Додаток. Два зречення Петра Дорошенка 2 страница

2. Соціальні верстви населення і господарське життя

Населення і стани

У другій половині ХVІІ століття Лівобережна Гетьманщина стала економічним, політичним і культурним центром усіх українських земель. Населення Гетьманщини в часи дорівнювало близько 1,2 мільйонів осіб. На її території було розташовано 11 великих міст, 126 містечок і 1800 сел. Поступово заселювалися нові землі поряд з Московським царством (див. розділ «Слобожанщина» в таблиці). В часи «Руїни», в результаті безперервних бойових дій, дуже скоротилося населення Правобережжя.

Доля населення Правобережної України

В часи «Руїни», в результаті безперервних бойових дій, сильно скоротилося населення Правобережжя. За ініціативи Москви, протягом 1674—1678 років, населення подніпровської смуги правого берега, від Києва до Чигирина було примусово переселено урядом гетьмана Самойловича на Лівобережжя та Слобожанщину («Великий згін»). Багато людей втікали самі, рятуючись від турок і татар, яких привів гетьман П. Дорошенко. Частина біженців рятувалася втечею на Лівобережну Україну і до Росії, інші – на Галичину і Волинь. Населені пункти й рештки фортифікацій були знищені, щоб покласти край існуванню Черкаського, Канівського, Чигиринського і Корсунського полків, які були опорою Дорошенка. До ХVІІІ століття район Подніпров'я залишався незаселеним. (За даними Інтернету)

В часи гетьманування І.Самойловича і І.Мазепи склалися норми соціального ладу, які збереглися впродовж усього ХVІІІ століття.

Козацтво остаточно заступило політичне місце шляхти. Практика гетьманів жалувати родичам генеральної, полкової і сотенної старшини титули знатних товаришів — бунчукового, значкового і військового — сприяло оформленню спадкової привілейованої олігархічної групи, відмежованої від рядового козацтва. Титули урівнювали їхніх носіїв з посадовою виборною старшиною. Нова козацька аристократія називала себе шляхетською, підкреслювала свою пряму наступність від руської шляхти ХVІІ століття, використовувала шляхетські герби.

Шляхтянка Шляхтич Міщанка Міщанин Козак

Полковник Писар Селянка Селянин Козачка

Поступово козацька старшина перетворювалася в найкрупніших феодалів – експлуататорів.

Найбагатші люди в Гетьманщині

Гетьмани Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа мали в своєму особистому володінні велику кількість міст, сіл, млинів, цехових майстерень. Дуже заможними людьми були І.Виговський, П.Дорошенко, полковники Шидловський, Донець, Кондратьєв. До козацької старшини належало близько 2400 осіб, до виборних козаків — 176 000 осіб. (За даними Інтернету)

Шляхта мала майнові привілеї і не була зобов'язана до військової служби. На середину ХVІІ століття в Гетьманщині проживало близько 300 шляхетських родин, більшість представників якої стали козацькою старшиною або міщанами. Шляхтичі зберігали форму земського самоврядування, але, як правило, не брали участі в керуванні державою.

Міщани зберігали при собі традиційні форми самоврядування. Під час Хмельниччини 50 — 80% міського населення покозачилося. Проте, у ХVІІІ столітті, після перегляду козацьких реєстрів, вже почав існувати бар'єр між міщанами й козаками.

Найбільшою категорією населення були селяни. Після Визвольної війни вони стали вільними землевласниками з правом володіння оброблюваною ними землею в обмін на сплату податків до військової скарбниці. Кріпаччина майже щезла. До підсусідків належало 80 000 осіб, до селян з приватних маєтностей — 465 000 осіб, до селян з рангових маєтностей — 25 000 осіб, до селян інших категорій — 25 000 осіб. Населення Гетьманщини дуже рідко знало що таке голод. Щедра, плодородна українська земля давала багаті врожаї. Також грала свою роль традиційна працьовитість українського народу. Люди України були веселі, ситі, задоволені. Традиційне господарство руйнувалося лише вторгненнями ворогів та війнами гетьманів за владу.

М. Сергєєв Малоросія у квіту К.Трутовський Колядки в Малоросії

Жителі Гетьманщини традиційно називали свою країну «Малоросією». Слово «Україна» використовувалося дуже рідко.

Додаток. Микола Гоголь. Уривок з повісті «Сорочинський ярмарок»

Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосногарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На ньому ні хмаринки. В полі ні звуку. Все начебто вимерло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає в степу. Ліниво й бездумно, ніби гуляючи без мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі маси листя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку тільки при великому вітрі бризкає золото. Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над барвистими городами, обрамованими стрункими соняшниками. Сірі скирти сіна й золоті снопи хліба табором розташовуються в полі й кочують по його безкрайності. Нагнулись від ваги плодів розлогі віти черешень, слив, яблунь, груш; небо, його чисте дзеркало — ріка в зелених, гордо піднятих рамах... Яке повне розкоші і солодкої знемоги малоросійське літо! (переклад А.Хуторяна)

Господарське життя

Економіка Гетьманщини було заснована на сільському господарстві. Люди сіяли жито, пшеницю, овес, просо, гречку, коноплю. Поступово почали культивувати виноград, кавуни, дині, сотні різноманітних фруктових дерев. Розвивалися ремесла: теслярство, ковальство, бондарство, чоботарство виготовлення скла, діжок; промисли: винокуріння, чумацтво, броварництво, млинарство, бджільництво, виготовлення дьогтю і смоли, рибальство, полювання, видобуток вугілля тощо.

Добре розвивалася торгівля між регіонами України, з Росією, Кавказом, Іраном, Прибалтикою. В Сорочинцах, Сумах, Києві, Харкові проходили ярмарки. Скарбниця Гетьманщини поповнювалася за рахунок прикордонного торгового мита на товари експорту й імпорту. Населення платило також натуральну данину на військо, поземельний чинш, різні податки за виробництво алкогольних напоїв, за користування млинами, оренду, рудні і дігтярні, продаж тютюну.

Деяка відсталість Гетьманщини в економічному плані від Європи пояснюється консервацією феодального ладу, початком нового закріпачення селян, та руйнаціями з-за частих війн і грабіжницьких походів.

В.Маковський Ярмарка у Полтаві Українські селяни на торгах

3.Релігія

Основною релігією в Гетьманщині протягом усього її існування було православне християнство. Козацькі землі входили до складу Київської митрополії, що підпорядковувалася Константинопольському патріархату. Але становище православ’я було досить складним, особливо на Правобережжі.

Додаток. Занепад православ’я на Правобережній Україні

За часів гетьманування Богдана Хмельницького митрополію очолював Сильвестр Косів (1647—1657 рр.). Після смерті і Хмельницького, і Косова козацька держава поринула в громадянську війну, яка спричинила розкол українського православ'я. На Правобережній Україні, під контролем Польщі, утвердилися легітимні наступники покійного митрополита — Діонісій Балабан (1657—1663) та Йосиф Нелюбович-Тукальський (1663—1675). Але політика польського уряду і уніатського духовенства зробила свою справу. Частина віруючих, після занепаду православ’я на Правобережжі, прийняла греко-католицьке віросповідання, частина перейшла на православне Лівобережжя. Ті православні, що залишилися, знаходилися в скрутному становищі. У зв'язку з цим, 1701 року, ті православні парафії та монастирі Правобережної України, що ще залишилися, увійшли до складу Переяславської єпархії Лівобережжя. Тут, під егідою православної Росії, церква зберегла свої позиції. Російські церковники взяли українське православ’я під свій повний контроль. Було обрано нового митрополита Гедеона Святополка. У 1685 році, в Москві патріарх Йоаким урочисто висвятив його в Успенському соборі. Митрополити Варлаам Ясинський (1690—1707) та Йоасаф Кроковський (1708—1718) вже висвячувалися в Москві. (За даними Інтернету)

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату(1686 рік)

У 1686 році константинопольський патріарх Діонісій згодився на передачу київської митрополії московському патріархату. Митрополитом було визнано Гедеона Святополка. Під егідою православної Росії церкві вдалося зберегти свої позиції. Загалом, приєднання Київської митрополії до Московського патріархату було сприйнято українськими ієрархами позитивно — вони підтримували тверду царську владу на противагу нестабільним гетьманським режимам, вбачаючи в московській протекції захист від козацьких союзів з сусідами-мусульманами. Саме представники Київської православної митрополії розробили нову версію історії України, виражену в підручнику «Синопсис», як невід'ємної частини історії «триєдиної» Російської держави на чолі з московськими монархами.

І.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султану(варіант) В.Сластіон Проводи на Січ

4. Запорізька Січ у другій половині ХVІІ століття

Права Січі

У 1652 році кошовий отаман Іван Лутай прийняв рішення побудувати Січ на півострові Чортомлик у дніпровських плавнях. Так виникла Чортомлицька Січ.

Побудова і устрій Чортомлицької Січі

На Початку Визвольної війни 1648-1657 рр. існувала Микитинська Січ, на Микитиному розі (на місці переправи через Дніпро), поблизу Нікополя. Саме тут Богдан Хмельницький готував повстання проти Речі Посполитої. Але, з-за дуже відкритої місцевості, козаки вирішили перенести розташування Січі. У 1652 році кошовий отаман Іван Лутай наказав побудувати її на півострові Чортомлик у дніпровських плавнях, біля впадіння у Дніпро річки з такою ж назвою. Довкола Чортомлицької Січі було викопано рів і насипано земляний вал в 13 метрів заввишки, де влаштовано бійниці, набито дерев’яні палі. Також побудували бойові башти, а всередині Січі була зведена висока вежа для стрільби. Крім цього, навколо січового майдану, за козацьким звичаєм, стояло 38 куренів для запорожців — військових підрозділів. На Січі постійно перебувало 150-200 козаків зі своїм отаманом. Загалом на Січі, якщо не було походів, збиралося від шести до восьма тисяч козаків. На Радіобирали кошового отамана, якого інколи іменували «запорізьким гетьманом». Незважаючи на козацьку демократію, на Січі поширювалося розшарування козаків на заможну старшину, яка мала владу і багатства та сірому (голоту). (За даними Інтернету)

Поворотним етапом в історії Січі стала Переяславська рада 1654 року. За Січчю було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян-утікачів. Таких прав Січ за весь час свого існування в Речі Посполитій ніколи не мала! Автономія Січі не порушувалася до початку ХVІІІ століття!

Військова і господарська діяльність козаків

З часів Гетьманщини, збройними силами якої виступало Військо Запорозьке, утверджується термін «Низове Військо Запорозьке». Формально Січ підкорялася лівобережному гетьманові, але в реальному житті запорожці часто вступали в конфлікти з гетьманами, не визнаючи їх влади.

Не зважаючи на непокірність і строптивість козаків, царський уряд Московщини продовжував посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом, цінуючи той факт, що Січ служила надійним заслоном православних проти турок і татар. Особливого значення набули походи запорожців проти Польщі й Криму під проводом уславленого кошового отамана Івана Сірка в 60-х-70-х роках ХVІІ століття.

Але не лише війни і походи стали основою життя козаків. Все більше козаки стали втягуватися в торгово-економічну, господарську сферу.

Займалися землеробством, ремеслом, скотарством, торгівлею, промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом, чумацтвом), торгівлею. Торгували з Росією, Правобережною Україною, рідко - з Кримом. Основою господарського життя козаків став зимівник.

Таким чином, під владою Російської держави, позиції Січі у боротьбі проти агресії татарських, турецьких і польських феодалів лише зміцнилися, а це сприяло, зокрема, народній колонізації запорозьких володінь. Розширювалися межі запорозької території (на півночі до лівих притоків Дніпра — р. Самари та р. Орелі), зросло населення.

Але царський уряд тримав козаків під суворим наглядом. Козаки часто здійснювали походи, без дозволу царя і гетьманів, підтримували різні повстання. На Запоріжжі з’явилися урядові фортеці, як для контролю за козацтвом, так і для захисту південних кордонів країни.

Дата добавления: 2014-11-20