективності правосуддя

Належну увагу судова соціологія приділяє вивченню системи і структури умов ефективності правосуддя. Це:

1. Розробка загальної концепції ефективності правосуддя: цілі
правосуддя та соціальні потреби, які задовольняються завдяки їх
досягненню; зміст поняття ефективності правосуддя; співвідношен­
ня оптимальності та ефективності правосуддя; правосуддя як систе­
ма, умови (гарантії) ефективності правосуддя, їх зв'язок і взаємо­
дія, інформаційна забезпеченість судової системи; методи дослі­
дження ефективності правосуддя тощо.

2. Розробка системи критеріїв і показників ефективності право­
суддя в цілому і за окремими судовими стадіями процесу; визначен­
ня «вагомих» (ціннісних) співвідношень між різними критеріями і
показниками ефективності; виокремлення критеріїв організації та
критеріїв якості судової діяльності; співвідношення критеріїв ефек­
тивності правосуддя та ефективності інших видів судової діяльності
(наприклад, правова пропаганда); ефективності правосуддя та про­
цесуальної діяльності інших (крім суду) учасників судочинства;
розробка критеріїв для порівняльної оцінки якості роботи судів по
регіонах і періодах.

3. Вивчення на теоретичному рівні складної системи чинників
(гарантій), які впливають на ефективність правосуддя; ранжування
цих чинників за ступенем значущості, виявлення ієрархічних і ко­
ординаційних зв'язків між ними; розгляд усіх чинників як склад­
ної системи «управління» правосуддям, де кожна структурна ланка
і кожний елемент її виконує певну функцію; вивчення цих функцій
на підставі знання «сили впливу» чинників тепер і в майбутньому;
створення структурно-функціональної, «працюючої на управління»
моделі чинників (умов, гарантій) ефективності правосуддя.

4. Обчислення ступеня ефективності правосуддя за допомогою
логіко-математичного апарату на основі інформації, яка регулярно
надходить, про стан судової діяльності (статистика, дані соціологіч­
них та інших досліджень); удосконалення методів обробки й ана­
лізу інформації з використанням сучасної обчислювальної техніки.

5. Виявлення дисфункцій, «слабких місць» у системі гарантій правосуддя, розробка науково обґрунтованих заходів підвищення ефективності правосуддя.

Це, якщо можна так висловитися, програма-максимум усього наукового напряму. Зараз ми перебуваємо лише на його початку.

Можна визначити три рівні вивчення ефективності правосуддя.

На першому рівні аналізуються чинники, які пов'язані зі станом і застосуванням судом галузей, інститутів і окремих норм права, ви­вчаються правом характеристики ефективності процесуальної дія­льності (правовий аспект). На цьому рівні вивчаються: повнота встановлення предмета доказування, взаємовідносини суду з учас­никами процесу, вплив останніх на внутрішнє переконання суду, помилки при проведенні окремих процесуальних дій та їх вплив на вирішення справи, а також інші питання застосування судом норм права.

Другий рівень вивчення ефективності правосуддя характеризу­ється соціологічним, психологічним, етичним підходами до вивчен­ня особи суддів, а також вивчення об'єктивних умов, за яких прохо­дить службова діяльність і взагалі все життя судді. Ця друга ланка в системі гарантій правосуддя теоретично виявилася малодослідже-ною, хоча саме вона значною мірою визначає ефективність діяльно­сті по застосуванню права.

Третій рівень вивчення ефективності правосуддя полягає у вияв­ленні залежностей між якістю судової діяльності та дією соціаль­но-економічних, політичних, ідеологічних, наукових гарантій, за­гальних для усіх видів державної діяльності. Цей глибинний рівень значною мірою визначає характер соціальних чинників, які ана­лізуються на першому та другому рівнях.

Слід зазначити, що була показана у спрощеній формі абстрактна схема (модель) умов ефективності правосуддя. В реальній дійсності — це динамічна система дуже високого ступеня складності, що постій­но діє, прогресує, взаємодіє з іншими соціальними утвореннями.

Розглянемо другу ланку в системі гарантій правосуддя. Вона не укладається в традиційну схему правових наук, які вивчають пра­восуддя, тому що предметом вивчення в даному випадку є не право, а особа судді та умови його діяльності, які впливають на ефектив­ність застосування права.

Виховна роль правосуддя полягає в тому, що судова система своєю діяльністю значною мірою формує повагу до права і обумовлює

14 Ї40.І

Розділ 8

Судова соціологія

можливість подолання таких форм деформації індивідуальної пра­восвідомості, як правовий інфантилізм, правовий нігілізм, переро­дження правосвідомості. Саме судова система, що функціонує на принципах законності і справедливості, здатна в першу чергу внес­ти в суспільство громадську злагоду, активне співробітництво су­спільних груп населення, забезпечити гарантії прав і свобод особис­тості, моральних начал в суспільному й індивідуальному житті. Ця роль суду не завжди підкреслюється, але без соціально ефективної судової системи оптимальні правові відносини і відповідна їм право­ва свідомість ні існувати, ні розвиватися не можуть.

Соціальні підходи до судової діяльності не стоять на місці й увесь час розвиваються. Однією з сучасних світових тенденцій такого під­ходу до розвитку судових систем є розширення питання гуманізації правосуддя. Подібне розширення стосується всіх аспектів судової діяльності. Перш за все, нові акценти вносяться в розуміння самого правосуддя. Воно все більше розглядається як засіб змінити існую­чий соціальний і правовий стан речей. Сам злочин усе більше трак­тується не тільки як порушення закону, а в першу чергу, як насиль­ство над людьми. Критерієм правосуддя оголошується досягнутий його результат. Дуже важливим є фокусування при розгляді справ на сутності закону і на об'єднуючій ролі правосуддя. Щодо потер­пілого і відповідача, то в центр уваги ставляться потреби потерпіло­го і перетворення в норму відшкодування його втрат. Обов'язковою вважається участь відповідача у відшкодуванні втрат потерпілого, заохочується його каяття і прощення в разі повного відшкодування втрат.

Не всі ці підходи можна вважати безумовними, але вони є значу­щими з точки зору соціології правосуддя, оскільки виявляють тен-денції його розвитку в умовах гуманізації суспільних відносин в цілому.

По мірі розвитку правової соціальної держави все більше дає себе знати необхідність урахування в діяльності судової системи жит­тєвих потреб як соціума, соціальних груп, прошарків й інших спільнот, так і окремо взятих особистостей. У зв'язку з цим заслуго­вує на увагу така форма розширення можливостей правосуддя, як посередництво. У США, Австралії, Аргентині й інших воно є части­ною судочинства і деякі категорії справ не розглядаються судами без проходження цієї процедури. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод також передбачає прийняття справ

до судового розгляду лише в разі безрезультатності посередницьких спроб вирішити конфлікт. Свого часу така форма подолання конф­лікту була розповсюджена і в Україні.

Питання про те, в якій мірі суддя здійснює політику, що прово­диться через систему юридичних органів, і в якому ступені відбива­ються в цьому його особисті погляди, може висунути на перший план чинники, що стосуються особи судді. Мова йде не тільки про те, наскільки суддя адаптується до вимог судової політики. На його діяльність впливає цілий ряд позаправових, неформальних чинни­ків, наприклад, розуміння ним своєї ролі. Справа в тому, що кожне суспільство і кожна правова система створюють свій власний тип судді, який, якщо його взяти абстрактно, може бути ідентичним. Однак в кожному суспільстві та правовій системі існує різне розу­міння ролі судді, яке значно впливає на формування цього абстракт­ного типу.

В теоретичних дослідженнях розроблені та практично викорис­товуються критерії, якими повинен визначатися ступінь складності розумової праці. До цих критеріїв відносять:

1) необхідну професійну кваліфікацію;

2) ступінь самостійності та ініціативи;

3) уміння керувати роботою колективу;

4) інтенсивність діяльності;

5) рівень відповідальності;

6) складність функцій, що виконуються.

Зазначені критерії можуть розглядатись і щодо діяльності судді, яка має бути оцінена за усіма цими показниками як надзвичайно складна, оскільки вона потребує знання кваліфікованого, різнобіч­но освіченого юриста, незалежності при прийнятті рішень, уміння керувати не тільки колективом постійних працівників суду, але й колективами учасників процесу, часто численних і специфічних з кожної справи, відповідальності за долю людей, високого ступеня інтенсивності діяльності.

Виявлення та усунення чинників, які негативно впливають на забезпечення належного рівня якісних параметрів особи та діяльно­сті судді, — необхідний шлях підвищення ефективності правосуд­дя. Можна визначити такі чинники.

Насамперед — комплектування кадрів суддів, рівень їх освіти та якість професійної підготовки. Важливим є також суб'єктивне ставлення суддів до якості отриманої ними професійної підготовки.

№5*3 211

Розділ 8

Судова соціологія

Зараз відсутнє теоретичне розроблення професіограми судді як необхідної психологічної характеристики особи, що є основою ви­значення професійної придатності. Тому зрозуміло, що і практика прийому до юридичних вузів ніяк не пов'язана з виявленням придат­ності для обіймання в подальшому посади судді.

При розробленні професіограми судді можна використати харак­теристики, які застосовуються, наприклад, для деяких видів інте­лектуальної діяльності, а саме:

1) суспільне значення діяльності за відповідною професією, її
зміст;

2) галузь використання цього виду діяльності;

3) склад осіб відповідної професії;

4) особливості професії:

— політична спрямованість, професійно-етичні вимоги;

— загальна і професійна підготовка;

5) психологічні особливості діяльності:

— схильність до діяльності;

— загальні та спеціальні здібності;

— індивідуально-психологічні особливості (темперамент, харак­
тер, вольові, комунікативні якості);

6) умови праці, підвищення кваліфікації.

Наступний чинник — система підвищення кваліфікації праців­ників юстиції.

Це забезпечує можливість для систематичного підвищення ква­ліфікації працівників судів, які можуть не тільки привнести до си­стеми свої знання, осмислити та правильно оцінити власний досвід, але й безпосередньо ознайомитися з діяльністю центральних орга­нів юстиції та судів.

Необхідно звернутися ще до однієї проблеми в галузі підготовки кадрів для судів. Потребують вирішення питання професійного на­вчання не тільки суддів, але й інших працівників судів (секретарі суду, секретарі судових засідань, судові виконавці, діловоди). Судді доводиться гаяти багато часу на навчання цих працівників, перевір­ку їх роботи, а іноді й виконувати деякі їхні функції, що збільшує і без того велику обтяженість суддів основною роботою та суперечить основним принципам розподілу праці.

Стаж трудової діяльності є одним із важливих показників, які характеризують контингент судових працівників.

Чи є залежність між стажем діяльності суддів та якістю їх робо­ти?

Як свідчать дані соціологічних досліджень, погіршення якості діяльності суддів на другому році порівняно з першим можна пояс­нити так: початківцям доручають розгляд нескладних справ, їх менш обтяжують по службі та частіше контролюють; на другому ж році діяльності судді вже достатньо обтяжені розгляданням справ (у тому числі складних), їх менше «опікають», однак достатнього до­свіду вони ще не набули. Це доводить, що необхідно допомагати суд­дям не тільки на першому, але й на другому році їх діяльності.

У цілому ж рівень відправляння правосуддя зі зростанням діяль­ності суддів підвищується не так інтенсивно, як можна було б при­пустити. Очевидно, діють чинники, які ослаблюють зв'язок, що розглядається. Одним із таких чинників є недостатній матеріаль­ний і моральний стимул.

Дослідження особи судді було б неповним без вивчення його пра­восвідомості та морально-етичної характеристики. Правосвідомість суддів відіграє важливу роль у тлумаченні та застосуванні ними норм права, у визначенні міри покарання, у виборі найбільш до­цільної поведінки в процесі, коли закон не суворо детермінує її, у визначенні припустимості та відповідності доказів, у взаємовідно­синах судді з іншими учасниками судового розгляду.

Ефективність правосуддя залежить від умов, за яких відбуваєть­ся судова діяльність. Вивчення та свідома зміна цих умов сприяє підвищенню якості судочинства.

Серед соціальних умов, які впливають на якість судочинства, по­винні насамперед вивчатися проблеми соціального планування та наукової організації роботи в суді. Одна з таких проблем — визна­чення службового навантаження та необхідної кількості судових працівників. Актуальність цього диктується об'єктивно існуючими межами інтенсивності та обсягу праці, які гарантують збереження працездатності суддів і високу якість правосуддя. Для обґрунтуван­ня цього положення важливо простежити існуючий взаємозв'язок між обсягом службового навантаження і якістю судової діяльності. Результати досліджень свідчать, що скасування та змінення виро­ків перебуває у залежності від зростання службового навантаження.

Ряд соціологічних матеріалів і статистичних даних свідчать про необхідність удосконалення обґрунтовування як існуючої чисельно­сті судових кадрів, так і динаміки їх зростання. Зараз призначення

Розділ 8

Судова соціологія

кадрів суддів недостатньо співвідноситься зі змінами кількості справ, що розглядаються, з демографічними чинниками, зі специ­фічними територіальними й правовими умовами в окремих регіонах країни.

Прагнення до економії часу при надмірному навантаженні судді часом призводить до процесуальних порушень (наприклад, не до­тримуються необхідні процесуальні терміни, формально проводять­ся віддання до суду, немотивовано викладаються у вироку висновки

суду).

Потрібне розроблення принципових положень, які дозволили б обґрунтовано визначити правильність нормування судових кадрів і необхідні зміни чисельності суддів.

Статистичні дані доказують, що кількість справ, які надходять до судів, не завжди пов'язана з густотою населення, територіальною поширеністю та сферою діяльності судів. Основою планування роз­витку та розподілу контингенту суддів, очевидно, мають бути експе­риментально установлені середні затрати часу на розгляд справ за певними категоріями та видами злочинів. Однотипність справ кож­ної категорії обумовлює єдину методику їх розслідування та прове­дення одного й того самого комплексу слідчих і судових дій. Тому такі середні витрати часу для усієї маси справ можуть служити реа­льним мірилом їх трудомісткості.

Розглядаючи організацію діяльності суддів, слід виділити ще од­не питання, а саме — питання функціонального розподілу праці су­ддів. Дані соціологічних досліджень свідчать, що якість діяльності суддів за умови спеціалізації вища. Спеціалізація економить час суд­дів і є більш раціональним методом праці. Звичайно, спеціалізація не може здійснюватися в судах з невеликою кількістю суддів, але в цих судах розглядається не велика, а менша частина усіх справ, що проходять через судову систему.

Серед чинників, які безпосередньо впливають на якість правосуд­дя, необхідно назвати організаційно-технічну базу судів. Технічне оснащення судів не завжди дозволяє їм максимально використову­вати можливості, які надаються законом для досягнення істини, за­хисту прав громадян і посилення виховного впливу судочинства. Невідповідність судових приміщень вимогам відправляння право­суддя нерідко заважає проведенню в повній мірі гласного й відкри­того судового розгляду, який розрахований на виховний ефект при здійсненні судом своїх функцій.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте основні напрями судової соціології.

2. У чому полягає соціологічне тлумачення закону?

3. Що таке соціологічна експертиза?

4. Визначте рівні вивчення ефективності правосуддя.

5. У чому полягає соціальна природа правосуддя?

Рекомендована література

1. Бобрищев-Пушкин А. М. Змпирические закони деятельности рус-
ского суда присяжних. — М., 1896.

2. Гулевич О. А. Господа присяжньїе заседатели (Размьішления пси­
холога) // Общественньїе науки и современность. — 1996. — № 5.

3. Петрухин И. Л. Правосудне: время реформ. — М., 1991.

4. Поляков С. Б. К вопросу о независимости суда // Государство и
право. — 2000. — № 10.

5. Фоков А. П. Судебная власть в системе разделения властей (Науч-
но-правовьіе, философские и исторические аспекти) // Государство и
право. — 2000. — № 10.

6. Черечукіна Л. Тернистий шлях виправдувального вироку // Пра­
во України. — 2000. — № 12.

Соціологія кримінального права

Розділ 9

СОЦІОЛОГІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Дата добавления: 2014-11-20