Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 9 страница

Разом із тим, приватизація інших санаторно-курортних за­кладів, що знаходяться або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ре­сурси зазначених територій, не заборонена. Вона може здійсню­ватися в порядку, встановленому законами з питань привати­зації, за умови збереження профілю об'єктів, що приватизують­ся (ст. 26 Закону України «Про курорти»). Земельні ділянки, на яких розташовані такі заклади, також можуть бути приватизо­вані. Слід зазначити, що Концепцією розвитку санаторно-курор­тної галузі (п. 3) з метою залучення внутрішніх та зовнішніх інве­стицій планується проведення приватизації оздоровчих та сана­торно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв), у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді, а також об'єктів незавершеного будівництва. Разом із такими об'єктами приватизації підлягатимуть і земельні ділянки, на яких вони розташовані.

2. Правове регулювання охорони і використання земель оздоровчого призначення в межах окремих зон округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони

Оскільки в межах територій курортів як переважної частини земель оздоровчого призначення знаходяться земельні ділянки різного цільового призначення, які до того ж перебувають у влас­ності або користуванні значної кількості юридичних осіб та гро­мадян, правове регулювання охорони та використання цієї кате­горії земель будується на принципах диференціації та інтеграції. Диференціація має на меті надання таким громадянам та юри­дичним особам правової можливості використання належних їм земельних ділянок для задоволення певних особистих потреб (житлове, гаражне, дачне будівництво) та здійснення певних видів підприємницької діяльності на землях курортів. Завдан­ням інтеграції правового регулювання охорони та використання є формування загального правового режиму санітарної охорони територій курортів та підпорядкування йому правових режимів всіх земельних ділянок, зокрема тих, які надані громадянам та юридичним особам для житлового будівництва, будівництва та обслуговування об'єктів комерційного призначення (магазинів, ресторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільськогосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв'язку тощо.

Поняття округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони ку­рорту. З метою інтеграції правового регулювання охорони та ви­користання всіх земель у межах територій курортів на їх тери­торіях встановлюються округи санітарної охорони, а в межах ку­рортів, в яких лікувально-оздоровчий процес базується на використанні лікувальних корисних копалин та підземних вод, встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. Округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони — це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. Уразі використання пов'язаних між собою родовищ мінераль­них вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ре­сурсів декількома курортами для них може встановлюватися єдиний округ санітарної охорони.

Отже, округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони охоплює всі розташовані в межах курорту земельні ділянки і підпорядко­вує їх єдиному правовому режиму санітарної охорони. Його суть полягає у тому, що в межах округу санітарної (гірничо-санітар­ної) охорони курорту (курортів) забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні ліку­вальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних тери­торій курортів (статті 27, 28 Закону України «Про курорти»).

Компетенція органів, які встановлюють межі округу санітар­ної (гірничо-санітарної) охорони курорту залежить від статусу курорту; Так, межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охо­рони курортів державного значення затверджуються Верхов­ною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголо­шення природних територій курортними територіями держав­ного значення. А межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповід­но Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій ку­рортними територіями місцевого значення (ст. 29 Закону України «Про курорти»).

Правовий режим зон санітарної (гірничо-санітарної) охоро­ни курортів. Правовий режим земель у межах округу санітарної охорони курорту не є однаковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. ЗО Закону України «Про курорти» за ступенем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: пер­шу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та третю (зона спостережень). Межі зон округу санітарної охорони курор­ту визначаються одночасно зі встановленням меж округу орга­нами, які встановлюють межі відповідного округу. Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблен­ня проектів землеустрою.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родо­вища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 м. На території першої зони (зони суворого режиму) заборо­няється: а) користування надрами, не пов'язане з використан­ням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, про­вадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; б) прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших кому­нікацій; в) спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; г) скидання дренажно-скидних та стічних вод; ґ) влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); д) влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкод­ження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомо­гильників; е) проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслугову­ванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ре­сурсів або природоохоронною діяльністю; ж) постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів). Разом із тим, на території першої зони округу санітарної охорони курор­ту дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використан­ням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплю­вальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиеро­зійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні спо­руди, а також влаштовувати причали (ст. 31 Закону України «Про курорти»).

Друга зона (зона обмежень) округу санітарної охорони ку­рорту охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та ли­манів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знахо­дяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до по­гіршення природних і лікувальних факторів курорту. На тери­торії другої зони забороняється: а) будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; б) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території; в) спорудження поглинаючих коло­дязів, створення полів підземної фільтрації; г) забруднення по­верхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; ґ) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогиль­ників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів вироб­ництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря; д) розміщення складів пести­цидів і мінеральних добрив; е) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання зе­мельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; є) скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин із транспортних (плавучих) засобів і трубо­проводів.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 32 Закону усі багатоквартирні будинки в межах другої зони повинні мати водопровід та кана­лізацію. Туалети у приватних будинках обов'язково мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринниць­ких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та об­ладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфек­ційними бар'єрами.

До третьої зони (зона спостережень) округу санітарної охо­рони курорту належить територія, яка охоплює всю сферу фор­мування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові наса­дження навколо курорту, а також території, господарське вико­ристання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо вплива­ти на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і ліку­вальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. На території третьої зони забо­роняються: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, про­ведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Слід зазначити, що третя зона є водночас межею округу са­нітарної охорони курорту і на її території дозволяється прове­дення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов (ст. 33. Закону України «Про курорти»).

Земельні ділянки в межах округів та зон санітарної охорони курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забу­дови курорту, з дотриманням вимог статей 31,33 Закону України «Про курорти». З метою організації діяльності курортів юри­дичні та фізичні особи використовують на цих землях спеціально визначені природні об'єкти, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, аква­торію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань.

Порядок надання родовищ корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань визначається Кодек­сом України про надра. Розроблення родовищ підземних ліку­вальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корис­них копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користу­вання надрами. Видобуток, підготовка, переробка та викори­стання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється згідно із затвердженими проектами та встановленими центральним органом виконавчої влади з геології та використання надр квотами.

• РОЗДІЛ 19

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Поняття та склад земель рекреаційного призначення

Поняття земель рекреаційного призначення. Термін «рекре­ація» в перекладі з латинської (гестгаХіо) означає відновлення сил, одужання. В економічній та юридичній літературі рекреація означає процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою рекре­аційних ресурсів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях.

Рекреаційна діяльність відіграє важливу роль в економічному, соціальному та духовному житті суспільства. Науково-технічний прогрес, який визначає стан сучасного суспільства, істотно змінює характер життєдіяльності людини. Поступово скорочуються фізичні і відносно збільшуються розумові та нервово-психічні за­трати праці залежно від зростання її складності і напруженості. У таких умовах процес відновлення робочої сили може бути за­безпечено через споживання рекреаційних ресурсів, у першу чергу, послуг сфери відпочинку та оздоровлення.

Відпочинок стає найважливішим елементом вартості жит­тєвих засобів сучасної людини. Практикою доведено, що актив­ний відпочинок (туризм) сприяє зниженню рівня захворювань на найнебезпечніші серцево-судинні хвороби майже наполовину. Не набагато менша його дія в попередженні психічних розладів.

Завдяки організованому відпочинку захворювання органів ди­хання зменшуються майже на 40 %, нервової та кістково-м'язової систем — майже на ЗО %, органів травлення — більш як на 20 %\

Частка земель України, придатних для здійснення рекре­аційної діяльності, складає близько 9,1 млн гектарів, або майже 15 % території країни. Проте на сьогодні лише половина цих зе­мель використовуються для потреб усіх видів рекреації.

В Україні рекреаційна діяльність здійснюється на землях різних категорій. Так, згідно зі ст. 64 ВК України, важливим рек­реаційним ресурсом є води, що передбачає здійснення рекре­аційної діяльності на землях водного фонду. ЛК України перед­бачає можливість надання земель лісогосподарського призна­чення у довгострокове користування для рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей (ст. 18). Рек­реаційну цінність мають і землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Саме тому Законом України «Про природно-заповідний фонд» дозволяється вико­ристання окремих об'єктів природно-заповідного фонду в рекре­аційних цілях (ст. 9). Так, досить активно використовуються в рекреаційних цілях землі національних природних парків (ст. 22), ландшафтних парків (ст. 23), ботанічних садів (ст. 32), дендрологічних парків (ст. 33), зоологічних парків (ст. 36) та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (ст. 37). Важливі рекреаційні ресурси знаходяться й на землях історико-культур-ного призначення. Так, в Україні діє 397 музеїв державної та комунальної форми власності. Щороку музеї нашої держави, в яких налічується 10 млн музейних предметів, відвідує близько 13 млн осіб². В останні роки все більшого розвитку набуває сільський і зелений туризм, що включає в сферу рекреаційної діяльності і землі сільськогосподарського призначення.

¹ Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. — К., 2007. — С. 7-8. ² Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року» від ЗО березня 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 748.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призна­чення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних за­ходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовують­ся в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії зе­мель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призна­чення належать земельні ділянки зелених зон і зелених наса­джень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зай­няті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих табо­рів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а та­кож земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподар­ського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які ви­користовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення.

Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невели­кою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та зе­мель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове при­значення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання та­ких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто до­датковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням зе­мель, що належать до інших категорій. Що стосується власне зе­мель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викори­станню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України).

Склад земель рекреаційного призначення. Незважаючи на єдине цільове призначення, землі рекреаційного призначення охоплюють земельні ділянки, які істотно відрізняються за своїм функціональним використанням. Так, з аналізу ст. 51 ЗК Украї­ни випливає, що до складу цієї категорії земель входять три гру­пи земельних ділянок, а саме: землі, зайняті природними рекре­аційними об'єктами, землі фізкультури та спорту, а також землі, на яких побудовані об'єкти стаціонарної рекреації.

Землями, зайнятими природними рекреаційними об'єктами, є земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних сте­жок і маркованих трас. Рекреаційний ефект на таких землях до­сягається за рахунок використання відповідних об'єктів природ­ного навколишнього середовища.

Землі фізкультури та спорту включають земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти фізкультури та спорту (стадіони, спортивні комплекси, палаци спорту, спортивні табори, яхт-клу­би тощо). Такі об'єкти використовуються для організації відпо­чинку населення через спортивні ігри та інші дозовані фізичні навантаження. Разом із тим, не належать до земель рекре­аційного призначення земельні ділянки, надані для інших цілей (житлового чи промислового будівництва, зведення та експлуа­тації об'єктів оздоровчого призначення), якщо на таких ділянках (їх певних частинах) побудовані спортивні майданчики чи інші спортивні споруди.

Землі, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, складають земельні ділянки, на яких побудовані туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі та­бори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних), інші аналогічні об'єкти, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. На ділянках з об'єктами стаціонарної рекреації організація відпочинку населення здійс­нюється з використанням як рекреаційного впливу навколиш­нього природного середовища, так і з використанням дозованих фізичних навантажень.

Законодавство про землі рекреаційного призначення. Ос­новні положення про землі рекреаційного призначення містять­ся в ЗК Україні (глава 9), ЛК України¹, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р.², «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.³, «Про туризм» від 15 вересня 1995 р.⁴, прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно-го призначення» від 25 серпня 2004 р.⁵

2. Правове регулювання використання та охорони окремих земель рекреаційного призначення

За загальним правилом, закріпленим у ст. 52 ЗК України, землі рекреаційного призначення можуть перебувати у дер­жавній, комунальній та приватній власності. Разом із тим, окремі види земель рекреаційного призначення істотно відрізняються за своїм власнісним статусом, що у свою чергу обумовлює на­явність певних особливостей у правовому регулюванні їх вико­ристання та охорони.

¹ Офіційний вісник України. — 2006. — №11. — Ст. 691. Офіційний вісник України. — 2005. — № 40. — Ст. 2528. ³ ВВР. — 1994. — № 14. — Ст. 80. ⁴ ВВР. — 1995. — № 31. — Ст. 241. ⁵ Офіційний вісник України. — 2004. — № 34. — Ст. 2261.

Землі, зайняті природними рекреаційними об'єктами. Як за­значено вище, до земель, зайнятих природними рекреаційними об'єктами, належать земельні ділянки зелених зон і зелених на­саджень міст та інших населених пунктів, навчально-турист­ських та екологічних стежок і маркованих трас. Переважну час­тину земель, зайнятих природними рекреаційними об'єктами, складають земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів. Зелені зони — це лісові масиви, які розташовані навколо населених пунктів, головним чином міст, і виконують рекреаційно-захисні функції. Зеленими наса­дженнями вважається деревна, чагарникова, квіткова та трав'я­на рослинність природного і штучного походження на певній те­риторії населеного пункту. Отже, землі зелених зон та частина земель, зайнятих зеленими насадженнями в межах населених пунктів, вкриті лісами, і є лісовими ділянками.

Згідно зі ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, неза­лежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд країни і перебувають під охороною держави. Разом із тим, у ст. 4 цього Кодексу визначено, що до лісового фонду України не належать: 1) лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею менше 0,1 гектара; 2) зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; 3) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогоспо­дарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Як випливає з п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» від 16 травня 2007 р., части­на земельних ділянок лісового фонду є землями рекреаційного призначення. Зокрема, постановою встановлено, що до рекреа­ційних лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом та відпочинку населення і розташовані: 1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів; 2) навколо населених пунктів (лісо­паркові частини у лісах зелених зон). Отже, ЛК України розріз­няє ліси, які зростають на землях лісогосподарського призначен­ня, та ліси, які розташовані на землях інших категорій, зокрема на землях рекреаційного призначення.

Згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (ст. 13) та Правилами утримання зелених насаджень у

населених пунктах України, затвердженими наказом Міністер­ства будівництва, архітектури та житлово-комунального госпо­дарства України від 10 квітня 2006 р. № 105^і, у межах міст, селищ та інших населених пунктів до земель рекреаційного призначен­ня належать земельні ділянки із зеленими насадженнями за­гального користування, до яких належать міські ліси, парки, гідропарки, сади, сквери тощо.

Міський ліс — це лісовий масив або ділянка лісу, яка розта­шована в межах населеного пункту і віднесена до земель рекре­аційного призначення.

Парк — це самостійний архітектурно-організаційний ком­плекс площею понад 2 гектара, який виконує санітарно-гігієнічні функції та призначений для короткочасного відпочинку насе­лення. Залежно від характеру і призначення парки поділяються на парки культури і відпочинку, районні, спортивні, дитячі, ден­дрологічні, історичні, національні, меморіальні, етнографічні парки-музеї, історичні, виставкові, зоологічні, аерофітотерапії тощо. До земель рекреаційного призначення належать, як пра­вило, парки культури і відпочинку та спортивні парки.

Сад — упорядкований масив зелених насаджень площею від 2 до 6 гектарів, призначений для короткочасного відпочинку на­селення. За характером використання можуть бути: міські сади, сади біля видовищних споруд, сади житлових районів і мікро­районів, міжквартальні сади тощо.

Сквери — упорядковані й озеленені ділянки площею від 0,02 до 2 гектарів, які є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначені для короткочасного відпочинку насе­лення.

Гідропарки — благоустроєні водноспортивні комплекси з оптимальним співвідношенням площ водойм, насаджень та лугів відповідно 2:1:1.

Міські ліси, парки, гідропарки, сади, сквери можуть бути окремими земельними ділянками рекреаційного призначення або ж входити в рекреаційні зони населених пунктів, які склада­ють спеціально виділені генеральним планом організовані тери­торії в місті і зеленій зоні навколо нього, які призначені для ор­ганізації відпочинку населення.

Згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунк­тів» землі рекреаційного призначення загального користування відносяться до об'єктів благоустрою населених пунктів і підпо­рядковуються їх правовому режиму. Так, ст. 16 Закону на об'єктах благоустрою населених пунктів забороняється: 1) вико­нувати земляні, будівельні та інші роботи без дозволу, виданого в установленому законодавством порядку; 2) самовільно влаштову­вати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо; 3) ви­возити і звалювати у не відведених для цього місцях відходи, тра­ву, гілки, деревину, листя, сніг; 4) складати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків; 5) самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торго­вельні лотки, павільйони, кіоски тощо; 6) встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповід­ними органами Міністерства внутрішніх справ України; 7) влаш­товувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих за­собів у межах територій пляжів; 8) випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях; 9) здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).

Землі рекреаційного призначення загального користування перебувають у державній або комунальній власності і закріплю­ються за балансоутримувачами, якими є спеціально вповнова­жені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих тери­торіях зеленого господарства.

Площа лісових ділянок навколо населених пунктів та площа лісопаркової частини лісових ділянок навколо населених пунк­тів, що належать до земель рекреаційного призначення, вста­новлюються на підставі нормативів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових діля­нок» від 16 травня 2007 р. Згідно з додатками 1 і 2 лісопаркову частину лісів зелених зон складають лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, призначені для масового відпочинку на­селення в розмірах, які залежать від кількості населення відповідного населеного пункту. Так, при кількості населення в населеному пункті до 100 тис. осіб площа лісопаркової частини встановлюється з розрахунку 7 гектарів на 1 тис. осіб, від 100 до 250 тис. осіб — з розрахунку 15 гектарів на 1 тис. осіб, від 250 до 500 тис. осіб — з розрахунку 20 гектарів на 1 тис. осіб, від 500 тис. до 1 млн осіб — з розрахунку 25 гектарів на 1 тис. населення. Для населених пунктів із чисельністю населення понад 1 млн осіб за­значені площі виділяються за індивідуальними проектами. У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 і менше відсотки до лісопаркової частини належить уся площа лісів зелених зон.

Використання та охорона лісопаркових частин у лісах зеле­них зон навколо населених пунктів регулюються нормами лісо­вого та земельного законодавства. Так, згідно зі ст. 56 ЗК України ліси земельних зон навколо населених пунктів та їх лісопаркові частини перебувають у державній або комунальній власності і приватизації не підлягають. Разом із тим, відповідно до ст. 18 ЛК України лісопаркові частини у лісах зелених зон навколо населених пунктів можуть передаватися у довгострокове тим­часове користування на строк до 50 років для рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Довгострокове тимчасове ко­ристування лісами державної та комунальної власності здійс­нюється без вилучення земельних ділянок у постійних лісоко-ристувачів на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в ме­жах їхніх повноважень за погодженням з постійними користу­вачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісо­вого господарства.

Дата добавления: 2014-11-20