Структура філософії

Усвідомивши світоглядне уявлення про місце людини у сві­ті і стратегію реалізації відповідних світоглядних ідеалів, фі­лософія конкретизує власні світоглядну і методологічну функції ' у ряді галузей, які становлять сутність вселюдських відносин. Ось їхня коротка характеристика.

Щоб зрозуміти місце людини у світі, треба по-філософськи осмислити самий світ. Ця галузь філософської діяльності має назву онтології (учення про буття).

У різні епохи світ не лише пізнається окремими науками, а й формується певна категоріальна картина світу. Відтак, XX ст. вводить у науковий обіг такі категорії, як роз­виток, еволюція, прогрес. У минулі століття ці категорії не ві­дігравали помітної ролі, оскільки світ уявлявся у вигляді ве­личезного механізму (механіка була «королевою» наук), що функціонує, але не розвивається. У XX ст. категоріальна кар­тина світу істотно змінюється за рахунок введення таких кате­горій, як система, самоорганізація, вірогідність та ін.

Звісна річ, ці терміни вживалися і раніше, але не набули універсального і світоглядного статусу, тобто не стали катего­ріями. Та чи можливо сьогодні осмислити світ і місце людини в ньому, не прагнучи зрозуміти природу, суспільство та їх взає­модію як систему, не враховуючи нерівнозначності (вірогідного характеру) природних та соціальних процесів, не сподіваючись на ефект самоорганізації більше, ніж на утопічне загальне регулювання «зверху»? Онтологія описує категоріальний «кістяк» світу і будь-якого явища в ньому таким чином, щоб з'ясувати онтологічний аспект вихідної «клітинки»: як можлива людина в цьому світові, або яким має бути світ, спроможний породити людину із свідомістю її?

Виконуючи світоглядну функцію у галузі онтології, філосо­фія обґрунтовує відповідну категоріальну картину світу, а реалізуючи методологічну функцію, з'ясовує стратегію поведінки, адекватну прийнятій категоріальній картині. Наприклад, лю­дина зовсім по-різному поводитиме себе у світі, де все жорстко означене волею Бога або законами матерії, або ж там, де вла­да належить випадку, чи в такому світі, де визначеність має вірогідний характер, а реалізація тієї чи іншої нагоди зале­жить від відповідального вибору та активності самої людини. В осмисленні людини філософія створює соціальну філосо­фію {філософію історії) і філософську антропологію, аналізую­чи категоріальну картину суспільства (сукупної людини) і лю­дину як цілісну особистість (світоглядна функція), а також відповідну їм стратегію життєдіяльності (методологічна функ­ція). Ці обидві реальності (сукупна людина та людина-особистість) розглядаються з позицій співвідношення в них об'єк­тивної та суб'єктивної реальності, скінченного та нескінченного. У різноманітності С — О і С — С відносин філософія виділяє моменти, які, по-перше, універсальні (можуть бути присутніми в будь-яких конкретних відносинах) і, по-друге, відбивають спе­цифічну сутність людини, відрізняють її від усіх інших систем та явищ, роблять людину особистістю і визначають місце її у світі.

Такими суттєвими моментами вселюдських відносин є на­самперед перетворення (будь-якого об'єкта) і спілкування (будь-яка взаємодія будь-яких суб'єктів). Філософська рефлексія їх здійснюється у праксеології (праксіс — дія) та ' в етиці (етос -V вдача, звичай), де з'ясовується, як саме можливі ефек­тивне перетворення і людське спілкування. Світоглядна функ­ція реалізується в обгрунтуванні ідеалів перетворення і спіл­кування, \а методологічна — у знаходженні оптимально та мо­рально допустимих шляхів щодо здійснення цих ідеалів.

Перетворення і спілкування можливі лише на грунті напра­цьованих самою людиною програм, які діятимуть тільки тоді_ч коли вони правильно відбивають світ, висловлюючи життєвий сенс і ключові ціннісні орієнтації людини. Цьому відповідають такі сутнісні моменти, як пізнання та ціннісно-орієнтована ді­яльність, які осмислюються у гносеології («гнозіс» — знання), або в теорії пізнання, і аксіології («аксіс» — цінність). Світо­глядна функція філософії полягає в обгрунтуванні набутої си­стеми цінностей та ідеалів пізнання, а методологічна — у з'ясу­ванні шляхів та законів пізнання і в реалізації життєвих сенсів, ключових цінностей, наприклад, що є істина, як пізнати її і як жити відповідно до істини.

На шляху перетворення та спілкування, пізнання та ціннісно-орієнтовної діяльності людина неминуче відтворює фунда­ментальні суперечності власного буття. Для збереження ціліс­ності її (у тварин вона зберігається самою природною заданіс­тю, обмеженістю стратегії її поведінки; психічні захворювання, що пов'язані із розпадом особистості — це сумний привілей лю­дини) людина потребує ще й окремих духовних «скріплень». До них належить естетичне освоєння, в якому людина гармонізує власний зовнішній та внутрішній світ відповідно до ідеалів кра­си, і релігійне ставлення до світу, що порушує питання про на­явність у світі засад, більш високих, ніж усе те, що пов'язане із скороминучим задоволенням людських потреб *. Ці моменти осмислюються в естетиці і філософії релігії, в яких з'ясовуєть­ся, як саме можлива діяльність за законами краси, чи можливе в цьому світові існування того, що можна визнати священним (тобто нескоро минучим у своїй значущості, що не зведене до суто функціональних оцінок). Естетика обґрунтовує ідеали кра­си, а в методологічному плані з'ясовує шляхи створення і сприй­няття прекрасного (наприклад, питання про те, чи можна спе­речатися про смаки). Філософія релігії осмислює певну релігій­ну (або атеїстичну) картину світу і відповідні їй принципи по­ведінки. І, нарешті, філософія потребує само осмислення влас­ного шляху, мети, перспектив. Це завдання вирішується в істо­рії філософії. Основні галузі філософської діяльності такі:

· Такі засади зовсім не обов'язково уявляти у вигляді Бога-творця. Це складне питання ще буде обговорене у розділі X, § 4 — ^Духовне життя

·

Галузь філософії	Предмет осмислення	Підфункція *	Аспект «клітинки»
Онтологія	Світ	Онтологічна	Як можлива людина з її свідомістю у цьо­му світі?
Соціальна філо­софія (філософія історії)	Сукупна людина (суспільство)	Соціально-філософська	Яке співвідношення у суспільстві суб'єк­тивного і об'єктивно­го, скінченного і не­скінченного?
Філософська ант­ропологія	Людина як ці­лісність	Антропологіч­на	Яке співвідношення суб'єктивного та об'єктивного, скін­ченного та нескінчен­ного в людині?
Праксеологія	Перетворювання	Праксеоло-гічна	Як можливе ефек­тивне перетворення?
Етика	Спілкування	Етична	Як можливе людсь­ке спілкування?
Гносеологія (тео­рія пізнання)	Пізнання	Гносеологічна	Як можливе адек­ватне пізнання?
Аксіологія	Ціннісно-орієн-таційна діяль­ність	Аксіологічна	Як можлива реалі­зація життєвого сенсу, ключових цін­ностей?
Естетика	Естетичне опа­нування світом	Естетична	Як можлива діяль­ність за законами краси?
Філософія релігії	Релігійне став лення до світу	Релігійна	Чи можливе в цьому свігі священне?
Історія філософії	Філософська ді­яльність	Метафілософ-ська **

* Базові функції філософії — світоглядна і методологічна. ** Префікс «мета» (за, після) означав, що ця галузь займається об­грунтуванням певної ділянки знання (наприклад, математики).

Пв-перше, ми бачимо, що основні (тобто світоглядна і мето­дологічна) функції філософії в кожній галузі стають підфунк-ціями: онтологічною, соціально-філософською тощо, в кожній з яких є власні світоглядні і методологічні аспекти. Таким чи­ном, філософські функції набувають немовби двоповерхового вигляду. По-друге, в кожній з галузей виявляється свій аспект вихідної «клітинки», нібито ставиться власне філософське пи­тання. По-третє, важливо усвідомити, що всі галузі неодмінно пройняті «клітинкою» в цілому, вона є головним засобом аналі­зу в межах кожної з них. Так, суб'єктивна й об'єктивна реаль­ність, або ж засоби освоєння нескінченного, досить різні у жит­ті суспільства або особистості, у пізнанні, естетичному опану­ванні чи в релігійному ставленні, але вони неодмінно присутні в них усіх. Навіть в онтології йдеться про те, як суб'єктивна реальність людини вкорінена в світі у вигляді передумов, що еволюційно розвиваються: відображення (як фундаменту зі­знання), активності, спроможності до самоорганізації.

Дата добавления: 2014-11-20