Призначення покарання неповнолітнім

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд по­винен врахувати зага­льні засади призначення пока­рання, вказані у ст. 65 КК, обставини, які пом'як­шують та які обтяжують покарання (ст.ст. 66-67 КК), особливості за­стосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені ст.ст. 98-102 КК, а також положення, сформульовані у ч. 1 ст. 103 КК, - умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи непо­внолітнього.

Обставини, специфічні для призначення пока­рання неповноліт­ньому, можуть бути як сприят­ливими, так і несприятливими для засудже­ного.

Сприятливі обставини - це ті, які дають підстави для: застосування щодо неповнолітнього передба­ченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м'якого пока­рання, ніж передбачено законом; призначення по­карання ближчого до мінімально можливого за за­коном. Несприятливі - навпаки, обтяжують стано­вище неповнолітнього за­судженого, при наявності яких: унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування; не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом;

призначається додаткове покарання; призначається покарання максима­льно суворе чи близьке до ньо­го. Перелік обставин, специфічних для призначення покарання неповнолітньому, в КК є вичерпний. Во­ни стосу­ються або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його існування як до, так і після вчинення злочину.

При призначенні покарання неповнолітньому нале­жить враховувати, зокрема:

- сімейні обставини: наявність чи відсутність батьків, або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив, який вони справляють на неповнолітнього;

- матеріальні умови життя і виховання неповнолі­тнього;

- відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведін­ки, ставлення до вчителів, вихователів;

- морально-психологічний клімат у колективі, чле­ном якого є неповноліт­ній, його відносини з ровесни­ками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення;

- спілкування з дорослими, їх авторитетність у не­повнолітнього та вплив, який справляється ними на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої зале­жності від дорослих;

- рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлю­вати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене;

- попередню поведінку неповнолітнього, насампе­ред його реакцію на застосування дисциплінарних за­ходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання;

- поведінку неповнолітнього після вчинення злочи­ну, зокрема, став­лення до потерпілого, поведінку в хо­ді досудового слідства і судового роз­гляду справи;

- наявність у неповнолітнього морального обо­в'язку піклуватися про інших членів сім'ї та його ста­влення до цього обов'язку;

- ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими осо­бами, та його ставлення до при­значених їм правових заходів впливу.

Усі обставини, які впливають на призначення пока­рання неповноліт­ньому, повинні враховуватися в су­купності. Тобто, сам факт вчинення зло­чину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов'яз­кового пом'якшення становища такої особи. Разом із тим, за наявності перед­бачених законом умов, суд зобов'язаний обговорити й визначити можливість застосування щодо неповнолітнього пільг, на які може претендувати така особа.

Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупніс­тю злочинів чи сукупністю вироків, суд повинен, насам­перед, керуватися положеннями ст. 70 та ст. 71 КК. При цьому слід враховувати особливості призначення непов­нолітнім окремих видів покарання, а також те, що відпо­відно до ч. 2 ст. 103 КК остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

Відповідно до ст. 5 розділу II Прикінцевих та пере­хідних положень та ч. З ст. 74 КК неповнолітнім, яким на підставі норм КК 1960 р. було призна­чене покаран­ня у вигляді виправних робіт, його розмір має бути приведений у відповідність з вимогами ст. 100 КК 2001 р., а саме: тривалість виправних робіт зменшена до одного року, а розмір відрахування із заробітку - до 10 відсотків.

Дата добавления: 2014-11-20