Одиночний злочин

Від множинності злочинів необхідно відрізняти одиночні злочини. Одиничним називається злочин, який передбачений однією кримінально-правовою нормою і має ознаки одного складу злочину.

Одиночні злочини бувають:

- прості;

- складні;

- тривалі;

- продовжувані.

Простий одиничний злочин складається з одної дії або бездії («формальний» - склад) чи з однієї дії або бездії і одного виду наслідків («матеріальний» склад).

Наприклад: 1. Надруга над державними символами (ст. 338 КК). 2. Умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК).

Складні одиничні злочини поділяються на:

1. Злочин, об’єктивна сторона якого складається з двох чи більше різноманітних дій, наприклад, носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»).

2. Злочин, що має додаткові тяжкі наслідки – наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть з потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).

3. Складений злочин, що має:

а) два об’єкти посягання (наприклад, розбій – напад з метою заволодіння чужим майном (на власність), небезпечним для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (здоров’я особи) (ч. 1 ст. 187 КК);

б) два види дій – наприклад, бандитизм (ст. 257 КК) – організація озброєної банди та участь у банді або вчинюваному нею нападі;

в) два види наслідків – забруднення або псування земель, що спричинило загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 239 КК).

Тривалий одиночний злочин – це така злочинна дія чи бездіяльність, після якої настає тривале безперервне продовження цієї дії чи бездії, тобто порушення закону відбувається певний тривалий час. Наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК); самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК); дезертирство (ст. 408 КК).

Продовжуваний одиночний злочин, який складається з декількох чи багатьох тотожних злочинних дій, спрямований на досягнення однієї мети, кожна з цих дій має один намір і складає у сукупності єдиний склад злочину. Наприклад, розкрадання майна (будматеріалів) частинами.

В постанові Пленум Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та громадського майна» від 25 вересня 1981 р. зазначається, що продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення державного чи громадського майна, що складається з ряду тотожних злочинних дій, які мають загальну мету незаконного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин[7].

3. Повторність злочинів.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої чистини КК (ч. 1 ст. 32 КК).

Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром (ч. 2 ст. 32 КК). Також повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято (ч. 4 ст. 32 КК).

Види повторності:

загальна (повторність тотожних злочинів) – вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої чистини КК (ч. 1 ст. 32 КК). При призначені покарання повторність визначається обставиною, що обтяжує відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). В зв’язку з цим, суди враховують цю обставину при призначені покарання[8].

спеціальна (повторність однорідних злочинів) – вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК (ч. 3 ст. 32 КК). Наприклад, в ч. 1 примітки до ст. 185 КК зазначається «у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу».

Якщо повторність виступає кваліфікуючою ознакою складу злочину, то вона не визначається обставиною, що обтяжує відповідальність, тому що за кваліфікуючу ознаку передбачене більш суворе покарання.

Спеціальна повторність буває:

1) чиста – кваліфікується по одній статті Особливої частини КК. Наприклад, шахрайство, вчинене повторно (ч. 2 ст. 190 КК).

2) змішана – вчинення двох і більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК. Наприклад, вчинення крадіжки (ст. 185 КК), а потім незаконне заволодіння транспортними засобами (ст. 289 КК), відповідно до примітки ст. 289 КК, де вказується, що під повторністю незаконного заволодіння транспортним засобом слід розуміти вчинення особою дій, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262 КК України.

Від сукупності злочинів повторність відрізняється тим, що повторність це один злочин і кваліфікується за однією кримінально-правовою нормою, а при сукупності – кожен злочин кваліфікується за певною окремою кримінально-правовою нормою.

Повторність злочинів – це завжди злочин, що має, як правило, значення кваліфікуючої обставини.

3. Сукупність злочинів.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден із яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК). При визначенні сукупності не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Головною ознакою сукупності злочинів за чинним КК є те, що нею передбачаються лише випадки множинності різнорідних злочинів.

Види сукупності:

- реальна;

- ідеальна.

Реальна сукупність злочинів – вчинення різних чи подібних дій, кожна з яких складає самостійний злочин.

Ідеальна сукупність злочинів – вчинення однією і тією ж дією двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК Наприклад, вчинення хуліганства та заподіяння при цьому потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Ознаки ідеальної сукупності:

1) злочини вчинюються одним діянням;

2) вчинення відбувається одночасно;

3) діяння вчиняються в одному місці;

4) результати наслідків передбачають відповідальність за різними статтями КК.

Відміни ідеальної та реальної сукупності:

- при реальній сукупності можлива повторність, при ідеальній – не можлива;

- при реальній сукупності строки давності починаються у різний час по кожному злочину, при ідеальній – одночасно,

Не утворюють сукупності:

1) конкуренція загальної і спеціальної норм закону, тобто при наявності у злочині спільних ознак з іншими злочинами. Наприклад, одержання хабара (ст. 386 КК) і зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Оскільки і одержання хабара є зловживання владою, то в даному випадку для кваліфікації застосовується спеціальна норма (ст. 386 КК), яка надає діянню більший ступінь суспільної небезпечності порівняно з загальним.

2)при умові, що одне з діянь відповідно з нормою Особливої частини КК є кваліфікуючою ознакою або способом чи засобом іншого діяння. Наприклад, ч. 2 ст. 163 КК передбачає кримінальну відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передбачається засобами зв’язку або через комп’ютер, якщо ці діяння вчинені службовою особою. В даному випадку дії винної особи будуть кваліфікуватись тільки за ч. 2 ст. 163 і додаткової кваліфікації непотрібно.

3) коли злочинні дії, що створюють певний самостійний склад злочину, є частиною об’єктивної сторони іншого більш тяжкого злочину. Наприклад, незаконне носіння, придбання вогнепальної зброї утворює закінчений склад злочину, передбачений частиною 1 ст. 263 КК, але якщо ці дії вчинені членом банди, то має місце тільки один злочин, передбачений ст. 257 «Бандитизм», бо обов’язковою ознакою банди є наявність зброї.

Відмінність ідеальної сукупності злочинів від одиничного злочину:

1. якщо одними діями заподіяна шкода двом різним об’єктам то тут має місце ідеальна сукупність, якщо кримінальна норма передбачає відповідальність за посягання на два об’єкта – одиночний злочин.

2. ідеальна сукупність має місце при різних формах вини (наприклад вчинення умисного вбивства і одночасно заподіяння смерті через необережність).

4. Рецидив злочинів.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК).

Законодавче визначення рецидиву потрібне для застосування відповідних санкцій, передбачених нормами кримінального законодавства: було б несправедливо посилювати покарання за злочин, судимість за який погашена або знята. Так само є підстави не зважати на судимість за вчинення злочину з необережності, оскільки необережної злочинної діяльності не буває.

Загальні ознаки рецидиву та повторності:

1) рецидив – особливий вид повторності при наявності засудження за попередній злочин;

2) при вчинені нового злочину з необережності може бути тільки повторність, рецидив з кримінально-правового зору неможливий;

3) рецидив – це повторність, але не всяка повторність – рецидив, наприклад, при відсутності судимості за попередній злочин.

Кримінальне законодавство України в залежності від характеру злочинів виділяє такі види рецидиву злочинів:

1. Загальний рецидив – об’єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга – за незаконне заволодіння транспортним засобом);

2. Спеціальний рецидив – складається з однакових або однорідних суспільно небезпечних діянь.

3. Змішаний рецидив – складається з ознак спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя – за зґвалтування).

Ряд статей Особливої частини КК передбачає рецидив кваліфікуючою ознакою злочину. Наприклад, зараження венеричною хворобою, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою (ч. 2 ст. 133 КК); ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків, вчинене особою, раніше судимою за цей злочин (ч. 2 ст. 165 КК).

Згідно кримінологічних досліджень, частота спеціального рецидиву, тобто ймовірність повторного засудження за той самий або схожий злочин, дорівнює приблизно 60 %;

Залежно від кількості судимостей, рецидив буває

- простим (дві судимості)

- складним чи багаторазовим (три і більше судимостей).

5. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів.

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених КК (ст. 35 КК).

Наслідків множинності:

1. впливає на кваліфікацію злочинів.

2. впливає на покарання:

- більш сувора санкція;

- при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються повторність та рецидив злочинів (ч.1 ст. 67 КК);

- при призначенні покарання за сукупністю злочинів суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний злочин окремо, остаточне покарання може визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70 КК);

- при рецидиві злочинів, якщо засуджений вчинив новий злочин після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому остаточне покарання не може перевищувати максимального строку покарання, встановленого для даного виду у Загальній частині КК, а якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність вироків, є особливо тяжким – не більше 25 років (ч. 2 ст. 71 КК);

- остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 71 КК).

3. Врахування множинності злочинів при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності:

- наявність у діях особи множинності злочинів виключає можливість застосування до неї положень статей 45-48 КК про звільнення від кримінальної відповідальності;

- особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки (ч. 1 ст. 49 КК). Однак, перебіг давності переривається, якщо до закінчення цих строків особа вчинила новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч. 3 ст. 49 КК). Обчислення давності у цьому разі починається з дня вчинення нового злочину, а строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Наслідки рецидиву:

Вчинення нового злочину є перепоною для звільнення засудженого від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, до якого були застосовані положення, передбачені ст.ст. 75, 78, 79, 81, 83 КК.

Рецидив злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого перериває перебіг строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80 КК).

Рецидив злочинів впливає на строки фактичного відбуття покарання, після збігу яких можливе умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (пп. 2 і 3 ч. 3 ст. 81 та пп. 2 і 3 ч. 3 ст. 107 КК), заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (пп. 2 і 3 ч. 4 ст. 82 КК), на порядок призначення остаточного покарання (ч. 3 ст. 78, ч. 6 ст.79, ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82, ч. 6 ст. 83 КК), на перебіг строку погашення судимості (ч. 5 ст. 90 КК).

14.1. План семінарського заняття.

1. Поняття і види множинності злочинів.

2. Одиночний злочин.

3. Повторність злочинів.

4. Сукупність злочинів.

5. Рецидив злочинів.

6. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів.

14.3. Термінологічний словник.

Множинність – це вчинення особою одного чи декількох суспільно-небезпечних діянь, які складають два чи більше самостійних злочини.

Одиничним називається злочин, який передбачений однією кримінально-правовою нормою і має ознаки одного складу злочину.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої чистини КК.

Загальна (повторність тотожних злочинів) – вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої чистини КК

Спеціальна (повторність однорідних злочинів) – вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК

Чиста – кваліфікується по одній статті Особливої частини КК.

Змішана – вчинення двох і більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден із яких її не було засуджено.

Реальна сукупність злочинів – вчинення різних чи подібних дій, кожна з яких складає самостійний злочин.

Ідеальна сукупність злочинів – вчинення однією і тією ж дією двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Загальний рецидив – об’єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга – за незаконне заволодіння транспортним засобом).

Спеціальний рецидив – складається з однакових або однорідних суспільно небезпечних діянь.

Змішаний рецидив – складається з ознак спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя – за зґвалтування).

14. 4. Навчальні завдання.

1. Кірюшко, знаходячись в неприязних стосунках з Коробом, прийшов до нього на квартиру для з'ясування справи, маючи при собі мисливську рушницю. Під час сварки з відстані чотирьох метрів він вистрелив з рушниці в Короба. Заряд дробу пробив полу піджака останнього, влучив в обличчя його сестри, яка стояла поруч, їй були завдані тяжкі тілесні ушкодження.

Визначте вид множини злочинів. У чому його відмінність від одиночного злочину?

2. Бродський, знаходячись у нетверезому стані, нецензурно висловлювався в присутності громадян. На зроблені зауваження не реагував і побив громадянку Михайлову, завдавши їй легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Побачивши наряд міліції, Бродський ускочив в автомобіль, що належав Петрову, і намагався втекти, але був затриманий.

Визначте вид множини в злочинних діях Бродського.

3. З метою одержання підвищеної пенсії Рева підробив записи в трудовій книжці і подав її до органів соціального забезпечення. Через три роки підробку було виявлено.

Чи мала тут місце множина злочинів?

4. Водій таксі Бровченко при перевезенні чотирьох пасажирів запросив від них суму грошей, яка в чотири рази була більше вартості проїзду.

Дайте характеристику виду множини злочинів, скоєних Бровченком.

5. Відбуваючи покарання у ВТК суворого режиму, Калько і Процик домовилися, що коли останній вийде на волю, то дістане і передасть у колонію наркотики. Через три тижні після звільнення Процик купив у невстановленої особи 2,5 кг анаші і передав її матері Калька. Вона зберігала анашу вдома, а потім, під час чергового побачення, передала її синові. При спробі збути анашу іншим засудженим Калька було затримано.

Які види множини злочинів мали місце в цьому випадку?

6. Демидов і Котін протягом року підробляли проїздні квитки для міського транспорту. Усього вони виготовили сто таких квитків, більшість з яких збули. Демидов і Котін були засуджені ст. 215 КК до обмеження волі строком на два роки.

Дайте характеристику виду множини злочинів, вчинених Демидовим і Котіним.

ВАРІАНТ. Демидов і Котін протягом Котін протягом року підробляли проїздні квитки для міського транспорту. Усього вони виготовили сто квитків. При спробі збути їх – були затримані.

Чи зміниться в цьому випадку різновидність множини?

7. Сидоров чотири дні підряд у ставі рибгосподарства неводом ловив рибу, а потім продавав її на ринку.

Одиничний цей злочин чи множина їх є в діях Сидорова?

8. Бровченко таємно проник до продовольчого складу, і заволодів товаром на суму сто п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Викрадене він відніс додому. Через деякий час знову проник у торговий зал цього складу, але був затриманий. Усього ним викрадено товарів на суму у великих розмірах.

Одиничний злочин чи множина їх є в діях Бровченка?

9. Батусов і Радченко домовилися вчинити крадіжку із взуттєвого магазину. Вони зламали замок І стали виносити взуття. На місці злочину їх застав сторож Іванченко. Побоюючись затримання, ті побили сторожа, завдавши йому тяжкі тілесні ушкодження.

Чи є множина злочинів у діях Бутусова і Радченка?

10. Барановський, раніше засуджений за крадіжку, викрав зі свиноферми чотирьох поросят, а через декілька днів — ще двох.

Дайте характеристику виду множини злочинів, які скоїв Барановський.

11. Манеркін, працюючи трактористом на посівній, викрав 300 кг насінної пшениці. Через три дні із хуліганських мотивів він побив незнайомого йому Іванченка.

Визначте вид множини злочинів в його діях.

12. Петров засуджений судом за ч. 1 ст. 296 і ч. 1 ст. 194 КК за те, що перебуваючи в стані сп'яніння, розбив вікно квартири своєї знайомої Карпенко і став знищувати її майно. Усе це супроводжувалося шумом, нецензурною лайкою, чим був порушений спокій сусідів Карпенко.

Одиничний злочин чи множина злочинів є в діях Петрова?

13. Муромцев, раніше засуджений до виправних робіт за крадіжку особистого майна громадян, після відбуття покарання, вчинив розкрадання державного майна. Відбуваючи покарання, він побив засудженого, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Який вид множини в діях Муромцева?

14. Коршов, працюючи викладачем біології в медичному університеті та будучи членом екзаменаційної комісії, під час вступних іспитів неодноразово отримував хабарі від абітурієнтів та їх батьків.

Визначте різновид множини злочинів, скоєних Коршовим.

15. Самсонов на подвір'ї із хуліганських понукань вистрілив у Петрова із обрізу рушниці і вбив його. Наступного дня під час затримання Самсонов образив працівника міліції і завдав йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Яка різновидність множини злочину в діях Самсонова?

16. Воронін проник у хлів односельчанина і звідти викрав колесо від мопеда. Через два дні там же украв двигун. Суд кваліфікував його дії як повторний злочин.

Чи обґрунтоване рішення суду?

17. Даниленко, раніше засуджений за крадіжку майна, на шлях виправлення не став. З метою заволодіння майном він скоїв розбійний напад на громадянку Войтенко.

Визначте різновид рецидиву в діях Даниленка.

14.5. Завдання для перевірки знань.

1. Які ви знаєте види множинності злочинів?

Варіанти відповідей:

1. Прості злочини.

2. Продовжувані злочини.

3. Повторність злочинів.

4. Сукупність злочинів.

5. Рецидив злочинів.

6. Тривалі злочини.

2. Вкажіть види повторності злочинів.

Варіанти відповідей:

1. Продовжувана.

2. Реальна.

3. Неодноразовість.

4. Тотожність.

3. Вкажіть види одиночних злочинів.

Варіанти відповідей:

1. Прості.

2. Продовжувані.

3. Реальні.

4. Тотожні.

4. Вкажіть види сукупності злочинів.

Варіанти відповідей:

1. Проста.

2. Складна.

3. Ідеальна.

4. Повторна.

5. Реальна.

5. Чим характеризується ідеальна сукупність?

Варіанти відповідей:

1. Вчинення злочину відбувається різними діяннями.

2. Вчинення злочину відбувається одним діянням.

3. Діяння вчиняється в різних місцях але при невеликому розбігу в часі.

4. Діяння вчиняється в різних місцях але при тривалому розбігу в часі.

6. Рецидивом вважається:

Варіанти відповідей:

- вчинення повторно будь-якого злочину;

- вчинення повторно будь-якого злочину після засудження;

- вчинення повторно умисного злочину;

- вчинення повторно умисного злочину після засудження;

- вчинення повторно умисного злочину після засудження в місцях позбавлення волі.

14.6. Нормативно-правові акти:

Про практику застосування судами України законодавства про повторні злочини: постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

Пункти 23 і 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

«Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №5.

«Про судову практику в справах проти життя і здоров'я людини» постанова Пленуму Верховного Суду України від 7.02.2003 p. №2..

«Про практику призначення судами кримінального покарання» постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р, №7.

14.7. Рекомендована література:

Зелинский А.Ф. Повторение преступлений как преступная деятельность //Сов. гос. и право. – 1995. - №12.

Красиков Ю. Формы и виды множественности преступлений //Советская юстиция. – 1987. - №23.

Кривошеий П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). – К.,1990.

Становский М. Понятие продолжаемого преступления //Российская юстиция. – 1995. -№11.

Ткаченко В. Ответственность за повторное деяние //Советская юстиция. – 1988. - №4.

Чубарев В. Л. Многоразовая преступная деятельность и уголовный закон//Сов. гос. и право. – 1992. - №12.

Тема 15. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ.

1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Необхідна оборона.

3. Уявна оборона.

4. Затримання особи, що вчинила злочин.

5. Крайня необхідність.

6. Виконання наказу або розпорядження.

7. Діяння, пов’язане з ризиком.

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

15. 1. Методичні вказівки.

1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

Студенти повинні знати, що нерідко громадяни, а також службові особи змушені здійснювати вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, з вбивством, знищенням майна, перевищенням влади тощо), які, не є кримінальне протиправними, а навпаки, визнаються правомірними.

У науці такі вчинки називаються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння.

КК у розділі VIII Загальної частини формулює такі види обставин, що виключають злочинність діяння:

- необхідна оборона (ст. 36);

- уявна оборона (ст. 37);

- затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38);

- крайня необхідність (ст. 39);

- фізичний або психічний примус (ст. 40);

- виконання наказу або розпорядження (ст. 41);

- діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42);

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Ознаки обставин, що виключають злочинність діяння:

- всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, необхідна оборона) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу). Подібні вчинки, проте, можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони викликані винятковими подіями, процесами або діями, тобто певними підставами, що й обґрунтовують необхідність таких вчинків;

- зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об’єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця – з видимими ознаками перевищення влади тощо);

- обставин, що розглядаються, мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. Така правомірність ґрунтується або на суб’єктивному праві, або на юридичному обов’язку, або на владних повноваженнях. Тому зазначені обставини знайшли своє закріплення не тільки в КК, а й в інших законодавчих актах (наприклад, законах України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-пошукову діяльність», в адміністративних та інших законах). До обставин, передбачених іншими законодавчими актами, належать виконання професійних обов’язків, виконання службового обов’язку, застосування сили, спеціальних засобів, зброї тощо;

- ці обставини є суспільно корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави. Водночас це не виключає того, що в ряді випадків такі вчинки можуть і не бути суспільне корисними (наприклад, перевищення меж необхідної оборони). У цьому разі вони визнаються соціальне допустимими (прийнятними);

- кримінально-правові наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони:

- чітко розрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а, отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що далеко не завжди є очевидним;

- сприяють підвищенню правової активності та правової свідомості громадян і службових осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі нанесення ними шкоди при здійсненні свого права або виконання службових чи громадських обов'язків;

- мають важливе профілактичне значення.

Отже, обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені КК, зовнішньо схожі зі злочинами суспільна корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальністю особи за нанесену шкоду.

Крім того, у статтях Особливої частини КК може бути вказівка на те, які обставини вчинення конкретного діяння, передбаченого відповідною статтею, виключають його злочинність (наприклад, використання права захисту або набуття статусу біженця (ч. 4 ст. 331), воєнна необхідність (ч. 1 ст. 433) тощо).

2. Необхідна оборона.

Студентам слід звернути увагу на те, що необхідна оборона – найбільш поширена обставина, що виключає злочинність діяння. Вона є правомірним захистом правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. У частині 2 ст. 36 КК зазначено, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільне небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України). Необхідна оборона є суб'єктивним правом людини, а не її обов'язком. Вона може реалізувати його в межах вимог закону, походячи зі своєї оцінки реалій конкретної ситуації.

У той же час для певних осіб необхідна оборона є обов'язком, ухилення від якого тягне відповідальність. Так, працівник міліції зобов'язаний захищати осіб, на яких вчиняється напад, а також і самого себе, суспільні й державні інтереси згідно з Законом «Про міліцію» та прийнятою ним Присягою. Військовослужбовець, що знаходиться на варті, повинен захищати об'єкт, що охороняється, згідно зі Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, присягою Українському народові та отриманим наказом начальника. При цьому, відповідно до вказаних нормативних актів працівники міліції та військовослужбовці мають право у випадках, передбачених законом, застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю (див., Закон «Про міліцію»).

Відповідно до п. 11 ст. 13 Закону «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону мають право застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.

Умови правомірності необхідної оборони:

1. Посягання повинно бути с успільно небезпечним – тобто загрожував тяжкими наслідками – у сфері важливих суспільних цінностей – життя, здоров’я, власності, державного керування тощо. Це означає, що за своїм характером і можливими наслідками воно підпадає під ознаки кримінально-правових норм. У юридичному плані такі діяння можуть і не визнаватися злочинними (наприклад, виконуватися особою, що не є суб'єктом злочину – неосудною або такою, що не досягла віку. з якого настає кримінальна відповідальність). Від зазначених діянь також можлива необхідна оборона.

При цьому напад не обов’язково повинен бути злочином, досить і того, що він був реально небезпечним – загрожував тяжкими наслідками. Посягання може полягати й у діях, що не мають характеру нападу (наприклад, замах на крадіжку). Посягання може бути здійснене особою як із застосуванням фізичної сили (наприклад, спроба задушити жертву), так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів, механізмів, тварин тощо.

Необхідна оборона неможлива:

- проти правомірних дій посадових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ж.), які не є суспільне небезпечними;

- при нападі неосудного, про що знає той, хто захищається, інакше – особа, на яку здійснюється напад, має право захищатися за правилами крайньої необхідності;

- при нападі тварин (якщо вони нападають самі) або якщо їх люди;

- при провокації необхідної оборони. Провокацією необхідної оборони називають такі дії, які вчиняються з метою викликати на себе напад, щоб потім була можливість помститися, посилаючись на те; що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони.

2. Посягання повинно бути наявним, тобто розпочатим, чи який неминуче повинен початись.

Суспільне небезпечне посягання має початковий і кінцевий моменти. Роз’яснюючи це положення Пленум Верховного Суду України у п. 3 своєї постанови від 26.04.2002 р. №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» зазначив, що стан необхідної оборони виникає не
лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у
разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні
наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника,
зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій,
що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як
реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших
предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди
свідчить про закінчення посягання.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону «Про міліцію» спроба особи, яка затримується працівником міліції з вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дає працівникові міліції право застосовувати вогнепальну зброю.

3. Своєчасність оборони. Дії особи, яка захитається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання.

Кінцевий момент посягання визначається тим, що загроза небезпеки минає повністю і остаточно: напад припинено самим посягаючим чи йому покладено край захистом (затримання, втеча нападника тощо).

У той же час особа, яка захищається, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжує оборону й тоді, коли посягання вже закінчене або припинене. Пленум Верховного Суду України рекомендує при вирішенні цього питання, з огляду на обставини справи, виходити з того, що для особи, яка захищається, повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, то слід вважати, що вона перебувала в стані необхідної оборони. Таким чином, якщо особа, що захищалася, добросовісно помилялася щодо кінцевого моменту посягання, вона визнається такою, що діяла у стані необхідної оборони, і тому заподіяння в такій ситуації тому, хто посягає, шкоди повинно визнаватися своєчасним.

У той же час, якщо шкода заподіяна вже після того, як посягання було відвернено або закінчено, і для особи, яка захищалася, було очевидно, що в застосуванні засобів захисту явно відпала необхідність, відповідальність настає на загальних підставах.

4. При необхідній обороні заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає. Шкода, що наноситься тому, хто посягає, може характеризуватися позбавленням його життя, нанесенням тілесного ушкодження, знищенням або пошкодженням його майна.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 26.04.2002 р. пояснив: «Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до нападу особі, відповідальність може настати залежно від наслідків за заподіяння шкоди через необережність» (п.3).

5. Необхідна оборона може здійснюватися для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави. Тобто особа вправі захищати не тільки власні інтереси, але й інтереси інших громадян, суспільства та держави, а відповідні службові особи зобов'язані це робити в межах своїх повноважень.

6. У процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 КК.

У постанові Пленуму Верховного Суду України зазначається, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо суд
визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.

За законом ексцес оборони можливий там, де заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) явно не відповідала або небезпеці посягання, або обстановці захисту. Особа, яка захищається, повинна усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, що заподіюється нею тому, хто посягає. Вирішальним тут виступає суб’єктивне ставлення особи, яка захищається, до заподіяної шкоди, перевищення меж необхідної оборони може мати місце лише за наявності умислу.

Отже, перевищення меж необхідної оборони – це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту.

Верховний Суд України роз’яснює, що при розгляді справи треба з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільне небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди, і чому не використала такої можливості.

Дата добавления: 2014-12-10