Лекцiя 4. Ризики iнвестицiйних пректiв та iх оцiнка 1 страница

Р -----------------------------

и Відсутня громадська Інвестиції приватного сектора,

в підтримка відсутність громадської підтримки

а

б Проекти пошуку експортних

л можливостей і "знімання

и вершків" суспільного

в виробництва

i

с

т економічна ефективність

ь

низька висока

Рис1. Матриця економічної ефективності

та привабливості

Другим етапом оцінки є розрахунок кількісного значення встановлених раніше критеріїв. Він вимірює ступінь сприяння проекту досягненню поставлених економічних цілей розвитку. Необхідні для визначення цих показників дані беруться з фінан­сових звітів, поданих після проведення фінансового аналізу проекту. Рейтингові ряди значень критеріїв по комплексному проекту (таблиця) показують відповідність результатів проекту поставленим цілям. Відтак по кожному критерію визначається найпривабливіший проект і розраховується індекс критерію для кожного проекту шляхом ділення величини критерію по кон­кретному проекту на значення кращого рейтингу в даній кате­горії (Якщо значення кращого рейтингу в даній кате­горії меньша величини критерію по кон­кретному проекту – то навпаки). Індексація по критеріях дає змогу порівнювати різні, часто важко порівнянні між собою проекти, визначаючи найпривабливіші з погляду загального добробуту.

Оцінка економічної привабливості проекту

	Питома				Кращий	Індекс
	вага	Значення критерію	показник	критерію
Критерій	критерію				(рейтинг)
		Проект	Проект	Проект		Проект	Проект	Проект
		А	В	С		А	В	С
1. Необхідні	0,2					1,0	0,42	0,42
інвестиції на
одне робоче
місце, грн.
2.Одержання доданої	0,4			ЗО	ЗО	0,33	0,66	1,0
вартості%
3.Заощаджен ня	0,1					0,5	0,25	1,0
іноземної
валюти, частка
4. Доходнісь	0,3					0,66	1,0	0,83
проекту, %

На заключному етапі оцінка загальної привабливості кожно­го проекту розраховується як середньозважена величина індексів проекту. Найвище середньозважене значення свідчить про еко­номічну привабливість проекту.

Середньозважений індекс проекту А =0.2х1.0+0.4х0.33+ 0,1x0,5+ 0,3x0,66 = 0,58

Середньозважений індекс проекту В =0.2х0.42+0.4х0.66+0.1х0.25+

0.3х1.0=0.673

Середньозважений індекс проект С=0.2х0.42+0.4х1.0+0.1х1.0+

0.3х0.83=0.833

У нашому прикладі найпривабливішим є проект С, серед­ньозважений індекс якого значно вищий., ніж у проектів А, В. Таким чином, за результатами розрахунків можна відібрати про­ект С, як такий, що найбільше відповідає цілям економічного розвитку країни.

Дослідивши економічну привабливість проекту (з погляду можливості досягнення певних економічних цілей розвитку сус­пільства), аналітики визначають його економічну ефективність.

Метою виміру економічної ефективності є оцінка ефектив­ності використання дефіцитних ресурсів суспільства у рамках проекту.

Для визначення економічної цінності проекту використову­ють поняття альтернативної вартості, тіньових цін, невідчутних вигід і витрат, трансфертних платежів, споживчого надлишку та екстерналій.

2.Визначення Оцінка економічної цінності проекту грун-
економічної тується на методології прирістної природи
ефективності вигід і витрат, яка визначає економічні ви-
проекту годи як усі позитивні результати, що їх одержує суспільство від реалізації проекту, а економічні витрати як усі негативні впливи, супутні проектові.

Економічна Приріст Приріст

цінність = економічних — економічних

проекту вигід витрат

Аналітик, визначаючи цінність проекту, оцінює, наскільки позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (витрати) та якою буде величина виграшу суспільства при здійсненні проекту.

Фінансова оцінка проектів побудована на використанні цін, за якими фірма оплачує товари та послуги, необхідність проекту, і тих цін, які заплатять споживачі за продукцію, одержану в результаті реалізації проекту. Втім, з погляду суспільства, такі ціни не завжди можуть бути прийнятною мірою вартості витрат і вигід. Для економічного аналізу необхідно оцінити всі компо­ненти проекту з погляду альтернативної вартості. Аналітик виз­начає альтернативну вартість речей з огляду на їх найкраще ви­користання, а вироблюваної продукції — через оцінку витрат нації на придбання аналогічної продукції за відсутності проекту.

При проведенні економічного аналізу аналітики змушені ко­ригувати фінансові показники, які значною мірою викривлюють реальну вартість товарів. Ці викривлення зумовлені відсутністю вільного конкурентного ринку, основною рисою якого є нескін­ченна множина товаровиробників, що продають стандартизо­ваний товар. Оскільки на ринку відсутні вхідні бар'єри і всі учасники мають рівний доступ до ресурсів, у тому числі й ін­формаційних, на ринку формується ціна, яка в довгостроковому періоді дорівнює середнім витратам виробництва.

Оскільки кількість справді конкурентних ринків незначна, реально аналітики стикаються з ситуаціями, коли ціноутворення не відображає дійсної вартості товару. На сучасному ринку ціни викривлені внаслідок неконкурентних обмежень, контролю над цінами, податками, субсидіями, квотами. Тому інвестиційні об­меження, що приймаються на основі викривлених цін, не завжди відповідають оптимальному вибору проекту, який має найвищу економічну ефективність.

Існування в економіці значних відмінностей у цінах рин­кових угод і витрат на їх виробництво свідчить про відсутність вільної конкуренції на ринку, а також про значне державне ре­гулювання економічного розвитку країни. Цінові перекоси мо­жуть виникати внаслідок проведення державою політики, спря­мованої на підтримання розвитку певного сектора економіки, безпеки окремих виробництв, доступності деяких товарів для певних категорій споживачів, мінімізацію несприятливих соціальних наслідків деяких проектів, зміну структури і географii розвитку галузей, збільшення надходжень до державного бюджету, захист вітчизняних виробників та інші цілі, які справляють вплив на цінову політику фірм.

Викривлення ринкових цін може відбуватися внаслідок трансфертних платежів. Трансфертними називають платежі, які не супроводяться створенням чи руханням у суспільстві багатства. До трансфертів відносять субсидії, дотації, податки, акцизні збори. У фінансовому аналізі всі трансферти включаються в ринковi ціни, оскільки їх одержує або виплачує приватний інвестор. Податки, сплачувані фірмою, збільшують витрати проекту, а субсидії сприяють зростанню доходів. При економічному аналізі трансфертні платежі не враховуються з погляду витрат чи вигід, здержуваних споживачами в результаті оподаткування або суб­сидування. Аналітики розраховують повні витрати виробництва без викривлення їх компенсації дотаціями чи податками. Скажі­мо, податковий тягар збільшує ціну з Р до Р1, яку підприємець визначив би самостійно. Запровадження такого податку неми­нуче спричинить зниження обсягів попиту Q, -» Q1 (рис. 2).

В економічному аналізі враховуються повні витрати вироб­ництва. Ринкові компенсації віднімаються, а дотації додаються, оскільки суспільство реально має оплачувати ці повні витрати, щоб виробити те чи інше благо. Для визначення суспільної цінності ресурсу використовують тіньові ціни, які відображають суспільну оцінку продукту у грошових одиницях. Існує кілька підходів до визначення тіньових цін:

—на основі визначення витрат, необхідних для вилучення
цього ресурсу з інших галузей або збільшення виробництва;

—з огляду на імпортні аналоги, на основі світової ціни, ви­раженої в національній валюті;

—за величиною альтернативної вартості ресурсів, витраче­них на виробництво даного продукту.

обсяг пп продукції

Р1

Р

PQ1

Рис. 2. Змiна цiни на продукцiю при введеннi на неї податку.

Перший підхід передбачає оцінку граничних (маржинальних) витрат виробництва необхідного ресурсу, які відображають необхідні видатки виробника при виробництві додаткової оди­ниці продукції. При недозавантажених потужностях граничні витрати менші, ніж собівартість одиниці продукції, що робить випуск додаткових обсягів вигідним як для підприємств, так і для суспільства в цілому. Якщо ж економічна система збалансо­вана, то залучення до виробництва нових ресурсів вимагає вели­ких витрат і граничні витрати починають перевищувати собі­вартість продукції. Приміром, проект будівництва нової гілки метрополітену вимагає нових поставок залізобетонних блоків, вартість яких необхідно виміряти, виходячи з витрат на вироб­ництво додаткової кількості (граничної вартості) однієї одиниці залізобетонного блока. І, якщо завод, який випускає блоки, пра­цює в оптимальному режимі (виробнича потужність відповідає обсягам виробництва, що мінімізує витрати на одиницю про­дукції), то збільшення виробництва спричиняє зростання собі­вартості одиниці продукції.

Досить часто в практиці економічного аналізу використову­ють тіньові ціни світового ринку. Це пояснюється двома причи­нами. По-перше, більшість світових ринків вважаються вільними і конкурентними, тож ціна, яка на них встановлюється, є реаль­ним відображенням вартості. По-друге, оскільки найкращим альтернативним використанням конкурентоспроможних товарів, матеріалів та продукції часто є поставки на зовнішній ринок, тобто експорт або обіг аналогічних товарів за вартістю імпорту. На перший погляд, визначення тіньової ціни на основі екві­валента світової ціни, розрахованого в одиницях місцевої валю­ти, не створює проблем. Однак, аналітик проекту повинен виз­начити:

—чи відображає існуючий валютний курс справжню цін­ність місцевої валюти;

—як встановити еквівалент світової ціни для експортних та імпортних товарів;

—чи можна оцінити всі компоненти проекту за світовими цінами, а якщо ні, то яка методика обгрунтування їх економічної вартості.

Практика економічного аналізу свідчить, що значна кількість як промислово розвинених, так і країн, що розвиваються, мають завищену або занижену цінність національної валюти. Причина­ми таких викривлень можуть бути свідомі дії урядів цих країн: встановлення обмежень при продажу і купівлі валюти в країні, фіксованого обмінного курсу, валютних коридорів. В результаті реальна економічна вартість імпорту в місцевій валюті або екс­порту в доларовому еквіваленті не відображають фактичних суспільних витрат.

Реальна вартість місцевої валюти, її купівельна спроможність відображається тіньовим валютним курсом. Взаємозв'язок між офіційним і тіньовим курсами можна виразити формулами:

Тіньовий Офіційний

валютний = валютний х (1 + премія)
курс курс

Премія до Тіньовий валютний - Офіційний

Офіційного = курс____ валютний курс

валютного Офіційний валютний

курсу курс

Для коригування офіційного курсу застосовують стандарт­ний коефіцієнт перетворень, який відображає відношення офі­ційного валютного курсу до тіньового.

Стандартний Офіційний

Коефіцієнт = валютний курс _ 1

перетворення Тіньовий валютний премія до офіційного курс 1 + валютного курсу

Приклад. Розглядається проект, що передбачає поставку ім­портної технологічної лінії, вартість якої, за оцінками експертів, становитиме 500 тис. дол. Офіційний курс місцевої валюти за­вищено на 20% і становить 10:1. Необхідно визначити еко­номічну вартість проекту в місцевій валюті, якщо імпортні ком­поненти (технологічна лінія) становлять 30% від вартості проекту.

Завищення обмінного курсу конвертації місцевої валюта в іноземну означає, що реальна купівельна спроможність одиниці місцевої валюти на 20% менша від офіційно оголошеної. Тобто, офіційний обмінний курс в 1,2 рази вищий, ніж тіньова ціна іно­земної валюти.

Тіньовий валютний курс місцевої валюти дорівнює 12.од. = (1 + 0,2).

Розрахуємо вартість імпортної лінії в еквіваленті національ­ної валюти за тіньовим валютним курсом.

500х 12= 6000 тис..од. національної валюти.

Оскільки витрати на імпорт становлять лише 30% вартості проекту, загальна економічна вартість проекту становить 6000/30 х 100= 20000 тис..од. національної валюти.

Для визначення еквівалента світової ціни експортних та імпортних товарів використовують паритетні ціни, які відобра­жають еквівалент ціни світового ринку, виражений у місцевій валюті.

Розрізняють імпортний паритет — порівняльні місцеві ціни за імпортні товари, і експортний паритет — порівняльні ціни, сплачені за експортні товари.

При визначенні світових цін звичайно використовують умо­ви експортування FOB — франко-борт (англ. free on board) відо­бражають умови оплати з великого експортного порту, або імпортування CIF (вартість, страхування, фрахт; англ. cost, insurance, freight) у великому імпортуючому порту традиційного ринку.

Алгоритм розрахунку фінансової та економічної величини експортного паритету подано на рис. 3.

Ціна CIF в порту довозу

мінус фрахт

мінус страхування

мінус розвантаження в порту довозу

!

дорівн ю є FOB в порту експорту

!

Еквівалент ціни FOB

у місцевій валюті за----------------------------------------

офіційним курсом!

!!

мінус тарифи мінус скориговані на

плюс субсидії перевідний коефіцієнт

мінус витрати на витрати на складування,

складування, вантаження, вантаження, збут,

місцевий транспорт і транспортування від

витрати на збут проекту до порту

!!

дорівнює фінансовій дорівнює економічній

паритетній ціні експорту паритетній ціні експорту

Рис. 3. Формування фінансової та економічної паритетної

ціни експорту

Перевідний коефіцієнт (або коефіцієнт перерахунку) вико­ристовується для конвертації фінансових цін на товари й послу­ги в економічну вартість. Він відображає ступінь викривлення суспільної цінності шляхом державного регулювання еко­номічних процесів.

Коефіцієнт = Фіна нсова ва ртість

перерахунку (переводу) Тіньова (економічна) вартість

Чим вищий цей показник, тим більше викривлені на даному ринку ціни порівняно з конкурентним ринком. Досить часто аналітики для спрощення розрахунків вводять агрегований ко­ефіцієнт переводу для всіх товарів та послуг даної держави. Проте це може призвести до серйозних погрішностей, оскільки рівень державного регулювання різних галузей і секторів еко­номіки значно коливається: в одних галузях стимулюється екс­порт, в інших обмежується або забороняється імпорт; одні види діяльності субсидуються, з інших стягуються додаткові податки й мита. Тому коефіцієнт перерахунку слід визначати для ок­ремих груп товарів або послуг.

Для оцінки економічної вартості імпортозаміщувальних то­варів або товарів, які можуть імпортуватися, розраховується ціна імпортного паритету. Економічна величина імпортного паритету розраховується переведенням валютної вартості імпорту в національний еквівалент за офіційним обмінним курсом, а потім позиції проекту, що не є імпортозаміщувальними (транспорту­вання всередині країни, витрати на маркетинг і збут), коригують на коефіцієнт переводу, який відображає викривлення еко­номічної вартості цих послуг.

Проілюструємо визначення імпортного паритету на при­кладі. Розрахуємо імпортний паритет двигуна, який буде вироб­лено в Україні. Ціна CIF аналогічного товару становить 1000 дол., імпортне мито для цієї групи товарів — 25% (CIF), пода­ток на продаж — 10%, торгова націнка — 25%, транспортування — 50 грн. Відомо, що коефіцієнт переводу для транспортування становить 0,6, а для торгової націнки — 0,8. Офіційний валют­ний курс — 1 дол.: 2 грн. Визначимо фінансову та тіньову (економічну) величину імпортного паритету для двигуна. Результати розрахунків подано в таблиці.

Ціна FOB в порту експорту

!

плюс фрахт до порту проекту плюс страхування плюс розвантаження в порту проекту

!

CIF у порту проекту

!

Конвертація в місцеву валюту за офіційним курсом

!!

. плюс скориговані на. коефіцієнт переводу. витрати на транспорт,

плюс тарифи збут мінус субсидії плюс збори в порту плюс місцеві витрати на транспорт і збут на внутрішньому ринку

!!

Фінансова Економічна Паритетна ціна імпорту Паритетна ціна імпорту

Рис. 4. Формування фінансової та економічної паритетної

ціни імпорту

Коефіцієнт перерахунку = Фінансова вартість = 3300 = 1.41

для двигуна Економічна вартість 2340 '

Значення коефіцієнта перерахунку, що дорівнює 1,41, свід­чить про значні викривлення, яких зазнає ціна на імпортні това­ри при їх поставці на національний ринок.

Розрахунок фінансової та економічної вартості імпортного паритету

Фінансова вартість	Економічна вартість
Ціна CIF двигуна, дол.
Ціна двигуна в місцевій валюті, грн.
Мито на імпорт (25% від CIF)
Податок на продаж, 10%
Торгова націнка (25% від CIF)		К переводу =0,6
Транспортування		К переводу = 0,8
Фінансова паритетна ціна, грн.		Економічна паритетна ціна, грн.

Визначити економічну вартість товарів та послуг, які мають імпортні аналоги, можна лише тоді, коли. вони залучені до зовнішньоторговельного обороту. До таких товарів належать ті товари, які або імпортуються, або експортуються, а у випадку ре­алізації проекту передбачається їх експорт чи імпорт, або вартість виробництва котрих у країні менша ціни FOB та більша ціни CIF. Ціни цих товарів при експорті вищі вартості вироб­ництва в країні і нижчі імпортних аналогів. Для цих товарів є вірною рівність:

Цiна FOB > Вартiсть виробництва товару в краiнi > Цiна CIF

Економічна вартість таких компонентів проекту розрахо­вується на базі імпортних та експортних паритетів.

Разом з тим, у проекті, що реалізується в країні, значна кіль­кість ресурсів відноситься або до товарів, опосередковано залу­чених у зовнішньоторговельні операції, або незалучених до тор­говельного обігу.

Деякі товари, що не беруть участі в зовнішньоторговельних операціях, але мають явні ознаки імпорту, залучені до зовніш­ньоторговельного обігу побічно. Найкращим способом оцінки для таких товарів є віднесення вітчизняних товарів до таких, що не беруть участі у зовнішньоторговельному обігу, а імпортних — як залучених до зовнішньоторговельного обігу, встановивши па­ритетну ціну імпорту. До таких товарів у сільськогосподарських проектах можуть відноситись трактори вітчизняного складання або використання при будівництві матеріалів, значна частина яких імпортується. В економічному аналізі слід "розкласти" та­кий товар на імпортний компонент та компонент вітчизняного виробництва і оцінити кожен зокрема.

Товари, не залучені до зовнішньоторговельного обігу, — це ті товари, імпорт і експорт яких економічно недоцільний (через великі транспортні витрати або швидкопсувні властивості про­дуктів) або для яких існують обмеження довозу й вивозу з боку держави, а також вартість виробництва яких менша ціни C1F і більша ціни FOB.

Держава захищає вітчизняних виробників шляхом заборони імпорту насосів. Проте вітчизняні насоси можуть бути не тільки менш продуктивними й надійними, а й мати вищу собівартість виробництва. Зрозуміло, що вітчизняні насоси повинні бути від­несені до незалучених до зовнішньоторговельного обігу товарів, оскільки не є конкурентоспроможними на світовому ринку, а їхня економічна вартість повинна оцінюватися за внутрішньою ринковою ціною, хоча вона й вище за ціни імпортних аналогів.

Таким чином, якщо всі компоненти проекту відносяться до залучених до зовнішньоторговельного обігу товарів і державних обмежень чи квотування, коли рівень чистого імпорту товару не справляє негативного впливу на стан економіки, тоді всі витрати й вигоди від проекту слід виражати в цінах, які відображають їх світову ціну. Це можна зробити за допомогою перевідних ко­ефіцієнтів. У таких випадках не потрібна жодна поправка на ринковий валютний курс, світові ціни (виражені в одиницях іно­земної валюти) по вхідних і вихідних позиціях проекту порівню­ються і перетворюються у внутрішні ціни з використанням од­ного й того ж валютного курсу.

Якщо до аналізу вводяться товари, не залучені до зовніш­ньоторговельного обігу, потрібне використання тіньового валют­ного курсу для перетворення фінансової цінності товарів, залу­чених до зовнішньоторговельного обігу, у цінах світового ринку в економічні величини, через рівень цін не залучених до зовніш­ньоторговельного обігу товарів.

Усі вищезгадані методичні підходи для визначення тіньових цін мали на увазі, що в основу визначення економічної вартості даних товарів і ресурсів закладено світові ціни на них або їх ана­логи.

Втім, існують ресурси, для яких немає світової ціни. До них відносяться земля, робоча сила, різноманітні послуги. Для них застосовують третій спосіб визначення тіньової ціни.

При проведенні економічного аналізу оцінку землі можна здійснити такими методами:

—виходячи з витрат на придбання землі або прав на її ви­користання. Головна проблема оцінки цих витрат полягає у від­сутності ринку землі та її вільного продажу. У таких випадках аналітики використовують як орієнтир економічної вартості ве­личину орендної плати на аналогічні ділянки;

—з огляду на вартість сільськогосподарської продукції, яку можна було б виробити на цій земельній ділянці.

Якщо йдеться про невикористовувані землі, що виділяються, скажімо, під проект переселення, то "без проекту" земля взагалі не даватиме жодної економічної віддачі, чиста вартість "втраче­ної" продукції дорівнюватиме нулю, а в економічних характери­стиках взагалі не буде зазначено ціну землі.

В інших випадках необхідно прямо розраховувати чисту вартість "втраченої" продукції при передачі землі в користуван­ня проекту. Найпростіший підхід — визначення можливого до­ходу, розрахованого з огляду на очікуваний урожай і ринкові ціни на нього за мінусом необхідних витрат на його вироб­ництво. Одержана величина — віддача землі при виробництві — може бути альтернативною вартістю у фінансовому виразі. Цей набір розрахунків потім можна переводити в економічні вели­чини, використовуючи економічні значення для кожного витраченого компоненту на вході проекту та кожного результату на його виході.

За відсутності вільного продажу земельних ділянок в Ук­раїні та ринкового визначення рентного процента треба знайти той найкращий з можливих способів використання землі, що да­вав би найвищий доход. Можливими варіантами використання земельних угідь є:

- сільськогосподарська діяльність;

- забудова промисловими спорудами та житловими будин­ками;

- готельне господарство.

Ці альтернативи порівнюються з погляду величини гранич­ного продукту, який можуть одержати власники землі, вирощу­ючи на цій ділянці цукровий буряк, або величини орендної пла­ти при здаванні квартир, якщо цю ділянку віддано під будів­ництво житла.

Визначаючи економічну вартість праці, треба з'ясувати упу­щену вигоду суспільства через невикористання даного праців­ника у даному проекті. Звернемося до прикладу вирощування соняшнику. Фінансист оцінює вартість праці фермера та його родини, виходячи з доходу, який вони нині одержують, а еко­номіст виходить з припущення про можливість залучення пра­цівників в інше, ефективніше виробництво, наприклад, вирощу­вання цукрового буряка, на основі розрахунку граничного дохо­ду їх праці (граничний продукт праці, помножений на ціну цук­рового буряка).

Проблеми оцінки альтернативної вартості праці фокусують­ся на необхідності розрахунку граничної дохідності (вартість додаткової одиниці продукції, створеної працівником). За умов досконалої конкуренції вартість граничного продукту дорівнює заробітку працівника. Проте сучасні ринки праці не є доско­налими. В Україні це значною мірою пов'язано з обмеженою ротацією населення — як географічною, так і професійно-кваліфікаційною.

Головною помилкою оцінки економічної цінності робочої сили є орієнтація на існуючий рівень оплати праці. Наприклад, за існування дефіциту кваліфікованої робочої сили для здійснен­ня проекту доведеться підвищити рівень оплати для нових працівників, що збільшить витрати проекту порівняно з фак­тичним рівнем.

Розглянемо можливий підхід до визначення альтернативної вартості робочої сили при реалізації проекту, метою якого є будівництво іригаційної системи в районі культивування рису. Після здійснення проекту виникне можливість збору другого врожаю. Втім, до витрат проекту, крім витрат на будівництво іригаційної системи, слід віднести втрачений заробіток сільсько­господарських працівників, який вони одержували як будівель­ники в період посухи, в ситуації "будівельного проекту".

Досвід проведення економічного аналізу проекту показав, що альтернативну вартість робочої сили визначають продуктив­ності праці сільськогосподарських працівників. Цей підхід не викликає сумнівів при оцінці сільськогосподарчих продуктів. Проте, при відборі проектів, що реалізуються в інших секторах, цей метод виходить із створення додаткової вартості в результаті наймання додаткового працівника з сільськогосподарських районів.

Дата добавления: 2014-12-10